Механізм банкрутства підприємства. Реалії нашої дійсності свідчать про те, що в умовах нестабільної економіки, грошового дефіциту, цінової політики
Реалії нашої дійсності свідчать про те, що в умовах нестабільної економіки, грошового дефіциту, цінової політики, законодавства, що змінюється досить часто, багато підприємств стають неплатоспроможними і не можуть себе захистити. Часто такі господарюючі суб'єкти стають банкрутами. Зарубіжний досвід розв'язання проблем неплатоспроможності підприємств і регламентації процедур їх банкрутства нараховує сотні років. Починаючи із середніх віків, в Європі видається велика кількість законодавчих актів із цих питань. І на сьогодні у країнах з розвинутою ринкової економікою держава активно втручається в регулювання цих проблем.
У світовій практиці законодавство про банкрутство розвивалося за двома відмінними напрямками, в основі яких лежать британська та американська моделі.
Британська модель банкрутства передбачає, що банкрутство розглядається як спосіб повернення боргів кредиторам за рахунок основних, оборотних і всіх інших наявних коштів шляхом ліквідації боржника-банкрута.
Основна мета американської моделі полягає в тому, щоб через санації реабілітувати компанію, відновити її платоспроможність. Для реорганізації компанії існує спеціальна процедура опікування (судового), тобто призначається спеціальний чиновник, повірений або опікун, і під його керівництвом створюється спеціальна комісія, яка спеціалізується на проблемах діяльності фірми. Процедура корпоративної реорганізації спрямована на підтримку великих підприємств, а для дрібних і середніх підприємств нерідкі випадки, коли борги за рішенням суду прощаються, якщо кредитори не несуть великих збитків, якщо кредити видавалися за відомо під явно високі відсотки, якщо підприємство-банкрут має сталі перспективи розвитку тощо. Але якщо невдачливу фірму знову охопить фінансовий крах, то вона протягом наступних шести років не має права звертатися до суду за допомогою у справах про банкрутство.
У сучасних умовах в законодавстві розвинутих країн прослідковується тенденція до інтеграції обох напрямів.
Механізм банкрутства в Україні є досить складним через недосконалість правового регулювання процедури банкрутства, її довготривалість, відсутність належного забезпечення функціонування механізму ліквідації майна підприємств-боржників та наявність платіжної кризи в країні. Необхідно зазначити, що значна частина українських державних підприємств тривалий час перебуває в стані глибокого скритого банкрутства, наслідком якого є спад виробництва, низька заробітна плата, скорочення робочого тижня або робочого дня. Значна частина приватних підприємств не сприймає статус банкрутства. Значна кількість серед них є такими, що закінчують свою діяльність, або зовсім її не розпочинають. Отже, таке банкрутство є прихованим, умисним і фіктивним.
Проблематикою банкрутства підприємств займається Агентство із запобігання банкрутству підприємств та організацій. Після внесення підприємства до реєстру неплатоспроможних підприємств агентство уповноважене здійснювати управління його майном, укладати і розривати контракти з керівництвом, готувати пропозиції щодо погашення боргів.
За діючим в Україні законодавством підставою для порушення справи про банкрутство є письмова заява будь-якого з кредиторів, самого боржника, органів державної податкової адміністрації або державної контрольно-ревізійної служби.
Кредитор може звернутися із заявою до арбітражного суду про порушення справи про банкрутство суб'єкта підприємництва у разі, коли останній неспроможний задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами.
Кредитори у місячний термін від дня публікації в офіційному виданні України оголошення про порушення справи про банкрутство подають до арбітражного суду письмові заяви і документи, які підтверджують майнові вимоги до боржника. Суд після розгляду вимог визнає їх чи відхиляє.
Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. Цією нормою законодавство України наближається до американської концепції банкрутства. Суб'єкт підприємницької діяльності через використання інституту банкрутства отримує можливість на санацію, реорганізацію своєї справи та оновлення фінансово-господарської діяльності.
При зверненні до суду з власної ініціативи неспроможний суб'єкт підприємництва повинен додати до заяви список своїх кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та іншу інформацію про своє фінансове майнове становище.
Процедура банкрутства вимагає вирішення не тільки економічних, але й соціальних питань, тому законодавством передбачається процедура оздоровлення підприємств - санація, тобто певна система заходів, спрямованих на попередження банкрутства підприємств.
Отже, згідно з цією процедурою, громадяни і фізичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника, протягом місяця з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство повинні подати до арбітражного суду заяву з письмовим зобов'язанням про переведення до них боргу, а також: запропонувати умови санації боржника.
Умовами санації можуть бути: збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій, випуск нових акцій або облігацій для залучення грошового капіталу; зменшення процентів за облігаціями, випущених підприємством, та відтермінування їх погашення, перетворення короткотермінової заборгованості на довготермінову; ліквідація нерентабельного підприємства і створення на його основі нового; зміна форми власності підприємства, злиття, створення дочірніх підприємств; зміна стратегії діяльності підприємства, ринків збуту, постачання сировини тощо.
