ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ

управления объектом.

Инженерно-технический комплекс любого объекта включает здания и сооружения, технологическое оборудование и коммуникации, системы электроснабжения, теплоснабжения, водоснабжения, газоснабжения, канализации.

Повышение устойчивости зданий и сооружений:

- при проектировании и строительстве повышение устойчивости зданий и сооружений достигается путем применения для несущих конструкций высокопрочных и легких материалов (сталей повышенной прочности, алюминиевых сплавов), у каркасных зданий – применением облегченных конструкций стенового заполнения и увеличением световых проемов путем использования стекла, легких панелей из пластиков и других легко разрушающихся материалов. Эффективным является способ применения поворачивающихся панелей, т. е. крепление легких панелей на шарнирах к каркасам колонн сооружений. При действии динамических нагрузок такие панели поворачиваются, что значительно снижает воздействие ударной волны на несущие конструкции сооружений.

При реконструкции существующих промышленных сооружений так же, как и при строительстве новых, следует применять облегченные междуэтажные перекрытия и лестничные марши, усиление их крепления к балкам; применять легкие, огнестойкие кровельные материалы.

При угрозе нападения противника в наиболее ответственных сооружениях могут вводиться дополнительные опоры для уменьшения пролетов, усиливаться наиболее слабые узлы и отдельные элементы несущих конструкций. Отдельные элементы, например, высокие сооружения (трубы, мачты, колонны, этажерки), закрепляются оттяжками, рассчитанными на нагрузки, создаваемые воздействием скоростного напора воздуха ударной волны ядерного взрыва. Устанавливаются бетонные или металлические пояса, повышающие жесткость конструкции, и т. д.

Для повышения устойчивости технологического оборудования необходимо предусматривать:

- размещение тяжелого оборудования на нижних этажах;

- прочное закрепление станков на фундаментах, устройство контрфорсов, повышающих устойчивость станочного оборудования к действию скоростного напора ударной волны;

- размещение наиболее ценного и нестойкого к ударам оборудования в зданиях с повышенными прочностными характеристиками или в специальных защитных сооружениях, а более прочного ценного оборудования – в отдельно стоящих зданиях павильонного типа, имеющих облегченные и трудновозгораемые ограждающие конструкции, разрушение которых не повлияет на сохранность оборудования.

Кроме того, следует создавать запасы наиболее уязвимых деталей и узлов технологического оборудования, а также изготавливать в мирное время защитные конструкции (кожухи, камеры, навесы, козырьки и т. д.) для защиты оборудования от повреждений при нарушении конструкций зданий.

Повышение устойчивости технологического процесса достигается заблаговременной разработкой способов продолжения производства при выходе из строя отдельных станков, линий и даже отдельных цехов за счет перевода производства в другие цехи; размещением производства отдельных видов продукции в филиалах; путем замены вышедших из строя образцов оборудования другими, а также сокращением числа используемых типов станков и приборов.

Для случаев значительных разрушений предусматривают замену сложных технологических процессов более простыми с использованием сохранившихся наиболее устойчивых типов оборудования и контрольно-измерительных приборов.

На всех объектах разрабатываются способы безаварийной остановки производства по сигналу оповещения. Если по условиям технологического процесса остановить отдельные участки производства, агрегаты, печи и т. п. нельзя, то их переводят на пониженный режим работы.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ

Мова – сукупність загальноприйнятих і довільно відтворюваних у

мовленні знаків та правил їх поєднання;

Мовлення – діяльність людей, які використовують засоби мови для

спілкування, для передачі певної інформації, для спонукання до дії. Мовлення

є втіленням, реалізацією мови, яка виявляє себе тільки в мовленні і тільки

через нього виконує своє комунікативне призначення;

Риторика – наука про закони управління мисленнєво-

мовленнєвою діяльністю, тобто про закони, які визначають

ефективність цієї діяльності;

Промова – це заздалегідь підготовлений публічний виступ на певну

актуальну тему, звернений до широкого загалу;

Літературна мова – вища форма вираження української національної

мови, унормований варіант загальнонародної мови;

Культура мовлення – дотримання усталених мовних норм усної й

писемної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання

мовних засобів залежно від мети, обставин і змісту спілкування.

Культурамовлення – це й культура мислення та культура суспільних і духовних

стосунків людини;

Професійна мовнокомунікативна компетенція – це здатність

здійснювати мовленнєву діяльність у професійній сфері на основі мовних

знань та володіння мовленнєвими уміннями й навичками.

