ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Якщо порівняльний зворот входить до складу присудка, то він комою не відокремлюється: Руки зробилися як лід. Він був неначе і сонний (М. Коцюбинський).

Підрядними мети називаються речення, що вказують, з якою метою відбувається дія головного речення, і відповідають на питання для чого? з якою метою?

Я для пісні вікно розчинив, щоб вона залила мою душу весною (В. Сосюра).

Підрядні речення мети приєднуються до головного сполучником щоб. У головному реченні вживаються вказівні слова для того, з тим.

Присудок у підрядних реченнях мети найчастіше виражається неозначеною формою дієслова:

Щоб рибу з'їсти, треба в воду лізти (Народна творчість).

Підрядними причини називаються речення, що вказують на причину того, про що йдеться в головному реченні, і відповідають на питання чому? через що? з якої причини?

Підрядні речення причини приєднуються до головних сполучниками бо, тому що, від того що, через те що. Сполучення тому що, від того що, через те що інколи можуть розриватися; тоді кому ставимо перед сполучником що:

Ми повинні виграти матч, тому що краще підготувалися до змагань. — Ми повинні виграти матч тому, що краще підготувалися до змагань.

Підрядними умовними називаються речення, що вказують, за якої умови можливе те, про що йдеться в головному реченні, і відповідають на питання за якої умови?

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти (Д. Павличко). Якщо на Василів вечір (14 січня) зірок на небі рясно — чекайте ягідного літа (3 календаря).

З головним реченням підрядні умовні поєднуються сполучниками коли, якщо, якби, як та ін. Цим сполучникам у головному реченні може відповідати сполучник то:

Як виросту, збудую хату, над дахом колесо приб'ю... (Д. Павличко).

Підрядними допустовими називаються речення, які вказують на умови, незважаючи на які або всупереч яким відбувається дія, виражена в головному реченні, і які відповідають на питання незважаючи на що?

У полі ще лежав сніг, хоч весна брала своє.

З головним реченням підрядні допустові поєднуються сполучниками хоч, хоча, хай, нехай, дарма що, незважаючи на те що та ін.

Якщо підрядне допустове речення стоїть перед головним, то між реченнями можуть вживатися протиставні сполучники а, але, зате, однак, проте.

Де б я не був, а все ж думками лечу в Донеччину свою (В. Сосюра).

Окрім сполучників, підрядні допустові поєднуються з головним реченням сполучними словами скільки, як з підсилювальною часткою не.

Скільки на море не дивись, воно ніколи не набридне. Як вовка не годуй, він усе в ліс дивиться (Народна творчість).

Підрядними наслідковими називаються речення, у яких вказується на наслідок дії головного речення і які відповідають на питання внаслідок чого?

Теплий туман слався по полю і наливав балку посамі вінця, так що дерева потопали в ньому (М. Коцюбинський).

З головним реченням підрядні наслідкові поєднуються сполучником так що.

28. безсполучникові складні речення - це такі речення, предикативні частини яких об'єднуються в одне ціле тільки інтонацією, без сполучників і сполучних слів.

Залежно від змістових відношень, які встановлюються між предикативними частинами, у безсполучникових складних реченнях ставляться такі розділові знаки: кома, крапка з комою, двокрапка, тире.

1. Кома ставиться між однотипними частинами безсполучникового речення, які тісно пов'язані між собою за змістом і виражають одночасність, послідовність чи спільність дій: Засвітить місяць, засяють зорі, Земля потоне в сріблястім морі (Олесь).

2. Якщо частини безсполучникового складного речення зберігають певну змістову самостійність або значно поширені й уже мають у своєму складі розділові знаки, між ними ставиться крапка з комою: В грудях жвавість росте; думка кличе вперед; знов я повен надії і віри (Граб.); Од зеленого берега ніби повіяло холодком; холодок ніби лащився до лиця, милував його, влив в тіло розкіш життя, почування радісне, безклопітне й безжурне, як сама молодість (Н.-Лев.).

