Етапи розвитку світового туризму

3. Найголовніші функції туризму

Туризм є складною соціально-економічною системою та має наступні соціальні функції:

пізнавальну (за допомогою мандрівок людина пізнає навколишній світ, накопичує досвід, формує свій світогляд, що сприяє розвитку науки, культури, мистецтва, що, в свою чергу, є важливим чинником суспільного поступу);

рекреаційну, або оздоровчу (за допомогою подорожей люди поліпшують своє здоров'я, отримують нові враження, що здебільшого позитивно впливає на фізичне та психічне їх здоров'я);

політичну (туризм допомагає країнам покращувати відносини між собою);

економічну функцію, котра полягає в тому, що,

- по-перше, туризм забезпечує розвиток окремих галузей народного господарства, які співпрацюють з туризмом, а це - система транспорту, легка та харчова промисловість, курортне будівництво та інші.

- по-друге, туризм забезпечує робочі місця для тих, хто працює в туристичній індустрії. Відомо, що туризм називають «невидимим експортом», адже іноземець, споживаючи продукти та послуги, що надаються йому в даній країні, залишає в ній значну частку валюти, яку вивіз зі своєї країни, тобто не товари та послуги прибувають до туриста, а турист прибуває до них.

Отже, туризм є одним із важливих джерел прибутків державного бюджету країн, де він розвивається;

культурологічна функція пов'язана з розвитком культури, відродженням традицій і ритуалів, туризм активізує діяльність центрів народних промислів, а також: збереження історико-культурних ресурсів;

виховна функція завжди була властива туризму, адже в далеких мандрах людина не тільки набуває певного досвіду, вивчає іноземні мови, але й вчиться терпляче долати певні незручності, загартовувати своє тіло і дух, з толерантністю та повагою ставитися до традицій, вірувань і менталітету інших народів, цінувати свій рідний край (у цьому відношенні туризм є одним із ефективних засобів національно-патріотичного виховання);

екологічна функція полягає в тому, що туризм стимулює охорону природи, оскільки, тісно пов'язаний зі станом навколишнього середовища. Ряд територій були реально оцінені завдяки роз витку туризму та внаслідок високої оцінки мандрівниками їх рекреаційно-оздоровчих природних ресурсів. Розвиток туризму сприяє відновленню пам'яток природи, охороні лісових масивів, турботі про чистоту водосховищ. Використання природи туризмом, на відміну від інших галузей, не супроводжується, як правило, вилученням ресурсів та їхньою наступною переробкою. Тим паче, що при цивілізованому підході до організації туристичної діяльності спостерігається дотримання раціонального природокористування.

Ось лише головні функції туризму, які він виконує протягом свого розвитку.

4. Туристична індустрія: структура та умови функціонування.

На даний час міжнародний туризм перетворився на індустрію глобального масштабу, що займає третє місце за прибутками серед найбільших експортних галузей економіки, попереду її тільки нафтодобувна промисловість та машинобудування. У сучасній економіці більшості країн створено своєрідний туристсько-рекреаційний комплекс, що спеціалізується на виробництві та продажу відповідних послуг. Існують декілька різноманітних визначень щодо назви комплексу підприємств та організацій, які здійснюють обслуговування туристів: «туристичне господарство», «індустрія туризму».

Туристична індустрія представлена комплексною системою закладів і підприємств з організації виробництва туристичного продукту.

Туристичний продукт - це комплекс туристських послуг, що надаються мандрівникам під час подорожі.

Туристські послуги включають у себе послуги закладів розміщення, підприємств громадського харчування, транспорту, пунктів прокату, закладів розваг і відпочинку та інше.

Основними туристськими послугами, які майже завжди входять у туристичний продукт, є транспортування, розміщення, харчування, страхування.

Туристські послуги - це специфічні споживчі послуги, які спрямовані на задоволення різнобічних потреб туристів.

Індустрія туризму тісно пов'язана й активно взаємодіє з туристичною інфраструктурою країни чи місцевості, де здійснюється подорож;.

Туристична інфраструктура представлена сукупністю шляхів сполучення, закладів розміщення, транспортних засобів, комунікацій та різних установ, необхідних для стабільного функціонування туристичних комплексів.

Типову структуру туристичної індустрії можна представити наступними складовими:

1. Підприємства, що надають послуги з розміщення

туристів:

— готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати;

— орендовані квартири та будинки;

— туристичні бази, будинки відпочинку, притулки;

— ботелі, флотелі, бунгало та інші.

2. Підприємства харчування:

— ресторани, їдальні;

— кафе, бари;

— підприємства швидкого харчування;

— фабрики-кухні.

3. Підприємства, що забезпечують транспортне обслуговування туристів:

— автопідприємства;

— авіакомпанії;

— залізничні відомства;

— підприємства річкового та морського транспорту.

4. Туристичні фірми з розробки та реалізації туристичного продукту:

— туристичні агентства;

— туристичні бюро;

— туроператори;

— екскурсійні бюро.

5. Рекламно-інформаційні туристичні заклади:

— рекламні агенції;

— рекламні бюро;

— інформаційні агентства.

6. Виробничі туристичні підприємства:

— фабрики з виробництва готельних меблів;

— підприємства з виробництва туристського спорядження;

— фабрики туристських сувенірів

7. Торгівельні підприємства:

— магазини з реалізації туристського спорядження;

— магазини з реалізації туристських сувенірів;

— пункти прокату.

8. Підприємства сфери дозвілля в туризмі:

— казино;

— театри, кіноконцертні зали;

— клуби за інтересами;

— парки культури та відпочинку.

9. Заклади самодіяльного напрямку:

— туристські клуби;

— клуби альпіністів;

— клуби велотуризму;

— клуби водного самодіяльного туризму.

10. Органи управління туризмом:

— комітети та департаменти туризму;

— громадські туристичні організації та об'єднання.

11. Учбові туристичні заклади:

— вищі та середньо-спеціальні учбові туристичні заклади;

— інститути підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;

— навчальні курсові комбінати.

12. Наукові та проектні заклади в туризмі:

— науково-дослідні туристичні інститути та лабораторії;

— інститути з проектування туристичних підприємств;

— дослідні туристичні полігони.

— Заклади та підприємства курортного будівництва.

13. Страхові компанії.

Умови успішного функціонування туристичної індустрії залежить від наступних чинників:

— наявності туристсько-рекреаційних ресурсів;

— розвиненої інфраструктури регіону;

— державної підтримки туризму;

— наявності кваліфікованих кадрів;

— демографічних і соціальних чинників (наприклад, загального рівня освіти та культури населення, кількості міських і сільських жителів, рівня добробуту населення, або його окремих верств);

— факторів ризику (соціальна нестабільність, криміногенність, теракти, екологічна небезпека, стихійні лиха тощо);

— політичних і економічних чинників (спрощення туристичних формальностей при здійсненні закордонної туристичної подорожі, інвестиції в туризм та інше);

— науково-технічного прогресу;

— сезонності.

Лекція №2: Туризм: його види та ресурси

План

1. Класифікація видів туризму.

2. Туристичні ресурси

1. Класифікація видів туризму

Класифікація туризму має важливе практичне значення. Вона дозволяє більш ефективно:

- визначати попит і формувати ринок туризму;

- вирішувати проблеми його територіальної організації;

- планувати розвиток матеріальної бази;

- розробляти та реалізовувати туристичний продукт.

Класифікація в туризмі передбачає визначення його окремих видів залежно від основного показника - критерію.

