Соціальний та політичний устрій Київської Русі

Основну верству населення Русі становили вільні селяни-смерди й напіввільні закупи, які змушені були відробляти свої борги, але не втрачали громадських прав; позбавлені тих прав були раби, холопи челядь, яких в Руській державі було небагато. Міщани займалися головним чином торгівлею і ремісництвом. Упривілейовану вищу верству населення творили бояри, звичайно власники більших земльних маєтків, і княжа дружина.

Давньоруська держава складалася як ранньофеодальна монархія. Це була відносно єдина, побудована на принципі сюзеренітету-васалітету держава. Її очолював великий київський князь, якому були підпорядковані місцеві правителі — його васали. Сформовувалася і система посадництва. Діяльність великого князя спрямовувалася нарадою з верхівки феодалів. Пізніше для розвязання найважливіших питань скликалися феодальні зїзди. Функції перших київських князів були порівняно нескладними і полягали перш за все в організації дружини та військових ополчень, командуванні ними. Князі піклувалися про забеспечення охорони кордонів держави, очолювали воєнні походи з метою підкорення нових племен, збирання з них данини.

Збройні сили складалися з трьох основних частин: великокнязівської дружини, дружини місцевих князів та інших феодалів; народного ополчення; найманих загонів.

Військо ділилося на тисячі, сотні , десятки. Пізніше його стали ділити на полки.

Київська Русь була монархією. На чолі її стояв Великий князь. В його руках була зосереджена найвища законодавча, виконавча, судова і військова влада. Дорадчим органом князя була боярська рада. У виняткових випадках велике значення мали постанови віча, зборів вільних горожан, які часто не погоджувалися з княжими директивами. Виконавчими службовцями, що діяли від імені князя, були намісники, посадники, воєводи, тисяцькі, тіуни, митники та ін.

Формування сучасних східнословянських етносів.Питання про давньоруську народність

РОСІЯНИ

етнічним субстратом російського населення центральних та північно-східних земель стали, крім словянських племен словенів, кривичів, вятичів і східних сіверянив, частково угро-фінські та балтійськи племена — меря, мурома, весь, голядь та ін

БІЛОРУСИ

Білоруси є автохтонами Білорусі. Основу білоруського етносу склали східно-словянські племена кривичів, дреговичів, а також частково радимичів ідеревлян. Важливу роль у формуванні білорусів як етносу відіграли балтійські народи, насамперед литовські племена.

УКРАЇНЦІ

Різні історичні долі окремих груп українського народу вплинули на формування деяких особливостей їх культури. В карпатському регіоні виділяються гуцули, лемки, бойки. На півночі України — поліщуки. В районі чернігівського Полісся існує невелика локальна група литвинів.

Згідно з твердженням радянських істориків, яке ще недавно було непорушною аксіомою, за доби Київської Русі, а саме протягом IX-X ст. унаслідок зближення і злиття багатьох східнословянських племен сформувалася етнічна і мовна єдність — давньоруська народність.

Вона, як і будь-яка народність за відомим сталінським визначенням, нібито мала спільну територію, мову, спільне економічне життя і спільний психологічний склад, що виявляється у спільності культури.

Щодо спільності території на перший погляд сумнівів нібито немає: давньоруська держава Київська Русь справді займала компактну територію. Але ж це була спільна територія держави, а не народності. З етнічного погляду ця держава становила конгломерат різних племен і народів — не лише словянських, але й балтських, тюркських, фінно-угорських. Давньоруська територія була заселена не рівномірно. Отож єдність давньоруської території усвідомлювалася лише на рівні державних структур, та й то в умовах напівконфедерації. Загальноруську свідомість могла мати лише правляча верхівка та найвище духовенство.

Існування народності неможливе й без спільної для всіх її реґіонів мови. Народне мовлення в епоху Київської Русі являло собою сукупність багатьох близькоспоріднених, але виразно відмінних між собою діалектів, які не становили єдиної східнословянської мови. Твердження про давньоруську народнорозмовну мову як мову давньоруської народності не мають під собою реального наукового і фактичного ґрунту.

Про спільність економічного життя давньоруського суспільства як нібито необхідну ознаку припущуваної давньоруської народності сказати нічого, бо спільний ринок формується не в межах етносу чи народності, а в межах держави незалежно від того, скільки в ній етносів.

Нарешті, про єдність давньоруської культури, на яку так часто посилаються, щоб довести існування давньоруської народності. Справді, можна знайти чимало аргументів на користь цього положення наприклад, спільна християнська православна віра, існування спільних рис в архітектурі, малярстві, книжковому мистецтві. Однак поза увагою дослідників чомусь залишається той загальновідомий і незаперечний факт, що в Київській Русі було фактично дві культури.

Одна з них — офіційна, наднаціональна, створювана державними структурами і спрямовувана церковною християнською ідеологією.

Друга культура Київської Русі — це культура простих людей, що виявлялася в народних звичаях, обрядах, побуті, фольклорі. Це була зовсім інша культура, яка різко відрізнялася від офіційної, бо вона й далі базувалася на язичницьких традиціях, а не на християнстві. Отже, це була справді народна культура, яка могла б стати ознакою припущуваної давньоруської народності, якби була спільною для всіх земель Київської Русі.

Отже, давні твердження про єдину Русь слід сприймати як вираження відповідної центристської ідеології, а не як доказ реального існування однорідного давньоруського етносу у формі давньоруської народності.

Про давньоруське суспільство слід говорити не як про єдину народність, а як про відносну спільність багатьох східнословянських етномовних груп в одній державі з єдиною офіційною ідеологією і релігією. Не слід плутати поняття давньоруської державності, яка реалізувалася в утворенні Київської Русі, з відповідною народністю, яка нібито неминуче мала б сформуватися в цій державі, хоч насправді вона не встигла чи навіть і не могла сформуватися в тих конкретних історичних умовах.