3. Двокрапка у безсполучникових складних реченнях ставиться:

а) якщо друга частина пояснює, розкриває зміст першої: Знаю я: моє ім 'я не згасне на прийдешнім сонячнім путі (Сос); Ідеш: волошки у житах, березка в'ється по стеблині (Олесь);

б) якщо друга частина вказує на причину того, про що йдеться у першій (між частинами можна вставити сполучник тому що): Далеко на сході стало червоніти небо: сонце сходило (Мак.).

4. Тире в безсполучникових складних реченнях ставиться:

а) якщо зміст предикативних частин зіставляється або протиставляється: Думав, доля зустрінеться - спіткалося горе (Шевч.);

б) якщо друга частина вказує на швидку зміну подій: Лише, бувало, розплющиш очі - ласкавий світ б'є в вікно, в шибку зазирає веселий поранок, озивається лагідний материн голос (Горл,);

в) якщо у першій частині вказується на час або умову, за якої відбувається дія у другій частині: Я входжу в ліс - трава стає навшпиньки, кошлатий морок лапу подає (Кост.); У товаристві лад -усяк тому радіє (Гл.);

г) якщо друга частина виражає наслідок або висновок з того, про що йшлося у першій: Вдаримо гучно ми в дзвони- всесвіт обійде луна (Чум.);

ґ) якщо друга частина містить порівняння: Подивилась ясно - заспівали скрипки (Тич.).

29.М’який знак уживається після д, т, з, с, ц, л, н для передачі на письмі м’якості позначуваних ними приголосних: 1) у кінці слів (біль, сядь); 2) перед буквами, що позначають тверді приголосні (галька, станьте); 3) перед о (льох, сьомий); 4) перед -ся в дієсловах (погодься, умивається); 5) перед ї, йо та я, ю, є, що позначають два звуки в словах іншомовного походження та російських власних назвах (кольє, бульйон, Ульянов); 6) після лперед буквами, що позначають м’які приголосні (стільці, пральня); 7) у словах-виняткахтьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати, женьшень, Маньчжурія.

М’який знак не вживається:1) після букв, що позначають губні б, п, в, м, ф; 2) після шиплячих ж, ч, ш, щ, після задньоязикових г, к, х та ґ (кров, піч); 3) після р у кінці складу (кобзар, вірте), за винятком прізвища Горький і утворених від нього слів; 4) перед буквами, що позначають м’які або напівпом’якшені приголосні (пісня, сміх); 5) після н перед буквами, що позначають шиплячі (менший, барабанщик).

Буквосполучення -льц-, -ньц-, -ньч-, -сьц-,-сьч- пишуться з мяким знаком, якщо походять від сполук -льк-, -ньк-, -ськ- (люлька — люльці, донька — доньчин); буквосполучення -лц-, -лч-, -нч-, -сц-, -сч- пишуться без м’якого знака, якщо утворені від -лк-, -нк-, -ск- (голка — голці, галка — галчин).

Апостроф пишетьсяперед я, ю, є, ї: 1) після букв, що позначають губні приголосні б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає букви на позначення приголосного, крім р (полум’яний, в’юнкий); 2) після р, яка позначає твердий приголосний (бур’ян, на підгір’ї); 3) після префіксів і першої частини складених українських та іншомовних слів, що закінчуються на приголосний (роз’їзд, пов’язаний, ад’ютант); 4) після б, п, в, м, ф, р, г, к, х, ґ, ж, ч, ш, що передають тверді приголосні, у словах іншомовного походження (миш’як, бар’єр, комп’ютер); 5) після к в іменіЛук’ян та в усіх похідних від нього словах (Лук’яненко, Лук’янчук).

