Донорство. 1. Визначення:донорство – добровільна дача частини крові, її компонентів, кісткового мозку й тканин або органів для їхнього застосування з лікувальною

1. Визначення:донорство – добровільна дача частини крові, її компонентів, кісткового мозку й тканин або органів для їхнього застосування з лікувальною метою.

2. Основи законодавства по донорству:

- донорство є добровільним актом;

- донором може бути кожен дієздатний громадянин у віці від 18 до 60 років;

- разова доза кроводачі не повинна перевищувати 500 мл;

- у донорів, що здають кров уперше, а також в осіб до 20 і більше 50 років доза кроводачі не повинна перевищувати 300 мл;

- інтервал між кроводачами повинен бути не менш 60 днів за умови повного відновлення параметрів гомеостазу;

- загальна кількість кроводач протягом року на повинна бути більше чотирьох.

3. Види донорства:

А) Безоплатне донорство:

-Базується на добровільній здачі крові, її компонентів без грошової компенсації;

- Кров'ю безоплатних донорів забезпечується робота більшості лікувальних установ;

- Найчастіше безоплатними донорами є родичі або друзі хворих;

Б) Платне донорство:

-Платні (кадрові) донори систематично беруть участь у кроводачах протягом багатьох років;

- Такі донори перебувають під постійним медичним контролем і підлягають регулярному медичному обстеженню.

4. Групи донорів:

А) Активні донори:

- донори, що регулярно здають кров або її компоненти в установах служби крові;

- вони мають донорську книжку й дають розписку в тому, що не хворіли на сифіліс, ВІЛ-інфекцією й інші небезпечні інфекції, а також про те, що зобов'язуються вчасно інформувати установи служби крові у випадку захворювання ними;

Б) Резервні донори:

–це особи, які хоча б однократно здавали кров і згодні на наступні кроводачі у випадку виникнення потреби в цьому;

- такі донори є на обліку в установі служби крові;

В) Імунні донори:

- це донори, у крові яких є антитіла до різних антигенів у достатньому титрі;

- основна маса таких донорів піддається активній імунізації шляхом введення їм специфічних антигенів (стафілококового, правцевого анатоксину й ін.);

- із крові, отриманої в таких донорів, готують гіперімунну плазму, специфічні імуноглобуліни.

ІМУНОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ГЕМОТРАНСФУЗІЇ

Поняття про групові антигени й антитіла крові

1. Визначення:Антигенна система крові містить у собі сукупність антигенів крові, які успадковуються (контролюються) алельними генами;

А)Всі антигени крові поділяються на:

- клітинні (основне значення в трансфузіології);

- плазмені.

2. Поняття про групові (клітинні) антигени:

А) Аглютиногени– це речовини білкової природи, що перебувають на поверхні клітинних мембран крові. Вони належать до антигенів, тобто при введенні чужорідного аглютиногена в організм людини може відбутися вироблення однойменних антитіл (імунізація), а при повторному потраплянні в організм аглютиногени вступають у реакцію з антитілами, викликаючи склеювання їх (аглютинацію) з наступним руйнуванням клітин крові (гемоліз).

Б) Основні властивості агглютиногенів:

а) імуногенність– здатність індукувати вироблення антитіл в організмі, у якому ці антигени відсутні;

б)серологічна активність – здатність антигенів з'єднуватися з однойменними антитілами;

В) Види клітинних антигенів:

а) еритроцитарні - антигенна система АВ0 й Rh – фактор

+ антигенна система АВ0

- система АВ0 - основна серологічна система, що визначає сумісність або несумісність крові, що переливається;

- її складають два детермінованих аглютиногени (антигени) А і В і два аглютиніни (антитіла) ; α і β ;

- аглютиногени (антигени) А і В перебувають у стромі еритроцитів, а аглютиніни (антитіла) α і β - у сироватці плазми;

- в еритроцитах і сироватці крові однієї людини не може бути однойменних аглютиногенів й аглютинінів;

- при зустрічі однойменних антигенів й антитіл виникає реакція ізогемаглютинації, що є причиною несумісності крові при гемотрансфузії,

- сполучення в еритроцитах антигенів А і В і відповідно в сироватці антитіл α і β розділяє людей на чотири групи крові;

+ антигенна система Rh - фактор

- зустрічається в 85% людей й в 15% відсутній;

- важлива при гемотрансфузії й при вагітності;

- помилки й неправильна оцінка резусприналежності приводить до розвитку резус-конфлікту;

б) лейкоцитарні

- загальні антигени лейкоцитів (HLA - Human Leucocyte Antigen) - антигени гістосумісності (застосовуються при тканинному типуванні);

- антигени поліморфно-ядерних лейкоцитів (органоспецифічні антигени);

- антигени лімфоцитів (тканиноспецифічні антигени);

в) тромбоцитарні

- у наш час особливого клінічного значення не мають.

