Бо перемогу бажану – на ділі

Звершив над смертю віковічний Бог.

Настали повні радощів хвилини,

Звершилось славне чудо із чудес:

Христос – Син Божий вийшов із могили,

На вічні віки з мертвих Він воскрес!

Автор 3 Христос воскрес! Нема Його в могилі!

Він смертю смерть навіки побідив.

Христос воскрес і подолав ворожу силу,

Своїм стражданням щастя їм купив.

Христос воскрес! Радіє вся природа,

Маленькі пташки славу Господу несуть.

Христос воскрес! І сонечко вітає,

І квіти пахощі приємні усім ллють.

Христос воскрес! Нехай уся незгода

Загине враз, нехай живе любов,

Хай би в цей день у нашого народу

Христос лиш мир святий в серцях знайшов.

Христос воскрес! Людино, знай,

Що Він вмирав також за тебе,

Тобі відкрив Він двері в рай,

Тобі відкрив Він тайни неба!

Христос воскрес, щоб щастя тобі дати,

Ласкаво кличе Він тебе:

Христос Прийди… Я кров пролив Свою за тебе, друже,

І за гріхи твої терпів Я тяжко на хресті…

Автор 3 Христос воскрес! Живе тепер Він вічно,

І Слово Його кличе всіх до себе нас:

Христос Не відкладай, мій друже, може бути пізно,

Прийти ти дар спасіння, поки ще є час!

Автор 3 Христос воскрес! – Несеться вість,

Христос воскрес! – Лунає всюди…

Та вістка, мов небесний гість…

Христос воскрес! – Усі радійте люди!

Всі Христос воскрес! Воістину воскрес!

Лахмітник, Лахмітник, Христос…

Дійові особи: автор, християнин, лахмітник, чоловік

Автор Одного разу, будучи в зборі молодих людей ми мали нагоду почути історію, яку розповів нам один молодий християнин. З тих пір минуло вже декілька років, і ми більше його вже не зустрічали, але дивну розповідь, яку ми почули з його уст хочемо розповісти і вам.

Християнин Я бачив дивне видіння. Мені не дає спокою ця історія, тому що ні мій розум, ні почуття, ні моя мова не могли б створити нічого подібного цьому. У п'ятницю ранком, ще до світанку, я бачив молодого чоловіка, сильного і красивого. Він йшов по вулицях міста. Перед собою він віз візок, заповнений новим яскравим одягом, і він кричав ясним, чистим голосом:

Лахмітник Ганчірки! Ганчірки!

Християнин І цей голос був настільки чистий і прекрасний, що повітря ранку здавалося занадто похмурим, а світанок - мутним у порівнянні з цією музикою!

Лахмітник Ганчірки! Нові в обмін на старі! Я заберу ваш зношений одяг і дам вам новий! Ганчірки!

Християнин “Оце так," - подумав я про себе. Адже це був високий, сильний, здоровий богатир, і очі його сіяли розумом. Невже не можна було знайти заняття краще, ніж працювати лахмітником? Я пішов за ним. Мене долала цікавість. І я не був розчарований. Незабаром Лахмітник побачив жінку, що сидить на задньому ґанку свого будинку. Вона плакала, важко зітхаючи і схлипуючи, занурившись у свою носову хустку. Її серце розривалося на частинки, і вся її фігура виражала безмірне горе. Лахмітник зупинив візок. Тихо підійшов до жінки, обережно ступаючи по дворі серед старих банок, зламаних іграшок і мотлоху, і м’яко промовив:

Лахмітник Віддай мені свою ганчірку, я дам тобі іншу".

Християнин І з цими словами він вийняв носову хустку з її пальців. Вона підняла голову, і він поклав на її долоню шматок льняної тканини, такий чистий і новий, що він сіяв на сонці. Жінка в здивуванні дивилася те на нього, то на подарунок. І потім, знову покотивши свій візок, він зробив щось дивне. Він приклав її стару, брудну і мокру хустку до свого обличчя і заплакав. Він ридав так само голосно і безутішно, як тільки що вона. Його плечі тряслися від горя; вона ж більше не пролила ні сльозинки. У мене захопило дух, і я йшов за Лахмітником, що схлипує, як дитина, у якого незмога відвернутися від чуда. А Лахмітник і далі продовжував свою звичну роботу.

Лахмітник Ганчірки! Ганчірки! Нові в обмін на старі!

