Острозький культурний осередок та його роль у розвитку української культури.

У тисячолітній історії нашої культури важливе місце посідає волинське місто Острог, яке на зламі XVI-XVII ст. стало всеукраїнським інтелектуальним центром. Саме тут протягом 1576-1636 рр. діяла академія - перша школа вищого типу в православному регіоні Європи. Вона була й першою українською науковою установою, одним із знаних осередків європейської грецистики. Острозька друкарня прославилася своїми книжками, насамперед першим у світі виданням Біблії церковнослов'янською мовою (1581). Ренесансна архітектура Острога та околиць, іконопис, його хорове мистецтво стали зразками для всієї України. В Острозькому центрі вперше відбулося перехрещення давньоукраїнських, візантійських і західноєвропейських традицій, незважаючи на взаємну упередженість їх представників і неминучу між ними конфронтацію за тих соціально-політичних умов.

Значення діяльності Острозького культурно-освітнього центру в історії України важко переоцінити. Серед усіх культурно-освітніх осередків, що функціонували тоді в маєтках великих магнатів, рівнозначного з ним не було. Адже в ньому сфокусувався цілісний процес розвитку тогочасної думки на Україні. Тут, незважаючи на переважну увагу до обґрунтування православного вчення, утвердження розуміння філософії як мудрості або софійності з характерними для такого розуміння пошуками істини на шляху містичного єднання з Богом, з властивим для острозьких книжників обстоюванням життєздатності традицій слов'янської писемності, розвивалися реформаційні і ренесансно-гуманістичні ідеї. В Острозькому центрі вперше відбулося перехрещення давньоукраїнських, візантійських і західноєвропейських традицій, незважаючи на взаємну упередженість їх представників і неминучу між ними конфронтацію за тих соціально-політичних умов.

В Острозькому центрі створено бібліотеку, де було зібрано багато богословської і наукової світської літератури, зроблено спробу створити першу в Україні школу вищого типу і набуто цінний досвід, що допоміг Петрові Могилі та іншим діячам Києво-Могилянської академії обрати потрібний шлях дальшого розвитку української освіти й культури.

Заснування в приватному волинському місті першої школи вищого типу було явищем закономірним. Бо найсприятливіші умови для розвитку української культури на той час склалися саме в цьому краї. Тут сильними були позиції православних феодалів (з-поміж них вийшли найбільші магнатські роди Речі Посполитої). Якраз вони мали спромогу забезпечувати різноманітні коштовні починання, зокрема у шкільництві. Активність міщанства була досить малою, що частково стало наслідком приватного характеру абсолютної більшості міст, їх мешканці, на відміну від міщан державних (королівських) міст, користувалися меншою політичною та економічною свободою і мало виявляли себе в громадському житті краю. Не надто вирізнялася й місцева церковна ієрархія, яка, як і українська Церква загалом, перебувала в той час у затяжній кризі. Ані Луцько-Острозьке, ані Володимиро-Бсрестейське єпископства не вели переду в культурному русі. Національний гніт на цих землях майже не відчувався. Нечисленні католики (переважно поляки) не могли відігравати домінуючу роль, місцева адміністрація добиралася переважно з-поміж українців, які ще займали всі ключові посади. Та й Волинь до 1569 р. входила до складу Великого князівства Литовського, відомого своєю традиційною віротсриимістю.

Отож, внаслідок історично зумовлених обставин, на 70-і рр. XVI ст, провідною культуротворчою силою України стали волинські феодали. Саме вони найбільше були зацікавлені в існуванні у своєму регіоні школи вищого типу. Крім загальнокультурних мотивів, це стимулювалося й суто місцевими умовами. Інкорпорація «литовської» України до Польського королівства спричинила певні зміни в побуті, практиці державної служби та міських органів самоврядування. Передумовою призначень на посади, де раніше панувала українська мова, стали досконале володіння польською та латинською, загалом вищий освітньо-культурний рівень. Цього вимагало й загальнодержавне політичне життя (сеймики, з'їзди, сейми), до якого активно почали залучатися волинські феодали. Система домашнього, прицерковного чи примонастирського навчання шляхетських та міщанських дітей вже себе пережила. Натомість висилання юнаків на студії в польські, а тим більше закордонні вищі школи потребувало чималих витрат. До того ж навчання у цих закладах, як і в католицьких та протестантських школах Речі-Посполитої, часто було причиною полонізації молоді.

