Поняття і види злочинів.

Злочин — це передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Злочин завжди є діянням людини, що посягає на найбільш важливі суспільні відносини, які склалися і є визнаними та прийнятними в суспільстві, внаслідок чого вони охороняються кримінальним законом.

Злочин завжди суперечить інтересам суспільства, обмежує права особи або позбавляє таких прав одних на користь інших усупереч правовим приписам. При цьому, оскільки суспільні відносини та й саме суспільство постійно змінюються і розвиваються, змінюється та розвивається й поняття злочину.

Ознаки злочину:

1) це діяння, вчинене суб'єктом злочину;

2) це діяння суспільно небезпечне — воно завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються чинним законодавством;

3) це протиправне діяння, яке передбачено чинним кримінальним законодавством, — порушення особою конкретної кримінально-правової норми;

4) це винне діяння, тобто таке, що вчинене умисно чи з необережності;

5) це каране діяння, за яке чинним КК України передбачено певний вид, термін або розмір покарання.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка, хоча формально й містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не завдала і не могла завдати суттєвої шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК України).

Відповідно до того чи іншого критерію злочини можна поділяти на різні види:

1. Залежно від форми вини:

— умисні;

— необережні;

— такі, які можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності.

2. Залежно від ступеня завершеності злочинної діяльності:

— закінчені;

— незакінчені (готування до злочину, замах на злочин).

3. За родовим об'єктом:

— злочини проти основ національної безпеки;

— проти здоров'я особи;

— злочини проти волі, честі та гідності особи тощо.

4. За мотивами вчинення:

— корисливі;

— вчинювані з мотивом помсти;

— вчинювані з хуліганських мотивів тощо.

Позитивним надбанням вітчизняного законодавця треба вважати закріплення класифікації злочинів за ступенем їх тяжкості безпосередньо у кримінальному законі, а саме уст. 12 КК України.

Види злочину за ступенем тяжкості:

а) злочин невеликої тяжкості — злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання;

б) злочин середньої тяжкості — злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не більше п'яти років;

в) тяжкий злочин — злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не більше десяти років;

г) особливо тяжкий злочин — злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад десять років або довічного позбавлення волі (ч. 5 ст. 12 КК України).

Злочинами невеликої тяжкості є, наприклад, зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК України), незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК України) тощо.

Злочинами середньої тяжкості є, наприклад, фіктивне підприємництво (ст. 205 КК України), підміна дитини (ст. 148 КК України) тощо.

Тяжкими злочинами є, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України), незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинене організованою групою, або таке, що спричинило тяжкі наслідки (ч. З ст. 146 КК України), катування, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 127 КК України) тощо.

Особливо тяжким злочином є, наприклад, диверсія (ст. 113 КК України), шпигунство (ст. 114 КК України), умисне вбивство (ст. 115 КК України) тощо.

Стадії вчинення злочину — це певні етапи готування і вчинення умисного злочину:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин;

3) закінчений злочин.

Готування є першою стадією вчинення злочину. При готуванні винний ще не виконує діяння, котре є необхідною ознакою об'єктивної сторони складу злочину. Законодавець у ст. 14 КК України закріплює вичерпний перелік діянь, які є готуванням до вчинення злочину.

Готування до злочину:

а) підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину;

б) пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину;

в) підшукування співучасників;

г) змова на вчинення злочину; ґ) усунення перешкод;

д) інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Відповідно до чинного КК України (ч. 2 ст. 14), готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (ч. 1 ст. 15 КК України).

Види замаху на злочин:

1) закінчений замах;

2) незакінчений замах.

Замах на злочин є закінченим, якщо особа виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Так, наприклад, винний придбав вогнепальну зброю з метою вбивства певної особи, сховався у засідці, вистрілив, але промахнувся чи лише поранив потерпілого. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Так, наприклад, злодій проник у житло, але не встиг нічого викрасти, бо його було затримано.

Згідно з ч. 1 ст. 13 КК України, закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України. Надзвичайно важливим є визначення моменту закінчення злочину.

У зв'язку з цим, виділяють:

1) злочини з матеріальним складом;

2) злочини з формальним складом;

3) злочини а усіченим (урізаним) складом.

У разі вчинення злочину з матеріальним складом закінченим злочин буде вважатися з моменту, коли настав вказаний у відповідній статті Особливої частини КК України суспільно небезпечний наслідок. Наприклад, настання смерті особи при умисному вбивстві (ст. 115 КК України).

Злочини з формальним складом є закінченими з моменту вчинення відповідного діяння (дії чи бездіяльності). Так, наприклад, розголошення державної таємниці (ч. 1 ст. 328 КК України) є закінченим з моменту розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, шпигунство (ст. 114 КК України) — з моменту передачі або збирання з метою передання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю. Відповідальність за ці злочини настає незалежно від того, чи в їх результаті було завдано реальної шкоди державі, чи ні.

Злочини з усіченим складом — це різновид злочинів із формальним складом, тому вони також вважаються закінченими з моменту вчинення відповідного злочинного діяння. Особливістю їх є те, що законодавець переносить момент закінчення злочину на стадію готування до злочину чи на стадію замаху на злочин. Так, наприклад, бандитизм (ст. 257 КК України) вважається закінченим з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб.

У кримінальному праві передбачено інститут добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Добровільною відмовою при незакінченому злочині є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК України). Добровільна відмова від доведення злочину до кінця може мати місце з різних мотивів, наприклад, каяття, боязнь загрози кримінальної відповідальності, усвідомлення протиправності діяння тощо. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Ознаками добровільної відмови від доведення злочину до кінця є:

1) остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин;

2) відмова від вчинення злочину має настати з волі самої особи;

3) наявність усвідомленої можливості продовжувати та довести злочин до кінця.

Проте, якщо особа відмовилась від доведення злочину до кінця у зв'язку з фактичною неможливістю його успішного завершення, вона не може вважатися такою, що добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, оскільки тут матиме місце не добровільна, а вимушена відмова, тобто замах на злочин. Так, наприклад, особа вирішила вбити іншу особу, підшукала вогнепальну зброю та боєприпаси, намагалася вчинити постріл, але в момент пострілу рушниця дала осічку через несправність. Добровільна відмова може здійснюватися на стадіях готування до злочину і замаху на злочин.