Результати індустріалізації УРСР 1920-1930-х років

В то время как французские города беспорядочно росли, а городские власти занимались решением локальных градостроительных проблем, передовые люди Франции искали иной выход из создавшегося положения.

Тема грядущего промышленного развития городов не ограничивалась рамками архитектурного проектирования и художественного прозрения. Как известно, она осмысливалась и на более высоком социально-философском уровне Сен-Симоном и Фурье.

Хотя социалист-утопист А.Сен-Симон(1760-1825) непосредственно не касался градостроительных проблем, все же его программа общественного преобразования, выдвигавшая на первый план проблему построения новой «промышленной системы», во главе которой должны были стать «промышленники», «ученые» и «художники», предполагала дальнейшее «упорядоченное» развитие промышленных городов. Будущее общество представлялось Сен-Симону в виде громадной сложной мастерской, в который каждый мог найти применение своим способностям и талантам. Он считал, что многообразные виды искусств и архитектура, соединившись в условиях городской среды, смогут послужить мощным воспитательным средством, способным формировать личности членов будущего общества, основанного на экономическом прогрессе и социальной справедливости.

Вклад утопического социалиста Ш.Фурье(1772-1837) в развитие градостроительных идей был непосредственнее и конкретнее. Как известно, Ш. Фурье связывал свои утопические социалистические преобразования с устройством особых ассоциаций, в которых крупное коллективизированное сельское хозяйство было объединено с промышленным производством и первичными ячейками которых были поселения особого типа, так называемые фаланги. Фурье определял размеры фаланг от 1600 до 2000 жителей и предполагал, что каждая из них должна была располагать территорией, равной квадратной миле. В центре этого земельного участка должен был находиться фаланстер - огромный дворец, в котором размещались жилые, производственные и административные помещения. Построенный наподобие дворцового комплекса, фаланстер Фурье имел симметричную композицию и открытый характер застройки, чем он значительно отличался от замкнутого идеального поселения Р. Оуэна. В начале 20-х годов XIX в. Фурье в своей работе «Теория всемирного единства» выступил еще с одним проектом города, предназначенного для переходного периода к коммунистическому обществу (Фурье называл его периодом «гарантизма»). Город эпохи «гарантизма» должен был представлять собой три концентрически расположенные зоны: в центре - коммерческо-административный район, далее - индустриальный город и за ним - сельскохозяйственный пояс. Предполагалось, что плотность застройки должна повышаться к центру, а зоны отдаляться одна от другой широкими зелеными полоса­ми. Таким образом, Фурье был сторонником регулярного, регламентированного градостроительства в двух вариантах: симметрично спланированного фаланстера, окруженного сельской зоной, и концентрического поселения городского типа.

Конечно, идея создания поселения нового типа, в которой объединились бы все преимущества городской и сельской жизни, не могла найти отклика в буржуазной Франции. В 1840-е годы во Франции вновь обратились к футурологическим исканиям, наиболее ярко сказавшимся в трудах двух коммунистов-утопистов - Дезами и Кабе.

Представитель революционного крыла французского утопического коммунизма, наиболее последовательный продолжатель Фурье Т.Дезами(1803 - 1850) как и его учитель, отстаивал идею создания коммун в сельской местности, сочетавших в себе преимущества городской и сельской жизни. В 1842 г. он выпустил книгу «Кодекс общности», в которой изложил свои основные позиции и взгляды. Считая, что крупные города являются социальным злом. Дезами предлагал заменить их коммунами. В центре поселения-коммуны должен был располагаться дворец, состоявший из внутреннего, квадратного в плане корпуса, предназначенного для размещения зала собраний, театра, библиотеки и канцелярии, и внешних протяженных зданий, также образующих в плане квадрат 700x700 м. В этих зданиях должны были находиться жилые квартиры, школы и магазины. Внутренний и внешний корпуса соединялись четырьмя галереями, рассекавшими пространство центра на четыре внутриквартальных двора, засаженных деревьями. Восемь крупных П-образных в плане производственных зданий располагались на расстоянии 300 м от главного городского каре. Они служили вместилищем для промышленных ма­стерских, оранжерей и различных учреждений бытового обслуживания города. Дезами уделял большое внимание окружающему ландшафту, с которым его поселение должно было находиться в полной гармонии. Проект Дезами изобиловал многочисленными подробностями, касавшимися водоснабжения и эвакуации нечистот, создания жилищ различного типа и удобного их размещения и т. д. Дезами писал: «Превратите в красивые и удобные поселения эти грязные деревни, эти гнилые перенаселенные города, где разлагаются тело, ум и сердце! Если эта задача выше ваших сил, оставьте коммунизму осуществить ее. Он сумеет полностью оправдать все надежды и даже превзойти их».

