Колективізація

Ліквідація куркульства як класу. Радянські плани розвитку промисловості спиралися на те, що держава зможе дешево купувати зерно у селян. Це дало б їй змогу як забезпечувати хлібом зростаючу робочу силу в містах, так і продавати його за кордон, прибутки з чого, в свою чергу, йтимуть на фінансування індустріалізації. Але селяни вважали запропоновані державою ціни часто вони становили лише одну восьму ринкових надто низькими й відмовлялися продавати збіжжя. Тому держава розпочала масову примусову колективізацію.Розуміючи, що найзапекліший опір чинитимуть заможніші селяни, Сталін закликав до ліквідації куркульства як класу. Ця класична тактика за принципом поділяй та володарюй була розрахована на те, щоб ізолювати найзаможніших хазяїв від маси бідних селян. Вважалося, що куркулі мають більше засобів виробництва, ніж середняки, й використовують найману працю. Підрахували, що вони складали близько 5% селян. Що ж фактично означала ліквідація куркульства як класу Тих, хто чинив найупертіший опір, розстрілювали або масово вивозили в табори примусової праці на Північ Росії чи до Сибіру. Решту позбавляли всієї їхньої власності включаючи хату й особисті речі, залишаючи їх напризволяще. Розкуркулювання досягло апогею взимку 19291930 року. Найпоширенішою його формою стала депортація. Сотні тисяч селян разом із сімями виганяли з домівок, саджали у товарні потяги й вивозили за тисячі кілометрів на Північ Росії, де їх скидали серед арктичної пустелі, нерідко без їжі та притулку…

З понад мільйона українських селян, експропрійованих радянським режимом на початку 1930-х років, близько 850 тисяч депортували на Північ, де багато з них, особливо дітей, загинули. Так перестала існувати велика частина найбільш працездатних і продуктивних господарів на Україні.

Індустріалізація 1928 року Україна отримувала понад 20% загальних капіталовкладень, а це означало, що з 1500 нових промислових підприємств, споруджуваних в СРСР, 400 припадали на Україну. Деякі з цих заводів були гігантських масштабів. Зведений у 1932 році зусиллями 10 тисяч робітників Дніпрогес був найбільшою гідроелектростанцією в Європі. Найбільшими в своїх категоріях були також новий металургійний комбінат у Запоріжжі й тракторний завод у Харкові. В Донецько-Криворізькому басейні поставало стільки нових заводів, що весь район виглядав, як одне величезне будівництво.

Ще ніколи в історії будь-яке суспільство не робило спроби здійснити величезні економічні перетворення за такий короткий час. Якщо в період промислового буму XIX століття на спорудження кількох десятків індустріальних підприємств на Україні пішли десятки років, то в 1930-х роках щороку будувалися сотні заводів. Але такі досягнення потребували мобілізації всіх без залишку сил робітників. Тому необхідно було створити атмосферу напруженості, титанічної боротьби, економічної війни з капіталізмом.

Те, що засоби масової інформації постійно закликали робітників виконувати план і працювати за графіком, ще не значило, що індустріалізація здійснювалася злагоджено. Вже у 1930 році стало ясно, що шалений темп будівництва нерідко супроводжувався разючим безладдям, недостатньою фаховістю й марнотратством. До того ж багато виробів були невисокої якості.

Попри ці недоліки перші пятирічки досягли вражаючих успіхів. У 1940 році промисловий потенціал України в сім разів перевищував рівень 1913 року Росії — у девять разів. Зросла також продуктивність праці хоч заробітки загалом зменшилися. Таким чином, якщо весь СРСР із пятої в світі найбільшої індустріальної держави став другою, Україна котра за виробничими потужностями приблизно дорівнювала Франції перетворилася на одну з найпередовіших промислових країн Європи.