ХристиянинЧерез якийсь час, коли небо над дахами будинків посіріло і можна було розрізнити рвані фіранки в чорних вікнах, Лахмітник наткнувся на дівчинку. Її голова була забинтована, очі порожні. Крізь пов'язку сочилася кров, і струмок крові стікав по щоці. Лахмітник глянув на неї з жалем, дістав зі свого візка красивий жовтий капелюшок і підійшов до дівчинки.

Лахмітник Віддай мені свою ганчірку, я дам тобі іншу".

Християнин Дитина тільки дивилася на нього в здивуванні, коли він розмотував бинт із її голови і пов'язувала на свою. Капелюшок він надяг на дівчинку. І мене вразило те, що я побачив: разом з пов'язкою пішла і рана! Тепер через його брову струменіла кров - більш темна і густа - його кров! Але він і далі продовжував:

Лахмітник Ганчірки! Ганчірки! Забираю старі ганчірки!

Християнин Так кричав плачучий, стікаючий кров'ю, сильний, розумний Лахмітник. Зійшло сонце, і Лахмітник, здавалося, квапився усе більше і більше.

Лахмітник Ти збираєшся на роботу?

Християнин Запитав він у чоловіка, що стояв, притулившись до стовпа. Чоловік тільки похитав головою.

Лахмітник У тебе що, немає роботи?

ЧоловікТи при своєму розумі? Хіба ти не бачиш, що у мене немає руки?!

Християнин Чоловік відійшов від стовпа, показуючи правий рукав своєї куртки. Рукав був порожній, мляво засунутий у кишеню. У нього і справді не було руки.

Лахмітник Послухай, віддай мені свою куртку і візьми мою.

Християнин У його голосі було стільки влади і спокою! І однорука людина зняла куртку. Те ж саме зробив і Лахмітник - і я здригнувся, побачивши, що рука Лахмітника залишилася в рукаві його куртки, і коли людина надягла її, у нього були дві здорові руки, сильні і могутні. Але в Лахмітника залишилася лише одна.

Лахмітник Іди, працюй.

Християнин Сказав Лахмітник до чоловіка. Потім він побачив п'яницю, що лежав без свідомості під армійською ковдрою згорблений, висохлий, хворий старий. Він забрав його ковдру й огорнув навколо себе; п’яниці ж залишив новий одяг. Тепер мені вже приходилося бігти, щоб встигати за Лахмітником. Хоча він і плакав ридаючи, стікав кров'ю з рани на чолі, штовхав візок однією рукою і спотикався як п'яний, падаючи і піднімаючись знову, виснажений, старий і хворий, усе-таки він рухався дуже швидко. Нетвердою ходою він йшов по вулицях міста, милю за милею, поки не підійшов до окраїни, потім він направився далі - за межі міста. Я плакав, бачачи як він змінився. Мені було боляче від його горя. І все-таки я хотів довідатися, куди він так квапиться і навіщо. Маленький, згорблений старий - він йшов на смітник. Він прийшов на міський смітник. Я хотів підійти і допомогти йому, але замість цього ховався десь позаду. Він піднявся на пагорб. З немислимою працею розчистив собі невелике місце серед сміття. Зітхнув і ліг. Він поклав голову на носову хустку і куртку й укрився армійською ковдрою. І помер… О, як я плакав, коли зрозумів, що його більше немає! Я кинувся в стару машину, я волав і стогнав від безнадійності, тому що я вже полюбив цього Лахмітника. Всі інші обличчя начебто зів'янули в порівнянні з ним, я не міг жити без нього; а він помер. Я плакав, поки не заснув. Я не знав, що проспав усю ніч п'ятниці, усю суботу і ще одну ніч. Але в неділю ранком я раптово прокинувся. Світло чисте, сильне, нещадне, вдарило мені в обличчя, і щулячись від цього світла, я побачив останнє і саме велике чудо. Я побачив Лахмітника! Він акуратно складав ковдру, у нього на чолі був шрам, але він був живий! І більш того, зовсім здоровий! Не залишилося сліду ні від старості ні від хвороб, і весь старий одяг, що він зібрав тоді, тепер сіяв чистотою і свіжістю! І тоді я схилив голову, і, усе ще здригаючись від побаченого, підійшов до Лахмітника. Із соромом назвав я своє ім'я, тому що поруч з ним я мав жалюгідний вигляд, потім зняв весь свій одяг і сказав йому: "Одягни мене". І він одягнув мене. Мій Господь, він дав мені новий одяг, і я сам чудово змінився поруч з ним, поруч з Лахмітником, поруч з Христом!

