ІСТОРИЧНІ КОНЦЕПЦІЇМ.ГРУШЕВСЬКОГО РОЗВИТКУ АКАДЕМІЇ ИЛ УК У КИЄВІ В КОНТЕКСТІ ЙОГО ІСТОРИЧНОЇ СХЕМИ

Історична схема-модель українського історичного процесу М.Грушевського, яку він започаткував під кінець XIX стол. і систематично доповнював та поширював до кінця 1930 року, основана на археологічних й історичних першоджерелах, що були основою його заключень і гіпотез. Із його висновків згадаємо лиш декілька:

1. Безперервність і нерозривність українського історичного процесу, починаючи від ранньої історичної доби, через середньовічну княжу добу (Київська і Галицько-Волинська держава), козацько-гетьманський період, і національно-політичне та культурне відродження українського народу в 19 стол. аж до найновішого періоду історії України в 20 стол.

2. Український історичний процес охоплював цілість діяння і життя українського народу на всій його території у всіх сферах життя, включаючи державні і бездержавні часи.

3. Київська держава, право і культура були витвором одної народности, україно-руської.

Нераціонально і ненауково є сполучування старої історії південних українських племен і Київської держави з Володимиро-Московським князівством XII-XIV стол. Це доводить до фальсифікації історії українського і російського народів.¹

Ця схема-модель історика одночасно відносить ся до історичного розвитку української культури і науки, зокрема до розвитку центрів наукового життя українських академій у Києві. Треба підкреслити, що Грушевський і інші історики відкинули гіпотези російських і інших істориків про "общерусскую історію", "общерусскую культуру" і "общерусскую народность", які причинилися до фальсифікації історичного розвитку народів Східної Європи (українців, росіян і білорусів).

Центральні огнища науки в Києві діяли у різних організаційно-наукових формах і в різних історичних періодах.

Грушевський пов'язує початки київської наукової традиції з першим культурно-освітнім центром, що його називає "Академією Ярослава", заснованою князем Ярославом Мудрим в ХІст.⁴ У наших дослідженнях ми критично розглянули цю гіпотезу і її уважаємо за правдоподібну⁵, подібно як це твердив історик Джордж Вернадський, що інтерпретація Грушевського науково-освітньої установи при Софіївському Соборі, як академії, є вірогідна⁶. Можна погодитися з Грушевським, що "Київська Академія" доби Ярослава Мудрого з "Словом Іларіона", "Руською Правдою" - це явище всесвітнього значення, яке заслуговує на всебічне вивчення.

Друге центрально-освітньо-культурне вогнище — це Київська братська школа, яка згодом об'єдналася з Лаврською школою Петра Могили в 1632 році під назвою

Києвсько-Могилянської Колегіюм. У 1701 році Колегіюм дістала назву Києво-Могилянської Академії, яка мала вирішальне значення в розвитку культури на Україні. Цей київський "Атеней", як тоді писали, охоплював головні освітні і наукові осередки в столиці України й продовжував академічні традиції "Академії Ярослава" і княжої України. В добу Мазепи, пише О.Оглоблин, Київсько-Могилянська Академія "мала загальнонаціональний характер, охоплюючи усі стани української людности... Тут формувалися кадри української провідної верстви" . її назвав Грушевський "Старою Київською Академією", яка нав'язувала до академічних традицій київської княжої доби і мала безпосередній вплив на українське національне відродження в XX стол. Підкреслюючи безпереривність українського історично-культурного процесу від часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого до доби Петра Могили і періоду Козацько-Гетьманської держави, Грушевський ще раз наголосив тяглість українських академічно-наукових традицій в культурному відродженню України.