Усі види туризму, як правило, переплітаються між собою, і виділити їх у чистому вигляді майже не можливо. Завданням туристичних фірм є надання клієнту максимуму можливостей суміщати різні види туризму в одній подорожі, а отже, і задовольняти різні мотивації.

Критерій поділу туристичних подорожей згідно з основною метою має вирішальне значення, оскільки мета подорожі найбільше впливає на формування туру, вибір маршруту подорожі, а отже, організацію туристського обслуговування.

Турист, мандруючи, може ставити перед собою декілька цілей, але одна з них буде основною й домінуючою, саме за нею і визначається вид туризму. Дуже складно чітко і остаточно поділити всі туристичні подорожі на окремі види, тому в світі немає єдиної класифікації. Ті, що існують у спеціальній літературі, мають більші або менші розбіжності, але в цілому узгоджуються між; собою.

Отже, залежно від мети подорожі визначено наступні види туризму:

• пізнавальний (екскурсійний) - це подорож: із метою ознайомлення з природними, історико-культурними визначними пам'ятками, музеями, театрами, життям і традиціями народів у країні відвідування;

• рекреаційний - подорож із метою відновлення життєвих сил людини, часто таку подорож; називають оздоровчою;

• розважальний - це мандрівка з метою розваг та відпочинку;

• релігійний - це подорож із метою ознайомлення з релігійними центрами та їх святинями (оскільки цей вид туризму пов'язаний з певними особливостями організації, то він є ще й спеціалізованим) ;

• освітній - це подорож із метою отримання освіти, зараз його вважають одним із спеціалізованих видів туризму;

• етнічний - це мандрівка з метою відвідання родичів, могил предків;

• екзотичний пов'язаний з відвіданням екзотичних природних місцевостей та місць проживання народностей з нетиповою для туриста культурою та побутом;

• екстремальний - це подорож із метою отримання гострих відчуттів. Відповідно елементи екстремальності можуть включати такі види туризму, як альпінізм, спортивний, пригодницький туризм, спеліотуризм, гірськолижний, сафарі тощо;

• івент-туризм - подорож із метою відвідання певних заходів, як-то: фестивалів, карнавалів, спортивних змагань або інших акцій;

• гірський - це мандрівка гірською місцевістю, може вважатися різновидом спортивного, екстремального;

• пригодницький туризм пов'язаний не тільки з перебуванням у незвичній місцевості, але і заняттям незвичайним видом діяльності, як-то: полюванням, доланням перешкод, рибною ловлею, яхтингом, тощо.

За терміном подорожі:

• поїздки вихідного дня (вікенди), як правило, це подорожі, що здійснюються на вихідні та святкові дні і мають термін не більше 2-3-х днів;

• середнього терміну, які тривають від одного тижня до одного місяця, такі подорожі найбільш популярні серед туристів;

• довготермінові - до 6 місяців (як правило, це подорожі з метою освіти, паломництва або лікування).

Залежно від засобу пересування, та виду транспорту:

• пішохідний - вся мандрівка здійснюється туристом пішки;

• лижний - основним засобом пересування на маршруті є лижі;

• кінний - подорож; здійснюється за допомогою коней;

• на санях - туристи долають більшість маршруту на санях за допомогою коней, собак та оленів;

• вело-мототуризм - основними засобами пересування є велосипеди, мопеди та мотоцикли, ці транспортні засоби в багатьох країнах світу практикуються для поїздок у вихідні та святкові дні;

• автотуризм - це подорож:, яка здійснюється за допомогою автомобіля.

Характерною рисою цього виду туризму є висока рухливість та відносна свобода пересування. Розвиток автотуризму вніс істотні зміни в формування підприємств розміщення туристів, покликавши до життя специфічні форми обслуговування - мотелі, кемпінги, шляхові магазини і ресторани;

• авіатуризм передбачає переміщення основної частини маршруту повітряними транспортними засобами.

Основною перевагою використання авіації при організації туризму є висока швидкість руху, що дозволяє за короткий час долати великі відстані. Для країн, віддалених від основних туристичних регіонів, характерне абсолютне переважання авіації в перевезеннях пасажирів. Так, в Австралії частка авіаційних перевезень туристів складає 99,5 %, у Нової Зеландії - 98,6 %, у Японії - 97,5 %;

• подорожі залізницею почали активно розвиватися ще в XIX ст. і вважаються одними із дешевих та безпечних, ці переваги вони мають й тепер.

Перспективи розвитку таких подорожей бачаться у формуванні туристських потягів більш спеціалізованим і комфортним рухомим складом;

• морський (річковий) туризм - це подорож, яка здійснюється за допомогою водних видів транспорту. Річковий і морський туризм мають різний потенціал. Якщо морський круїзний туризм (теж; відноситься до спеціалізованих видів) активно розвивається і для його подальшого розвитку створено потужну індустрію, то річкові круїзи - малопоширений у світовій практиці вид туризму. Популярність круїзів пояснюється тим, що під час однієї мандрівки турист може реалізувати декілька цілей, наприклад, поєднати відпочинок з екскурсіями, екстремальними ситуаціями тощо. Як правило, круїз здійснюється по кільцевому маршруту, під час якого туристам крім транспортних послуг, надаються послуги розміщення, харчування, перегляду музичних програм і фільмів, користування басейнами, спортзалами, катками, казино;

• подорожі на повітряних кулях здійснюються згідно з визначеним маршрутом і терміном, як правило, на недалекі відстані.

Відповідно до сезону розрізняють:

• зимовий туризм - це подорожі, що здійснюються зимою;

• літній туризм передбачає мандрівку в літній сезон;

• подорожі в міжсезоння (осінь, весна).

У зв'язку з тенденцією рівномірного завантаження туристичної індустрії тепер у багатьох країнах світу спостерігається стимулювання організації подорожей у міжсезоння. Наприклад, освітній, конгрес-туризм, корпоративний, пізнавальний, івент-туризм, етнічний можуть бути організовані в міжсезоння, тим паче, що і ціни на туристські послуги в цей час знижені, отже, і загальна вартість буде більш привабливою для споживача.

За рівнем організованості:

• самодіяльний туризм - мандрівка туристів, які не зв'язані ніякими взаємними зобов'язаннями з туристичною фірмою, самі розробляють маршрут і програму подорожі;

• організований (плановий) - це подорож окремого туриста або групи за попередньо розробленою туристичною фірмою програмою. Організовані туристи забезпечуються необхідним туристським сервісом, що обумовлюється в заздалегідь придбаних турах.

Відповідно до демографічного та соціального складу учасників подорожі:

• дитячий;

• шкільний;

• молодіжний;

• подорожі для людей похилого віку;

• подорожі для інвалідів;

• сімейний.

За cnрямованістю туристських потоків:

• в'їзний іноземний (активний);

• виїзний за кордон (пасивний);

• виїзний внутрішній.

Відповідно до принципу оплати розрізняють:

• комерційний туризм, що передбачає оплату подорожі самим туристом;

• соціальний туризм базується на частковій або повній оплаті туристичної подорож відповідними установами або організаціями, а мандрівник, як правило, сплачує певний відсоток від вартості туру. Яскравим прикладом соціального туризму була організація радянського туризму в структурі профспілок, коли ті сплачували за путівки 90%-70% від їх вартості;

• інсентив-туризм передбачає часткову оплату туру для свого співробітника туристичною фірмою, що водночас може розглядатись як засіб стимулювання праці співробітників туристичної фірми.

