А Вкраїна таки є!
| Ще сміються з малороса при державному кермі, Україна ходить боса по розпеченій стерні, Що її сини холопи, її доньки з підворіть, То Росії, то Європі пропонуються - беріть; І беруть за сили кінські, за потрухлу ковбасу, Зайві руки українські і зневажену красу Україна рідна бідна б'ється стомлена в вітрах; Наша совість безробітна в синьо-жовтих прапорах І сумне Вкраїнське свято, і не хоче співів в слух, Поки наш народ розп'ято на панів, злодюг і слуг; Україна богом дана на гаспицькім мотузку, Нині потай знов Богдана споряжаєш у Москву, Від повії до жебрачки путь коротка мов куплет, От і йдеш до правди рачки і не знаєш де перед? От і маєш торбу лиха, все віддавши лихварям, Ярославна й терпе лиха й Катерина із байстрям; То дівуєш, то вдовуєш і продатись ладна всім, Не чорноземами дивуєш, а Чорнобилем своїм Жити, жити вже нестерпно та Вкраїно ти ще є, Замість жовтня, сходить серпень на позорище твоє; На планеті люта спека, світом правлять торгаші, Україна так далеко у нескореній душі, Хтось її на частки крає, кров останню з неї п'є А Вкраїна не вмирає, а Вкраїна таки є ; А Вкраїна не вмирає, а Вкраїна таки є ! |
Вірші
| Європі Ми тут жили ще до часів потопу. Наш корінь у земну вростає вісь. І перше, ніж учити нас, Європо, На себе ліпше збоку подивись. Ти нас озвала хутором пихато. Облиш: твій посміх нам не допече, Бо ми тоді вже побілили Хату, Як ти іще не вийшла із печер. Живи собі, уходжено і сито. Ми не питаєм з усміхом кривим, Якою б ти була у цьому світі, Аби ми плуг, і колесо, і жито Не дарували пращурам твоїм. Ми ж не виказуєм, яку недолю Тобі вістило знаками біди, Аби козацький стан у Дикім полі Не зупинив азійської орди. Живи собі. Ми зі своїм уставом Не сунемось до тебе в монастир. Але дозволь і нам за отчим правом По-своєму облаштувати двір. Так, ми в ґешефтах - і невмілі, й сірі. Ви ж на торгах сягнули верховіть, Та навіть вам шагреневої шкіри В роковий час усе ж не докупить. Земні діла сповна оплатить небо. І в Судний День воздасться всім ущерть: І тим, хто зрадив побратимство Ельби, І тим, хто сербів рокував на смерть... Життя мина... Усі ми перебудем: Хто - при бандурі, хто - при гамані. А що вже по собі залишим людям, Судити не тобі, і не мені. Відкриті наші предківські чертоги Усім, хто має помисли незлі. Прийдіте з миром! Та, заради Бога, Не вчіть нас жить на батьківській землі! У кожного - свої герби й знамена, Свій лад і чин в державі й при столі, Ми всяк своєї долі ковалі: Вам до душі вертка синиця в жмені, А нам до серця - в небі журавлі. Такі ми є. А ви такі, як є. · |
| Братам-українцям (Ігор Калиниченко) Не кажіть- "Навіщо жити, І в журбі отак згасати?", Треба колосом незмитим Рідні ниви засівати. Де ви, лицарі й гетьмани, Уставайте, відгукніться! В бур'янів колосся в'яне, А в пшениці- золотиться. Хай з нас кожен прокладає Щастя зоряні дороги, Чорний вітер не здолає Наші рідні перелоги. Українці! Рідні браття! Ще прийде весела днина. Хай живе в серцях багаття І квітує Україна! |
