Перші люди (австралопітеки; інша гіпотеза). Homo habilis. Homo erectus.

Австралопітек (від лат. аustralis – південний + грецьк. pitecus – мавпа), назву якого слід розуміти, як «південна мавпа» (а не «австралійська». В Австралії їх ніколи не було), з одного боку, найдавніший і найпримітивніший вид розумної істоти, а з іншого – найбільш високоорганізований тип приматів. Це свого роду маргінальний тип істот в еволюції сімейства людей (Hominidae), до якого еволюціоністи відносять і людину, і людиноподібних гомінід. У нього є ознаки як людиноподібних мавп, так і ознаки, близькі гомінідам. Для розвитку цього сімейства знадобилося близько 14 млн.років, еволюція роду Homo тривала й того менше – близько 3 млн.років. Нині прийнято виділяти серед Hominidae чотири роди: рамапітеків, австралопітеків, парантропів і людину (Homo). Австралопітеків на сьогодні виявлено біля 500 залишків. Всі викопні залишки виявлені тільки в Африці. Серед них учені виділяють шість видів. Австралопітеки з’явилися припустимо 5 млн. років тому в епоху плейстоцена в Східній Африці. Приблизно 3 млн. років тому вони заселили як Східну, так і Південну Африку.

Це були дуже маленькі, худі істоти, середній зріст яких був біля 120 см, вага 22 – 55 кг. Мозок дорослої істоти складав 1/3 від мозку сучасної людини, щелепи були дуже масивні. Ця особа весь час щось жувала. Сильно виражені надбрівні дуги й скісний лоб надавали б їй вигляд вуличного бандита, якби не відсутність підборіддя. Тим не менш, черепна коробка вже була близькою до черепної коробки сучасної людини, а мозок відносно розмірів тіла був більшим від мозку мавпи. Дані рота й зубів – ближче до людських, ніж мавпячих. Подібно до людей, австралопітек мав хребет С-форми, але більш сутулий. Він також мав міцні опорні основи в поперечному відділі, які дозволяли підтримувати навантаження маси тулуба. Але в нього були відносно малі позвонки, ще й маса патологій, що говорить про те, що якщо нижня частина тіла була готова до прямоходження, то верхня – ні. Для чого вони звільнили руки? Логічно було б сказати, що для виготовлення й ношення знарядь праці, але ті з останніх, що виявлені, належать, як твердять учені, іншому виду – Homo habilis-у, який існував майже паралельно з австралопітеком. Тому тут ясності немає.

Серед австралопітеків ученими виділяються дві еволюційні лінії: 1) змішана дієта (рослини, молюски й м’ясо); і 2) вегетаріанці. Другі вимерли 1 млн. років тому, а перші дали потомство, яке, як уважається, пішло в еволюції до сучасної людини. Ці невеликі примати жили, скоріш за все, зграями. Суспільний устрій дозволяв не тільки встояти проти хижаків, а й успішно нападати на інших тварин. Раймонд Дарт – найзнаменитіший з дослідників австралопітеків, уважав, що вони були справжніми хижаками: в шарах із залишками австралопітеків знайдені черепи павіанів з пробитим лівим боком. Згідно з іншою точкою зору, вони йшли за крупними хижаками й відбивали залишки здобичі в гієн та шакалів. Але не відома жодна з сучасних мавп, що живилася б падаллю, щоб можна було говорити взагалі про можливість їхньої появи від приматів шляхом еволюції (тобто – знов маємо той же «чинник випадковості»: випадково примат почав їсти падаль, випадково не помер через це прямо на місці і т.п. Насправді ж такі речі звуться нічим іншим, як умоглядними припущеннями). Вогню австралопітеки не знали. Дехто з учених уважає, що вони лише випадково користувалися кістками вбитих тварин в якості знарядь праці чи зброї. Про їх житла, методи полювання нічого не відомо. Багато знахідок свідчать про насильницьку смерть, яка могла відходити від рук їхніх же родичів. В австралопітека, припускається, вже почався процес утрати вовняного покрову. При виході з тіні лісу австралопітек виявився в «теплій шубі», яку треба було скоріше зняти. Від перегріву людина захищається інтенсивним потовиділенням. Таке явище було ефективним, але позбавляло іонів натрію, нехватка яких стимулює хижацтво, або ж у популяцій, що перейшли до вегетаріанства, спонукає до пошуків повареної солі. Раймонд Дарт був абсолютно упевнений у людожерських якостях австралопітека.

Влітку 2002 р. в пустелі Чад було знайдено череп австралопітека, якому біля 7 млн. років. Це – найдавніший представник цього виду. Знахідка ще вивчається, але Генрі Джи, редактор американського журналу “Nature”, повідомив, що ця знахідка показує, що прямої послідовності від давніх гомінід до сучасної людини не було. Значить, австралопітек – гілка тупикова.

Homo habilis(людина вміла) – найперший, за класифікацією сучасної антропології, вид родуHomo. Він уважається першим власне людським різновидом, що існував у період з 2,2 до 1,6 млн. рр. тому. Честь його відкриття належить англійському археологу доктору Льюїсу Лікі та його дружині Марі, які виявили його залишки в 1960 р. в ущелині Олдувай (Танзанія). Вік олдувайської знахідки – 2 млн. років. На відміну від австралопітеків, габіліс, що жив на терені сучасної Кенії й Північної Танзанії, використовував примітивні знаряддя праці, а його череп дуже схожий на череп сучасної людини. Обсяг мозку габіліса (550 – 800 см³) був значно меншим, ніж у Сапієнса (бл.1400 см ³) , але на 30% більшим, ніж в австралопітекових. Для істоти зросту 120 – 125 см мозок габіліса був розвиненим дуже добре. Розумовий прогрес слід визнати наявним, що антропологи вважають головним доказом «сапієнтизації» («олюднення») мавп. Термін спірний, але в науці розповсюджений. У габіліса вже були відсутні масивні надбрівні валки. Більше, ніж в австралопітека були схожі на людські його ноги, більш спритними були руки. Ці істоти не знали вогню, але, можливо, будували з каменів примітивні укриття від вітру. Але, хоча габіліси й виготовляли знаряддя праці, за своєю морфологічною організацією вони мало відрізнялися від австралопітеків, які безумовно були тваринами. У них були відсутні специфічно людські морфологічні особливості. Виходячи з цього, інша частина вчених вважає, що в габілісів ще не почали формуватися ні мислення, ні воля, ні мова, ні соціальні стосунки, а отже, вони людьми ще не були, навіть такими, що формувалися. Відповідно, початок антропоґенези вони пов’язують з переходом від габілісів до пітекантропів, який стався приблизно 1,5 – 1 млн. рр. тому.