Третя академія наук-це Українська Академія Наук, офіційно відкрита в 1918 році за влади гетьмана Павла Скоропадського. її народження пов'язує М.Грушевський з двома головними українськими науковими центрами в 20 столітті: Науковим Товариством ім.Шевченка у Львові й Українським Науковим Товариством у Києві -цими головними українськими протоакадеміями, які очолював Михайло Грушевський. Завдяки діяльності цих установ, пише Грушевський, була змога поставити зараз же з революцієї на твердий ґрунт не тільки організацію Української академії Наук, що була черговим постулятом українського громадянства протягом уже трьох десятиліть, але й українізацію наукових установ Києва і України, всього її наукового життя, що і було висунуто як фактичне завдання революції уже в 1917 році.

Українська Академія Наук народилася під кінець "доби Грушевського" в Українській гетьманській державі Павла Скоропадського, який, як відомо, бажав, щоб М.Грушевський очолив УАН у 1918 році. Він не прийняв цієї пропозиції. Отже, тепер коротко проаналізуємо ролю Грушевського, як реалізатора концепції академії наук і будівничого академії в першій чверті 20-го століття.

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ ЯК БУДІВНИЧИЙ УКРАЇНСЬКОЇ

АКАДЕМІЇ НА УК

В історії розвитку української національної культури Михайло Грушевський
увійшов як найвидатніший український історик світового виміру, вчений-

енциклопедист і неперевершений організатор науковго життя. Розбудова і творення наукових установ, основания і редакція наукових журналів і несерійних видань, виховання нових наукових кадрів, зокрема основания його львівської і київської історичної школи, розбудова наукового українознавства у всеукраїнському і світовому вимірах і інша академічно-наукова діяльність історика, вказують на Грушевського як на неповторне історичне явище в анналах української і світової культури. Це добре розуміли сучасники Грушевського. Наприклад, Іван Франко і інші співробітники історика в 1904 році з нагоди 10-літньої діяльності Грушевського в Галичині писали:

".Діяльність Михайла Грушевського була головним осередком, коло якого згуртувалися відокремлені давні і нові сили. Українська історія, література, етнографія й етнологія, а за ними інші науки .. .перестали лежати облогом... як було доси. В парі з науковим рухом пішов небувало доси зріст видавництв і видне піднесення освітнього рівня у суспільности, а вплив його відбився корисно на всім публічнім життю... Коли сьогодні справді почалося на

З

українських землях весняне світання, й нове життя розбуджує давно давлену надію кращої майбутності народу, найнещасливішої з нещасних - то історія колись згадає в тім переломовім моменті ім'я Михайла Грушевського"

Подібні думки висловив пізніший ідеологічний опонент Грушевського, а заразом перший президент Української Вільної Академії Наук (Німеччина 1945), проф. Дмитро Дорошенко напередодні 1-ої світової війни. Він писав:

"В той час проф. Михайло Грушевський уважався нами всіма за провідника українського національного руху в Росії. Його великі наукові і громадські заслуги, його організаційний талант створили йому великий авторитет і глибоку пошану. Він в наших очах був символом всеукраїнського єднання, його слово було для нас за тих часів законом".⁹

Виринає основне питання про конкретний вклад МТрушевського в створення науково-організаційної основи для майбутньої української національної академії наук.

Початок реалізації концепції академії наук Грушевський започаткував уже у 1897/98 роках. На зборах НТШ у 1898 році Грушевський ствердив, що "наша задача -прийти з часом до Украінсько-руської академії наук і у звязку з цим він заінщіював створення "резервного академічного фонду", що постав рік раніше на Загальних зборах НТШ у 1897 році.