Апостроф не пишеться: 1) перед я, ю, є, ї після букв, що позначають губні приголосніб, п, в, м, ф, якщо перед ними стоїть приголосний, крім р, який належить до кореня слова (дзвякнути, морквяний, мавпячий); 2) після р на початку складу, якщо наступні я, ю, єпозначають його мякість (рясно, бурю); 3) перед йо (курйоз); 4) перед я, ю, коли вони позначають пом’якшення попереднього приголосного (кювет, ряса).

30. Неподвоєні і подвоєні приголосні

1. У загальних назвах слів іншомовного походження приголосні звичайно не подвоюються: акумулятор, бароко, беладона, група, інтелектуальний, комісія, лібрето, сума, шасі та ін.

2. При збігу однакових приголосних префікса і кореня подвоєний приголосний маємо лише в тому випадку, коли в мові вживається непрефіксальне слово: імміграція (бо є міграція), інновація (бо є новація), ірреальний (бо є реальний), сюрреалізм (бо є реалізм).

3. Подвоєні приголосні зберігаються в географічних, особових та інших власних назвах і похідних від них: Марокко, марокканець, Голландія, голландський, Міссурі, Ніцца, Руссо, Торрічеллі, Міллер.

Написання і, и, у в словах іншомовного походження

І пишеться:

1. На початку слова: Іспанія, ідеалізм, інструкція, Ілона.

2. Після приголосного перед голосним, є та й: геніальний, матеріал, клієнт, аксіома, соціологія, радіус.

3. Після приголосних у кінці невідмінюваних слів: таксі, попурі, журі, візаві.

4. Після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним приголосним: бізнес, пілот, академік, фінанси, графік, гімн, кілометр, хімія, республіка.

У ряді слів іншомовного походження, що давно засвоєні українською мовою, після цих літер пишеться відповідно до вимови и: бурмистер (але бургомістр), вимпел, єхидна, імбир, кипарис, лиман, миля, мирт, нирка, спирт, химера та ін., а також у словах, запозичених переважно із тюркської мови: башкир, гиря, калмик, кинджал, киргиз, кисет, кишлак.

З и, а не з і пишуться слова церковного стилю: диякон, єпископ, єпитимія, єпитрахиль, камилавка, митра, митрополит, християнство.

З і пишуться складні слова типу староіндійський, новоірландський; слова з префіксами типу антиісторичний, доісторичний, поінформувати, безідейний, дезінтеграція, дезінфекція, дезінформація, розіграш.

ЗАПАМ'ЯТАЙ

З власними назвами пів- пишеться через дефіс: пів-Америки, пів-Європи, пів-Харкова.

ЗАПАМ'ЯТАЙ

Виняток: аннали, бонна, брутто, ванна, мадонна, манна, мотто, нетто, панна, пенні, тонна, білль, булла, вілла, мулла, дурра, мірра.

И пишеться:

1. У загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним: дизель, динамо, диплом, директор, диван, методика, інститут, математика, стимул, позиція, фізика, силует, система, цистерна, режим, джинси, речитатив, ширма, шифр, бригада, фабрика.

2. У географічних назвах із кінцевими -ида, -ика: Антарктида, Атлантида, Флорида, Балтика, Корсика, Мексика.

3. У географічних назвах після приголосних дж, ч, ш, щ, ц перед приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Йоркшир, Лейпциг, Чикаго, Чилі. Але: перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші, Шіофок.

4. У географічних назвах із звукосполученням -ри- перед приголосним (крім й): Великобританія, Крит, Мавританія, Мадрид, Париж, Рим, Рига, Цюрих. Але: Австрія, Ріо-де-Жанейро.

5. У деяких географічних назвах та похідних від них після д, т та згідно з традиційною вимовою: Аддис-Абеба, Аргентина, Братислава, Бразилія, Ватикан, Единбург, Єгипет, Єрусалим, Китай, Кордильєри, Пакистан, Палестина, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Тибет.

У пишеться:

Після шиплячих ж, ш, після ф у словах, запозичених із французької мови, пишеться у, а не ю: брошура, журі, парашут, парфуми, парфумерія.