Глобальною перемогою габіліса вважається саме набуття ним здатності до виготовлення знарядь праці, можливо, навіть більшою, ніж початок використання вогню чи доместикація тварин. Увесь ланцюг культурних артефактів, які ми нині звемо найбільш великими відкриттями, у своїх витоках має всього один вид – кам’яне знаряддя. Отже, виготовлення знарядь праці – це перша глобальна революція в історії людського роду.

Кількома ударами каменя об камінь габіліс оббивав гальку з одного боку, створюючи ріжучий край. Цю культуру назвали олдовайською, а також гальковою. Такі найпримітивніші знаряддя (ударники) прозвали чопперами (січками). Їх важко відрізнити від природних каменів, вони різноманітні, незграбні й нестандартні. Деякі, мабуть, виготовлялися на один раз. Але за їхньою допомогою можна було обстругати й зробити вістря дерев’яному спису чи копалці для викопування коріння, або для потрошення невеликого звіра, чи відрізання шмату м’яса. Кам’яні знаряддя важко носити з собою, тому їх, напевне, робили на місці. Палеонтологи знаходили кістки тварин, розколоті уздовж. Це буде простежуватися й надалі, в інших видів Homo, з чого вчені зробили цілком правильний висновок, що цих істот особливо цікавив спинний мозок. М’ясо їли, щоб наїстися, а то була особлива річ – ласощі (й мозок сотоваришів теж, до речі). З часом археологи знайшли подібні знаряддя праці в багатьох місцях Африки, на Далекому Сході, у Прибайкаллі. Але кістки габіліса відомі поки що тільки в Африці. То хто ж тоді виготовив їх в інших місцях? Наука на це питання відповіді не має.

Поява в Homo кам’яних знарядь знаменує собою початок ПАЛЕОЛІТУ (давньокам’яного віку), в якому всі гомініди, включно з неандертальцем, залишили свої рештки у НИЖНЬОМУ палеоліті.

Homo erectus. Наступний етап розвитку розумної істоти наука пов’язує зHomo erectus-ом – людиною прямоходячо (пітекантропом). Але і його походження теж донині остаточно не вияснене. Жив у середньому плейстоцені, біля 500 тис. років тому. Він мав невисокий зріст (1,5 м), пряму ходу, скісний лоб, виступаючі надбрівні дуги; підборіддя було відсутнє. За обсягом мозку (900 – 1200 см³) він займає проміжне становище між австралопітеком і неандертальцем. Залишки пітекантропа виявлені в Азії, Африці, Австралії та Європі – усього 222 примірника. Першим виявив пітекантропа й дав йому назву голландський лікар Ежен Дюбуа – в центральній частині о. Ява (черепну коробку, три зуби і стегнову кістку). Свою «мавполюдину» еволюціоніст Дюбуа об’явив «недостаючою ланкою» (missing link). Був величезний скандал. Доля пітекантропа вирішувалася голосуванням найкрупніших учених: мавпа чи людина? Одним голосом перемога була здобута на користь того, що це – людина. Тиск на вченого – відкривача Еректуса здійснювався дуже великий. Знесилений боротьбою Дюбуа в кінці життя відмовився від свого відкриття. Але з часом з’явилися нові відкриття. Зокрема, в 1938 р. на тому ж о. Ява Г.фон Кенигсвальд поблизу селища Моджокерто знайшов череп дитини, описаний ним під назвою Homo modjokerensis, але поступово виявилося, що обидві знахідки належать до одного виду давніх людей – Homo erectus, тільки різних підвидів. При тому друга знахідка давніша (вчені назвали їїHomo erectus modjokerensis), а знахідка Дюбуа молодша й має назву Homo erectus erectus.

Фактично обсяг мозку пітекантропа майже збігається з обсягом нашого мозку, хоча й дуже відрізняється за своєю структурою. Але прогрес був наявним: у порівнянні з габілісом мозок його виріс на 50%. Габіліс був названий «людиною вмілою» за іронією долі, бо справжнім умільцем слід уважати пітекантропа. Можливо, щоб виправити несправедливість, антропологи додали до його наукового імені ще приставку eqaster, що означає працю, майстерність.

Напевне, немає більш красивого й хвилюючого уяву знаряддя кам’яного віку, ніж біфас, чи як ще його називають ручне рубило. Такі знаряддя різноманітні за формою, стилем, матеріалом виготовлення, кольорами, але їм усім притаманна як зовнішня краса, так і почуття завершеності, яке охоплює людину, що бере в руки біфас, честь відкриття ідеї якого і його виготовлення належить саме Homo erectus-у.

Біфас – знаряддя, оброблене з двох фасів, тобто з двох боків. Це – переважно крупне знаряддя, зроблене з одного блоку матеріалу, рідше з крупного відщепу, за допомогою обробки з обох боків серією крупних і дрібних сколів. Знаряддя, маючи дві випуклі поверхні, стоншується до одного чи двох кінців і має по краях два довгих ребра-леза, звичайно злегка зигзагоподібних. Класичною формою біфасу вважається ручне рубило, або «ку де пуан» – саме під такою назвою біфаси вперше були визначені у Франції ще в 1883 р. творцем науки про палеоліт Габріелем Мортильє.