За спеціалізованою організацією:

• альпінізм;

• релігійний (паломництво);

• спортивний туризм;

• освітній;

• лікувальний;

• івент-туризм;

• спелеотуризм;

• екологічний;

• етнографічний;

• конгрес-туризм;

• круїзи;

• сафарі.

Уперше термін спеціалізований туризм з'являється в роботі М.П. Крачила, у якій автор ототожнює його з пізнавально-діловим.

Пізнавально-діловий, або спеціалізований, туризм охоплює групи людей, об'єднаних єдиною метою або професійними інтересами Це можуть бути інженери, лікарі, педагоги, спеціалісти сільського господарства та інші особи, котрі здійснюють туристичні подорожі за спеціальними Програмами та маршрутами. До них можна віднести туристів, які налагоджують ділові контакти, вчених, спеціалістів, які беруть участь у роботі конференцій, конгресів, асамблей, симпозіумів, семінарів, а також: осіб, які приїхали до рідних на відпочинок.

Але щоб більше конкретизувати поняття, варто сказати, що спеціалізовані види туризму відрізняються від традиційних більшими вимогами до організації турів, потребою в наявності певних туристичних ресурсів. Отже, враховуючи вище сказане, можна запропонувати наступне визначення поняття:

Спеціалізований туризм - система видів туризму, які визначені окремими сегментами, в основу виділення яких поставлена певна мета подорожі, а сама мандрівка вимагає спеціальної організації та відповідних туристичних ресурсів.

Усі відомі сьогодні спеціалізовані види туризму можна умовно поділити на традиційні та новітні.

До традиційних слід віднести: релігійний, спортивний, лікувальний, освітній туризм та альпінізм.

До новітніх: екологічний, екстремальний, етнографічний, конгрес-туризм, івент-туризм та спелеотуризм інші види, кількість яких збільшується з часом.

2. Туристичні ресурси

Реалізація туристичного бізнесу неможлива без наявності відповідних ресурсів. Це одна із специфічних вимог цього виду бізнесу в умовах ринку. Туристична діяльність на певній території розвивається на основі тих ресурсів, які існують та можуть бути задіяні чи створені в тій чи іншій місцевості або країні.

Туристичні ресурси - це сукупність природно-кліматичних та створених людиною ресурсів певної території (історико-культурних і соціально-економічних), що споживаються мандрівниками під час подорожі.

Туристичні ресурси є частиною туристсько-рекреаційного потенціалу певної території та мають наступні основні властивості:

• унікальність;

• доступність;

• ступінь вивченості;

• потенційний запас;

• спосіб використання.

Ефективність туристичних ресурсів визначається, насамперед, характером їх використання для організації туризму та відпочинку населення. Власне, туризм поєднує оздоровчі та пізнавальні цілі, тому туристичні райони та центри повинні максимально поєднувати сприятливі природно-кліматичні умови з наявністю історико-культурних ресурсів.

До туристичних ресурсів висуваються наступні вимоги:

• атрактивність;

• безпечність;

• доступність;

• екологічність.

Незважаючи на свою гуманність, туризм змінює екологію. Зниження збитків від функціонування туристичної індустрії на екологію регулюється на державному та міжнародному рівні за рахунок:

— екологічної освіти;

— обмеження туристсько-рекреаційного навантаження на природні ресурси;

— податків.

Розрахунки спеціалістів свідчать, що для масового туризму потрібні значні екологічно чисті території з мальовничими ландшафтами, на яких знаходяться пам'ятки історії та культури, з розвиненою інфраструктурою.

Одним із найактивніших компонентів туристичного потенціалу є населення та характер його розселення. З одного боку, саме населення з його традиціями, побутом, релігією культурою, рівнем соціальних вимог і потреб становить потужний культурно-історичний ресурс для туризму та рекреації. З іншого - діяльність з організації туризму спирається на певну систему розселення, адміністративно-територіальний поділ при взаємодії з місцевими органами, що є необхідною умовою функціонування галузі в цілому, відповідно частина населення складає трудові ресурси туристичної індустрії.

Весь комплекс туристичних ресурсів можна класифікувати на три основні групи:

1. Природно-кліматичні ресурси (кліматичні, бальнеологічні, водні, рельєф, унікальні природні об'єкти тощо).

2. Історико-культурні ресурси (археологічні, архітектурні, історичні, культурні).

3. Туристична інфраструктура, що включає соціально-економічні умови та ресурси, які задовольняють життєві потреби туристів під час подорожі (засоби розміщення, заклади харчування та розваг, транспорт, засоби комунікації та зв'язку).

Природно-кліматичні - важлива складова туристичних ресурсів, сукупність природних умов і кліматичних властивостей певної місцевості, що можуть використовуватися для рекреації та туризму, сприяють відтворенню життєвих сил людини, профілактиці та лікуванню певних захворювань.

До основних природно-кліматичних ресурсів, що в найбільшій мірі впливають на спеціалізацію певної території, відносять:

кліматичні умови,

бальнеологічні,

біотичні туристичні ресурси та рельєф.

Кліматичні туристичні ресурси - це сукупність сприятливих (комфортних) метеорологічних умов, що властиві певній місцевості. Клімат тої чи іншої території визначається надходженням сонячної радіації, загальним характером циркуляції атмосфери, що зумовлюється географічним положенням певної місцевості або регіону.

Клімат може впливати на організм людини як позитивно, так і негативно. Зрозуміло, що для рекреації та туризму цінним є саме позитивний вплив, саме він є основою кліматотерапії. Використання сприятливих кліматичних факторів має велике оздоровче значення, що стимулює природні механізми життєдіяльності організму. Більшість людей, що мешкають у межах урбанізованих територій, майже постійно перебувають в умовах штучного мікроклімату, що значно послаблює можливості їх організму до саморегуляції, самовідновлення й адаптації до зміни погоди.

При організації відпочинку, коли людина тривалий час перебуває в природних умовах, особливо при застосуванні різноманітних кліматопроцедур, значно підвищується загальний життєвий тонус, імунітет (стійкість організму до несприятливого навколишнього середовища).

Так, останні дослідження підтвердили, що тільки перебування людини біля моря, в горах або біля пшеничного поля прискорює обмін речовин, а отже, сприяє ліквідації застійних явищ в її організмі, які часто є причиною захворювань.

Для ефективного кліматолікування слід враховувати наступні природні чинники:

- інсоляційний режим, що визначається тривалістю сонячного сяйва (брак сонячного світла в певних широтах частіше викликає депресії, зниження загального тонусу та працездатності);

- ультрафіолетову радіацію, що визначається активністю сонця, дозування якої має важливе значення (при її недостатності в людини спостерігається авітаміноз, а при надлишку - алергії, опіки, захворювання шкіри);

- атмосферну циркуляцію, що зумовлює переміщення повітряних мас, в результаті чого виникають атмосферні фронти, проходження яких змінює погоду, що супроводжується перепадами тиску. Людина реагує на різкі зміни атмосферного тиску, температури (середня гранична чутливість людини щодо перепаду температури - 6 градусів за добу, атмосферного тиску - 5 мб за добу, перепад вмісту кисню в повітрі - 5 г/м3) та вмісту кисню в повітрі, що зумовлює ряд важливих процесів життєдіяльності організму;

- режим вологості, що має дві основні характеристики: відносну та абсолютну.

