Нове бачення пізнання в епоху нового часу: розвиток методології та гносеології. Провідні філософські позиції тлумачення і пізнання!!!!!???????

. Бэкон выдвинул новаторскую идею, в соответствии с которой главным методом познания должна стать индукция.

Под индукцией философ понимал обобщение множества частных явлений и получение на основе обобщения общих выводов (например, если многие отдельные металлы плавятся, то, значит, все металлы обладают свойством плавления).

Метод индукции Бэкон противопоставил методу дедукции, предложенному Декартом, согласно которому истинное знание можно получить, опираясь на достоверную информацию с помощью четких логических приемов.

Достоинство индукции Бэкона перед дедукцией Декарта — в расширении возможностей процесса познания. Недостаток индукции — ее недостоверность, вероятностный характер Путь преодоления главного недостатка индукции (ее неполноты, вероятностного характера), по Бэкону, — в накоплении человечеством как можно большего опыта во всех областях знания.

3. Определив главный метод познания — индукцию, философ выделяет конкретные пути, с помощью которых может проходить познавательная деятельность. Это:

• "путь паука";

• "путь муравья";

• "путь пчелы".

"Путь паука"— получение знания из "чистого разума", то есть рационалистическим путем. Данный путь игнорирует либо значительно принижает роль практического опыта.

"Путь муравья"— такой способ получения знаний, когда во внимание принимается исключительно опыт, то есть догматический. Данный метод также несовершенен. "Чистые эмпирики" концентрируют внимание на практическом опыте, сборе разрозненных фактов, доказательств. Таким образом, они получают внешнюю картину знания, видят проблемы "снаружи", "со стороны", но не могут понять внутреннюю сущность изучаемых вещей и явлений, увидеть проблему изнутри.

"Путь пчелы",по Бэкону, — идеальный способ познания. Используя его, философ-исследователь берет все достоинства "пути паука" и "пути муравья" и в то же время освобождается от их недостатков. Следуя по "пути пчелы", необходимо собрать всю совокупность фактов, обобщить их и, используя возможности разума, заглянуть "вовнутрь" проблемы, понять ее сущность.

Таким образом, лучшим путем познания, по Бэкону, является эмпиризм, основанный на индукции (сбор и обобщение фактов, накопление опыта) с использованием рационалистических приемов понимания внутренней сущности вещей и явлений разумом.

Ф. Бекон вважається засновником фiлософiї нового часу. Вiн був з роду аристократiв, лорд, канцлер,охороняв печатку. В своему творi “Новий Органон” (Органон – кодекс праць Арістотеля) розглядав проблеми пошукiв ефективного методу пiзнання (тобто розробив методологiю-вчення про методи).

До цього пiзнання розглядалось як iнтелектуальна гра, а тепер то є вже знаряддя для користi (“Знання-це сила”). Методи пiзнання подiляються на напрямки:

• методи свiтлоноснi (для пiзнання явищ i властивостей речей; користуються фiлософи);
• методи плодоноснi(iншi науки дають конкретнi результати;для користi людини).

Вiн призивав, щоб вiдкинути все, що заважає пiзнанню. Заважають свого роду iдоли :

• роду (перешкоди, якi обумовленi недосконалiстю самого людського розуму);
• печери (iндивiдуальнi людськi особливостi, недолiки пристрастi);
• ринку (виникають перешкоди внаслiдок спiлкування мiж людьми за допомогою слiв, коли нав’язуються помилковi або звичнi уявлення);
• театру (породжуються слiпою довiрою людей в авторитети, старовиннi традицiї, гадки).

За його словами, методи правильного пiзнання повиннi спиратись тiльки на факти (факт-їжа для життя). Але при цьому вчений не повинен все хапати з життя (не бути мурашкою), а також не витягувати з себе(не бути павуком), вiн повинен як бджiлка брати i переробляти факти за рахунок своєї дiяльностi, розуму(бджiлка бере сiк з квiтки i переробляє його в мед). Це дає тiльки продумане логiчне узагальнення фактiв. Його iндуктивний метод(inducto-наведення), як процес узагальнення i форма висновку, забезпечує можливiсть переходу вiд одиничних фактiв до загальних положень. В якостi метода дослiдження iндукцiя розумiється як шлях вивчення явищ, коли окремi факти наводять на загальнi положення.

Три таблички наведення індукції:

1).табличка присутності.

2).табличка відсутності.