Чим же прикметне дане знаряддя? Перш за все, своєю довговічністю. Час існування біфасів визначається періодом 1,5 млн. – 100 тис. років! І саме це знаряддя є визначальним для найдовшої з усіх палеолітичних епох – ашельської. Їх знайдено вже сотні тисяч. Ще в кінці ХІХ ст., коли Г.Мортільє писав своє знамените «Доісторичне життя», в районі Сент-Ашель було вже зібрано біля 20 тис. біфасів. Звичайно вважається, що біфас був багатофункціональним знаряддям, слугував для рубки, дроблення, виколювання їстівних коренів, різання, хоча вчені схиляються до думки, що основною його функцією все ж таки було різання.

Еректусів виявлено кілька видів: яванська людина, пекінська людина (синантроп), гейдельберзька людина та ін. Пітекантроп був уже активним бійцем, мисливцем на найкрупнішу дичину, включаючи слонів і носорогів. Він активно використовував колективні, облавні методи полювання, а також вогонь. Саме стандартна, устійнена форма виготовлених ним знарядь дозволяє твердити, що в нього вже була мова. Він вів кочовий спосіб життя, переходячи з місця на місце в пошуках їжі й тримаючись невеликими групами. Він мав усі дані для успішної боротьби з природними ворогами: маючу гарну вертикальну поставу, пітекантроп, переміщуючись, міг тримати в полі зору обширний простір, на відстані помічаючи наближення будь-якої небезпеки. При прямій поставі звільнялися руки, які він міг використати для роботи. Руки й мозок, обсяг якого безперервно в цей час збільшувався, були головною зброєю давньої людини в боротьбі за існування. По всьому, Homo erectus був першою людиною, яка була здатною до абстрактного мислення. Багатометрові шари попелу на кострищах його стоянок дозволяють припустити, що він користувався вогнем, але ще не вмів його добувати. Homo erectus, на думку антропологів, був першим видом, що покинув Африку й розселився на інших теренах. Судячи з новітніх даних, він володів завидними адаптаційними якостями, які почасти могли пояснюватися фізіологічними особливостями, але вчені схильні вважати, що головне значення мали поведінські характеристики. Вочевидь, він умів не тільки користуватися вогнем, а й виготовляти одяг, будувати укриття, хоча прямих підтверджень цього немає. Слід також мати на увазі, що пітекантроп був таким же канібалом, як і його попередники.

Отже, Homo erectus, увібравши в себе багато різновидів, з одного боку, передував неандертальцю, а з іншого – був його сучасником. Після того, як Homo erectus проіснував близько 1,3 млн. років без будь-яких помітних змін, з ним сталося щось дивне: його популяція в якийсь момент стала різко скорочуватися, доки не щезла зовсім. І ось у той час, коли більша частина виду Homo erectus вимирала, інша раптово, як пишуть учені (знов – випадковість!), «перетворилася на Homo sapiens-а – відбулося різке зростання обсягу черепа від 950 до 1450 см ³. З’явився неандерталець – з одного боку, вінець творіння на той час, а з іншого – тупикова модель еволюції людини.

Неандертальці та їх суспільне й духовне життя..

Термін «неандерталець» походить від назви одного з перших місцезнаходжень європейської плейстоценської людини, відкритої в 1856 р. у Неандерталі поблизу Дюссельдорфа (Німеччина). Деякі вчені вважають, що їх правильніше називати давніми людьми – палеоантропами, тобто давніми, але не найдавнішими людьми. Наука трактує появу неандертальця так. Десь 250 – 300 тис. рр. тому відбулася трансформація Homo erectus-а в пренеандертальця (є й інші назви: антенеандерталень, ранній неандерталець). У плані якості виробництва знарядь пізньоашельські пам’ятники, що відповідають цьому типові людини, відрізняються від більш ранніх, перш за все, доведеними до найвищого рівня методами виготовлення біфасів. Деякі з останніх періоду кінця ашеля відрізняються навіть певною витонченістю виготовлення й такою тонкою обробкою поверхні, що детальність і ретельність її просто вже не можна пояснити з точки зору функції знаряддя. А то вже ніщо інше, як відображення естетичного смаку давнього майстра. Час існування неандертальця: 300 тис. – 28 тис. рр. тому.

Архантропи, як уважається, не могли ще проявити свої художні смаки й мало турбувалися про зовнішню форму й красу обробки знарядь. Її турбували чисто вжиткові цілі. Тепер, у зв’язку зі стабілізацією життя, більшою стійкістю людських колективів, загальним розвитком свідомості й, можливо, з появою вільного часу, пізньоашельські майстри могли дозволити собі більш ретельну обробку поверхні знаряддя. Формуються окремі естетичні смаки. Біфаси пізнього ашеля відрізняються стійкою й правильною формою, повною й дуже детальною обробкою поверхні, рівними, а не зигзагоподібними ріжучими робочими краями, симетричним перерізом. Для їхньої остаточної обробки використовувалися не кам’яні, а кістяні або дерев’яні відбійники. Іншою особливістю даної стадії ашельської культури стала поява й розвиток специфічної техніки розколювання – левалуазької, яка дозволила отримувати прекрасні крупні пластини з симетричними гострими краями, тонкі в перерізі й дуже зручні в роботі. Вони майже не потребували додаткової обробки. Значно вдосконалились і два основних типи знарядь на пластинах і відщипах – гостроконечник і скребло. Всі ці помітні покращання в техніці виробництва знарядь були пов’язані з появою нового фізичного типу людини – пренеандертальця.