Для рекреаційних цілей важлива відносна вологість повітря (для здорових людей сприятлива норма - 40-60 %) у денні години. Однак існує контингент хворих на нефрит, для яких життєво необхідним є лікування в сухому кліматі, де відносна вологість утримується на рівні меншому за 20 %, що зумовлює виведення шлаків з організму за рахунок потовиділення;

- режим опадів, велика кількість яких не тільки впливає на здоров'я, а й заважає перебуванню та рекреації на природі.

До дискомфортних природних явищ, що заважає рекреації та в цілому вважаються несприятливими для здоров'я, слід віднести: мінливість погоди, брак та надлишок ультрафіолетового випромінювання; переохолодження та перегрів повітря, духоту, тривалий туман, значні опади, гідротермічний дискомфорт, великі вітрові навантаження, грізні метеорологічні явища, як-то: буревії, торнадо та урагани.

Згідно з вищевказаними характеристиками визначається біокліматичний потенціал і зонування певної території, що є придатною та сприятливою для рекреації. Також; визначаються за цими ж показниками сезони тої чи іншої території, коли там переважають несприятливі чинники (наприклад, сезон дощів на територіях, що спеціалізуються на пляжному відпочинку, або сезон відсутності снігового покриву на територіях, що спеціалізуються на гірськолижному туризмі). Найкращими для рекреації і туризму на певній території вважаються сезони, коли переважають сприятливі кліматично-погодні чинники, відповідно спостерігається оптимальний режим комфортності.

До водних туристичних ресурсів відносяться океани, моря, озера, річки, ставки та водосховища. Наявність водойми в певній місцевості значно збільшує її привабливість для туристів, адже вона може використовуватись не тільки для купання (оптимальний температурний режим води 18-26 градусів за Цельсієм), рекреації, активних водних видів спорту (дайвінгу, рафтингу, серфінгу, яхтингу тощо), але значно прикрашає пейзаж, урізноманітнюючи його.

До бальнеологічних ресурсів належать лікувальні властивості мінеральних вод, грязей та озокериту.

Найпопулярнішим видом бальнеологічних ресурсів є мінеральна вода, що має лікувальні властивості за рахунок підвищеного вмісту біологічно активних компонентів.

До найбільш поширених мінеральних вод, що використовуються в лікувальних цілях на курортах, відносяться вуглекислі, крем'янисті, радонові, йодні, бромні, йодно-бромні, сульфідні, залізисті та інші. Від того, яке саме джерело мінеральної води знаходиться в тій чи іншій місцевості, буде залежати його лікувальна спеціалізація. Наприклад, на території відомого українського курорту «Квітка Полонини» є вуглекисла гідрокарбонатна натрієва мінеральна вода, що використовується при лікуванні захворювань кишково-шлункового тракту, порушення обміну речовин та серцево-судинної системи.

Озокерит (гірський віск) - суміш високомолекулярних вуглеводів, смол та асфальтенів, що використовується здебільшого при порушенні обміну речовин.

Лікувальні грязі містять речовини, подібні до гормонів і вітамінів, завдяки чому вони є біогенними стимуляторами. Склад грязей формується в результаті діяльності складних біохімічних процесів, що відбуваються під впливом мікроорганізмів. Як лікувальні грязі використовуються мули, сапропелі, торфи, сопкові грязі, родовища яких за генезисом поділяються на мулові, торфові та псевдовулканічні.

Торф'яні грязі мають органічні речовини рослинного походження, що розклалися, мінеральних речовин містять мало.

Сапропелі - продукти розкладання тваринних і рослинних залишків на дні прісних водойм, містять певний домішок мінеральних речовин.

Мулові грязі - це відкладення морських заток, лиманів і солоних озер, вони містять більшу кількість мінеральних речовин, зокрема сірчисті з'єднання заліза, що є відомим біологічно активним компонентом.

Сопкові грязі - результат підземного розвантаження термальних вод, що утворюються в районах з родовищами нафти і газу, вони вирізняються незначним вмістом органіки та більшою концентрацією мікроелементів (йоду, брому, бору). Гідротермальні грязі утворюються в районах активної вулканічної діяльності та виявляються на ділянках виходу на поверхню гарячих газопарових струменів з вуглекислим газом і сірководнем.

При лікуванні грязями застосовують їх дію:

— теплову (грязі вирізняються високою теплоємністю та довше зберігають температуру, що сприяє розширенню судин і відповідно прискорюється кровообіг та процеси обміну речовин);

— механічну (завдяки пластичності шар грязі здавлює тканини та сприяє проникненню тепла у внутрішні органи);

— хімічну (неорганічні й органічні біоактивні речовини позитивно впливають на кровообіг, обмін речовин, живлення організму та зміцнення імунної системи);

— місцеву (адсорбційні властивості грязей у формі аплікацій, що робляться на хвору ділянку шкіри з протизапальною, знеболювальною та розсмоктувальною метою застосовуються при видаленні хвороботворних мікроорганізмів).

Біотичні туристичні ресурси - це сукупність флори і фауни, що може бути використана для задоволення потреб туристів (оздоровлення, лікування, естетичної насолоди та духовного розвитку).

До біотичних туристичних ресурсів відносяться:

рекреаційні ліси,

ботанічні сади,

парки,

зоопарки,

природно-заповідний фонд

мисливські господарства.

Особливо слід підкреслити значення рослинного покриву ландшафтів для оздоровлення людського організму, що відбувається завдяки іонізації та фітонцидним властивостям відповідної флори.

Іонізація - це процес утворення іонів у повітряному середовищі, що має очисну дію на організм людини, а фітонциди - це легкі речовини, які мають стерилізуючу дію на певні шкідливі мікроорганізми.

Рельєф - це сукупність різних утворень земної поверхні: гори, каньйони, скелі, печери тощо, - що є складовою ландшафту.

За наявності певних позитивних характеристик рельєф може виступати туристичним ресурсом і використовуватися при організації відповідних видів туризму. Наприклад, для альпінізму, гірського туризму використовується гірський рельєф, для спелеотуризму - печери тощо.

Сукупність усіх туристичних ресурсів певної території складає ландшафт. Він об'єднує природні комплекси з однаковими загальними морфоструктурними ознаками, якими визначається характер взаємодії основних факторів, які утворюють ландшафт.

Залежно від певних ознак, ландшафти поділяються на природні та антропогенні, рівнинні та гірські тощо.

Історико-культурні ресурси - складова рекреаційно-туристичних ресурсів, яка представлена сукупністю пам'яток матеріальної та духовної культури, створених людством у процесі історичного розвитку, що є об'єктами туристського інтересу.

До найбільш важливих історико-культурних туристичних ресурсів відносяться

архітектурні,

археологічні,

історичні та етнографічні об'єкти,

елементи духовної культури, як-то:

фольклор і традиції,

центри прикладного мистецтва та ремесел,

заклади культури, що включають

- театри,

- музеї, - які набувають все більшого значення із зростанням рівня освіти та пізнавальних потреб населення.

Сумарні оцінки історико-культурних ресурсів, які мають певний пізнавальний інтерес, надають можливість поділити їх на три категорії:

— до першої категорії відносяться об'єкти світового та державного значення, які становлять особливо значний інтерес для туристів, як правило, це всі пам'ятки, що входять до Списку світової спадщини ЮНЕСКО;

— до другої - об'єкти державного значення, що викликають значний пізнавальний інтерес у туристів;

— до третьої - об'єкти, які мають незначний інтерес для туристів.