Академію заснував Костянтин-Василь Костяптинович Острозький (1526-1608), найбільший магнат держави, відомий меценат, нащадок самого святого Володимира. Величезні маєтності, походження, посідання впливових урядових посад давали йому змогу протягом півстоліття відігравати визначну роль у політичному житті держави. Як визнаний лідер православної опозиції у Речі-Посполитій, він брав активну участь у всіх тогочасних політично-релігійних акціях. Свідченням величезного авторитету К.-В. Острозького стало призначення його згодом патріаршим екзархом для православних Речі Посполитої. Від Вільнюса і до Александрії (єгипетської) магнат прославився своїми щедрими пожертвами на церкви, монастирі. І саме він став фундатором академії, друкарні, літературно-публіцистичного гуртка.

Протягом 60-річного існування Острозької академії (1576-1636 рр.), по найскромнішим підрахункам, її закінчило близько 500 осіб. Вихованці академії ставали вчителями, літераторами, друкарями, проповідниками. Національно-визвольний рух на Україні та в Білорусії отримав значний загін культурно-пропагандистських діячів.

Школи, які засновували або реорганізовували вихованці академії, мали велике значення у поширенні освіти серед народу, у підготовці наступного покоління просвітителів.

Навіть на основі тих нечисленних даних, що збереглися до сьогодення, можна стверджувати, то більшість відомих українських та білоруських діячів кінця XVI - першої третини XVII ст. були безпосередньо пов'язані з Острогом (походженням, навчанням, тісною співпрацею).

Від самого початку академії призначалась відповідальна політична роль: протидіяти полонізаторському впливові на українську та білоруську молодь католицько-єзуїтських учбових закладів. Тому в навчальному процесі багато уваги приділялося вихованню в учнів почуття патріотизму, любові до культури, мови, традицій свого народу.

Одночасно з академією виникли в Острозі літературно-перекладацький гурток і видавництво. Поряд із загальнокультурними функціями великим було їх значення у формуванні національної самосвідомості. Саме в Острозі вийшли друком та розповсюджувалися в рукописах найбільш відомі українські полемічні твори, які стали дійовим засобом політичної боротьби. Непересічний внесок тутешніх діячів у розвиток вітчизняного мовознавства, зокрема грецистики. Значною була роль острозької книжності як посередниці культурних контактів України з Росією, Білорусією, південними слов'янами та східнороманськими народами. Острозька слов'я-но-греко-латинська академія стала і значним осередком міжнародного спілкування.

23. Книжкова справа в Україні у ХVI – першій половині ХVII ст. Поширення книгодрукування.

Майже до кінця ХV ст. книжка в Україні була рукописною. Головними осередками переписування книг залишалися монастирі. Нерідко переписувачами книг були священики, парафіяльні дяки, а також світські особи, включно до князів і княгинь, бо ця справа була богоугодною та сприятливою для спокутування гріхів та спасіння душі. Поруч з аматорами існувала категорія фахових переписувачів, які виготовляли найвартісніші рукописні фоліанти, як-от “Пересопницьке євангеліє” (середина ХVІ ст.), над створенням котрого працювала ціла група переписувачів. Цей твір цікавий ще й як літературна пам’ятка, мова якої наближена до народної і відбиває тогочасні процеси формування української мови. До речі, саме на “Пересопницькому євангелії” складає тепер присягу при вступі на посаду Президент України.

Коли стало відомо про можливості книгодрукування, переписувачі-фахівці повели палку агітацію проти нового винаходу, запевняючи, що тільки писана від руки книга є приємною для Бога, а друкування є мало не диявольською вигадкою. В Україні ця агітація мала дещо менший успіх, ніж у тогочасній Московії, але також давалася взнаки.

Істотний вплив на початок українського книгодрукування справило виникненння наприкінці ХV століття східнослов’янського кириличного друкарства у Кракові та Чорногорії. Так, у 1483 –1491 рр. у друкарні Швайпольта Фіоля у Кракові кириличним шрифтом на замовлення православного кліру були видрукувані церковні книги – “Часослов” і “Октоїх”. До речі, відомо що Фіолю у цій справі допомагав Юрій Дрогобич. Типографія Фіоля проіснувала недовго, оскільки майже відразу виникли тертя з католицькою церковною ієрархією. На початку ХVІ ст. друкування книг кириличним шрифтом відновив білоруський учений Франциск Скорина.