В противоположность Дезами Э. Кабе (1788 - 1856) был сторонником больших городов. В 1840 г. Каабе опубликовал фантастический роман «Путешествие в Икарию», где и изложил свою коммунистическую доктрину. Кабе изобрел утопическое государство Икарию с населением 50 млн. жи­телей, разделявшееся на сто почти равных по территории провинций, каждая из которых, в свою очередь, состояла из 10 коммун. В пределах каждой провинции решались проблемы дорожного строительства и расселения по городам. Особое место в утопии Кабе занимает столица Икарии - город Икара, состоявший из 60 районов, заселенных представителями различных народов. Поэтому каждый район своей архитектурой должен был напоминать один из крупнейших городов мира: Пекин. Константинополь, Рим, Иерусалим и др. Центр города, подобное Парижу, располагался на острове; округлая в плане городская территория пересекалась прямолинейными магистралями-бульварами, а многочисленные площади группировались в две концентрические цепи вокруг главного центра города. Роль главных композиционных осей города Икара играли река и поперечная широкая магистраль. Промышленные предприятия, больницы и кладбища располагались за пределами города. Роман Кабе пестрил многочисленными подробностями, касавшимися жизни в этом фантастическом городе, но сам проект грешил схематизмом и поверхностным пониманием специфических градостроительных проблем. Несмотря на это, роман Кабе и его утопия пользовались во Франции 1840-х годов огромной популярностью.

Кабе пытался реализовать свои идеи в Америке, с этой целью он направился туда в 1849 г. вместе со своими единомышленниками и учениками. Несколько икарийских колоний было построено тогда в штатах Техас и Иллинойс. Позднее икарийские колонии строились последователями Кабе и в других штатах, причем первоначальные идеи коммунистических общин были искажены в них до неузнаваемости. Критикуя теоретическую и практическую деятельность учеников крупнейших социалистов-утопистов первой половины Х1Хв. Маркс и Энгельс писали: «... если основатели этих систем и были во многих отношениях революционеры, то их ученики всегда образуют реакционные секты».

Реконструйовані підприємства.В ході «сталінської індустріалізації» в Україні були капітально реконструйовані вже існуючі підприємства, засновані в кінці XIX — на початку XX століть.

Головні реконструйовані підприємства:Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча;Дніпровський металургійний комбінат імені Ф. Е. Дзержинського;Дніпропетровський металургійний завод імені Петровського;Нижньодніпровський трубопрокатний завод імені Карла Лібкнехта і т. ін.

Результати індустріалізації УРСР 1920-1930-х років

В кінці першої п'ятирічки в Українській РСР підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8 % продукції, республіканського — 20,3 %, місцевого — 9,9 %. З середини 1930-х років все більше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення ВПК.

Кардинально змінилося співвідношення між промисловістю і сільським господарством в структурі економіки Української РСР. Різко скоротилися всі види приватної власності. Ліквідовувалися іноземні концесії.

· у 1940 році рівень промислового виробництва збільшився в 7 разів в порівнянні з 1913 р.;

· за обсягами виробництва важкої промисловості Україна обігнала низку розвинених європейських країн: друге місце в Європі з випуску машин (після Великобританії) і друге місце з виплавки чавуну (після Німеччини);

· Україна з аграрної країни перетворилася на індустріально-аграрну. Було ліквідовано безробіття, з'явилися тисячі нових робочих місць.