3. Характеристика групових (плазмових) антитіл:

А) Аглютиніни – це білкові речовини плазми (класу Ig й Ig), які по білковій природі належать до антитіл і мають специфічність, тобто вони реагують тільки з відповідними антитегенами;

Б) Характеристика антитіл:

а) за природою виникнення:

- природні - передаються в спадщину і є нормальною вродженою властивістю плазми (наприклад антитіла α і β до антигенів А и В по системі АВО);

- імунні– утворюються шляхом імунізації (наприклад - резусні антитіла), які можуть зберігатися все життя, але в спадщину не передаються і є патологічними;

б) за природою середовища аглютинації:

- повні (аглютиніни α і β ) - вступають у реакцію в будь-якому середовищі: і в сольовому, і в колоїдному;

- неповні (резус – антитіла) – вступають у реакцію аглютинації тільки в колоїдному середовищі (при додаванні р-ну альбуміну, желатини, полиглюкіну)

в) за температурою аглютинації:

- холодові – антитіла класу Ig (вступають у реакцію при температурі від +4˚С до +27˚С);

- теплові – антитіла класу Ig(найбільш активні при температурі вище + 37˚С).

3. Механізм взаємодії «антиген-антитіло»

А) Взаємодія «антиген-антитіло» складається із двох фаз:

- перша фаза - антитіло з'єднується з антигенною детермінантою однієї клітини;

- друга фаза - прояв взаємодії антигену з антитілом за рахунок створення комплексу антиген-антитіло-комплемент (білки плазми крові), що руйнує мембрану клітини;

Б) Види візуального прояву взаємодії «антиген-антитіло»

а) Аглютинація – реакція взаємодії антигенів еритроцитів й антитіл до них з утворенням аглютинатів, виразність аглютинації визначається концентрацією взаємодіючих речовин (при дефіциті або надлишку антитіл аглютинати не утворюються - ″прозона” і “постзона”);

б) Гемоліз – руйнування мембрани еритроцитів, при якому гемоглобін виходить у плазму.

Поняття про групу крові

Поняття групи крові охоплює всі генетично наслідувані фактори, що виявляють у крові людини. Однак у практичній трансфузіології під групами крові традиційно розуміють різні сполучення антигенів (аглютиногенів) еритроцитів.

Антигени груп крові – генетичні ознаки, наслідувані від батьків і не змінювані протягом життя. Пройшло більше сторіччя з відкриття перших груп крові Карлом Ландштейнером. За цей час були відкриті сотні антигенів еритроцитів і пропонувалися найрізноманітніші термінології й класифікації груп крові. Близько 270 виявлених антигенів еритроцитів мають чітку генетичну характеристику й згруповані в системи, що складаються з одного або більше антигенів, контрольованих одним генетичним локусом.

З 23 систем груп крові важливе значення в трансфузіології мають найбільш імуногенні антигени, у першу чергу систем ABO й Rh(резус).

Система групи крові АВО

1.Система груп крові АВО складається зі сполучень двох аглютиногенів еритроцитів А и В і двох відповідних аглютинінів у плазмі - альфа (α, анти - А) і бета (β, анти - В).

2. Різні сполучення цих антигенів й антитіл утворюють чотири групи крові:

Група ПРО (I) – обидва антигени відсутні; у плазмі аглютиніни α і β

Група А (II) – на еритроцитах присутній тільки антиген А, у плазмі - аглютинін β

Група В (III ) - на еритроцитах присутній тільки антиген В, у плазмі - аглютинін α,

Група АВ (IV) – на еритроцитах присутні антигени А и В, у плазмі аглютиніни α і β відсутні

3.Антитіла до антигенів еритроцитів системи АВО є повними, холодовими, специфічними аглютинінами:

- Анти - А антитіла - аглютиніни α (альфа);

- Анти - В антитіла - аглютиніни β (бета).

4.Існують різні види (слабкі варіанти) антигену А и антигену В :

А)Найбільше часто зустрічаються види А₁ й А_2;

Б)Поширеність антигену А₁ в осіб групи А (ІІ) становить 80%, а в групі АВ (IV) - 65%;

В)Для диференціального визначення варіантів антигену А (А₁ й А₂) використовують специфічні реагенти (лектини або моноклональні антитіла анти – А₁).