Риторика - класична наука про доцільний і уместном слові - затребувана в наші дні як інструмент управління та впорядкування життя суспільства, формування особистості через слово.
Риторика вчить думати, виховує почуття слова, формує смак, встановлює цілісність світовідчуття. Через поради та рекомендації, глибокодумні і виразні тексти, риторичну освіту диктує стиль думки і життя сучасного суспільства, даючи людині впевненість у сьогоднішньому і завтрашньому бутті.
Риторика - наука про ораторське мистецтво і красномовство. Мовні особливості усного публічного виступу, зближуючи риторику з поетикою, припускають використання в риторичному творі прийомів, розрахованих на переконання слухача, його експресивну обробку. Навчання публічної (ораторської) мови передбачає формування різних умінь (лінгвістичних, логічних, психологічних та ін), спрямованих на розвиток риторичної компетенції учнів, тобто здатність і готовність здійснювати ефективне спілкування.

1. Назва риторики походить від грецького слова ’ερετν, ε̃ρω̃, що означає «говорити». Звідси ритор означає те саме, що оратор, хоч деякі думають, що ритор різниться від оратора: ритором називають учителя красномовства, а оратором — самого красномовця.

2. А риторика визначається різними [вченими] по-різному. Арістотель («Риторика», І кн., розд. 2) каже, що риторика — це спроможність бачити або видумувати те, що в кожній речі або питанні правдоподібне. Цього визначення не приймає Квінтіліан («Навчання оратора», II кн., розд. 16), бо воно не охоплює нічого, крім підбору матеріалу. Але якщо це визначення розглянути грунтовно і слова «видумувати правдопо119дібне» віднести до того, що вимагає обов’язок ритора, то воно буде добре, як це влучно розглядає Юній Мельхіор64 («Ораторське мистецтво», розд. 3). Адже не тільки предмет, а й слова і розміщення предметів і слів повинен винаходити оратор, як це вчить Ціцерон у творі «Частини промови», бо все це робить речі правдоподібними. Платон у «Горгію» так визначає риторику: «Риторика займається промовою, і її завдання — виголошувати переконливі промови на зборах громадян». А Ціцерон дає коротке визначення: «Це наука говорення». Але найкращим з усіх є визначення Фабія Квінтіліана: «Риторика — це вміння добре говорити» (II, 15). Він же твердить, що це визначення добре, бо воно охоплює всі достоїнства мови і характер оратора, бо добре говорити може тільки добрий муж. Крім того, з цього визначення легко зрозуміти предмет, а також мету й завдання оратора, /13/ та перейдемо від цього питання до наступного.

3. Отже, предметом риторики, як слушно вчив Горгій Леонтійський, є всі речі, бо питання може стосуватися, всіх речей, і тому можна добре сказати: немає нічого, що не було б охоплене шатою риторичного предмета.

Але ближче до справи; слова — не самі речі, які можуть бути предметом інших мистецтв, але будь-яке питання, поставлене на обговорення про будь-які речі, є предметом риторики.

4. Оскільки мету пізнають з предмета, то мета промови та сама, що й мета дослідження, бо до чого прямує дослідження, до того самого, неначе до мети, прямує і промова. Бо дослідження, це неначе якась сліпа, але цікава винахідливість думки, що тільки доповнюється, шукає, але не може знайти. Отже, промова веде дослідження до досліджуваної речі, одне і друге перебувають в (одних) і тих самих межах, бо коли ми досліджуємо, чи щось добре чи погане, фальшиве чи істинне, справедливе чи несправедливе, чи його треба бажати чи уникати, то ми прямуємо до тієї мети, щоб встановити одне з двох. Звідси ясно, що мета промови, а також і промовця — це мовою задовольнити того, хто досліджує, а це є те, що інші кажуть «переконувати мовою». А те, що навіть найбільший оратор не завжди осягає цю мету, треба приписати не йому самому, ані його мистецтву, але або упередженості і впертості, або поганому настрою слухачів, або якійсь іншій причині.

5. Зрозумівши мету, легко зрозуміємо також завдання оратора, бо завдання митця — зберігати те, що веде до осягнення мети мистецтва. А тому що метою оратора є переконувати мовою, то його завдання буде так складати промову, /13зв./ щоб вона могла переконувати. Аби досягти цього, оратор повинен винаходити те, що найбільше сприяє справі: він повинен винайдене викласти у відповідному порядку, має сам те 120оформити добре підібраними словами, найкращими реченнями і формами речень і слів, обов’язково це все запам’ятати і, нарешті, виголосити усно, пристосовуючи до мови жести і рухи. Через те завдання оратора є, задовольнивши всі ці умови, винаходити, розкладати, мовно оформляти, охоплювати в пам’яті і виголошувати. Про це мова буде пізніше.