Пташки в клітці

Дійові особи: Автор, пастор, юнак, Христос, сатана

Автор У маленькому англійському місті жив пастор Джордж Томас. Якось на свято

він прийшов до церкви з іржавою погнутою пташиною кліткою і поставив її на кафедрі. Присутні були здивовані. Зауваживши їхнє здивування пастор розповів наступне.

Пастор Вчора, йдучи містом, я побачив хлопця, що йшов мені назустріч і махав цією кліткою. У клітці, тремтячи від холоду і страху сиділи три маленькі дикі пташки. Я зупинив юнака і запитав: Що ти маєш, синку?

Юнак Та, кілька пташок.

Пастор Для чого вони тобі?

Юнак Візьму їх додому і буду ними бавитися. Я буду шарпати їх і висмикувати пір’я, щоб змусити їх політати. Я класно проведу час.

Пастор Але рано чи пізно вони набриднуть тобі. Що тоді ти робитимеш?

Юнак О, в мене є кішки, вони люблять пташок. Я віддам птахів їм.

Пастор Скільки тобі заплатити за них?

Юнак Навіщо вам ці пташки, пане? Це ж звичайнісінькі лісові пташки. Вони не співають. Вони зовсім не красиві.

Пастор Скільки?!

Юнак 10 фунтів.

Пастор Я дістав з кишені десяти фунтову банкноту і дав хлопцеві. Той блискавично зник. Я взяв клітку і обережно поніс її до кінця алеї, де росло дерево. Там я поставив клітку, відчинив дверцята і, тихенько постукуючи пальцем по стінці, виманив пташок назовні. Я звільнив їх.

Автор Таким чином пастор пояснив як клітка опинилася на кафедрі. А далі він розповів ще одну історію.

Пастор Якось сатана розмовляв з Ісусом. Сатана саме повернувся з Едему і почав хвалитися:

Сатана Я захопив світ, повен людей. Я дав їм таку приманку, від якої вони просто не могли відмовитися. Усі вони тепер мої!

Ісус Що ж ти робитимеш з ними?

Сатана О, я пограюся з ними! Я навчу їх одружуватися і розлучатися, ненавидіти й ображати один одного. Я навчу їх пити, курити і проклинати. Я навчу їх робити зброю і вбивати один одного. Я матиму веселу забаву.

Ісус А що ти робитимеш з ними потім?

Сатана Потім я вб’ю їх!

Ісус Скільки ти хочеш за них?

Сатана Та навіщо Тобі ці люди. Вони недобрі. Вони будуть плювати на Тебе, проклинати і вб’ють Тебе. Тобі непотрібні ці люди!

Ісус Скільки?

Автор Сатана злісно блимнув очима, потім подивився на Ісуса і глузливо сказав:

Сатана Усю Твою кров, сльози й усе життя!

Ісус Звершилось!

Пастор Так Ісус заплатив ціну за усе людство.

Автор Пастор узяв клітку і зійшов з кафедри.

Подароване спасіння

Дійові особи: Автор, Білий, Лібе, Гане

Автор Гане був африканським невільником. Вирок смерті дістав за те, що був звинувачений у вбивстві сина свого пана, страшного і мстивого чоловіка… Рабство є чимось страшним, але набагато страшнішим є вирок смерті… Несправедливо засуджений на смерть, невільник спробував рятуватись втечею. Переслідуваний озброєними людьми, він прискорював біг, за всяку ціну хотів врятувати своє життя… Без зупинки він біг через ліси і пустелі. Навіть не мав хвилини часу, щоб вгамувати свою спрагу. Нарешті, зачерпнувши води зі струмка, він подумав, що переслідувачі залишились далеко позаду, але перепливши на другу сторону річки – був оточений ворогами… Якимось чудом йому вдалося звільнитися з їхнього оточення, і зібравши останні сили,- він побіг далі. Втікаючи понад берегом річки, він глибоко поранив собі ноги, і ще пробігши деяку відстань впав, втративши свідомість. Прийшов до свідомості він в обіймах білого чоловіка. Незабаром з’явився його жорстокий пан. Лібе,- так звали пана, з товаришами зажадали від білого видачі свого слуги.

Білий Якщо він є твоїм невільником, то я його в тебе куплю.

Лібе Ні, я не продам його нікому і ні за які гроші! Я повинен його вбити!