ВИЗНАЧЕННЯ ГРУПОВОЇ ПРИНАЛЕЖНОСТІ

КРОВІ ЗА СИСТЕМОЮ АВ0

Результат визначення групи крові записується на титульному аркуші історії хвороби з указанням дати й за підписом лікаря, що робив визначення.

1. Методи визначення групи крові:

А)простою реакцією – група крові визначається стандартними сироватками (метод застосовується у хворих);

а)Стандартні ізогемаглютинуючі сироватки готуються із крові людей, вони містять антитіла (аглютиніни);

б) Стандартнісироватки являють собою прозору рідину, пофарбовану відповідно до групової приналежності й розфасовану в ампули або флакони, строк придатності стандартної сироватки встановлюється 6 місяців з моменту її виготовлення:

- сироватка О (І) містить аглютиніни α і β, вона безбарвна;

- сироватка А (ІІ) містить аглютинін β і пофарбована в синій колір;

- сироватка В (ІІІ) містить аглютинін α і пофарбована в червоний колір;

- сироватка АВ (ІV) не містить аглютинінів і пофарбована в жовтий колір;

в)На етикетці ампули вказується специфічність, титр аглютинінів, строк придатності, номер серії сироватки;

г)Чим вище титр сироватки, тим вона більш активна;

д)Групу крові визначають обов'язково двома серіями стандартних сироваток з титром не нижче 1:32 ;

Б) за допомогою моноклональних антитіл до антигенів А и В (цоликлонів анти-А і анти-В );

В) подвійною реакцією (перехресний метод) – група крові визначається стандартними сироватками й стандартними еритроцитами (подвійна реакція є більш вірним методом визначення груп крові, застосовується у донорів).

Визначення групової приналежності крові по стандартних сироватках(проста реакція):

1. Оснащення, необхідне для визначення групи стандартними сироватками крові:

А) Стандартні сироватки групи 0(I), A(II), B(III) двох різних серій кожної групи й стандартна сироватка АВ(IV) групи.

Б) Ізотонічний розчин повареної солі.

В)Білі порцелянові або інші планшети з поверхнею, що зволожується.

Г) Голки.

Д) Піпетки.

Е) Скляні палички або предметні стекла

2. Умови, необхідні для визначення групи крові:

А) Визначення груп крові виконують у приміщенні з гарним освітленням при температурі 15-25^оС;

Б)Для визначення груп крові використовують білі планшети з поверхнею, що зволожується.

В)Ампули зі стандартними сироватками двох різних серій кожної групи ставлять в 2 маленьких штативи із трьома гніздами, або в 1 штатив із двома рядами гнізд (рис.132 );

Рис.132 . Штатив для визначення

групи крові із шістьома гніздами

Г)У ліві гнізда ставлять сироватку групи 0(I), у середні – сироватку А(II) і в праві сироватку групи В(III);

Д) В ампули опускають сухі чисті піпетки (окремо ставлять сироватку групи АВ(IV), що використовується для додаткового контролю);

Е) Представлений вище набір доповнюють пробіркою або флаконом з ізотонічним розчином повареної солі.

3. Техніка визначення групи крові:

А) Кров для дослідження беруть із пальця пацієнта, у якого повинна визначатися група крові, прокол роблять одноразовим скарифікатором;

Б)У середині верхнього краю планшета відзначають прізвище пацієнта або номер флакона із кров'ю донора. По горизонталі ліворуч праворуч підписують групи крові (О, А, В) (рис.133)

Рис. 133 . Планшет

для визначення групи крові по стандартних сироватках

В) На планшет наносять по одній краплі ізогемаглютинуючих стандартних сироваток двох серій у два ряди: сироватку групи О(І) – ліворуч, сироватку групи А (ІІ) – у середину,сироватку групи В (ІІІ) – праворуч і поруч із краплями сироватки наносять досліджувану кров;

а) сироватку беруть із ампули піпеткою, що відразу після цього, як з неї була впущена сироватка, опускають у ту ж саму ампулу із сироваткою, з якої вона була взята;

б) сухою скляною паличкою, послідовно, переносять на планшет поруч із кожною краплею стандартної сироватки, по краплі крові, кількість наносимої на планшет крові повинна бути приблизно в 10 разів менше кількості стандартної сироватки, з якою вона перемішується;