67 Особливості колективізації в Україні

Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів.

Фактично, метою було перетворення всієї робочої сили села, а також міста, на робітників державних підприємств У ході колективізації постало питання про долю заможних селян. Офіційна ідеологія зображувала їх як куркулів, лютих ворогів радянської влади, жорстоких експлуататорів. Насправді лише невелика їх частина використовувала найманих селян Було посилено оподаткування, обмежено оренду землі, заборонено використовувати найману працю, купувати машини, реманент. Ситуація поставила заможних власників перед необхідністю ділити землю між членами сім'ї, розпродавати майно й худобу та переїжджати до міста. Йшло вибіркове «розкуркулювання». Внаслідок цього кількість заможних господарств зменшилась. Прискорення колективізації загострило питання про долю куркульства. В грудні 1929 р. на конференції істориків-марксистів Й. Сталін поставив завдання «ліквідації куркульства як класу». Характерно, що під «розкуркулення» потрапляли не лише заможні господарства, а й ті, які не погоджувалися йти в колгоспи. їх називали «підкуркульниками». По суті, кампанія «ліквідації куркульства як класу» була формою репресій щодо всього селянства. Загроза «розкуркулення» висіла над селянами й примушувала їх вступати у колгоспи.

Для того, щоб загнати людей до колгоспів, проводилась політика так званого розкуркулення

Історики називають колективізацію однією з причин Голодомору 1932–1933 років в Україні.

68 Голодомор 1932-1933 рр

Голодомо́р 1932–1933 років — акт геноцидуукраїнського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) таурядом СРСР у 1932–1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних^[1] людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР Причиною голоду вважають його штучний характер, походження, тобто свідомо організований тодішнім політичним керівництвом. Існує думка, що голод був наперед спланований задля фізичного винищення саме українських селян. Основною причиною голоду стала розверстка, яку повторно запровадили в січні 1928 долі, офіційно її називали хлібозаготівельним планом. Хлібозаготівлі супроводжувалися репресіями, фізичними та моральними знущаннями над селянами, яким поступово стало бракувати все більше хліба Мета масової колективізації це створення декількох десятків тисяч колгоспів замість 5 мільйонів розпорошених селянських господарств, що сприяло б швидкому виконанню хлібозаготівель. Колективізація призвела до різкого падіння продуктивності сільського господарства. У1930 році валовий збір зерна в Україні становив 23 мільйони тон, в 1931 році - 18, в 1932 році - 13. Штучний характер голоду засвідчують такі об'єктивні обставини: 1. Відсутність помітного негативного впливу на теренах України природного чинника — посухи, землетрусу та інших катаклізмів (у деяких регіонах СРСР були засухи у 1931 р. та в 1934 p., але не в 1932—1933 pp.) або фактора повоєнної розрухи, як це було в 1921—1923 рр. та у 1946—1947 рр.2. Відсутність голоду в сусідніх з Україною районах Росії.3. Різкий контраст у 1932—1933 pp. рівня смертності у селах України з показником смертності у містах республіки, який, за оцінкою фахівців, мало відрізнявся тоді від природного. Наслідки голодомору в УкраїніКоли дослідники говорять про Голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. У січні 1933 р. безрозмірну продрозкладку, яка спричинила колапс сільського господарства, було скасовано. Реконструкція відносин між містом і селом відкривала деякі перспективи розвитку колгоспного ладу, але не могла дати негайного ефекту. Становище в народному господарстві, і передусім на селі, було катастрофічним.висновок: Скільки болю, мук, жаху, брехні зазнав наш народ. Духовно-моральний стан сучасного українського суспільства свідчить про те, що голодомор був засобом для винищення, упокорення всього українського селянства, насадження йому бездуховності та німої рабської покори.