Зрозуміло, що історико-культурні туристичні ресурси представлені не тільки пам'ятками матеріальної культури. Важливою складовою історико-культурних ресурсів є духовна культура, яка включає в себе

- систему цінностей,

- традиції,

- вірування,

- фольклор, що, в свою чергу, впливають на спосіб життя та побут певного народу або етносу. Комплекс складових духовної культури, що притаманні даному етносу, формують унікальне поєднання відповідних складових етнічної культури, що, в свою чергу, може розглядатись, як туристичний ресурс, увага до якого зростає з кожним роком.

Туристична інфраструктура - сукупність додаткових структур, що забезпечують стабільне функціонування туристичних комплексів.

Вона включає систему: шляхів сполучення, закладів розміщення, транспортних засобів, комунальне обслуговування, а також соціокультурне середовище, що їх оточує.

Інфраструктури ресурси виступають складовою частиною господарського потенціалу, який характеризує рівень соціально-економічного розвитку даної території, можливості забезпечення реалізації туристсько-рекреаційної діяльності.

До найбільш важливих складових туристичної інфраструктури відносяться:

система гостинності (розміщення, харчування, розваги);

транспортна система (транспортні засоби та комунікації);

система туристичних підприємств (туристичні оператори, туристичні агенти і т.д.).

Гостинність – це сукупність засобів розміщення, харчування та розваг для туристів, а також традиції прийому гостей у різних культурах.

Створення спеціалізованої мережі з надання послуг гостинності пов'язане з появою масового попиту, тобто з помітним збільшенням потоків подорожан. Сучасний процес подорожування неможливо уявити без транспортної системи, завдяки якій мандрівки стають більш комфортними та скорочуються витрати часу на дорогу.

Правильність вибору виду перевезення багато в чому визначає ефективність подорожі та досягнення мети.

Класифікувати транспорті засоби та відповідні їм перевезення можна за багатьма ознаками, але в найпростішому варіанті - це наземні, повітряні та водні.

Транспорті подорожі можна класифікувати за видом транспорту: автотранспортні, авіаційні, водні та залізничні.

Основними вимогами в туризмі до сучасної транспортної системи є: швидкість, безпечність, екологічність, комфортність, привабливість, місткість, вартість тощо.

Транспортний комплекс за сучасних умов функціонування економіки країни є транспортно-логістичною системою, призначеною для виконання перевезень, в межах якої взаємодіють транспортні засоби, шляхи сполучення та інфраструктура різних видів транспорту. Розвиток і стан транспортного комплексу є пріоритетним напрямком діяльності уряду країни, оскільки забезпечує функціонування економіки в і цілому та туризму зокрема.

Наступною важливою складовою туристичної інфраструктури є система підприємств, що виробляютьтуристичний продукт і реалізують його споживачеві. Саме від їх роботи багато в чому залежить задоволення запитів туристів, формування відповідних турів та їх реалізація. Ефективність роботи туристичних підприємств залежить від багатьох чинників, зокрема: державної політики, рівня розвитку матеріально-технічної бази, наявності відповідних туристичних ресурсів, підготовки кваліфікованих кадрів тощо.

Література:

1. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України. - К., 2001.-395 с.

2. Гуляев В.Г. Организация туристической деятель-ности. М., 1996. - 307 с.

3. Аюбіцева О.О., Папкова Е.В., Стафійчук В.І. Туристичні ресурси України. - К., 2007. – 369c.

4. Стафійчук В.І. Рекреалогія. - К., 2006. - 264 с.

5. Туристичні ресурси України. 36. наук. ст. - К., 1996. -349 с.

Лекція №3: Туристичні формальності та глобалізація

План

1. Туристичні формальності

2. Туризм і глобалізація.

1. Туристичні формальності

Міжнародний туризм передбачає поїздки людей за межі країни постійного проживання. Перетин державного кордону для них пов'язаний із певними формальностями:

оформленням закордонних паспортів та віз,

проходженням митних процедур,

прикордонним та санітарно-епідеміологічним контролем.

Ці правила вводяться державою з метою:

- боротьби з протиправною міграцією,

- міжнародним тероризмом,

- торгівлею наркотиками,

- проституцією тощо і. і забезпечують встановлений порядок в'їзду до країни та виїзду з неї.

Спеціальні служби перевіряють дотримання подорожуючими особами паспортно-візового режиму, вимог санітарного контролю, правил та умов ввозу (вивозу) за кордон речей, товарів, валюти та проведення операцій з обміну її.

Спрощення формальностей має прямий вплив на міжнародні туристські потоки, полегшуючи, а іноді навіть, навпаки, ускладнюючи пересування людей.

Не сприяє збільшенню туристичних подорожей: важка процедура оформлення виїзних документів, порушення встановлених термінів їх розгляду;

у сфері валютного контролю - введення жорстких обмежень на обмін валюти, від чого залежить рівень споживання товарів та послуг туристами.

Митні декларації та огляди також; можуть виступати стримуючим фактором та призвести до скорочення туристичних поїздок.

Національні туристичні адміністрації та більшість міжнародних організацій додали спрощення формальностей до переліку своїх завдань. Однією з перших цю проблему порушила Міжнародна організація цивільної авіації, яка ще в 1944 році на Чикагській конференції запропонувала уніфікувати закордоні паспорти. Пізніше, в 50-90-х роках, питання прикордонного, митного, медичного контролю знайшли відображення в найважливіших документах Ради митного співробітництва, Міжнародної морської організації, Всесвітньої організації охорони здоров'я, Міжнародної організації праці тощо.

Туристичні формальності - це обов'язкові з точки зору законності та встановленого порядку дії, пов'язані з оформленням та здійсненням закордонної туристичної подорожі, а також процедури, пов'язані з перетином кордону.

Усі формальності в туристичній діяльності умовно можна поділити на декілька груп: оформлення паспорта і візи; митні формальності; валютний контроль та порядок обміну валюти; страхування туристів (соціальний захист);

екологічний і санітарний контроль; прикордонний контроль (режим в'їзду та виїзду).

Всесвітня туристична організація, надаючи особливу увагу спрощенню туристичних формальностей, розробила та прийняла певний пакет рекомендацій щодо деяких з них: паспортних; візових; валютних; митних; страхування туристів і надання їм медичної допомоги.

Ці рекомендації виходять із загальних положень про права людини на свободу пересування, принципів спрощення туристичних формальностей, сформульованих у Будапештській конвенції, які знайшли відображення в Гаагській декларації з туризму.

Туристичні формальності, пов'язані із перетином державних кордонів, є невід'ємною частиною міжнародного туризму та є головною його особливістю. Чим глибші відмінності грошових систем держав, чим більше перешкод на шляху вільного пересування людей, чим значніші мовні бар'єри, які хоч і не відносяться до туристичних формальностей, але роз'єднують народи, здійснюють помітний вплив на розвиток туристських контактів, тим суттєвіша відмінність міжнародного туризму від внутрішнього.

Паспортні та візові формальності пов'язані перш за все із здійсненням закордонної подорожі. Видача фізичній особі закордонного паспорта свідчить про те, що держава дозволяє їй виїзд за кордон, а видача віз іноземними представництвами (посольствами та консульствами) відповідно до міждержавних угод та певного візового режиму з рядом країн свідчить про те, що уряди не заперечують щодо в'їзду певних фізичних осіб на територію цих країн.

У розвинених країнах світу (Велика Британія, США, Франція, Нідерланди та ін.) для здійснення закордонної подорожі достатньо основного паспорта.