На самому початку вюрмського часу, приблизно 80 – 70 тис. років тому пренеандерталець перетворився у власне неандертальця, якого зараз певна частина вчених визначає як Homo sapiens neanderthalensis – людина розумна неандертальського типу. Або ж для тих, хто наполягає на визнанні окремого виду, –Homo neanderthalensis.Це, дійсно, була розумна людина, хоча вона й мала відмінності від сучасної людини в своєму фізичному вигляді – неандер був невеликим на зріст (150 – 160 см), міцної статури, дуже сильним, його щелепа виступала вперед, як і надбрівні дуги. Скісний назад лоб, глибоко посаджені очі доповнювали загальну картину. Тим не менш, антропологи вважають, що якщо б його помити, підстригти, одягти в сучасний костюм і посадити в громадський транспорт у великому місті, люди не звернули б на нього жодної уваги, настільки він був схожий на нас. Обсяг мозку неандера відповідає обсягу мозку сучасної людини, а інколи навіть перевищує його, досягаючи 1600 см³. Про його високий інтелект свідчать нові риси його життя й структури первісного суспільства цієї стадії. З’являється добре організований населений простір на стоянках, перші чітко оформлені житла, початки мистецтва, одягу, але головним було те, що неандерталець мав найвищу майстерність у виготовленні знарядь. Усе дозволило йому не тільки вижити в суворих умовах зледеніння епохи вюрму, а й розповсюдитися по всій ще не заселеній території, включаючи навіть Америку. Їх немає тільки північніше 55⁰ північної широти в європейській частині Росії, в Сибіру, де їх стоянки відомі поки що на самому півдні – в Хакасії й Туві. А так, у цілому, Земля в ті часи була в повному сенсі «планетою неандертальців».

За неандером довго тягнувся імідж виключно варвара, розбійника й дикого людожера. Однак, попри це, слід сказати, що соціальне життя неандертальців мало явні людські риси. Їм не було чужим почуття милосердя. Літні неандери хворіли на звичайні хвороби старих людей, зокрема, артрити. Але всі ці маломіцні, згорблені істоти доживали до 45 – 50 років – вельми великого по їх міркам віку, а отже про них дбали, годували, давали місце в печері. Серед залишків зустрічаються не просто хворі, а справжні інваліди – одноокі, однорукі. Значить, у цьому первісному суспільстві існували якісь «соціальні гарантії по старості й інвалідності».

Полювання, яким жив неандерталець, було колективним і надзвичайно важким. Учені звернули увагу на характер травм – майже повна відповідність їм виявилася в сучасних професійних учасників родео, яке вважається одним з найнебезпечніших занять у світі. Відповідно, неандер мав певну соціальну мораль та етику: інвалідів утримували, розуміючи, що в будь-який момент травма може зробити такими ж їх самих. Недавні розкопки у Франції палеоантрополога Е.Тринкауса показали, що предки неандертальців почали проявляти турботу про ближнього ще 175 тис. років тому. Аналіз нижньої щелепи показав, що до моменту смерті в істоти, яка володіла цією щелепою, або зовсім уже не було зубів, або вони шаталися, що було викликано обширним пародонтозним запаленням. Цей гомінід міг жувати, але він не міг змільчувати й перетирати крупну й тверду їжу. Він би неминуче загинув від голоду. Аж ось – ні, жив доволі довго, хоча й сильно страждав від постійного зубного болю. Щоб жити, треба було нагрівати їжу, обробляти її. Хтось це робив, а ще віддавав йому найм’якіші шматки.

Учені вважають, що саме неандертальці стали першими з розумних істот, хто почав замислюватися над питаннями життя і смерті. Мертвих вони закопували в землю, надаючи мерцю положення сплячого, клали в могилу зброю, знаряддя праці й їжу, інколи – квіти, потім обкладали могилу камінням. Вони явно вірили в загробне життя. Оскільки ж подібні уявлення передбачають наявність абстрактного мислення, то неандерталець мав володіти здатністю висловлювати свої думки за допомогою примітивної мови. Збереглося також свідчення його спроб художнього відображення світу. Вчені вважають, що в цих людей були вже зародки релігійних вірувань, бо простежується культ печерного ведмедя. Але це питання залишається дискусійним.

Довгий час учені не мали доказів, що неандертальці знали якісь форми художньої творчості. Нещодавно ситуація змінилася. Уламок флейти з кістки, виявлений групою канадських і американських дослідників в одній з печер Словенії, став справжньою сенсацією, що змусила археологів переосмислити минуле людства. Її вік – десь 43 – 80 тис. років. Якщо це так (а дискусії щодо того точаться і не видно їм кінця), то це – найстарший музичний інструмент на світі. За такої давності предмет міг належати неандертальцям (якщо тільки не тим же кроманьйонцям, сліди яких у Європі простежуються в шарах, датованих 100 тис. років тому). Відкриття змушує серйозно замислитися про цікаву й глибоку духовну сутність істот, що таємниче зникли з обличчя планети 28 тис. років тому. Нове – уточнене – датування нових знахідок доводить, що неандертальці носили прикраси й виготовляли зброю, мали високорозвинені культурні центри (в Європі). Так що, музичні інструменти у них цілком могли бути, а значить, і їхня мова була далеко не примітивною. Водночас слід пам’ятати, що неандер був хижаком, і справжнім хижаком. Постів він не знав. Їв м’ясо й тільки м’ясо – на відміну від кроманьйонців, які вживали й рослинну їжу.

Результати молекулярно-генетичних досліджень свідчать, що неандертальці НЕ МОЖУТЬ уважатися предками кроманьйонців, вони були незалежною гілкою й повністю були заміщені людиною сучасного виду, не зробивши в неї генетичного внеску.

Неандертальці й кроманьйонці певний час жили поруч. Підозрюють, що ці два види людей жили в страшному антагонізмі, непримиренно воювали й війна закінчилася перемогою предків сучасної людини, а неандери зникли з планети, не передавши нам жодного гена.