| До брата (Володимир Сосюра) На мові нашій дня печать. Вона — як сяйво серед ночі... її не можна забувать, Вона душі твоєї очі. Єднає з піснею в гаю Вона з життям тебе любовно... Коли ж забудеш рідну мову, Загубиш душу ти свою. Коли йдучи з труда дороги, Слова не ті вкладеш в уста, Немов піджак з плеча чужого Для тебе мова буде та. Немов чужого саду віти, Тієї мови пишний цвіт. Не зможеш нею ти творити, Знання засвоювать як слід. Нічним зів'янеш синьогубцем... На мові нашій дня печать. Національним самогубцем Невже ти, брате, хочеш стать? Яке прекрасне рідне слово! Воно — не світ, а всі світи... Шевченка мову і Франкову Невже під ноги кинеш ти? Невже забудеш слово «мати», Ту, що дала тобі життя, І підеш, наче тінь крилата, Блукати в тьмі без вороття. У небуття підеш, в нікуди, Сліпим до сонячних висот. Невже народ мій мову губить!? Не вірю я! Це не народ! Окремі люди. їм не знати Сяйливих творчості висот. І хай людей таких багато, Але нас більше! Ми — народ! Я вірю в тебе, моя мати. Мій бог, що дивиться з висот. В народів інших старцювати Повік не буде мій народ! Ні, наша мова не загине, Її не знищать сили злі! Ти власним світом, Україно, Сіяти будеш на землі. |
| Квітка-Україна (Ігор Калиниченко) Як радісно ввечері стежкою йти У синім степу поміж трав кучерявих, І квітку чарівну у лузі знайти В сріблястім вбранні діамантів яскравих. Наповнює душу п'янкий аромат, В гаю солов'їна мелодія ллється. У тиші ночей і в грому канонад Ця квітка ясна Україною зветься. Я ніжно до серця її притулю, Відчую кохання і болісну муку, Побачу село й рідну хату свою, Криницю, садочок і мамині руки. Як вогник у нашім нелегкім житті Ця квітка для нас неповторна, єдина. Як сонце, сплелись пелюстки золоті, Немов пресвята українська родина. Розлогі смереки, квітучі поля, Блакитний туман і сади яблуневі, Це все- Україна, кохана земля З ясними очима джерел кришталевих. Цвіти, розквітай кольоровим вогнем, Любов'ю наповнюй серця незігріті. З тобою ми щастя жадане знайдем, Для мене завжди ти найкраща у світі! |
| Лише Україна (Ігор Калиниченко) Заніс рідний вітер у серце зернину, І чисте колосся з душі проросло. Лише Батьківщина, лише Україна Покладе надію мені на чоло. Ідуть місяці і роки без упину, Й немало спливло вже тієї води. Лише Батьківщина, лише Україна Залишиться в серці моїм назавжди. За волю стоятиму я до загину І прапор Шевченка онукам віддам. Лише Батьківщина, лише Україна Світитиме вічно прийдешнім вікам. Не згасне народ, що по вільній стежині Ітиме до щастя, тепла й доброти. Лише Батьківщина, лише Україна Всіх нас приведе до святої мети! |
| Любіть Україну (Володимир Сосюра) Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води… В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди. Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов'їну. Між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками… Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами. Для нас вона в світі єдина, одна в просторів солодкому чарі… Вона у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі, у квітці, в пташині, в електровогнях, у пісні у кожній, у думі, в дитячий усмішці, в дівочих очах і в стягів багряному шумі… Як та купина, що горить — не згора, живе у стежках, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових, в грому канонад, що розвіяли в прах чужинців в зелених мундирах, в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях до весен і світлих, і щирих. Юначе! Хай буде для неї твій сміх, і сльози, і все до загину… Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!.. Дівчино! Як небо її голубе, люби її кожну хвилину. Коханий любить не захоче тебе, коли ти не любиш Вкраїну… Любіть у труді, у коханні, у бою, як пісню, що лине зорею… Всім серцем любіть Україну свою — і вічні ми будемо з нею. · |
