З чого починається філософія? На якому ґрунті зростає недовіра до філософії?

Філософія починається, як вважав античний мислитель Аристотель, з подиву. З подиву тим, що на світі взагалі існує щось, а не ніщо? З подиву тим, що багато наших якостей — совість, розум, краса, любов, добро, воля — ніяк не випливають ні з нашої біології, ні з фізіології, ні з психології, тобто вони ніяк матеріально, природно не обумовлені. Немає таких законів у світі, по яких ми повинні любити один одного або робити добро. Немає природних причин для любові — я люблю, тому що не можу не любити; немає природних причин для добрих учинків, я них роблю, тому що я добрий. Але завжди є причини для вчинків злих, підлих, підступних (я украв, тому що був голодний, убив, рятуючи своє життя, і т.д.).

З цього погляду всіх істинно людських якостей, що роблять нас людьми, — добра, совісті, любові і т.д. — не повинно було б бути взагалі, — а вони є. Вони як туман, якого не можна виміряти, поторкати, випробувати, це не фізичні або фізіологічні процеси, але якщо немає цих людських якостей, то немає і людини. Поки хоч одна людина живе за законами совісті, людство буде продовжуватися. У цьому смислі філософія і вивчає людину як надприродну істота, не вкладаючи в це термін ніякого релігійного змісту.

У сучасному світі варто говорити про потребу повернути довіру до філософії. Фундаментальна недовіра пронизує весь світ існування людини, вона стає вирішальною у міжособистісних стосунках, у ціннісних орієнтаціях, у мистецтві та політиці, у бізнесових відносинах, у науці. XX століття ніби накопичувало критичну масу недовіри, щоб на початку XXI-го структурувати світ, де вона пронизуватиме все. Ми звикли шукати неправду, заздалегідь покладаючи її як метафізичний принцип, котрий пронизує світ людський і світ поза людиною.

Ми шукаємо шпарину, яка унаочнить для нас ошуканство, підміну, де проявиться фальш, підробка; ми ніби шкрябаємо нігтем золоту монету, силкуючися здерти з неї лише тонкий шар позолоти. Проте якщо в усіх інших випадках недостатність довіри не так разюче проявляє свій деструктивний потенціял, то у філософії вона одразу вказує: разом із втратою довіри ми вступаємо в горизонти, структуровані тотальним самозапереченням. Недовіра до філософії – це і мітка недовіри її до самої себе.

Недовіра до філософії – це і мітка недовіри її до самої себе із недостатньою цінністю філософського дискурсу, втратою довіри до неї, бо вона не дає рецептів виходу із конкретних ситуацій. Але таке становище зумовили чинники, закладені ще задовго до настання ціннісної дифузії.

Розуміння філософії як пояснення або поштовху до зміни світу однаково є абсолютизацією не зовсім філософських речей, вони накидають філософії те, чого вона не містить, підміняють причину наслідком. Адже не світоглядна й не ідеологічна спрямованості визначають філософію, вони є продовженням її, але зовсім не у філософському форматі. Тим більше не становлять вони її основного ядра. Отже, не довіряючи ідеології, ми не довіряємо не філософії, котра нібито стоїть за нею, а тільки світоглядові, що є лише продовженням тих чи тих можливостей розуміння.