Грушевський розбудовує "Записки НТШ" і інші наукові видання й об'єднує біля цієї офіційно не визнаної австрійським урядом академії наук, наукові сили усієї соборної України. Одночасно розбудовує бібліотеку, архів і музей НТШ, що є інтегральними частинами Товариства. На ділі голова НТШ на переломі 20 століття створив де факто українську академію або протоакадемію наук, яка своїми виданнями і науковою діяльністю знайшла признання у міжнародних наукових кругах. До 1913 року НТШ за головування Грушевського, як всеукраїнська наукова установа, сповняла de facto функції академії наук. Тут, в першу чергу, ідеться про зміст діяльності академії наук, а не лиш про формальну її назву, без наукових видань і конкретних вислідів її діяльности в науковому світі. Не улягає сумніву, що існує генетичний зв'язок некоронованої "академії Грушевського" з початку 20 століття, з формально проголошеною і зорганізованою Українською Академією Наук у 1918 році. Існувала лише одна велика різниця: Грушевському вдалося, на зразок західноєвропейських академій наук, набагато ширше розгорнути наукову діяльність НТШ, як Українська Академія Наук у 1918 році, яка народилася в часах української революції і державного будівництва в 1918р.

Другою українською про академією наук було Українське Наукове Товариство (УНТ), створене на взірець львівського НТШ з трьома секціями і комісіями, що постало у Києві у 1907 на чолі з Михайлом Грушевським. Згодом, відзначуючи 20-ліття УНТ, Грушевський писав:

"Так формувалося Товариство на протязі року 1907-1908, як чисто наукове, маніфестуючи постулят повноти української культури, вінчаної науковими аспіраціями і науковими дослідженнями. Воно пересаджувало на велико-всеукраїнський ґрунт наукову працю, розпочату кількома десятиліттями скорше - на грунті галицькім, в очікуванню можливости здійснити плян академії наук, як символа повноти національної культури, що маніфестувалася сею науковою роботою".¹¹

Важливо підкреслити, що Грушевський і інші члени УНТ вирішили, що усі видання і офіційні звідомлення (напр., протоколи засідань) будуть вестися українською мовою, як повноцінною мовою нації, подібно, як це водилося в інших

народів.

На полі української мови і інших постулятів національної академії наук, згодом у 1918/19 виник конфлікт між УНТ і організаторами УАНаук. Як відомо, усі "журнали" засідань Комісії для вироблення законопроекту для заснування Української Академії Наук провадилися в 1918 році російською мовою. Це саме можна сказати про листування В.І.Вернадського з М.Василенком '². Грушевський об'єднав в УНТ видатних науковців головно з Наддніпрянщини, зміцнив організаційну структуру товариства, науковими секціями, комісіями і науковими конференціями. Вже в 1908 році започаткував видання "Записки Українського Наукового Товариства в Києві", а згодом журнал "Україна" і інші наукові видання. Грушевський уважав, що НТШ і УНТ дали міцний ґрунт для остаточного оформлення Української Академії Наук. Він уважав, що УНТ в Києві було головним науковим центром на Придніпрянщини і тому його переформування на УАНаук було зовсім природньо закономірним.¹³

Світова війна, арешт і заслання Михайла Грушевського негативно відбилося на діяльності УНТ, яке віджило в 1917 році, коли М-Грушевський став головою Української Центральної Ради і поновно очолив Товариство. У тому часі за шщіятивою Грушевського вирішено перетворити УНТ на Українську Академію Наук і вже в березні 1917 року створено окрему комісію, яка мала опрацювати статут і плян реорганізації Товариства на Академію Наук" '⁴.

Створення української національної академії вимагала також українська інтелігенція, науковці і, зокрема, учителі. На Всеукраїнському учительському з'їзді у Києві (6 квітня 1917р.) учасники з'їзду винесли ухвалу звернутися до Центральної Ради і заявити, що "зібрані вітають намір Українського Наукового Товариства приступити до організації Української Академії Наук, як неминуче потрібного органу для розвитку українознавства і взагалі науки українською мовою"¹⁵.

Від самого початку головування М. Гру шевського в Українській Центральній Раді він завжди наголошував потребу запровадження української мови в усіх державних і недержавних установах на території Української Народної Республіки"¹, зокрема в шкільництві і наукових установах.