Для отримання закордонного паспорта фізична особа, яка досягла віку 18 років, має звернутись до місцевої паспортної служби та подати відповідний перелік документів і заплатити державне мито.

Виданий паспорт не повинен мати технічних дефектів, як-то підклеєної фотографії, пошкоджених сторінок, змазаних записів та печаток.

За непроходження туристом паспортного контролю через вищевказані дефекти туристична фірма відповідальності не несе.

Візові формальності пов'язані в першу чергу з отриманням в'їзних і транзитних віз.

Візові вимоги для громадян України

Віза - це відмітка в паспорті, поставлена дипломатичними представництвами (посольствами чи консульствами) іноземних держав, що дає право фізичній особі на тимчасове перебування на території певної держави або проїзд через її територію (транзитна віза).

Усі візи можна класифікувати за наступними критеріями:

— метою подорожі;

— терміном перебування;

— кількістю поїздок.

За метою подорожі візи поділяються на:

— службові;

— туристичні;

— гостьові.

За терміном перебування розрізняють:

— короткострокові;

— довготермінові;

За кількістю поїздок візи поділяються на:

— одноразові;

— багаторазові (мультивізи).

Туристичні візи видаються з метою здійснення туристичної подорожі, вони, як правило, одноразові та короткострокові (до одного місяця). Винятком щодо терміну поїздки може бути віза, видана з метою здійснення освітнього туру (до 6 місяців).

Видача туристичної візи здійснюється іноземними представництвами за заявками туристичних фірм відповідно до замовлення та за умови передоплати клієнтом подорожі згідно з обраним маршрутом і в підтверджений стороною, яка приймає, термін.

Оформлення візи здійснюється в термін від кількох днів до декількох місяців. Якщо на території країни немає відповідного іноземного представництва через відсутність дипломатичних зв'язків, то туристична віза видається посольством, яке знаходиться на території країни - посередника, тобто країна-посередник має дипломатичні відносини з обома, що приймає та підправляє туриста.

Консульський збір за оформлення візи в різних країнах різний, до того ж, його розмір постійно змінюється.

Перелік необхідних для видачі візи документів - теж різний, відповідно до міждержавних угод та практики, що склалася, але для отримання візи завжди обов'язковим є подача закордонного паспорта, анкети з фотографією.

З певними країнами існує так званий безвізовий режим. Для здійснення поїздки до країни, що має З Україною безвізовий режим, необхідно мати мінімум - основні документи: закордонний паспорт та ваучер, що підтверджує туристський статус фізичної особи.

У ряді країн туристичні візи можна отримати в пунктах прибуття туристів до країни перебування (як правило, в аеропортах, морських портах тощо). Серед країн, що практикують вищезгадану форму візового контролю можна назвати Таїланд, Туреччину, Єгипет, Туніс та інші.

Туристична фірма не відповідає за відмову іноземного представництва у видачі візи певній фізичній особі або групі осіб. Притому отриманий моральний і матеріальний збиток може бути компенсований тільки страховою компанією в разі внесення вищеназваного випадку в договір страхування.

У наш час майже всі західноєвропейські країни об'єднані відповідно до Шенгенської угоди в єдину Шенгенську зону, на території якої діє Шенгенська віза, що передбачає вільний перетин кордонів країн Шенгенської зони.

Митний контроль здійснюється при перетині туристами кордону з метою перевірки провозу фізичними особами певної кількості відповідних речей або валюти, які підлягають обов'язковому декларуванню або стягненню мита.

Митний контроль здійснюється митними службами перед перетином туристами кордону. Згідно з встановленими в Україні правилами та інструкціями обов'язковому письмовому декларуванню підлягають:антикваріат,

культурно-історичні цінності, твори мистецтва, на вивіз яких з країни необхідно мати відповідний дозвіл Міністерства культури і туризму, коштовності, валюта готівкою у розмірі, що перевищує 2000 доларів США,

зброя, на перевезення якої теж необхідно мати дозвіл відповідних органів (МВС), ліки, що містять наркотичні речовини.

Туристи, які перевозять вищезгадані предмети обов'язково мають проходити так званий «червоний коридор» при цьому повинні заповнити митну декларацію встановленої форми і точно вказати речі, які перевозяться, в якій кількості (без виправлень) і поставити дату та свій підпис. Цю декларацію слід зберігати до закінчення подорожі.

Ті ж туристи, які не перевозять речей, що підлягають обов'язковому письмовому декларуванню, можуть користуватися при здійсненні митного контролю «зеленим коридором» і усно декларувати ті речі, про які запитує представник митної служби.

Речі, що перевозяться у великій кількості та призначені для комерційної та виробничої діяльності, обов'язково підлягають письмовому декларуванню та сплаті мита.

Митна вартість товару визначається згідно з відповідними документами (чеками, накладними, і т.д.), при цьому митну вартість свого товару повинен підтвердити і сам турист. При визначенні митної вартості товарів враховується їх ціна, країна виробництва, час виготовлення, інші чинники.

Валютний контроль здійснюється митними органами з метою перевірки дотримання фізичними особами встановленого на території певної країни порядку щодо ввозу та вивозу валюти.

Згідно з діючим законодавством України на вивіз валюти готівкою більше, ніж: дві тисячі доларів США, необхідно мати довідку з банку або тревел-чеки на відповідну суму чи кредитні картки. Ні довідка, ні тревел-чеки не підлягають передачі другим особам. Якщо турист не має довідки з банку на вивіз валюти готівкою або тревел-чеки, то надлишок готівки має бути зданий на зберігання відповідним органам. Якщо ж турист буде перевозити готівку понад встановлену кількість, не маючи відповідних документів, то така валюта підлягає конфіскації.

У багатьох країнах світу для туристів немає обмежень на ввіз-вивіз валюти та інших платіжних засобів через свої кордони (Австрія, Бельгія, Велика Британія, Данія, Німеччина, Нідерланди, Португалія, Швейцарія, США, Канада, Японія). Майже всі країни СНД ввели обмеження на ввіз-вивіз валюти, як іноземної, так і національної, крім країн Прибалтики.

Для зручності грошових розрахунків туристам краще скористатися дорожніми чеками або кредитними картками.

В Західній Європі з метою заохочення туристів існує система пільгових покупок без податку ТFS (tax-free). Так, при покупці товару після пред'явлення документа туристу видається чек, при виїзді з країни на ньому ставиться відмітка, після чого йому виплачується різниця між: вартістю товару та сумою ПДВ і комісійних, що складає приблизно 10-20 % від вартості товару.

Така система пільг має обмеження по мінімальній сумі покупок в одному магазині.

Страхування туристів відповідно до міжнародних діючих угод передбачає:

— розширення співпраці національних туристичних адміністрацій з органами охорони здоров'я у справі надання достатньої туристичної інформації медичного характеру всім зацікавленим особам;

— укладання дво- та багатосторонніх державних договорів на медичне страхуванню та надання медичної допомоги всім без винятку туристам;

— у разі захворювання в тяжкій формі або смерті негайне повідомлення до консульства та родичам;

— перевезення тіла на батьківщину або його поховання;

— швидке оформлення необхідних документів за форс-мажорних обставин;

— гарантування безпеки подорожей.

Під безпекою подорожі розуміють особисту безпеку туристів, збереження їх майна, організації та проведення подорожей в екологічно чистих місцевостях. Таким чином, страхування туристів є частиною заходів гарантування безпеки туристів.