| Моя Україна І (Ігор Калиниченко) Моя Україно, кохана землиця, Вродлива і юна, як чиста весна. Дай людям напитись з живої криниці, Щоб ніжно дзвеніла у серці струна! Моя Україно, мій край синьоокий, З любистку і м'яти, роси і води. Блакитнеє небо і поле широке Лікують криваві у серці сліди. Моя Україно! Світання у полі, Вінок золотистий, ясна височінь. Багато пила полинової долі, Багато страждала, тепер- відпочинь! Моя Україно, розлогі смереки, Озерні гаї і безкрайні степи. В тобі передзвін обізвався далекий, Озвалось відлуння лихої доби. За тебе йшли битись на бій козаченьки, Стрільці Січовії, повстанці УПА... Поклали голівоньки браття рідненькі, Щоб зникла із серця солона ропа. За тебе земля обливалася кров'ю, За тебе гармати ревли у полях. Тебе захищали святою любов'ю, Щоб вийти на світлий і праведний шлях. Моя Україно! Тобі віддавали Красу і талант, молодії літа, А кляті собаки глумились, плювали, Терзали тебе, моя ненько свята. Моя Україно, народ мій коханий, Брати-українці, мої земляки! Мерщій поєднаймо серця полум'яні На вічні роки і прийдешні віки. |
| Моя Україна ІІ (Ігор Калиниченко) Моя Україно! Сади забуяли, В озерах пливуть голубі небеса. Печаль і тривога у серці зів'яли, Квітує навколо чарівна краса. Солодкий нектар розіславсь у повітрі, Палає каштанами Київ дзвінкий, Хміліють квітки в золотистому світлі І пестить обличчя промінчик п'янкий. Як гарно вдихати повітря духмяне, Дивитись на стиглі, квітучі поля, І знати, що ти, моя ненько кохана, Уже незалежна і вільна земля. Моя Україно! І де б я не їздив, І де б не блукав я (о мати, прости!), Завжди проклинав я отих комуністів, Що довго тобі не давали цвісти. Моя Україно, рожевий серпанок, Напоєне збіжжя солодких полів. В барвистій росі прокидається ранок І віє над світом замріяний спів. Моя Україно, розбиті дороги, І зоряних лук золотисті сліди... Ти знищила всі мої болі й тривоги, Умила відром дзвінкової води. Моя Україно! Ти сильна й багата, У тебе мільйони найкращих синів, І мова твоя, солов'їна й крилата, Ще світу покаже величний мотив. Я вірю, Вітчизно, ти станеш на ноги, Махнуть золотистим крилом рушники, І щастя затмить всі печалі й тривоги На вічні роки і прийдешні віки! Моя Україно- Волинь і Поділля, Донбас, Придніпров'я, Карпати і Крим. Тебе не здолало фашистське свавілля, Не з'їли поляки, не вбив "Третій Рим"! Хай весни твої гомонять калиново, Летить крізь туман до майбутнього шлях, Хай з вітром бринить від Луганська до Львова, Від Ялти до Луцька блакитний твій стяг. Моя Україно, народ мій коханий, Брати-українці, мої земляки! Здоров'я і щастя вам, рідні краяни, Добробуту, миру на довгі роки! Єднаймося, браття! Хай чиста іскрина Запалить любов'ю гарячі серця, Й піснями наповниться вся Україна Від щастя, якому не буде кінця! · |
| Пішов за обрій Білозір (Григорій Тарасовський) Над Україною, мов громом, Лихая вістка пронеслась – «руськоязичний» з Білозором, За Україну поквитавсь. Не стало сина України – Він українською й співав Свої пісні, мов ті перлини, Він Україні дарував. Не стало ще одної краплі У пересохлої ріки. А голосу співця – в ансамблі, Заснув не з Божої руки. Ще до Шевченка, ще до Стуса Тоді, як стали ми «брати». Коли настав наш Емський Статус Не взмозі рідною ректи. А що ж відчули відщепенці, Невже не мучить совість їх? Живуть на Україні-ненці Й пісень співають не своїх. Допоки ж цей гордіїв вузол, Давитиме нам шию й нить? Чи не пора б уже указом Навіка пута розрубить, Щоб ми жили в своїй державі І свою мову берегли. Щоб називались українці – Візьмімось за руки, брати. · |