Як будівничий Української відродженої держави в 1917/18 роках, а згодом президент Української Народної республіки, Михайло Грушевський не мав часу ані змоги в революційних часах офіційно оформити національну Українську Академію Наук, на основі вже існуючого Українського Наукового Товариства. Зрештою гетьманський переворот за допомогою німецького війська припинив діяльність Центральної Ради і владу перебрав гетьман Павло Скоропадський - зачався новий період української державносте, в якому за ініціятивою Миколи Василенка і В.Вернадського офіційно створено Українську Академію Наук, яка за гетьмана відносно коротко тривала. Уряд Директорії УНР звернувся в грудні 1918 року до УНТовариства, щоб воно переглянуло і доповнило або змінило статут Академії в дусі ідей УНТ, з наголосом, що УНТ має бути національною найвищою науковою установою, а офіційною мовою Академії має бути українська і деякі західньоєвропейські (німецька, французька, англійська і латина)¹⁷.

Для відтворення тодішньої ситуації і академічної атмосфери важливо запитувати листа А.Кримського з 28 грудня 1918 року, в якім неодмінний секретар Академії відповідає президентові УАН ВБернадському на його питання про ставлення уряду УНР до Академії, мовляв: Наукове Товариство "здавна носилося з ідеєю заснування УАН, вважає теперішній статут, вироблений за часів міністра М.П.Василенка, дуже

шкідливим з національного українського погляду, то й має подати Директорії свій власний проект статуту, який од теперішнього відрізняється тільки деякими точками, що мають забезпечити національний український характер Академії" — (підкреслено Л.В.). Ці думки поділяв М.Грушевський, довголітний будівничий української академії наук і промотор всеукраїнського розвитку наукового життя.

Тут не маємо змоги проаналізувати критику концепцій Грушевського і інших членів УНТовариства щодо створення національної академії наук у Києві. Проте деякі гіпотези контроверсійні і не видержують критики. Наприклад, Ю.Храмов і інші дослідники пишуть, що "простий аналіз статутів УНТ і НТШ та їх структур...показують, що проста зміна назви - це ілюзія, декларативний трюк, до якого часто-густо вдавався уряд Центральної Ради. Мабуть, це добре розумів і сам Грушевський (?- Л.В.). До того ж, перебуваючи у полоні старих стереотипів, які складалися у нього ще за часів головування в НТШ, він не зміг у справі організації національної академії в 1917-18 роках піднятися вище за них, як це зробив природознавець В.Вернадський"¹⁹. Треба пригадати, що наукова структура національної академії за проектом Грушевського, як також діяльність НТШ і УНТ включали усі головні дисципліни: гуманістичні, суспільні науки і точні науки. Не знаємо, як автори "знають", що в тому часі думав Грушевський... Подібна друга гіпотеза, що "уявлення УНТ щодо структури і функції Академії наук були бідніші, ніж концепція установи запропонована В.І.Вернадським"²⁰ - усі ці припущення вимагали критичного обговорення, а не поверховних стверджень, без джерельної документації. Можна лише ствердити на основі джерельних матеріалів, що Грушевський в тому часі заступав національний принцип Української Академії Наук і за зразок брав моделі західньоєвропейських академій. Фундатори У АН з рамені гетьманського уряду, як пише В.Т.Врублевський, орієнтувалися на Росію, беручи за зразок її академію"²¹. Аналіза листування Вернадського і недавнє опублікувння його щоденників підтверджує це заключения²². Проте не можемо забувати, що в науковій структурі УАН 1918 року є також позитивні риси, які губляться в полеміці між прихильниками академічних концепцій Грушевського і Вернадського. Це питання вимагає дальших досліджень.

ЧОМУ ГРУШЕВСЬКИЙ ВІДМОВИВСЯ ВІД ОЧОЛЕНИЙ

УАН У1918 РОЦІ?

Перед дослідниками М.Грушевського, як будівничого академії наук, стоїть засадниче питання: чому він не став президентом УАН у 1918 році?