Перша глобальна війна (світова). Більшість учених схиляється до думки, що винуватцем трагедії такої цілком розумної істоти, як неандерталець, був сучасний Homo sapiens. Він переміг своїх конкурентів у блискавичній кривавій війні. Як же йому таке вдалося, адже неандер був надзвичайно сильним, дуже агресивним, володіючи шаленіючою силою психе? В бою ця істота була унікально небезпечною. Ряд учених уважає, що кроманьйонець швидко переміг його завдяки більш колективістській свідомості (появою якої він має завдячувати лобним долям головного мозку) й кращим технологіям бою. Інші вчені вважають, що неандертальці вимерли, як динозаври, тому, що занадто пристосувалися до м’ясної їжі. Кріс Стрингер (Великобританія) зазначає, що біля 30 тис. рр. тому відбулося значне погіршення клімату, який став особливо суворим. Зменшення кількості рослин призвело до зменшення кількості тварин, а з ним і населення неандерів. Перебудуватися на інший раціон неандертальці не змогли. Вони їли тільки м’ясо. Й у тяжкі часи, коли наш предок міг перебиватися рибою, неандертальці залишалися без їжі, слабшали й вимирали. Фосфор же, що мається в рибі, розвивав мозок. Кроманьйонець також умів робити пастки для дрібних тварин, полювання на яких не було таким небезпечним, як полювання на мамонтів, до чого призвичаївся неандер. Полювання на більш дрібних тварин не дає так багато запасів, як полювання на мамонта, але різко підвищує шанси на виживання. Крім того, кроманьйонці, що з’явилися в Європі біля 100 тис. років тому, на думку деяких учених, принесли з собою, при переміщенні зі Східної Африки, нові хвороби, які знищили неандерів приблизно так же, як це сталося з появою завойовників з Європи в Америці.

Однак усі такі пояснення все-одно вичерпно проблеми не вирішують, адже, куди раптом подівся здоровий імунітет неандера, його унікальна до того пристосувальність? Тобто – знов дивна випадковість? До того ж, занадто вже швидко він зник, маючи популяції по всій планеті. Тому дехто з учених починає говорити про якусь секретну зброю кроманьйонця. Зброя та може виявитися «секретною» тільки для нас – сучасних людей, адже треба уважно придивитися до того, що пишуть дослідники, які вивчають властивості людожерів (див., зокрема: Диденко Б. Цивилизация каннибалов. – М.,1999), а конкретно – щодо здатності їхнього мозку до інтердикції – специфічного мозкового удару, який миттєво вводить жертву в стан шоку й паралізації, після чого з нею можна робити все, що завгодно без будь-якої небезпеки для себе. Кроманьйонець міг «запропонувати» набагато більш сильніший мозковий удар, який міг тягти за собою взагалі втрату пам’яті неандером, а такі істоти НЕ ВИЖИВАЮТЬ в природних умовах. Як же кроманьйонець міг його набути, якщо сам не був людожером? Пояснення може бути таким: постійні тренування для набуття здатності до специфічних методів ведення бою. Страшна, в сучасному сенсі – нелюдська (а взагалі-то якраз специфічно людська, якщо вважати людиноподібних істот людьми) боротьба за життя й вирвала кроманьйонця на той шлях еволюції його мозку, по якому він і пішов. Інакше – став би саме тим м’ясом, яким тільки й живилися неандери. Наша версія, принаймні, виглядає більш логічною, ніж пояснення, що кроманьйонцю в тому допомагали, наприклад, інопланетяни.

Як би там не було, зіткнення двох еволюційних гілок – неандертальців і кроманьйонців – слід уважати першоюу всесвітній історії глобальною (світовою) війною, яка тривала в одних регіонах Європи 10 тисяч, а в інших – 5 тисяч років. Її наслідки визначили подальший шлях людської цивілізації на всій планеті, а можливо, й долю самої планети. Якби неандера не було нещадно винищено, на сьогоднішній день, на думку деяких учених, він зміг би еволюціонувати до рівня розвитку мешканця Давнього Єгипту. Але, враховуючи особливості м’ясної «трапези» неандера-людожера, тоді навряд чи вдалося б вижити на планеті самому кроманьйонцю. Так що, можна сказати, що наш предок кроманьйонець, звільняючи свій життєвий простір від людожерів заради життя своїх дітей, знав, що робив.

Кроманьйонська людина (Homo sapiens sapiens). Суспільний лад, спосіб життя, релігія та культура.

Щодо людини сучасного виду існують такі визначення: «люди з сучасною анатомією», Homo sapiens з сучасною анатомією, і третя – наукова назва – Homo sapiens sapiens, яка відрізняє нас від неандерів. У деякій навчальній літературі пропонується щодо людини сучасного виду вживати скорочення ЛСА (людина сучасної анатомії), крім тих випадків, коли треба бути більш строгими (серйозні академічні наукові заходи). Анатомічна частина ЛСА відноситься до морфології, тобто розміру й форми фізичного устрою. Далі йде перелік рис, що характеризують ЛСА:

– високий, закруглений череп

– ніякого пучка чи розширення в задній частині черепа

– лоб, суворо прямий вгору й униз – тобто вертикальний

– відносно невеликі надбрівні дуги

– більш пласке, малопрогнатичне обличчя

– костисте підборіддя, що видається

– високий зріст, струнка статура.

Цей перелік рис заснований на особливостях, які можна спостерігати у представника ЛСА, череп якого походить з гроту Кро-Маньйон, Франція. У вітчизняній науці щодо Сапієнса прийнято вживати термін «кроманьйонець».

Знахідки кроманьйонця в Європі знаменують період його активного розселення по планеті, крайньою межею якого визнано 40 тис. до н.е. Більш ранні сліди кроманьйонця знайдені в Африці (межова дата – 120 тис. рр. тому), але вони фрагментарні. Отож, кроманьйонці в Африці й неандертальці в Європі жили приблизно в один і той же часовий проміжок (125 – 30 тис. рр. тому). Водночас слід мати на увазі, що в Китаї (стоянка Ліуджіанг) знайдено абсолютно ідентичного ЛСА викопного гомініда. Звідки ж походять ЛСА? На це питання наука поки що не має відповіді. В будь-якому разі, є незаперечним фактом те, що з появою кроманьйонців головні цілі еволюції людини стосовно фізичних рис були виконані.

