Суть та економічна основа грошового обігу

Грошовий обіг — безперервні потоки руху грошей між суб'єктами економічних відносин в процесі суспільного відтворення з метою забезпечення розвитку економіки. Таке визначення грошового обігу трактує його з кількісної і якісної сторін.

Кількісна сторона характеризується обсягом усіх грошових платежів у народному господарстві. При цьому грошовий обіг охоплює і готівковий, і безготівковий рух грошей. Це зумовлюється тим, що в процесі реалізації цінностей однаково здійснюється рух грошей як готівкою, так і безготівковими грошима. Гроші однаково переміщуються від одного учасника сфери обігу до іншого. Відмінність їх полягає лише в тому, що готівкові гроші переміщуються з рук платника в руки одержувача. Безготівкові грошові кошти переміщуються з рахунку платника на рахунок одержувача. Ця відмінність не змінює суті явища грошового обігу. В обох випадках він обслуговує реалізацію реальних цінностей.

Якісна сторона визначення суті грошового обігу полягає в тому, що рух грошей обслуговує переміщення реальної вартості. Це переміщення має реальний зміст. Воно зумовлене тим, що у ринковій економіці результати виробництва мають товарну форму. Рух ВВП має двоякий вираз: натуральний (натурально-речовинний) і грошовий. У процесі відтворення рух вартості у цих двох виразах проявляється, як самостійні процеси. Тобто окремо відбувається рух цінностей і окремо - рух грошових коштів. Водночас вони нерозривно пов'язані між собою. У них спільна основа - вартість або цінність сукупного продукту.

Грошовий обіг, який функціонує на макроекономічному рівні, відрізняється від грошового обігу, що функціонує на мікроекономічному рівні, за двома напрямами.

1. За характером функціонування і вираження вартості. На мікроекономічному рівні, тобто в межах окремого суб'єкта господарювання, гроші служать однією з функціональних форм капіталу. Вони виступають складовою частиною капіталу і елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. У цьому випадку гроші виступають в ролі капіталу і тому вимагають до себе відповідної норми прибутку (доходу), подібно як до інших форм капіталу. Чим більшою масою грошових коштів володіє індивідуальний власник, тим він багатший, тим більші його можливості "заробити" прибуток чи доход.

На макрорівні грошовий обіг обслуговує кругообіг суспільного капіталу на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні, споживанні. Тому його називають суспільним грошовим обігом. Гроші тут не виступають функціональною формою і їх масу в обороті не можна вважати частиною багатства країни. Зростання маси грошей в обіг не збільшує сукупного капіталу суспільства. Так, якщо б маса грошей, ще перебуває в обороті, раптово збільшилася вдвічі, то загальний обсяг багатства країни не тільки б не збільшився, а, навпаки, міг би зменшитися у зв'язку із зростанням витрат на додаткове виготовлення грошей і їх випуском в обіг та з провокуванням інфляційних процесів.

2. За механізмом формування грошової маси, необхідної для обслуговування обігу на мікроекономічному і макроекономічному рівнях.

Грошові кошти, необхідні для обслуговування кругообігу індивідуального капіталу, тобто суб'єктів господарювання, значною мірою є у розпорядженні відповідного власника. Тобто, це його власні грошові кошти. Якщо їх недостатньо, то вони мобілізуються на грошовому ринку.

Сукупний грошовий обіг обслуговується переважно також за рахунок наявної в обігу грошової маси, тобто тих грошей, які є в розпорядження окремих економічних суб'єктів. Із зростанням обсягу діяльності, тобто і збільшенням виробництва продукції, виникає потреба у збільшенні масі грошей з метою обслуговування зростаючих обсягів обігу. Грошовий ринок перетворюється у внутрішній елемент грошового обігу. Він забезпечує перерозподіл наявної маси грошей з метою прискорення їх обігу і забезпечення потреб обігу в грошах у межах наявної їх маси. Але можливості грошового ринку не безмежні. Тому виникає потреба поповненні обігу додатковою масою грошей. На відміну від кругообігу індивідуального капіталу, додаткові потреби в грошових коштах на рівні суспільства можуть бути забезпечені лише за рахунок додаткової емісії грошей.

Потреби в додатковій емісії грошей можуть бути зумовлені таким факторами:

а) збільшенням обсягів виробництва ВВП. Для цього банківські системі необхідно розширювати кредитування суб'єктів господарювання;

б) перевищенням обсягів імпорту продукції над її експортом;

в) зниженням швидкості обігу грошей, що зумовлено зниженням розподільчої функції грошей та інших чинників.

Якщо не враховувати відтворювального аспекту, то грошовий обіг можна уявити, як безперервний процес переміщення грошей у функціях засобу обігу і платежу між окремими його суб'єктами (суб'єктами господарювання, між ними і фізичними особами, між окремими фізичними особами, між банками, між банками та фізичними і юридичними особами тощо). На кожній із цих ділянок обміну можуть бути зустрічні грошові вимоги між суб'єктами обміну. Це створює можливості їх взаємного погашення (заліку). Взаємний залік зменшує обсяг грошового обігу і потребу в грошових коштах для його обслуговування.