Павло Скоропадський у своїх спогадах пише:

"Перед тим, як відкрити Українську Академію Наук, ми довго обмірковували, хто мав бути її головою. Я був такої думки - та й усі зі мною погоджувалися, що це високе й почесне місце належиться в Україні тільки Грушевському. Грушевського я завжди цінив як найбільшого нашого історика, поважав за його хоробрість, про яку мені не раз доводилося чути, мені ця риса старого професора сильно подобалася.. .Думалося мені, що коли б він зайняв місце голови Академії, то зміг би принести велику користь науці., .тому я прохав прозондувати грунт, як би він до такої пропозиції поставився. Відповідь була негативна"²³.

Добрі інтенції не увінчалися успіхом. Знаємо, що В.Вернадський і А.Кримський переговорювали з Грушевським у справах Академії-але їхні розмови також були безуспішні. Які були причини цієї невдачі і відмови Грушевського від президентури в УАН? Подаємо для дискусії декілька заключень.

І) Найголовніша причина була та, що гетьман Павло Скоропадський зробив з допомогою німецького війська переворот проти Української Народньої Республіки і зліквідував Центральну Раду, якої головою був М.Грушевський. Грушевський не міг в тому часі визнати уряд гетьмана Скоропадського і гетьманську державу. Нам тяжко погодитися з думками проф. Наталії Полонської-Василепко і інших, що тоді "темперамент політика взяв гору над об'єктивізмом великого історика"^23а. Як голова УЦРади і Української Народної республіки і як голова Українського Наукового Товариства в Києві, не міг Грушевський прийняти пропозицію Скоропадського. В додатку, як пише С.Єфремов, що українські провідні діячі критично ставилися до гетьманського уряду²⁴.

2)Під час розмов з Вернадським (8 червня 1918р.) Грушевський ще раз підкреслив, що не візьме участи в організації академії і не радив Вернадському спішитися з її проголошенням. Він також заступав концепцію національної академії західньоєвропейського зразка, а не академію, яка наслідує Російську Академію в Ст.Петербурзі. Він також підкреслив, що українська мова повинна бути обов'язковою для наукових видань УАН. Він відкинув російську мову для видань Академії.

3)У розмові з А.Кримським, що відбулася у вересні 1918р., Грушевський не заявив, що не годиться, щоб його "назначував" гетьман академіком і уважав, що академіків повинна вибирати окрема академічна колегія, як вона законно зорганізується. "І це було його останнє непохитне слово", пише А.Кримський у листі до М.Василенка.²⁵ Грушевський заступав колегіяльний демократичний принцип вибору академіків, Василенко і Вернадський - автократичний через затвердження академіків гетьманом Скоропадським.

Це були головні причини відкинення Грушевським пропозицій Скоропадського. Він не став президентом ані академіком УАН в 1918 році. Треба згадати ще одну обставину. Під час і після переговорів Грушевського з представниками гетьмана Скоропадського гетьманська розвідка за ним слідкувала і, як знайдено у нових архівних матеріялах, спершу не могла виявити місця його перебування, а пізніше Департамент державної варти "мав намір арештувати колишнього голову УЦРади"²⁶. Ця подія скріпила ще більше недовір'я Грушевського до Скоропадського і його уряду. Це ще одна поважна причина його відмови від участи в УАН у 1918 році.

Під кінець можна зробити такі висновки. Михайло Грушевський, на нашу думку, найвидатніший і довголітній будівничий національної академії наук в Україні і взагалі провідний організатор українського наукового життя. Його безпосередня дальша участь в розбудові Української Академії Наук починається після його повороту в Україну в 1924 році. В тому часі свою наукову діяльність в Академії та в її історичних установах і його наукові видання нав'язує до науково-академічних традицій Українського Наукового Товариства в Києві, яке в 1921 році увійшло або влилося у Всеукраїнську Академію Наук. Наукова, науково-організаційна і науково-видавнича діяльність Грушевського в Академії причинилася до правдивого, спонтанного розвитку наукової діяльности українознавчих дисциплін, зокрема української історіографії в 1920-их роках.