Перехід до верхнього палеоліту ознаменувався заселенням Homo sapiens sapiens-ом не тільки європейського регіону, а й Австралії, Америки, які в ту пору були ще з’єднані з Азією частинами суші.Приблизно 40 – 35 тис. рр. тому в Європі, все ще щільно заселеній неандертальцями, раптом (sic! Знов – випадковість) масово з’явилися нові мешканці. Палеонтологи вважають, що вони прийшли з Африки через Передню Азію, хоча така думка гостро дискутується. За місцем першої знахідки їх залишків – гротом Кро-Маньйон на півдні Франції (1868) – їх і назвали кроманьйонцями. Вони жили там 10 тис. років тому й користувалися вельми складною кам’яною технологією, зокрема, спеціальною кам’яною лампою.

Треба чітко розуміти, що тільки європейська гілка Homo sapiens sapiens називається кроманьйонцем. Судячи з анатомічних особливостей, то й були люди сучасного виду. По суті кроманьйонець і є нашим далеким предком. Усіх же людей сучасного виду спеціалісти називають сапієнтними, або просто сапієнсами. Їх так же називають неоантропами. Втім, про точну дату появи сучасного виду людини вчені продовжують сперечатися. Деякі стверджують, і небезпідставно, що людина сучасного виду багато давніша, ніж прийнято вважати. Нещодавно в Африці виявлені залишки, яким майже 130 тис. років. Цікаво, що в Азію кроманьйонці потрапили раніше (92 тис. рр. тому), ніж туди добралися неандертальці (60 тис. рр. тому). Потім вони чомусь переселилися в Європу (40 – 35 тис. рр. тому).

Поява Homo sapiens sapiens-a ознаменувала в усьому світі не тільки зміну фізичного типу тодішньої людини, а й зміну матеріальної культури. Замість мустьєрської індустрії з’являється інша, більш технічно досконала індустрія пізнього палеоліту. В обробці каменя пізньопалеолітичні майстри якби використали весь досвід попередніх поколінь і досягли в технологіях найвищого рівня. Там, де в їхньому розпорядженні був кремінь чи інші пластичні породи, з’являється новатехніка – віджимна. При її використанні заготовки вже не сколювалися прямим ударом, а відділялися за допомогою кістяного посередника віджимом. Замість продольного сколювання з’явилося вертикальне, яке дозволяло краще контролювати зняття заготовки. В результаті від нуклеусів, що отримали призматичну форму, відділялися вузькі пластини, названі призматичними чи ножовидними, які слугували основою для виготовлення різноманітних і дуже спеціалізованих знарядь. Усього розрізняються 92 типи знарядь.

Перші справжні європейці (кроманьйонці) були людьми високого зросту (170 – 180 см), з крупними, грубувато-красивими рисами широкого обличчя, стрункі, міцної статури, вони були вищими навіть від нинішніх скандинавів й більш могутнього виду, мали витягнутий вузький череп і чітке, злегка загострене підборіддя, яке надавало нижній частині обличчя трикутної форми. Ніс помітно видавався уперед, а високий лоб був округлої форми. Схожий антропологічний тип досі зустрічається інколи на Балканах та Кавказі. Побудова носа, рота, глотки – все свідчить про те, що кроманьйонців можна назвати першими ораторами, майстрами усного слова. Кроманьйонці постійно винаходили щось нове, адаптуючись у своєму середовищі й відштовхуючись від попередніх винаходів. Неандертальці ж, навпаки, відрізнялися якраз небажанням (або нездатністю) виробляти нове чи адаптуватися. Ні час, ні місце розташування не могло змусити їх змінити свій життєвий стиль. Певною. мірою їх вимирання й розповсюдження кроманьйонців пов’язане з притаманною другим ступінню необхідної для розвитку різноманітності.

Жили кроманьйонці родовими общинами. Припускається, що навіть у пригожі часи вона не перевищувала 20 – 40 мешканців, бо за умов суворого клімату, коли зледеніння досягло свого максимуму, більшій кількості людей разом не можна було ні прогодуватися, ні зігрітися. Крупними поселення людей стали лише 10 тис. років тому в теплому поясі Близького Сходу, де зародилося землеробство. Кроманьйонцям приходилося часто зніматися з місця й переміщуватися на інше – слідом за мігруючими тваринами, які відправлялися в теплі регіони. Вважається, що вік життя кроманьйонців не перевищував 40 років. Давні сім’ї також ще й не були багатодітними. Щодо дітородності звичайний європеєць ніколи особливо від них не відрізнявся. Для жител використовувалися не тільки печери, а й стовбури дерев, кістки та шкіра мамонтів. Відомі їм були й землянки. Одночасно з європейськими кроманьйонцями подібні люди жили в Африці й Азії. За низкою анатомічних ознак вони дещо відрізнялися одне від одного – приблизно так, як відрізняються сучасні людські раси. До 14 – 12 тисячоліття вже була заселена вся Північна і частина Південної Америки. Більш ранніх слідів Сапієнса на Американському континенті немає.

Кроманьйонці були першими в світі художниками. Розписам стін їхніх печер 30 – 40 тис. рр. Те, що зберіг час, свідчить про надзвичайно високий рівень їхньої художньої майстерності. Малюнки й скульптура цих невідомих на імена художників по праву вважаються одними з найвищих шедеврів, які будь-коли створювалися людьми. Їхнє мистецтво слугує відображенням багатого, духовно наповненого життя давніх людей. Хоча перші, ще вельми небагаточисельні спроби в галузі художньої творчості підносяться ще до неандертальця, тільки кроманьйонська людина оволоділа складною технікою створення наскальних зображень. То була орін’якська культура пізнього палеоліту, яка сильно відрізнялася від мустьєрської культури неандертальців. Вироби мистецтва найдавніших майстрів підрозділяються на три основні групи: невеликі предмети, прикрашені малюнками, різьбою: настінний живопис і гравюри: – фігурки людей (звичайно – жіночі) й тварин.