3).табличка ступенів(ступінь присутності або відсутності).

“Ми пануємо над природою лише тою мірою, якою підкоряємось її законам”.

В своему другому творi “Нова Атлантида” змальовує майбутнє суспiльство. Описуються автомобiлi, суда, телевiзори, пiдводнi човни i т. п. Цим островом керують науковці і мають значні досягнення.

Р. Декарт також був аристократом, писав вiн латиною. Тому на латинi в нього було прозвище “Картезi”, а його послiдовники називались “картезiанцямі”. Виховувався вiн в iєзуiтському коледжi, але за рахунок своїх знань, жив по iндивiдуальному режиму. 20 рокiв прожив в Нiдерландах, де займався науковою дiяльнiстю. Вiн написав ряд творiв: “Мiркування про метод”;”Метафiзичнi роздуми”. Перше завдання філософії – розробка надійного методу пізнання. Основна iдея полягає в тому, що всi люди за природою мають єдиний розум, тому необхiдно шукати метод для пiзнання. Метод- це порядок, послiдовнiсть розташування iнтелектуальних дiй або операцiй. За допомогою знання i методу можна побудувати всю науку. Iснують 2 джерела пiзнання:

• iнтуiцiя i чуття (ототожнюються); ми припускаємо, що речi, якi ми бачимо є такими, але ми в цьому не впевненi;
• дедукцiя (виведення)- охоплює логiчне, прозоре i чiтке виведення.

Першоджерела (чуття, iнтуiцiя) не є надiйними, але немає людей, якi не розумiють логiчного. Критерiєм логiчного значення є очевиднiсть, яка включає сукупнiсть:

-чiткiсть;

-виразнiсть;

-внутрiшня пов’язанiсть.

Його вислiв: ” Я мислю, отже, я iсную” (якщо я не сумнiваюсь в тому, в чому сумнiваюсь, то я мислю. Раз мислю-то живу) здiйснив великий вплив на фiлософiв.

Вiн розробив схему шляху до iстини:

Шлях А: рух в туманi до тези;

Шлях Б: рух впорядкований, на основi тези.

Якщо рухатись по шляху А в свiдомостi, то увага концентрується на змiстi знання. Рух по шляху Б- увага вже на якостi знання. Тут властивий самоконтроль свiдомостi, саморефлексiя своiх крокiв.

Конструктивне мислення само себе контролює. Думка стає самодiяльною, вона сама з себе шукає операцiї i дiї. То є вихiдною ознакою суб’єкта.

Iснує 4 вимоги до методу пiзнання:

1) дiлити будь-яку проблему на необхiдну кiлькiсть простих положень;

2) дiлити до того моменту, поки проблема не стане ясною i очевидною;

3) рухаючись вiд отриманого простого до складного;

4) включати в розгляд всi можливi прояви проблеми;

Потрібно мати хоча б одне незаперечне твердження, яке можна прийняти за основу.

Декарт пiдтримав тезу Г. Галілео, що головними властивостями речей є математично-геометричнi вимiри. I вони ведуть до iстини.

В свiтi е 2 субстанцiї:

-духовна (мисляча, саморефлексована);

-матерiальна (протяжна, повiльна);

Iх взаємодiю знає тiльки бог. Вiн їх створив i вiн нас не обманює.

В людинi цi субстанцiї сполучаються:

-фiзиичне буття (рiч серед речей);

-поєднання духовної субстанцiї з матерiальною.

Мозок зв’язан з органами чуття (то умовний рефлекс). В глибинi мозку нiби є залоза в якiй цi субстанцiї сполучаються. Людина може обрати спосіб і спрямованість своїх дій:

а) здібність мислення;

б) здібність бажання(воля виходить за межі розуму).

Авторитет у Декарта був великим, тому вiн мав багато послiдовникiв. Але дуалiстичний характер фiлософiї Декарта (духовне i матерiальне) призводить до того, що його послiдовники подiляються на 2 несумiснi лiнiї: тi, що розвивали природничонауковi сторони. На першому планi серед них стоїть Генрiк де Руа (Леруа), який витлумачив мислення як механiчний рух iдеї. Друга лiнiя-найвизначнiший серед них Н. Мальбранш-заперечували причинний зв’язок мiж матерiальними i духовними явищами, вважаючи вiдповiднiсть їх, як результат дiяння божественної волi.