Для проведення санації підприємств необхідна правова і методична база. Щодо державних підприємств, то Постановою Кабінету Міністрів 8.02.1994 р. було затверджено "Положення про порядок проведення санації державних підприємств", яке визначає порядок та способи проведення санації підприємств з метою запобігання їх банкрутству, поліпшення фінансового стану та підвищення конкурентоспроможності продукції.
Для підприємств недержавної форми власності вона має рекомендаційний характер.
На період від порушення справи про банкрутство до прийняття рішення по ній, арбітражний суд накладає повноваження щодо розпорядження і контролю за майном боржника на банк, що здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника, а якщо банкрутом є державне підприємство – на Фонд державного майна або на іншу особу за пропозицією боржника чи кредиторів. Розпорядник майна несе відповідальність за належне здійснення зазначених повноважень. Повноваження розпорядника майна втрачають силу з моменту утворення ліквідаційної комісії або призначення санаторів.
Після закінчення місячного терміну з дня опублікування оголошення про банкрутство господарський суд може винести ухвалу про проведення санації. Вживши заходів щодо санації банкрутства, господарський суд за відсутності санаторів призначає ліквідаторів з числа представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, Фонду державного майна (у випадку визнання банкрутом державного підприємства або організації). У свою чергу, ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію (у її склад обов'язково має входити розпорядник майна боржника), яка з метою погашення боргу вирішує питання про продаж майна підприємства-банкрута.
Кошти, отримані від продажу майна банкрута, спрямовуються передусім на відшкодування витрат, пов'язаних з веденням справи про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, а також функціонуванням розпорядника майна і задоволенням.вимог кредиторів, забезпечених заставою.
У першу чергу виконуються зобов'язання перед співробітниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат за акціями трудового колективу).
На другому етапі задовольняються вимоги щодо державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, а також вимоги органів державного страхування і соціального забезпечення.
Після цього задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечених заставою. Наступним кроком є задоволення вимог щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства і виплат за акціями членів трудового колективу.
І насамкінець гасяться всі інші боргові вимоги. Черговість задоволення вимог кредиторів представлена на рис. 25.2.
Зазначимо, що вимоги кожної наступної за порядком черговості задовольняються лише після повного погашення вимог попередньої. Крім того, в разі недостатності майна для повного задоволення всіх вимог однієї черговості претензії задовольняються пропорційно сумі, що належить кожному кредиторові. За загальним правилом вимоги, заявлені після закінчення терміну, встановленого для їх подання, не розглядаються і відповідно вважаються погашеними. Вважаються погашеними також вимоги, не задоволені через недостатність майна.
У випадку, якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається вільним від боргів і продовжує свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести рішення
Рис. 25.2. Черговість задоволення вимог кредиторів
про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи, що звільнилася від боргів, тільки в тому випадку, коли у неї залишилося майнових активів менше, ніж потрібно для її функціонування згідно із законодавством, або за клопотанням власників його майна.
За працівниками, звільненими з підприємств, установ, організацій у зв'язку з їх банкрутством, зберігається середня заробітна плата на період працевлаштування, але не більше, ніж на три місяці від дня звільнення з урахуванням виплати вихідної допомоги. Якщо перерва в роботі співробітника після звільнення не перевищує трьох місяців, у нього зберігається безперервний трудовий стаж.
Через відсутність можливості самостійного працевлаштування на працівника поширюються гарантії, передбачені Законом України "Про зайнятість населення".
Основна мета банкрутства – не ліквідація підприємств, а задоволення вимог кредиторів через визнання боржника банкрутом. Тобто банкрутство не є самоціллю, а лише засобом для позбавлення боргів.
Однак, як свідчить світова практика, у справах по банкрутству підприємств вимоги кредиторів задовольняються лише на 30%. Тому потрібно спрямовувати зусилля і кредиторів, і керівників підприємств-боржників на вихід з кризового стану до подання заяви до суду. Це означає, що треба готувати бізнес-плани, можливо, частково прощати або відтерміновувати борги, щоб з часом наблизитися до повного задоволення вимог кредиторів.
Процедура банкрутства не завжди є доцільною. її небажано застосовувати до підприємств, які є стратегічно важливі для держави або підприємств із цілком пристойним сучасним обладнанням. У таких випадках набагато краще буде, продавши частину майна, устаткування, погасити борги, а частину коштів, що залишилися, спрямувати на реструктуризацію, перепрофілювання виробництва. Такий шлях щороку використовується у світовій практиці, особливо в країнах з перехідною економікою.
Життєва практика ставить вимоги удосконалення механізму банкрутства шляхом спрощення самої процедури банкрутства, створення інституту професійних ліквідаторів, "кризових керуючих", розпорядників майна та відповідних спеціалістів арбітражних судів, що дозволить на належному рівні та в оптимальні терміни вирішувати всі питання, пов'язані з банкрутством суб'єктів господарювання.
Дата добавления: 2014-12-14; просмотров: 678;