в) скляною паличкою або куточком предметного скла перемішують краплі крові із сироваткою доти, поки суміш не забарвиться в рівномірно червоні кольори (кожну краплю треба змішувати іншою скляною паличкою або іншим куточком предметного скла, або можна перемішувати кров із сироваткою однієї й тією же паличкою, але в цьому випадку необхідно після розмішування кожної краплі паличку промити в склянці з водою й насухо витерти);

Г) після змішування крапель планшет обережно погойдують у руках, що сприяє більш швидкій і чіткій аглютинації еритроцитів, потім на 1-2 хв. дають спокій;

Д) за ходом реакції спостерігають не менш 5 хв., після чого роблять облік результату реакції:

а)аглютинація починається протягом перших 10-30 сек., однак варто спостерігати й далі – до 5 хв. через можливість більше пізньої появи аглютинації, наприклад, з еритроцитами, що мають слабкий аглютиноген А_2;

б) у міру появи аглютинації, але не раніше, ніж через 3 хв., до крапель сироватки з еритроцитами, де наступила аглютинація, додають по одній краплі 0,9% розчину натрію хлориду для диференціальної діагностики специфічної аглютинації й неспецифічного склеювання еритроцитів по типу ״монетних стовпчиків” (sladо-синдром) і продовжують спостереження до закінчення 5 хвилин;

в) через 5 хвилин оцінюють реакцію в прохідному світлі.

4. Трактування результатів визначення групи крові:

А) Результати визначення групової приналежності крові оцінюються по реакції аглютинації, що може бути позитивною або негативною;

а) позитивна реакція (піскоподібна або пелюсткова), починає проявлятися з перших 10-30 секунд появою в суміші видимих неозброєним поглядом, дрібних червоних зерняток (аглютинатів), що складаються з еритроцитів, що склеюються, які поступово зливаються в більші зерна або пластівці (рис.134)

Рис.134. Види аглютинації:

а - аглютинації немає; б – піскоподібна аглютинація;

в - пелюсткова аглютинація

б) негативна реакція проявляється рівномірним забарвленням краплі в червоний колір, без візуально встановленого утворення протягом 5 хв. зерняток (аглютинатів);

в) результати реакцій у краплях із сироватками однієї й тієї ж групи (двох серій) повинні збігатися;

г) у тих випадках, якщо позитивний результат отримано із сироватками всіх трьох груп, для виключення неспецифічної аглютинації, виконується контрольне дослідження зі стандартною сироваткою групи АВ(ІУ), що не містить природних аглютинінів;

д) відсутність аглютинації в цій контрольній пробі дозволяє вважати, що позитивний результат із сироватками груп 0(І), А (ІІ) і В (ІІІ) вірний, тобто, що досліджувана кров належить до групи АВ (ІУ);

е) якщо реакція аглютинації виникає й із сироваткою групи АВ(ІУ), таке явище має назву панаглютинації;

и) при наявності панаглютинації й, відповідно, неможливості визначити групову приналежність по системі АВ0 за допомогою стандартних сироваток, кров хворого підлягає обов'язковому напрямкуна станцію переливання крові до фахівця-серолога.

Б) Оцінка результатів реакції зі стандартними ізогемаглютинуючими сироватками

Примітка: + аглютинація, - відсутність аглютинації

Рис. 135. Визначення груп крові за допомогою стандартних сироваток

а) відсутність аглютинації у всіх трьох краплях указує на те, що в досліджуваній крові немає аглютиногенів, тобто кров належить до групи О(I);

б) наявність аглютинації в краплях із сироватками О(I) і В(III) указує на те, що в крові є аглютиноген А, тобто кров належить до групи А(II);

в) наявність аглютинації в краплях із сироватками групи О(I) і А(II) указує на те, що в досліджуваній крові є аглютиноген В, тобто кров групи В (III);

г) аглютинація у всіх трьох краплях указує на наявність у досліджуваній крові аглютиногенів А и В, тобто кров належить до групи АВ (IV) (у цьому випадку необхідно провести дослідження із сироваткою групи АВ (IV), тому що аглютинація з усіма сироватками можлива за рахунок неспецифічної реакції);

д) якщо аглютинація із сироваткою групи АВ (IV) відсутня, то досліджувану кров відносять до групи АВ (IV). Якщо ж аглютинація з'являється й із сироваткою групи АВ (IV), значить, реакція неспецифічна. При слабкій аглютинації й у всіх сумнівних випадках кров заново перевіряють зі стандартними сироватками інших серій.