Страхування буває обов'язковим або добровільним. За видами воно поділяється на страхування самого туриста, його майна, медичне страхування. Специфічними видами страхування є страхування на випадок затримки транспорту, поганої погоди під час перебування застрахованої особи на відпочинку, а також ненадання або неналежне надання туристських послуг, вказаних у путівці або ваучері.

У більшості країн світу передбачено обов'язкове страхування автотуристів.

Отримуючи страховий поліс турист обов'язково має звернути увагу на:

— правильність написання даних, а саме імені, прізвища, серії та номера закордонного паспорта;

— термін перебування за кордоном;

— яка страхова сума вказана в полісі (для Західної Європи вона має бути не менше 30 тисяч євро, для країн близького зарубіжжя достатньо 10 тисяч євро).

У страховому полісі, який є договором між: страховою компанією та клієнтом, обов'язково обумовлюються чіткі умови страхування, а саме:

— на яку допомогу може розраховувати клієнт;

— що є страховим випадком;

— дії клієнта при настанні страхового випадку.

Вартість страхового полісу залежить від суми страхового покриття, терміну перебування за кордоном, країни перебування, віку туриста, мети поїздки та виду туризму (страховий поліс буде коштувати дорожче для деяких видів туризму, таких як гірськолижний, сафарі, екстремальний, оскільки ці види туризму більш пов'язані з ризиком для життя і здоров'я туриста), кількості осіб, які від'їжджають (сімейні пари та групові поїздки).

Є випадки, коли страхова компанія відмовляє у виплаті компенсації. Згідно з законом та правилами страхування це може бути при порушенні клієнтом умов договору. Одним із таких порушень є відсутність реєстрації страхового випадку, а саме: клієнт не повідомляє страховій або компанії-асистенту про свій випадок і вирішує проблему самостійно, а при поверненні додому надає документи на компенсацію. Це є грубим порушенням і серйозною причиною для відмови. Якщо клієнт дотримується рекомендацій, які обов'язково вказані в полісі, виконує всі умови угоди, то ніяких проблем або непорозумінь при виплаті страхової суми не відбувається.

Вартість страхового полісу залежить від терміну перебування за кордоном. Одним із найпопулярніших термінів туристичної подорожі є два тижні, як правило, вартість такого полісу з покриттям 30 тисяч євро складає 60 гривень. Але коли таких поїздок протягом року може бути декілька, тоді краще придбати поліс наі рік: для короткотермінових, але частих поїздок за кордон вартість поліса буде складати орієнтовно 100 гривень.

Як правило, маючи страховий поліс, при настанні страхового випадку можна розраховувати на:

— амбулаторне і стаціонарне лікування при раптовому захворюванні та нещасному випадку;

— невідкладну швидку допомогу (в тому числі на місці пригоди);

— медичну евакуацію та видатки на транспортування;

— медикаментозне забезпечення;

— невідкладну стоматологічну допомогу;

— репатріацію;

— видатки на відновлення закордонного паспорта при втраті або його викраденні за кордоном.

Санітарно-епідеміологічний контроль. Під санітарними формальностями розуміють процедури, пов'язані з перевіркою дотримання особами, що перетинають кордон, встановлених вимог із вакцинації.

На десятій асамблеї ВТО в 1995 р. розглядалися заходи щодо охорони здоров'я туристів, безпеки їх подорожей та санітарного контролю за продуктами харчування.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) розробила Вимоги до свідоцтва про щеплення при поїздках за кордон, які є практичним керівництвом для туристичних організацій та самих туристів.

ВООЗ також випускає «Епідеміологічний щорічник» та рекомендації, що покликані зменшити можливість розповсюдження шкідливих інфекцій, у тому числі посередництвом туризму.

ВООЗ має робочу угоду з ВТО, згідно з якою поточна інформація про формальності, пов'язані з проходженням санітарного контролю, публікується в щорічному виданні ВТО «Закордонний туризм - прикордонні формальності».

Міжнародні медико-санітарні правила Всесвітньої організації охорони здоров'я діють з 1951 року.

До числа карантинних захворювань міжнародного значення відносяться: чума, віспа, холера, жовта лихоманка.

У відповідних виданнях публікуються списки країн, для подорожі в які необхідне щеплення, що підтверджується сертифікатами встановленого міжнародного зразка (деякі види щеплень згідно з встановленими правилами необхідно зробити за місяць до початку подорожі).

При здійсненні подорожей до країн Африки, Південно-Східної Азії та Південної Америки треба зробити щеплення проти дифтерії та жовтої лихоманки і мати висновок лікаря щодо відсутності протипоказань для подорожі до цих регіонів.

Коли турист збирається відвідати країни Південної та Південно-Східної Азії, необхідно зробити щеплення від холери та малярії.

При виїзді, наприклад, до Сибіру та Камчатки в травні або червні необхідно зробити щеплення проти енцефалітного кліща. Вакцинація оформляється міжнародним сертифікатом, що видається туристу медичним закладом.

Також існують певні медико-санітарні правила, що покликані запобігти небезпечним інфекційним захворюванням при здійсненні подорожі. Ці правила повинні в обов'язковому порядку доводитися туристичними фірмами до відома клієнтів напередодні подорожі у вигляді інформаційного листка, як цього вимагає міжнародний стандарт із туристсько-екскурсійного обслуговування.

Також у типовій формі туристичної путівки або договорі міститься нагадування, що турист повинен ознайомитися з інформацією про країну перебування та особливості поведінки в ній до оплати подорожі, що має бути засвідчено його підписом.

Якщо турист відправляється в подорож з тваринами, то обов'язково треба мати довідку від ветеринара, що тварині зроблені всі необхідні щеплення, а також необхідним є наявність довідки з відповідного клубу, що тварина не є рідкісним екземпляром. Для перевезення екзотичних тварин необхідно мати дозвіл відповідного міністерства чи відомства. Наприклад, Міністерства охорони природи та навколишнього середовища.

2. Туризм і глобалізація.

Однією з тенденцій розвитку світового ринку взагалі та туристичного зокрема є глобалізація.

Глобалізація - це процес розвитку цивілізації, наслідком якого є утворення транснаціональних корпорацій, які створюють відповідну монополію в певній сфері діяльності на міжнародному ринку, як правило шляхом поширення відповідних мереж та стирання культурних відмінностей між; народами.

Причинами процесів глобалізації є концентрація виробництва та централізація капіталу, що призвело до створення транснаціональних компаній (ТНК). Їх виробничі системи не збігаються з державними кордонами, і своїми мережами вони покрили значну частину світового простору. У XX ст. ТНК перейшли від однонаціональності капіталів і сепаратної діяльності до політики співробітництва та реалізації спільних проектів. Саме ця тенденція виявляється у створенні глобальних союзів корпорацій. Зараз ТНК відіграють активну роль у глобальних інтеграційних процесах.

Транснаціональні корпорації в туризмі - це форма організації туристичної діяльності, що базується на концентрації виробництва туристичного продукту та централізації капіталу, що виходить за межі національних кордонів.

Формування ТНК визначається характером процесу концентрації виробництва та централізації капіталу. Основними заходами на шляху формування транснаціональних корпорацій є:

1. укрупнення одиничних об'єктів (наприклад, нарощування потужностей готелів і утворення готельних ланцюгів);

2. злиття туристичних фірм у межах однієї з підгалузей, наприклад, туристична фірма ТУІ (ФРН), що виникла в результаті злиття декількох подібних і контролює близько 1/3 національного туристичного ринку;

3. між галузеве злиття як функціонально пов'язаних, так і не зв'язаних економічних об'єктів, наприклад, купівля авіалініями ТВА (США) зарубіжних готелів корпорації «Хілтон» і створення нового монополістичного туристичного об'єднання «Хілтон інтернешнл».

