Б) Методика 2

а)Напередодні дослідження, увечері хворий випиває за схемою розведений у воді препарат фортранс;

В)Дослідження проводять натще.

4. Методика дослідження:

А)Для заповнення товстої кишки використовується барієва суміш;

Б)Хворий укладається на трохоскоп на спину;

В)Приготовлена заздалегідьконтрастна маса, підігріта до 33 – 35⁰С, уводиться за допомогою апарата типу Боброва порціонно в пряму кишку;

Г)При введенні контрастної маси ножний кінець стола трохоскопа піднімається на 10 – 15⁰ і періодично шляхом просвічування котролюється просування контрасту;

Д)Після заповнення товстої кишки барієвою сумішшю виконуються оглядові й прицільні знімки.

5. Оцінка отриманих даних:

А)Отримані при скопії дані й знімки дозволяють оцінити положення й форму кишки, характер її контурів, гаустрацію, прохідність, зміщуваність і болісність при дослідженні.

Комп'ютерна томографія (КТ)

1. Визначення: томографічне дослідження з реконструкцією зображення поперечного зрізу тіла за допомогою ЕОМ, зріз будується на основі великої кількості аксіальних проекцій, де кожна тканина має свою щільність залежно від здатності поглинати рентгенівські промені.

2. Показання до проведення дослідження:

А)Виявлення патологічних процесів у порожнині черепа й головному мозку ;

Б)Розпізнавання захворювань органів грудної і черевної порожнини,малого таза й заочеревинного простору.

Рис. Комп'ютерна томограмма черевної порожнини.

3. Підготовка хворого до дослідження:

- при плановому обстеженні органів черевної порожнини бажане проведення його натще.

4. Методика дослідження:

- проекційне зображення одержують переміщенням стола для обстеження з пацієнтом, що перебуває на ньому, через пучок променів без обертання трубки;

- спіральна КТ, при якій стіл постійно рухається в лінійному напрямку, при цьому одночасно відбувається обертання рентгенівської трубки й масиву детекторів навколо досліджуваного;

- КТ із одночасним використанням контрастних засобів, які при внутрішньосудинному введенні вибірково надходять у відповідні органи (печінка, позапечінкові жовчні шляхи, систему сечовиділення й ін.), а також контрастують судини внутрішніх органів і дозволяють значно підвищити ефективність діагностики.

5. Оцінка отриманих даних:

- за даними КТ можна досить чітко визначити форму, розміри, структуру й взаєморозташування внутрішніх органів;

- КТ дозволяє виявити патологічні зміни в органах, їхній характер, відношення до оточуючих тканин й органів.

Магнітно-резонансна томографія (МРТ)

1. Визначення:МРТ – це облік сумарного магнітного моменту з реєстрацією «МР-сигналів», при комп'ютерній обробці яких одержують магнітно-резонансні зображення.

2. Показання до проведення дослідження:

- МРТ забезпечує добру візуалізацію патологічного процесу в будь-якому органі, розташованому в порожнині людського тіла;

- через те, що МРТ є дорогим і досить складним методом дослідження, його найчастіше використовують у нейрорадіології (дослідження тканин головного мозку) і для виявлення патологічних процесів у хребті.

3. Підготовка хворого до дослідження:

- спеціальної підготовки до дослідження не потрібно.

4. Методика дослідження:

- основними компонентами МР-томографа є сильний магніт, радіопередавач, приймальня радіочастотна котушка й комп’ютер ;

- внутрішня частина магніту виконана у формі тунелю, досить великого для поміщення усередині його дорослого пацієнта;

-в основі МРТ лежить той факт, що ядра водню, що перебувають у тканинах тіла людини, є диполями й при поміщенні тіла пацієнта усередину сильного магнітного поля МР-томографа розвертаються в напрямку зовнішнього поля й починають обертатися навколо напрямку зовнішнього магнітного поля;

- у результаті руху протонних магнітних тіл у тканинах пацієнта виникає сумарний магнітний момент, що досить великий для того, щоб індукувати електричний струм у розташованій поза пацієнтом приймаючій котушці;

- ці індуковані струми - «МР-сигнали»- реєструються, обробляються комп'ютером і використовуються для одержання МР-зображення.