Визначення групи крові за цоліклонами

(тест - реагентами) анти -А и анти -В

1. Оснащення, необхідне для визначення групи крові з використанням цоліклонів:

А) для визначення А и В антигенів еритроцитів використовують стандартні реагенти: моноклональні антитіла (цоліклони анти-А і анти-В);

Б) у зв'язку з високою активністю й виразністю аглютинуючого ефекту моноклональних типуючих реагентів, а також повною специфічністю реакції використовують по одній серії цоліклонів анти-А і анти-В;

В) визначення групи крові проводиться за допомогою реакції гемаглютинації в пробірці або на пластинці.

2. Умови, необхідні для визначення групи крові, - ті ж, що й для визначення по стандартних сироватках:

А) Техніка визначення групи крові з використанням цоліклонів:

а) На пластинці або в пробірці моноклональні антитіла (цоліклони) і кров (цільна або осад еритроцитів) змішують у співвідношенні 10:1 і спостерігають за реакцією аглютинації протягом 2,5 хв.;

Б) Трактування результатів реакції:

а) при позитивній реакції аглютинації з обома моноклональними реагентами анти-А і анти-В необхідно провести контрольне дослідження даного зразка крові із краплею 0,9% розчину хлористого натрію. Відсутність у контрольному дослідженні аглютинації свідчить, що кров належить до групи АВ(IV).

б) Інтерпретація результатів реакції гемаглютинації, проведеної з моноклональними АВ0-типуючими реагентами:

Рис. 136. Визначення груп крові за допомогою цоліклонів

Визначення групи крові перехресним методом

(подвійною реакцією)

1. Оснащення, необхідне для визначення групи крові перехресним методом:

А)Стандартні тест-еритроцити груп 0(I), А(II), В(III);

Б)Сироватка хворого й еритроцити хворого;

В) Стандартні сироватки групи 0(I), A(II), B(III) двох різних серій кожної групи й стандартна сироватка АВ(IV) групи;

Г) Ізотонічнийрозчин кухонної солі;

Д)Білі порцелянові або інші планшети з поверхнею, що зволожується;

Е)Голки;

И)Піпетки;

Й)Скляні палички або предметні стекла.

2. Умови, необхідні для визначення групи крові, –ті ж, що й для визначення по стандартних сироватках:

3. Техніка визначення групи крові перехресним методом:

А) Визначення групи крові перехресним методом базується на паралельному визначенні наявності або відсутності групових антигенів на еритроцитах і групових ізоаглютинінів у сироватці досліджуваної крові;

Б) Під відповідними позначеннями груп крові на пластинку наносять у два ряди по великій краплі (0,1мл) стандартних сироваток груп 0(I), A(II), B(III) двох різних серій;

В)Нижче сироваток (третій і четвертий ряд) наносять по одній маленькій краплі(0,01мл) стандартних еритроцитів відповідних груп різних серій ;

Г) Із пробірки з досліджуваною кров'ю піпеткою набирають сироватку й наносять її по одній великій краплі на кожну краплю стандартних еритроцитів;

Д) Після цього тією же піпеткою набирають із дна пробірки еритроцити й наносять їх по маленькій краплі (0,01 мл) поруч із кожною краплею стандартної сироватки;

Е)У всіх краплях сироватку змішують із еритроцитами сухою скляною паличкою, ретельно промиваючи її після перемішування кожної краплі;

И)Планшет з нанесеними змішаними краплями періодично погойдують і спостерігають за появою аглютинації;

Й)У ті краплі, де з'явилася аглютинація, через 3 хвилини від початку визначення вносять по одній краплі (0,05 мл) 0,9% розчину хлористого натрію й продовжують спостереження при погойдуванні пластинки до закінчення 5 хвилин.

4. Трактування результатів реакції:

А)оцінку результатів проводять шляхом зіставлення результатів, отриманих за допомогою стандартних сироваток і стандартних еритроцитів;

Б)можливі чотири комбінації результатів (Рис. 137);

Схема визначення групи крові перехресним методом

Примітка: при визначенні групи крові АВ(IV) необхідно провести контрольне дослідження із сироваткою групи АВ(IV).

Рис.137. Визначення групи крові перехресним методом (подвійною реакцією)

Помилки при визначенні групової приналежності крові

1. Види помилок при визначенні групової приналежності крові:

А)Технічні помилки

Б)Неповноцінність стандартних сироваток і стандартних еритроцитів;

В)Біологічні особливості досліджуваної крові.