Сутність глобальних союзів проявляється в об'єднанні людських, фінансових, науково-технічних ресурсів різними фірмами для досягнення певних цілей найбільш ефективним шляхом - за допомогою співробітництва. Вони спільно використовують досягнення кожної із сторін учасників розподіляють витрати та ризики, пов'язані з реалізацією загальних програм.

Швидке збільшення їх кількості відбувається під впливом ряду чинників, серед яких вирішальний вплив має загострення конкуренції на світових ринках. Воно має місце не тільки між компаніями розвинених країн. Дуже небезпечними їх суперниками стають фірми із нових індустріальних країн, які поступово завойовують все більше «ніш» на світових ринках. У готельному господарстві це - готельні ланцюги, які належать Сянгану (Гонконгу): «Шангрі-Ла», «Регал Хоутелз», «Мандарин Орієнтл».

Створення глобальних союзів відбувається в різних секторах індустрії туризму. Яскравим прикладом дієвості подібних об'єднань є глобальні комп'ютерні системи бронювання туристських послуг. Завдяки їм зовнішні системи зв'язку авіакомпаній були з'єднані з комплексом комп'ютерних мереж; готелів, турагентств, транспортних компаній. Вони дозволяють забронювати пакети туристських послуг або окремі їх елементи - від авіаперельотів і розміщення в готелях до квитків у театр і страхових полісів.

Однією із найбільших та найвідоміших комп'ютерних систем бронювання туристських послуг є «Амадеус» і «Уорлдспен» є «Галілео Інтернешнл». ЇЇ візитною карткою стали потужна інформаційна база, широкі можливості резервування та значна гнучкість.

У сучасному вигляді «Галілео Інтернешнл» існує з 1993 року в результаті злиття двох електронних систем бронювання - «Галілео» і «Ков'я Аполло». Засновниками об'єднаної мережі виступили північноамериканські та європейські авіаперевізники. На рівних паях вони сформували установчий фонд нової компанії у розмірі 1,5 млрд. американських доларів. У 1997 р. вона мала 120 тис. терміналів, охоплювала 500 авіакомпаній, 31 тис. готелів, 44 фірми по прокату автомобілів. Число її абонентів досягло 42 тис.

Хоча злилися дві електронні системи та були створенні єдина база даних і штаб-квартира у м. Денвер (США, штат Колорадо), «Галілео Інтернешнл» має наміри зберігати, підтримувати та розвивати «Ков'я Аполло» і «Галілео» як дві самостійні системи. Якщо перша обслуговує США, Мексику та подекуди Японію, то друга працює на всі інші країни світу, за винятком Канади, де на ринку панує «Джеміні».

У наш час, крім глобальних союзів, формуються стратегічні альянси. Першим властиві зміни щодо власності. Другі засновані на умовах згоди сторін і не розглядають питань власності, тому вони кількісно переважають.

Стратегічні альянси можуть мати різні форми: консорціуми, спільні підприємства стратегічного характеру.

На відміну від традиційних угод між фірмами, всі вони мають на меті досягнення довготермінових переваг перед конкурентами для компаній - учасників альянсу в межах глобальної стратегії їх діяльності.

У готельному господарстві стратегічні альянси створюються між; декількома компаніями для спільної реалізації послуг, створення єдиної мережі збуту, узгодження маркетингової діяльності, надання інвестицій.

Основний мотив такого об'єднання - просування торгових марок готельних компаній на туристичному ринку. В межах альянсу продукт однієї фірми відкриває можливості іншій вийти на ринок, і шляхом розподілу фінансового ризику разом вони уникають банкрутства при несприятливій економічній кон'юнктурі.

Прикладом стратегічного альянсу може бути укладена в кінці 1996 р. партнерська угода між: групою «Карлсон Хоспітелі Уорлдуайд» (США) і корпорацією «Фор Сізнс» із Торонто. Метою альянсу було розширення міжнародного готельного ланцюга «Ріджент», який належав йому.

Довівши свою ефективність, альянси стануть головною стратегією росту готельних компаній у XXI ст. До такого висновку дійшли спеціалісти Нью-Йоркського університету, які проводили дослідження індустрії гостинності.

Найбільш чітко процеси глобалізації можна помітити на повітряному транспорті. Налагоджуються міцні партнерські зв'язки між; провідними авіакомпаніями світу. Вони віддають перевагу створенню альянсів зі своїми конкурентами над купівлею акцій малих перевізників. Досягнувши між; собою згоди, авіакомпанії можуть швидко розширити маршрутну мережу, збільшити свій ринковий сектор і обмежити вступ на ринок інших перевізників. Таке співробітництво дає спільний для всіх учасників альянсу результат - збільшення об'єму повітряних перевезень і прибутків.

У 1998 році провідні авіакомпанії світу «Брітіш Ейрвейс», «Амерйкен Ейрлайнз», «Кенадіен Ейрлайнз», «Квантас Ейрвейс» створили глобальний альянс «Ван велд» («Єдиний світ»), а у 1999 році до нього приєднались «Іберія» та «Фіннейр».

Авіакомпанії «Дельта Ейрлайнз», «Аеромексико», «Кореан Ейр», «Ер Франс» входять у міжнародний альянс авіаперевізників «Скайтім» («Небесна команда»), а група інших відомих авіакомпаній світу («Люфтганза», скандинавська «Сас», «Ер Кенаде», американська «Юнайтед Ейрлайнз», австрійська «Острієн Ейрлайнз», «Мексикана», «Брітіш Мідленд» та інші) утворила не менш потужний «Стар Альянс», сьогодні в нього входять близько двадцяти провідних авіакомпаній світу.

«Стар Альянс» був заснований у 1997 р., його основна мета - зв'язати максимально можливу кількість пунктів призначення, розташованих по всьому світу, та забезпечити зручні стиковки рейсів, що дозволить пасажирам кожної авіакомпанії, що входить до альянсу максимально швидко і зручно дістатись до пункту призначення, розташованого в будь-якому місці земної кулі.

Угоди між авіакомпаніями стосуються різних сфер діяльності. Раніше вони поширювалися в основному на управління вантажними роботами в аеропортах, інвестування та поточне фінансування (спільні закупки палива, літаків, користування майстернями технічного обслуговування та ремонту), а також відкриття об'єднаних комерційних представництв.

Наприклад, авіакомпанія «Джапан Ейрлайнз», «Люфтганза» та «Ер Франс» уклали договір про спільне будівництво терміналу в Нью-Йоркському аеропорту ім. Дж. Кеннеді.

Сьогодні міжнародні стратегічні альянси, що володіють повітряним транспортом знаходяться на новому етапі розвитку. Намагаючись встановити контроль над ринком авіаперевезень, члени альянсу перейшли до взаємного обміну своїми ідентифікаційними кодами та до співробітництва в межах спеціальних заохочувальних програм для тих пасажирів, що часто користуються послугами однієї авіакомпанії. Такі заходи призвели до глибоких змін на ринку авіаперевезень.

Спеціальні програми закріплюють клієнтів за певними авіакомпаніями та перешкоджають відтоку пасажирів до інших перевізників. Сьогодні такі програми стали вагомим маркетинговим з