5. Оцінка отриманих даних:

- за даними МРТ можна чітко визначити форму, розміри, структуру й розташування патологічного вогнища у внутрішніх органах;

- МРТ значно перевершує за діагностичною цінністю КТ й є морфологічним методом.

Радіоізотопна діагностика

1. Визначення: радіоізотопна діагностика – розпізнавання хвороб за допомогою радіоактивних ізотопів, що вводять в організм пацієнта внутрішньовенним або пероральним шляхом.

2. Показання до проведення дослідження:

-визначення об’єму циркулюючих еритроцитів, об’єму циркулюючої крові й розрахунку об’єму крововтрати;

- визначення функціонального стану щитоподібної залози;

- визначення пухлинного процесу в печінці, підшлунковій залозі, нирках, селезінці, щитоподібній залозі;

Незважаючи на достатню інформативну цінність, радіоізотопна діагностика не знайшла широкого застосування в клінічній практиці через необхідність використання для неї складних апаратів, радіаційну небезпеку для пацієнта й медичного персоналу, тому вона застосовується тільки в спеціалізованих діагностичних центрах.

3. Підготовка хворого до дослідження:

-індивідуальна й залежить від принципу використання радіоактивного препарату й виду органа, що досліджується.

4. Методика дослідження.

Для діагностичних цілей використовуються радіоактивні препарати, які мають період напіврозпаду, рівний 1/3 тривалості дослідження (від 10 хвилин до декількох годин).

Найбільш часто застосовувані радіоактивні препарати:

- гелій-67 – для виявлення злоякісних процесів і вогнищ запалення;

23. йод-123 – для виявлення патологічних процесів у нирках ;

- йод-131 – для дослідження щитоподібної залози;

- технецій-99т – для візуалізації різних органів і систем (печінки, підшлункової залози й т.п.

У наш час у медичній практиці застосовуються різні принципи використання радіоактивного препарату, які покладені в основу класифікації радіоізотопної діагностики:

- принцип радіоізотопного розведення,

- принцип вимірювання часу накопичення ізотопу в органі,

- принцип реєстрації кількості радіоізотопу, накопиченого тканинами органа,

-принцип реєстрації виділення радіоактивних ізотопів і мічених сполук із органа.

Принцип радіоізотопного розведення використовується для визначення об’єму циркулюючих еритроцитів у кровоносному руслі пацієнта:

- узяті у хворого еритроцити мітять in vitro ізотопами радіоактивного фосфору (Н-131) або хрому (Cr-51);

- мічені еритроцити в певному обсязі вводять тому ж хворому й за розведенням в судинному руслі визначають обсяг циркулюючих еритроцитів, а потім обчислюють обсяг циркулюючої крові й обсяг крововтрати (при наявності її).

Принцип вимірювання часу накопичення ізотопу в органі дозволяє судити про стан його функції:

- найчастіше цей принцип радіоізотопного дослідження використовується для визначення функціонального стану щитоподібної залози за допомогою радіоактивного йоду (I-131);

- при гіпертиреозі (підвищеній функції залози) відзначається прискорення часу накопичення радіоізотопу в тканині залози;

- при гіпотиреозі (зниженій функції залози) – уповільнення.

Принцип реєстрації кількості радіоізотопу, накопиченого тканинами органа: дозволяє визначити розміри й форму органа, а також виявити наявність у ньому патологічного вогнища;

- якщо тканини патологічного вогнища більш активно вловлюють радіоізотопний препарат, – визначаються «гарячі зони»;

- якщо тканини патологічного вогнища не накопичують радіоізотопний препарат, або накопичують його в невеликій кількості, – визначаються «холодні зони»;

- цей принцип радіоізотопного дослідження застосовують для виявлення пухлинного процесу в печінці, підшлунковій залозі, щитоподібній залозі, нирках, селезінці;

- для пухлинного процесу характерно посилене накопичення радіоізотопного препарату, що проявляється наявністю в органі «гарячих вузлів».

Принцип реєстрації виділення радіоактивних ізотопів і мічених сполук із органа використовується для дослідження внутрішньопечінкових жовчних проток і позапечінкових жовчних шляхів;

- метод заснований на здатності печінки поглинати й виводити радіоізотопний препарат у систему жовчовивідних шляхів разом із жовчю й дозволяє судити про характер патологічних змін у цих органах.