2. Структура риторики
Риторика включає два основних розділи - загальну риторику і приватну риторику.
Загальна риторика є науку про універсальні принципи і правила побудови гарної мови, що не залежать від конкретної сфери мовної комунікації. Приватна риторика розглядає особливості окремих видів мовної комунікації у зв'язку з умовами комунікації, функціями мови і сферами діяльності людини. У сучасній риториці термін «загальна риторика» має також друге значення - один з напрямків нової риторики. Початок використання цього терміна поклав вихід у світ книги Дюбуа Ж. та ін Іноді «загальна риторика» використовується як синонім «неориторики» [5].
Будова загальної риторики відображає хід створення ритором висловлювання від задуму до завершеного тексту. Загальна риторика містить:
· Вчення про ритор;
· Вчення про аргументацію, тобто про ставлення аргументів до аудиторії, до якої вони звернені і яка приймає рішення про їх прийнятності;
· Вчення про риторичному побудові, тобто про створення твору слова.
У навчальному викладі риторичне побудова звичайно поглинає вчення про ритор і теорію аргументації. Це робиться, щоб не ускладнювати і без того трудомісткий процес навчання.
Риторичне побудова являє собою вчення про так званому «внутрішньому слові», або «внутрішньому висловлюванні». Висловлювання розглядається на рівні загального задуму (семантики), на рівні словесної конструкції (синтактики) і на рівні словесного втілення (прагматики - відносини слова як виразного засобу до одержувача мови), що й проявляється у класичному поділі загальної риторики на винахід (інвенції), розташування (диспозицію) і вираз (елокуцію).
Приватна риторика містить вчення про конкретні пологах і видах словесності. Спеціально в приватній риториці вивчаються ті види слова, якими повинен активно володіти кожен освічений чоловік:
· Листи з предметів гуртожитку та літературні;
· Документи і ділова кореспонденція;
· Діалоги, в основному літературні, але дають уявлення про правила побудови і ведення дискусії;
· Оповідна (історична) проза;
· Усне слово у вигляді політичної, судової, академічної ораторики, проповідницької (духовної), педагогічної та пропагандистської мовлення;
· Науково-філософська проза.
В античних підручниках риторики розрізнялися три функціональні типи мови: дорадча (схиляюча або відхиляє), судова (обвинувальна або захисна) і урочиста, церемоніальна або показова (хвалебна або засуджуюча) мова. Дорадча мова використовувалася у політичному красномовстві. Вона повинна була виходити із ціннісних категорій корисного і шкідливого. Судова мова грунтувалася на категоріях справедливого і несправедливого, а церемоніальна - на категоріях гарного й поганого. У Середньовіччі переважним видом красномовства було церковне красномовство, що виходило з категорій бажаного і неугодного Богові.
У новий час статус різних сфер соціальної комунікації відносно зрівнявся. До традиційних видів красномовства - політичному, судовому, урочистому і богословському додалися нові - академічне, ділове і публіцистичне красномовство.
Нині можна розрізняти стільки ж приватних риторик, скільки існує сфер комунікації, функціональних різновидів мови, а в ряді випадків - і більш дрібних функціональних підрозділів (наприклад, риторика телевізійного виступу є підрозділом публіцистичної риторики).
Найбільший вплив на суспільну свідомість у кожну епоху надають домінуючі види мовної комунікації. Тому й вивчають їх риторичні дисципліни привертають найбільший інтерес. В даний час це риторика засобів масової інформації, політична та ділова (комерційна) риторика.
Серед інших підрозділів риторики - поділ на теоретичну, прикладну і тематичну риторику. Теоретична риторика займається науковим дослідженням правил побудови якісного мовлення, а прикладна використовує знайдені правила і закономірності, а також кращі зразки найбільш успішних промов, в практиці навчання словесності. Теоретична і прикладна риторика тотожні наукової і навчальної риторики. Тематична риторика розглядає об'єднання різних видів словесності навколо однієї важливої ​​теми, наприклад, виборів президента. Вона набула поширення в США.

3. Функції риторики
Головна функція риторики: практична - володіння мистецтвом доцільного слова. Мистецтво слова - найпотрібніше, але і найскладніше з усіх мистецтв, тому освоєння його вимагає серйозної праці і грунтовної підготовки. Не існує легких шляхів до важких цілям.
Але у риторики є й освітня функція, бути може, не менш важлива. Освоєння мистецтва слова неможливо без вільного володіння літературною мовою, без систематичної освіти - знання богослов'я, історії, філософії, права, художньої літератури. В іншому випадку мистецтво слова стає балаканиною [6].
Вивчення риторики передбачає досконале знання російської літературної мови - інструмента аргументації. Тому в ході вивчення риторики слід постійно звертатися до підручників російської мови, до інструкцій з стилістиці, до тлумачних і енциклопедичним словникам, повторюючи і оживляючи в пам'яті ті розділи шкільного курсу російської мови, які, може бути, забуті або не освоєні достатнім чином.
Щоб навчитися будувати письмову і усну публічну мову, необхідно:
· Розуміти, як влаштована аргументація, тобто знати теорію;
· Читати і розуміти класичні твори, розвинути в собі вміння розуміти будову твору і задум його автора;
· Вправлятися в побудові різного роду усних і письмових висловлювань, засвоїти навички самостійної творчої роботи зі словом;
· Говорити і писати публічно.