| Пам'яті В'ячеслава Чорновола (Ігор Калиниченко) Хмільно пахне в саду матіола, Зеленіє духмяна трава. Патріота Славка Чорновола Дев'ять літ вже на світі нема. Будуть весни рожево буяти, І без зайвих "чому?" і "чого?" Збереже Українонька-мати Світлу пам'ять про сина свого. · |
| Пам'ятай (Олександр Олесь) Коли Україна за право життя З катами боролась, жила і вмирала, І ждала, хотіла лише співчуття, Європа мовчала. Коли Україна криваві жнива Зібравши для ката, сама умирала І з голоду навіть згубила слова, Європа мовчала. Коли Україна життя прокляла І ціла могилою стала, Як сльози котились і в демона зла, Європа мовчала. 22.08.1931 рік · |
| Рідна мова (Ігор Калиниченко) Рідна мово моя, що є краще за тебе, Що бринить наймиліш і співає ясніш? У тобі шум гаїв, усміх сонця і неба, Ти ростеш у душі, як зелений спориш. Рідна мово моя! Ти жагуча криниця, Ти черешня в цвіту, солов'їна струна. Кожне слово, мов зоряна крапля іскриться, В кожній пісні горить сонцесяйна весна. Рідна мово моя, в тобі сила козацька, Вільний подих степів, осяйна далечінь. Проведуть бандуристи по струнах зненацька, І злетиш ти, мов сокіл, в ясну височінь. Рідна мово моя! Ти душа України, Ти в мені гомониш, як потік буйних вод. Треба сіять в серця твої чисті зернини, Щоб навіки воскрес український народ! · |
| Чого ми відцурались Батьківщини (Ігор Калиниченко) Чого ми відцурались Батьківщини? Чому вкраїнська мова нам не мила? Як можна не любити Україну, Цю землю, що як матір, народила? Чого лікуєм душу самогоном В той час, коли живуть "пани пузаті"? Чому добро шукаєм за кордоном, Не бачучи його у власній хаті? Чому завжди ми прагнемо чужого, Співаючи весь час пісні російські? Скажіть же мені, люди, ради Бога: Чого ми так поводимось по-свинськи? Допоки гадів будемо терпіти, Втопивши душу в сумі і печалі? Єднайтеся! Шевченка заповіти Зовуть і кличуть нас в майбутні далі. Закрийте пельки клятим комуністам, Зніміть кайдани тоталітаризму! Наповнимо мерщій коханням чистим Свою стражденну й втомлену Вітчизну. |
| Я вірю, я знаю (Ігор Калиниченко) Я знаю: українська рідна мова- Це сонце, а не свічка чи сірник. Я вірю, що непотріб і полову Онуки поволочать на смітник. Я вірю: зацвіте моя Вкраїна Як вишня, а не мак чи блекота, Я знаю: серця зоряна зернина Розсипле чистим колосом жита. Я знаю: ми відродимось, козаче, Повернемо і мову, й рушники. Я вірю: Українонька заплаче Від пісні щастя, що на всі роки. Я знаю: розцвітуть сади зелені, Заграють ріки на струні степів, І білі вишні, ніби наречені, Під вітром розіллють бентежний спів. Я вірю: колись буде в Україні Соборність і духовна чистота, Подохнуть вороженьки, наче свині, Сяйне крилом веселка золота. Я знаю: кров Хмельницького й Петлюри У жилах наших не перевелась. Я вірю: розцвіте вогнем культура, Що в чистих душах нами береглась. Рожево спалахнуть духмяні весни І полетять лелеки й журавлі. В любові кожне серденько воскресне На світлій, мирній, радісній землі! |
Трудове виховання
Дата добавления: 2014-11-30; просмотров: 1636;