Технічні помилки при визначенні групової приналежності крові

А) Неправильне розташування сироваток на планшеті

Б) Неправильні кількісні співвідношення сироваток й еритроцитів

В) Застосування недостатньо чистих планшетів й інших предметів, що стикаються із кров'ю:

а) для кожної сироватки повинна бути окрема піпетка

б) для промивання піпеток варто застосовувати тільки 0,9% розчин натрію хлориду

Г) Неправильний запис досліджуваної крові

Д) Недотримання необхідного для реакції аглютинації часу:

а) коли реакцію враховують до закінчення 5 хв., реакція не встигне відбутися, якщо в досліджуваній крові є слабкі аглютиногени;

б) при передержаній більше 5 хв. реакції може відбутися підсихання крапель, що симулює аглютинацію, що також приведе до помилкового висновку;

Е) Відсутність аглютинації через високу (вище 25˚С) температуру навколишнього повітря.

Помилки, що залежать від застосування неповноцінних сироваток

А) Слабкі стандартні сироватки з титром нижче, ніж 1:32, або сироватки з

минулим строком придатності можуть викликати слабку або пізню аглютинацію;

Б) Застосування стандартних сироваток, які були приготовлені нестерильно й недостатньо законсервовані, веде до виникнення неспецифічної ″бактеріальної” аглютинації.

Помилки, що залежать від біологічних особливостей

досліджуваної крові

А) Помилки, що залежать від біологічних особливостей досліджуваних еритроцитів:

а) пізня й слабка аглютинація пояснюється ″слабкими” формами

антигенів еритроцитів, частіше – наявністю в групах А(II) і АВ(IV) слабкого аглютиногена А_2;

- у випадку визначення групи крові тільки по стандартних сироватках без дослідження сироватки хворого на наявність аглютинінів можуть спостерігатися помилки, внаслідок яких кров групи А₂В(IV) визначають як групу В (ІІІ), а кров А₂ (II) – як групу О (І);

- для ідентифікації аглютиногена А₂ рекомендується повторити дослідження з іншими серіями реагентів, використовуючи інший лабораторний посуд, зі збільшенням часу реєстрації реакції;

- у лабораторних умовах для цього проводять визначення з використанням стандартних еритроцитів, тест-реагенту анти –А₁ і цоліклона анти –А _сл.

б) ″панаглютинація”, “аутоаглютинація”, тобто здатність крові

давати однакову неспецифічну аглютинацію з усіма сироватками й навіть зі своєї власною;

- інтенсивність подібної реакції після 5 хв. слабшає, у той час як справжня аглютинація підсилюється;

- найбільше часто «аутоаглютинація» зустрічається в гематологічних, онкологічних хворих, тяжкообпалених й ін. ;

- для контролю рекомендується оцінити, чи відбувається аглютинація тестованих еритроцитів у стандартній сироватці групи АВ(IV) і ізотонічному розчині;

- група крові при “панаглютинації” може бути визначена після триразового відмивання досліджуваних еритроцитів;

- для усунення неспецифічної аглютинації планшет поміщають у термостат при t 37˚С на 5 хв., після чого неспецифічна аглютинація зникає, а справжня залишається;

- доцільно повторити визначення з використанням моноклональних антитіл (цоліклонів анти-А і анти-В);

в) еритроцити тестованої крові складаються в ″монетні стовпчики”, які при макроскопії можна прийняти за аглютинати;

- додаток 1-2 крапель ізотонічного розчину натрію хлориду з наступним плавним погойдуванням планшета, як правило, знищує “монетні стовпчики”;

г) змішана, або неповна, аглютинація: частина еритроцитів аглютинується, а частина залишається вільною:

- спостерігається в пацієнтів груп А(ІІ), В(ІІІ) і АВ(ІV) після трансплантації кісткового мозку, або протягом перших трьох місяців після переливання крові групи О(І);

- різнорідність еритроцитів периферичної крові чітко верифікується в гелевому тесті Dia Med;

Б) Помилки, що залежать від біологічних особливостей досліджуваної сироватки (при визначенні групи крові перехресним методом):

а) виявлення в сироватці при рутинному тестуванні антитіл іншої специфічності, які з'явилися внаслідок попередньої сенсибілізації:

- доцільно визначити специфічність антитіл;

- імунізованому реципієнтові обов'язковий індивідуальний підбор сумісної донорської крові;

б) відсутність анти –А и анти –В – антитіл (можливо в немовлят і пацієнтів із пригніченням гуморального імунітету);

в) аглютинація стандартних еритроцитів, у тому числі групи О(І)

при утворенні “монетних стовпчиків” або в присутності холодових антитіл.