Початкові спогади

Про одне з державних обєднань арабський літописець Х століття Аль Масуді писав так: З-поміж цих народів один за давніх часів мав владу, князь його звався Маджак, а сам народ валінана Valinana. Цьому народові за давніх часів корилися всі інші словянські народи, бо влада була його, а інші князі його слухалися.

Протягом VI-VIII століттях східнословянські племена або союзи племен переросли у феодальні князівства, відомі в історичній літературі під назвою «літописні племена» або «племінні князівства», а також територіальні князівства, до яких належали різні племена або їхні частини. Центрами такихкнязівств були міста: у полян — Київ, в ільменських словян — Новгород, у кривичів — Смоленськ та Полоцьк, у сіверян — Чернігів та ін. Згодом утворилася ранньосхіднословянська держава Русь

Східнословянських поселень існувало багато, хоч за розмірами вони були невеликими. Села будувалися за два-чотири кілометри одне від одного і налічували від 4 до 70 деревяних жител. Кожна нова група поселень виростала на відстані 50—70 кілометрів. У центрі зводилися ґорода, тобто укріплені фортеці, що служили для захисту, проведення племінних сходів і культових обрядів. Східнословянські землі рясніли сотнями таких обнесених частоколом населених пунктів. Тому скандінави називали ці землі «Гардарікі», що значить «країна укріплень».