69 Сталінські репресії 1930-х рр. «Єжовщина»

Максимуму своєї інтенсивності сталінські репресії сягають у 1936—1938, коли НКВС очолив Микола Іванович Єжов. Цей період в історії став відомим під назвою «Єжовщина», або «Великий терор». Сигналом до початку масових репресій послужило вбивство Сергія Кірова 1 грудня 1934р. за ініціативоюСталіна ЦВК й РНК СРСР прийняли постанову «Про внесення змін у діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік» такого змісту: Внести такі зміни в діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік щодо розслідування й розгляду справ про терористичні організації й терористичні акти проти працівників радянської влади:1Слідство в цих справах закінчувати в строк не більше десяти днів;2Обвинувальний висновок вручати обвинувачуваним за одну добу до розгляду справи в суді;3Справи слухати без участі сторін;4 Касаційного оскарження вироків, як і подачі клопотань про помилування, не допускати;5 Вирок до вищої міри покарання здійснювати негайно після винесення вироку

Після чисток у лавах партії, предметом особливої уваги органів НКВС стали «колишні куркулі», «члени антирадянських партій», «учасники казацько-білогвардійських повстанських організацій, фашистських,терористичних і шпигунсько-диверсійних контрреволюційних формувань» та інші особи, що ведуть «антирадянську злочинну діяльність». Згідно з наказом Політбюро НКВС № 0447 «Про операції з репресування колишніх куркулів, кримінальників й інших антирадянських елементів» органам НКВС було доручено «самим нещадним чином розгромити всю цю банду антирадянських елементів». Репресії проти української інтелігенції Трагічною сторінкою історії України стало знищення радянською владою цілого покоління українськоїінтелігенції, що увійшло в історію під назвою розстріляне відродження. Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року, коли «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» уСоловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки були розстріляні понад 100 представників української інтелігенції, серед яких Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Репресії в Західній Україна Після захоплення протягом 1939–1940 років радянськими військами Галичини, Буковини та Прибалтики, радянський терор поширився і на ці краї. Сотні тисяч осіб здебільшого польського населення було депортовано до початку війни у віддалені райони СРСР Після закінчення Другої світової війни значну частину українців цих районів було депортовано в Сибір. З 1944 по 1952 р. в західних областях України піддалось різним видам репресій до 500 тисяч осіб, Репресії над ветеранами-інвалідами У 1949 році, перед святкуванням 70-ти річчя ювілею Сталіна, у СРСР були розстріляні фронтовики, інваліди Другої світової війни. Частину їх розстріляли, частину вивезли на далекі острови Півночі та у глухі кути Сибірі. Валаам - табір інвалідів другої світової війни розташований на острові Валаам (північна частина Ладожського озера), куди після другої світової війни в 1950 -- 1984 звозили інвалідів війни .Ідеологічне обґрунтування репресій На об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК у січні 1933 року Сталін заявив «Сильна і могутня диктатура пролетаріату — ось що нам потрібно тепер, для того щоб зітерти в порох останні рештки вимираючих класів і розбити їхні злодійські махінації». «Репресії, — заявив Сталін влітку 1930 року на XVI з'їзді партії, — є необхідним елементом наступу» [1]. Ідеологічною основою репресій була боротьба проти «ворогів народу» Підбиваючи на об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК у січні 1933 року підсумки першої п'ятирічки, Сталін включив у доповідь спеціальний розділ про завдання і результати боротьби «із залишками ворожих класів» Далі він по-перше розкриває хто мається на увазі під останніми. Останніми залишками вимираючих класів є «промисловці і їх челядь, торговці і їх посіпаки, колишні дворяни і попи, куркулі і підкуркульники, колишні білі офіцери і урядники, поліцейські і жандарми, різного ґатунку буржуазні інтелігенти і всі антирадянські елементи. Єдине, що їм залишається робити, це пакостити і шкодити робітникам і колгоспникам, Радянській владі, партії. І вони шкодять як тільки можуть.