Кроманьйонці мали релігійні уявлення. Вчені вживають щодо них термін «мисливські вірування та чаклунство». З глини вони ліпили фігурки диких звірів і протинали їх дротиками, уявляючи, що вбивають справжніх тварин. Робилися також зображення на стінах печер. Учені вважають їх також частиною мисливських магічних обрядів. При тому деякі науковці, які досліджують печерний живопис, твердять, що людина довгий час (доки картини були унікально реалістичними й не містили зображення людей) уважала себе частиною картини. З появою більш абстрактних форм мислення з’являються більш стилізовані, схематизовані зображення, й саме тут виникають фігурки людей. На нашу думку, тут наявно в розвитку первісної культури проявилися чітко два цикли розвитку:

1) творчість більш право-півкульно мислячої людини (реалізм)

і 2) творчість людини, мислячої більш ліво-півкульно (поява

абстрактних форм).

Наступні періоди проявляють різноманітність та змішання стилів, тобто підуть прояви синтез, які, власне, й є проявом ґенези (розвитку). Печерний живопис – перша ознака появи релігійних почуттів. Давні художники вважали, що дух тварин передається їхнім зображенням. Малювали, можливо, спеціальні служники культу. Вчені вживають термін «шамани». Ми ж уважаємо, що переносити автоматично ті форми, які спостерігаються у відсталих народів, на давню людину не можна, а особливо те, що стосується духовного життя. Справа втому, що нинішні примітивні племена є ВІДСТАЛИМИ, кроманьйонець же був найпередовішою істотою свого часу, вінцем творіння, що динамічно розвивався. Йому не могли бути притаманні уявлення, які мають місце у відсталих в інтелектуальному й соціальному розвитку народів.

Жерці, на думку давніх людей, уміли контролювати поведінку тварин. Якщо печерний живопис, дійсно, мав магічне призначення, то процес його створення являв собою певний обряд. Такі малюнки глибоко заховані в надрах печер, у підземних ходах в кілька сотень метрів довжиною, причому, висота зводу інколи не перевищує півметра. До таких місць людина добиралася важко, а працювала, лежачи на спині при світлі плошок з палаючим жиром. Можна сказати, що людське мистецтво зародилося в підпіллі чи катакомбах. Але ж незрозуміло, від чого (чи від кого) ховався печерний живописець? Звірям-то було все-одно, що він там малює. Й досі немає єдиної думки щодо призначення печерних малюнків. Дехто вважає, що так людина намагалася збільшувати розмноження тих видів тварин, від яких залежало її харчування (так робили австралійські аборигени, наприклад). Якщо так, то неясно, чи люди вірили в те, що можуть таким чином вплинути на хід розмноження тварин, чи вважали, що тварина повернеться наступного року на місце, де залишилася зображеною її душа? Часто зображення накладаються на зображення, тоді як на стіні ще було багато місця, і таке явище теж не має вичерпного пояснення. Чи то, якщо мало місце особливо вдале полювання після малюнка, люди використовували його ж для того, щоб ситуація повторилася, чи члени якоїсь групи, що мали вагу в суспільстві, використовували тільки певну, відведену для малюнків площу, – так і залишається загадкою. Печерний живопис міг бути й намальованою історією. Людина знов і знов переживала події полювання, а наступні покоління отримували у всьому тому необхідну їм образну інформацію.

Художники використовували природні фарбники й окиси металів, які, або використовувалися в чистому виді, або змішувалися з водою чи жиром. Ці фарби накладалися на камінь рукою чи пензликами з шерсті диких звірів, а інколи через трубчату кістку видувався кольоровий порошок на вологу стіну печери. Художники спочатку прошкрябували контури тварини, а потім відтінками фарби надавали йому об’єму. Крім двомірних зображень нерідко зустрічаються й об’ємні – чи то барельєфи, чи то окремі скульптури. Відомі також невеличкі статуетки з м’якого каменя, кістки, бивнів мамонта чи обпаленої глини. Так, сюжетній картині з с. Мізиня (Наддніпрянська Україна), в якій на бивні мамонта зображене озеро, хвилі, очерет, птах і черепаха, – 25 тис. років. Якщо розквіт печерного розпису припадає на період 15 – 10 тис. рр. тому (культура мадлен), то мистецтво мініатюрної скульптури досягло високого рівня значно раніше. Так, вік мініатюрної (всього 3,5 см) жіночої голівки з Брасемшон в Західній Франції – біля 25 тис. рр. Цей мистецький твір, вирізаний з бивня мамонта, надзвичайно виразний. До тієї ж епохи відносяться численні жіночі зображення – т.зв. «венери», які являють собою невеличкі (10 – 15 см) фігурки жінок масивних форм, в яких особливо оброблені саме атрибути жіночості – груди й лоно. Можливо, такі фігурки символізували плідність, або були зв’язні з культом жінки-матері. Довгий час уважалося, що такі зображення повинні бути голими, а на головах – волосся, але дослідження 2000 р. Ольги Софер з Ілінойського університету (США) довели, що «венери» одягнені, ще й зі смаком, а на головах у них не волосся, а шляпки. Тим учені довели, що одяг уперше з’явився не в мисливців і збирачів 5 – 10 тис. років тому, а набагато раніше – 30 тис. років тому. Для того вчені ретельно вивчили стародавню техніку ткацтва, а також вироблення одягу зі шнурків та мотузок. Доволі стильного, до речі.

Як уважає Стівен Митчен з університету в Рейдінгу, 35 – 40 тис. років тому відбувся «великий культурний стрибок», після якого стали з’являтися намиста, брилки, статуетки, малюнки й гравіровки на кістці. Причини «стрибка» вченим неясні. Можна поки що тільки звернути увагу на те, що МАСОВЕ заселення планети кроманьйонцем відбулося саме в цей час, до того часу його сліди зустрічаються де-не-де й розрізнено. В небезпечному оточенні неандерів-людожерів окремим особам, які, можливо, проводили спроби заселення (з періоду 100 тис. років тому), по-перше, було не до прикрас, а по-друге, й залишати сліди, по яких їх можна було б виявити, було не можна. Масове переселення збіглося в часі з інверсією магнітних полів планети, яка, на наш погляд, і була одною з причин (можливо, й головною) вимирання неандерів: свідомість кроманьйонця витримала удар магнітних полів планети, а неандертальська – ні. Внаслідок інверсії розумна істота втрачає пам’ять, після чого неандертальці просто були приречені. З початком же масового заселення кроманьйонцем великих географічних просторів Європи разом з людьми туди ПІШЛА КУЛЬТУРА.

Високою була в кроманьйонців і культура поховань. Обряд часто був дуже складним. Покійників клали в могилу в зігнутому положенні, з колінами, притиснутими до підборіддя. Іноді в могилах знаходять різні знаряддя й зброю. Померлим давали в останню путь не тільки одяг, зброю й їжу, а й мистецьки виконані прикраси (намиста з раковин, зубів тварин, сітки для волосся й браслети). Мертвих засипали криваво-червоною вохрою.

Історично коротку мить – 25 – 20 тис. років – продовжувалася епоха кроманьйонців, які за відносно короткий період часу зробили небачений стрибок уперед. Ці перші люди здійснили переворот, наслідки якого переоцінити неможливо. Становлення мови й розвиток системи мовного спілкування відносяться саме до їхньої епохи, й до її завершальної стадії підносяться найдавніші, ледь-ледь помітні витоки сучасних мов. Кроманьйонці дали світу багатобарвне художнє мистецтво, заклали підвалини символічного мислення й спостереження за природою, її циклами, віднайшли нові технології виготовлення знарядь, дали приклад активного пристосування до зовнішніх умов. Без їх досягнень наш світ ніколи не був би таким, яким він є .

_____________________________________________________________

* Ввідкриття археологів останніх років стали сенсацією. В Замбії було виявлено пігмент і засоби для малювання віком 400 – 350 тис. рр. Досі найдавніші сліди пігменту датувалися 120 тис рр., а малюнки на стінах печер – 35 тис. У повідомленнях інформагентств йдеться про те, що пігмент було знайдено в печері, але немає даних щодо малюнків. Лауренс Бархам (один з авторів відкриття) виявив 307 фрагментів пігменту, і то на 85% – відтінки червоного кольору. Ні неандертальців, ні, тим більш, кроманьйонців у такі давні часи ще не було. Хто ж то був? Невже той самий Homo erectus, тобто пітекантроп(зник десь 400 тис. рр. тому)? В тому, що наскальний живопис з’явився тільки 40 – 30 тис. рр. тому ніхто з серйозних учених не сумнівається. Тут мова йде не про готовий продукт – картину, а про вихідні матеріали для її отримання. Але ж картин якраз і немає! Що ж робив пітекантроп з фарбуючою речовиною, отриманою штучним шляхом через змішання? Розмальовував себе? Може бути. Але чи можна таку дію називати мистецтвом?

Цікаво, що розмальовував себе еректус переважно в червоний колір. Напевне, то було дуже круто, незвичайно. Невідомо, правда, як відреагували соплемінники на такого модника-стилягу, й чи залишився він узагалі живим після того, як вийшов на їхні очі в новомодному» вигляді. Отже, хоча пітекантроп і не мав розвиненої мови через недосконалість мовного апарату, але архаїчна мова людини була ручною, що блискуче довів ще М.Я.Марр, а вона може бути доволі виразною. Значить, мислення існувало, ще й яке! Як також існували й уявлення щодо цінності свого «я», як і бажання підкреслити свою окремішність, виділитися, зробити «себе любимого» ще більш привабливим і незвичайним (наприклад, полосато-червоним. А що? Красиво Головне, що нікого більше ТАКОГО не було). Бажання ж виділитися з середовища собі подібних – виразна ознака людини, особистості. Все буде саме так, якщо поруч не було більш розвиненої особистості, якою це все й робилося. Але її залишки так і не знайдені. Отож, якщо наскальний живопис з’явився в Європі 40 – 30 тис. рр. тому, то перші фарби виготовлялися в Африці ще 400 – 350 тис. рр. тому.

------------------------------------------------------------------------------------------

* Ю.Кочержинський. Дві лінії розвитку людства // Космос древньої України.-К.,1993.

«Треба відмовитись від визначення «людина – тварина, яка виробляє знаряддя»: філіппінські тасадаї, деякі австралійські аборигени не виробляють знарядь».

- - -

«На благодатних просторах України, як встановили історики, вперше на планеті Земля люди приручили коней, корів та інших свійських тварин. Археологами в Україні розкопані первісні городища біля сіл Деріївка, Лука-Врублівська, Усатове, Маяки, Євмаївка, де знайдено кістки людей, корів, зроблені 5500 літ тому вози».

Нью-Йорк таймс. – 1973. – 19 січня.

* Г.Муравник. Человек парадоксальный: взгляд науки и взгляд религии // Новый мир. – 2001. – №2. – С.169, 174.

«Проведені в останні роки дослідження показали, що між неандертальцем і кроманьонцем, що жили 5 – 10 тис. років поруч, не відбувалося метисації… Професору Сванте Паабе (США) вдалося виділити МТ ДНК з фрагменту хребта одного з неандертальців. Вони не мають жодного відношення до сучасних людей. Його результат перевіряли, й палеогенетик Н.Стоункінс виділив ДНК з фрагменту кістки найстаршого з неандертальців. Результат був ТАКИМ ЖЕ».

------------------------------------------------------------------------------------------