Мета і завдання аудиту зобов'язань перед банками

Суб'єкти підприємницької діяльності в умовах формування ринкових відносин самі визначають співвідношення власного капіталу і залучених джерел, керуючись при цьому принципом економічної доцільності. У складі залучених джерел поряд із банківським кредитом широко використовується комерційний кредит.

У зарубіжній банківській практиці можна виділити два основних методи креди­тування. Суть першого методу (індивідуального підходу) полягає в тому, що питан­ня про надання позики вирішується щоразу в індивідуальному порядку, позика на­дається на певний термін у декілька тижнів, місяців чи років і пов'язана з потребами позичальника в грошових коштах для фінансування цільової потреби. У загальному обсязі банківських кредитів частка таких позик суб'єктам підприємницької діяльно­сті перевищує 50%.

Другий метод кредитування полягає в наданні банком позичальнику позики в ме­жах заздалегідь визначеного ліміту кредитування на певний період часу на покриття його потреби в короткострокових фондах фінансування. Такий метод називається кредитною лінією. Для банку відкрити кредитну лінію для позичальника означає взя­ти на себе певне збалансоване зобов'язання про надання грошових коштів.

У банківській практиці розрізняють два види кредитних ліній: відновлювальну (револьверну) та не відновлювальну.

У разі відкриття не відновлювальної кредитної лінії ліміт кредитування запровад­жується у вигляді ліміту видачі, тобто банк бере на себе зобов'язання надати позику в певному розмірі. Після надання банком кредиту у встановленому розмірі та його погашення позичальником відносини між банком і позичальником припиняються.

При відкритті відновлювальної (револьверної) кредитної лінії ліміт кредитуван­ня визначається у вигляді ліміту заборгованості з позики. Це дає змогу підприємству-позичальнику отримати позику в межах установленого ліміту, погасити всю її су­му (або частину суми) й автоматично отримати повторно кредит у межах терміну дії кредитної лінії. Відновлювальна кредитна лінія є більш гнучкою формою кредиту­вання і нерідко надається без спеціального забезпечення. Кредитна лінія може бути як короткостроковою з періодом дії, що, як правило, не перевищує 180 днів, так і довгостроковою із терміном дії 3-5 років.

Залежно від характеру зобов'язань банку розрізняють підтверджену та обов'язко­ву кредитні лінії.

Підтверджена кредитна лінія передбачає домовленість про намір банку кре­дитувати. Вона не є офіційним зобов'язанням банку. Банк зобов'язується надати позику згідно із заявкою клієнта лише у невідкладному випадку, тому клієнт ма­ло зацікавлений у такій кредитній лінії і використовує її лише як гарантію за по­зикою, яку надає інший кредитор. Відсоткова ставка за такою кредитною лінією може заздалегідь не визначатися. Такі зобов'язання не враховуються навіть за ба­лансом.

Обов'язкова кредитна лінія являє собою контактне зобов'язання, згідно з яким банк зобов'язується у письмовій формі кредитувати клієнта на його прохання згідно з термінами та умовами, передбаченими кредитною угодою. Отже, банк може відмо­вити у кредитуванні лише у разі виявлення реального погіршення фінансового ста­ну клієнта або порушення ним умов кредитної угоди.

У сучасних умовах комерційні банки переважно використовують метод індивіду­ального підходу до клієнта при видачі кожної окремої позики, а метод відкриття кре­дитної лінії практикують у відносинах із позичальниками, які мають високий кре­дитний рейтинг.

Метод кредитування, до якого входять організаційні й технічні умови кредиту­вання, обумовлює форму позикового рахунка. Форма позикового рахунка визначає режим функціонування рахунка, тобто порядок документального оформлення опе­рацій щодо видачі та погашення кредиту і їх відображення в облікових регістрах. Для проведення операцій із кредитування банк може відкрити позичальникам такі позикові рахунки: простий (окремий) позиковий рахунок, спеціальний позиковий рахунок і поточний рахунок із правом на овердрафт.

Простий позиковий рахунок використовується в банківській практиці для відоб­раження кредитних операцій як при видачі разової позики на цільову потребу, так і при наданні позик траншами в межах кредитної лінії. Кожна позика може бути ви­дана лише за наявності документа з дозволом на її видачу. Погашення позики здій­снюється з поточного рахунка позичальника за його власні кошти. Клієнту може бу­ти відкрито декілька простих позикових рахунків. Це залежить від числа видів кредитів, які він отримує в банку.

Спеціальний позиковий рахунок застосовується, коли позичальник відчуває по­стійну або сезонну потребу в позичанні коштів. Рахунок відкривається на весь пе­ріод кредитування на підставі дозвільного документа, але для виконання операції з видачі позики спеціальний документ не потрібен.

Операції з видачі кредиту здійснюються шляхом оплати грошово-розрахункових документів (оплата сировини і матеріалів, робочої сили, платежів до бюджету і т. ін.) безпосередньо зі спецпозикового рахунка. Кредит погашається або плановими пла­тежами з поточного рахунка, або через використання строкового зобов'язання з умовними строками погашення. Нині ця форма рахунка майже не використовуєть­ся комерційними банками. Застосування спецпозикового рахунка можливе також при кредитуванні за кредитною лінією.

Якщо у підприємця є можливість значно підвищити обсяг пропозиції товарів (послуг) на ринку, але власних коштів для цього недостатньо або їх може не ви­стачити навіть на забезпечення поточної комерційної діяльності, тоді залучення банківських позик може значно підвищити фінансовий результат, якщо здійснити правильний розрахунок строків і розмірів кредиту. Але це залучення може при­звести до додаткових збитків у разі неефективного їх використання без перспек­тивного аналізу результатів залучення позикових коштів до обігу і пов'язаного з ним ризику.