Особливого значення набула у філософії того часу проблема обгрунтування знання і способів його досягнення. У розв'язанні цієї проблеми розрізняють два напрями — раціоналізм і емпіризм. Раціоналізм (у вузькому розумінні цього терміна) прийняв за еталон одержання достовірного знання певні принципи організації останнього, підпорядковані суворим правилам логічного виводу й однозначності результатів. Переконливим прикладом раціоналізму може бути творчість Б.Спінози. Орієнтація ж на досвідне природознавство як еталон одержання достовірного знання породила емпіризм (Ф.Бекон, Т.Гоббс, ДжЛокк — матеріалісти; Д.Юм, Дж.Берклі — ідеалісти).

Раціоналізм (від латинського — розумний) — філософський напрям, який визнає розум основою пізнання. Раціоналізм протистоїть як ірраціоналізму, так і емпіризму.

Як цілісна гносеологічна концепція раціоналізм склався в Новий час під впливом успіхів математики і природознавства. На відміну від середньовічної схоластики і релігійного догматизму, раціоналісти XVII—XVIII століть (Р.Декарт, Б.Спіноза, Н.Мальбранш, Г.В.Лейбніц) спиралися на ідею природного порядку — нескінченного причинного ланцюга, який пронизує увесь світ.

Обґрунтовуючи безумовну достовірність наукових принципів і положень природознавства й математики, раціоналісти намагалися з'ясувати, як знання набуває об'єктивного, всезагального і необхідного характеру. Таке знання, на їх думку, досягається завдяки розуму, який виступає як його джерелом, так і критерієм істинності. Так, до вихідного положення сенсуалізму "немає нічого в розумінні, чого раніше не було б в чуттях" Лейбніцдодав: "крім самого розуму", тобто здатності розуму осягти не лише зовнішні, поверхневі, випадкові властивості речей, а й всезагальне, необхідне. На думку раціоналістів, розум відіграє визначальну роль як у пізнанні, такі в діяльності людей.

Абсолютизація ролі розуму і недооцінка чуттєвого пізнання привела раціоналістів до ідеалістичних висновків, відливу мислення від об'єкта пізнання, визнання вроджених ідей (Де-карт), властивостей мислення, незалежних відчуттів (Лейбніц).

Культ розуму характерний і для французьких матеріалістів XVIII століття.

Емпіризм (від грецького — досвід) — напрям у теорії пізнання, згідно з яким зміст знання може бути поданим або як опис досвіду, або зведеним до нього. На противагу раціоналізмові емпіритики зводять раціональну пізнавальну діяльність до різноманітних комбінацій чуттєвого матеріалу, який дається в досвіді. Раціональне пізнання, нібито нічого не додає до змісту чуттєвого пізнання.

На думку Ф.Бекана, Гоббса, Локка, Кондільяка, чуттєвий досвід відображає об'єктивно існуючі речі.

Емпіризм наштовхнувся на нерозв'язні труднощі, зокрема на проблему виділення вихідних компонентів досвіду і реконструкції на цій основі всіх видів і форм знання. Ці труднощі змусили емпіриків виходити за межі чуттєвих даних і розглядати їх поряд із певними характеристиками свідомості, логічними операціями (індуктивним узагальненням), звертатися до апарату логіки і математики для опису чуттєвих даних як засобів побудови теоретичного знання. Емпірикам так і не вдалося обгрунтувати індукцію на чисто емпіричній основі. До емпіриків належали і деякі ідеалісти нового часу, зокрема Дж.Беркліі Д.Юм.

Відношення між емпіризмом і раціоналізмом не можна розуміти спрощено. Адже деякі раціоналісти визнавали необхідність досвідчених джерел пізнання, а деякі емпірики не заперечували роль розуму. Так, раціоналіст РДекарт не ігнорував досвід, чуттєві дані, а емпірик Т.Гоббс визнавав першорядне значення математичних знань. Раціоналіст Г.В.Лейбніц погоджувався навіть з тим, що увесь зміст людського інтелекту береться з чуттєвоїдіяльності (правда, при цьому дуже слушно додав, що сама ця діяльність неможлива без спрямовуючого впливу інтелекту). До речі, відсутність однозначних визначень понять емпіризму та сенсуалізму приводить до невиправданого їх ототожнення. Очевидно, визнаючи поняття сенсуалізму, треба виходити з того положення, яке чи не найпереконливіше обгрунтував Дж.Локк: у розумі немає нічого, що попередньо не було б опосередковане діяльністю органів чуття.