Я годжуся з висновком проф.Олександра Оглоблина, видатного представника державницької історіографічної школи й ідеологічного опонента Грушевського, що "Михайло Сергійєвич повернувся до Києва не для тихої кабінетної праці, а для продовження боротьби за національну самостійність і соборність України - тою зброєю, яка в його руках була найсильніша - зброєю науки"²⁸

Якщо ідеться про основну різницю між Грушевським і В.Вернадським в реалізації концепції Української Академії Наук в 1918 і пізніших роках, треба підкреслити, що усе своє академічне життя обстоював Академію, як найвищу українську національну наукову установу, яка має брати участь в культурно-державному розвитку української демократичної держави. Натомість В.Вернадський, на якого мали великий вплив політичні концепції лідера кадетської російської партії П.Мілюкова, заступав концепцію Академії, як регіональної установи, яка не наголошувала українського національно-державного постуляту в розвитку української національної культури і науки. Він уважав, що українська академія була рівнозначна регіональній Сибірській Академії Наук, про яку він переговорював з Тимчасовим російським урядом ще в Петербурзі. У 1917 році Вернадський і Василенко обговорювали питання Грузинської і Сибірської академії наук. Недавно видані "дневники 1917-1921" В.Вернадського (Київ 1994) повністю насвітлюють ролю Вернадського і Василенка в реалізації концепції Української Академії Наук у 1918 році. Як відомо, акад. Вернадський не прийняв горожанства Української Держави гетьмана Скоропадського - це також вказує про його наставления до державної незалежносте України в політичній площині. Можна погодитися з поглядом, що він дивився на Українську Академію Наук і державу Скоропадського очима російського централіста. Концепції Вернадського у деякій мірі пізніше прикривалися із діяльністю АН УРСР, після ліквідації Всеукраїнської Академії Наук, як національної академії. Вона стала регіональною партійною комуністичною установою і причинилася до фальсифікації і русифікації усіх періодів української історії включно із насвітленням ґенези Української Академії Наук. Грушевський і його історичні установи ВУАН, його наукові видання в 1920-их роках, віддзеркалювали основну концепцію Академії НАук як найвищої української національної наукової установи. Як керівник Львівської (НТШ) і Київської (УНТ) українських національних протоакадемій, він збудував основу для постання УАН в 1918 році і розгорнення її діяльносте в 1920-их роках, без огляду на його конфлікти з іншими академіками, зокрема С.Єфремовим і А.Кримським. Усі вони заступали національний принцип Української Академії Наук.

1. "Статут Української Академії Наук у Києві " з 22 листопада 1918 року. Історія Академія Наук України 1918-1919. Документи і матеріали П.С.Сохань, відп.редактор. Київ, "Наукова Думка", 1993, стор.167. Можна звернути увагу на дивну назву цього збірника документів. В роках 1918 і 1920 не існувала "Академія Наук України", лише Українська Академія Наук і від 1921 року Всеукраїнська Академія Наук. "Академія Наук України" віддзеркалює територіяльне, а не національне розуміння академії наук і цьої назви не треба уживати як за роки 1918-1923 тому, що така академія в Україні в тому часі не існувала.

2. Для прикладу згадаємо декілька видань: Н.Д.Полонська-Василенко, Українська Академія Наук. Нарис історії. Київ, "Наукова думка", 1993 (Це передрук видань історика з 1955-1958 року, що появилося в Мюнхені в двох томах), Ю.Храмов, С.Руда, Ю.Павленко, В.Кучмаренко, Рання історія Академії Наук України 1918-1921 (1918-1921). Київ, "Манускрипт", 1993. П.С.Сохань, В.І.Ульяновський, С.М.Кіржаєв, М.С.Грушевський і Академія. Київ, Академія Наук України. