Поняття і види соціальних норм

Поняття «норма» (з лат. – правило, взірець) означає пев­ний стандарт, зразок, еталон, модель поведінки учасників суспільних відносин, а тому фактично ототожнюється з по­няттям «правило» (наприклад, є певний загальний зміст у словах «правильний» та «нормальний»).

Соціальна норма – цеісторично обумовлене правило(спосіб) поведінки (діяльності) індивідів, якемає загальний характер, встановлюється різними суб'єктами, є проявом Їх волі (інтересу, творчості),забезпечується різними засобамигромадського (а щодо правових норм – державного) впливу таспрямоване на регулювання і охорону різноманітних суспільних відносин і соціальних цінностей.

Усі соціальні норми можна класифікувати на таківиди:

- правові норми – це такі, які встановлені державою або іншими суб'єктами суспільства, мають загальнообов'язковий, формально визначений характер, охороняються державою і суспільством від порушень, спрямовані на регулювання та охорону найбільш важливих суспільних відносин і соціальних цінностей;

- моральні норми (від лат. тоres – звичаї, поведінка) – правила поведінки, які встановлюються різними суб'єктами суспільних відносин, виражаються в категоріях «добро» і «зло», „справедливість» і «несправедливість», «належне» і «неналежне”. Вони можуть існувати як в усній, так і в письмовій формі, а можуть набувати правової, політичної та релігійної форм;

- політичні норми – це такі, які регулюють відносини, пов’язані з формуванням, здійсненням та впливом на держав­ну владу, а також відносини між суб'єктами політичної систе­ми суспільства – державою, політичними партіями, рухами, Пішими суб'єктами громадянського суспільства. Політичні норми встановлюються суб'єктами цих відносин. Вони можуть існувати як в усній, так і письмовій формі, можуть бути юридично оформленими і неоформленими;

- економічні норми – такі правила поведінки, які і римовані на регулювання відносин, пов'язаних з вироб­иш пом матеріальних благ та їх розподілом. Вони встановлюються різними суб'єктами, виражають закономірності економічного розвитку суспільства. Ці норми можуть набути юридичної (правової) форми;

- естетичні норми – такі, які регулюють і виражають ставлення людей до порядку оцінки (оформлення) предметів матеріальної і духовної культури з позиції краси, елегантності, якості;

- релігійні норми – ті, які виражають взаємопов'язані відносини людини і Бога, а також регулюють відправлення релігійних культів;

- корпоративні норми ( від лат. соrporatіоп – співтовариство, об'єднання) – це такі норми, які встановлюються різними недержавними колективними утвореннями – громадськи­ми, комерційними організаціями, політичними партіями, різними товариствами для своїх членів і регулюють відноси­ни у середині цих організацій;

– звичаї (традиції, обряди) – такі правила поведінки, які склались історично в результаті багаторазового повторення, за­стосування в часі й просторі на основі звичок, а тому закріплю­ються у практичному досвіді певних соціальних спільнот.

11 Поняття, ознаки та функції права.

“право” вживається у двох значеннях – об’єктивному і суб’єктивному.

Право в об’єктивному значенні – це система спрямованих на врегулювання суспільних відносин загальнообов’язкових формально-визначених юридичних норм, що встановлюються (санкціонуються) державою та забезпечуються засобами державного впливу

Ознакиправа:

нормативність – право складається із норм, спрямованих на врегулювання суспільних відносин;

системність – право має свою внутрішню структуру, поділяється на галузі, інститути, норми, пов’язані між собою;

загальнообов’язковість – всі інші соціальні норми обов’язкові лише для певних груп людей, в той час як норми права обов’язкові для усіх осіб, що знаходяться на території держави;

формальна визначеність – норми права офіційно закріплюються в законах та інших нормативних актах, що підлягають чіткому і однозначному виконанню;

право встановлюється (санкціонується) державою і забезпечується засобами державного впливу. Лише держава може видавати норми права, і лише право виражає державну волю.

Право у суб’єктивному значенні – це міра юридично можливої поведінки особи, спрямованої на забезпечення її власних інтересів і потреб

Функції права – це основні напрями впливу права на суспільні відносини, що забезпечують їх стабільність і упорядкованість

Функції права умовно поділяються на загально-соціальні та спеціально-юридичні. До загально-соціальних функцій права належать:

економічна – закріплення форм власності, упорядкування виробничих відносин і т.д.;

політична – регулювання політичних відносин та діяльності суб’єктів політичної системи;

виховна – відображення державної та правової ідеології, формування правової культури населення;

комунікативна – встановлення зв’язків між суб’єктом управління (органом влади) та об’єктом управління (підвладними особами).

Спеціально-юридичними функціями є:

регулятивно-статична – полягає у закріпленні (фіксації) та стабілізації суспільних відносин. Найчіткішими проявами цієї функції є закріплення прав людини, визначення державного устрою, компетенції державних органів тощо;

регулятивно-динамічна – полягає у визначенні майбутньої необхідної чи можливої поведінки людей;

охоронна – забезпечення охорони і захисту існуючих суспільних відносин від протиправних посягань;

оцінна – право виступає як критерій оцінки правомірності чи неправомірності діяльності фізичних та юридичних осіб.

12 Форми (джерела) права.

Джерела (форми) права - це офіційні способи зовнішнього вираження й закріплення норм права.

Види основних джерел (форм) права:

а) нормативно-правовий акт;

б) нормативно-правовий договір;

в) правовий звичай;

г) правовий прецедент.

Нормативно-правовий акт - це вихідний, як правило, від компетентного органа держави акт-документ, що містить норми права.

У сучасних державах нормативно-правовий акт являє собою найпоширеніше джерело права. Він установлює, змінює, скасовує норми права, уводить їх у дію. Основними суб'єктами права, які приймають і видають нормативно-правові акти, є відповідні правотворчі органи держави. Вони приймають і видають нормативно-правові акти на основі й у межах своєї компетенції.

У сучасній Україні нормативно-правові акти колишнього СРСР, які не суперечать Конституції й законам України, застосовуються на підставі Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР" і ст. 1 розділу XV Конституції України.

Нормативно-правовий договір - це добровільна угода двох і більше сторін, що містить норми права. Нормативно-правовий договір - це, як правило, спільний акт-документ, що містить норми права, що є результатом добровільного, взаємопогоджуваного волевиявлення правотворчих органів ( суб'єктів правотворчості).Нормативно-правовий договір - основне джерело права в міжнародному праві. Ратифіковані міжнародні договори України - джерело права України, невід'ємна частина її національного законодавства (ст. 9 Конституції України). У внутрішньодержавному праві України до нормативно-правових договорів ставиться, наприклад, колективний договір, що укладається профкомом підприємства від імені трудового колективу із власником або уповноваженим їм органом.

Правовий звичай - це санкціонований державою звичай, що здобуває в чинність цього загальнообов'язкове значення.

Санкціонування того або іншого звичаю державою означає визнання їм певного звичаю як загальнообов'язкове правило поводження, адресованого відповідним суб'єктам права. Підставою санкціонування державою звичаїв є відповідність спрямованості їхнього регулятивного впливу на суспільні відносини цілям, завданням, інтересам держави. Санкціонування державою звичаю обумовлює придбання їм таких ознак як загальобов'язковість, охорона державою від порушень. Ці ознаки правових звичаїв властиві й нормам права безпосередньо встановлених державою

Правовий прецедент - це рішення державного органа (судового, адміністративного) по конкретній юридичній справі, що являє загальнообов'язковий приклад рішення наступних аналогічних справ.

Види правових прецедентів:

а) судовий;

б) адміністративний.

Розходження цих прецедентів пов'язане з існуванням у механізмі держави судових і адміністративних органів.

У ряді сучасних держав судовий прецедент займає помітне місце серед джерел (форм) права. До числа таких держав насамперед ставляться Англія (батьківщина правового прецеденту) і США. Однак правила й межі дії судового прецеденту в цих країнах неоднакові.

В Україні судовий прецедент не є джерелом права, оскільки суди не ставляться до числа правотворчих органів. Опубліковані в Україні збірники рішень конкретних юридичних справ вищими судовими інстанціями служать орієнтиром правильного розуміння й однакового застосування норм матеріального й процесуального права.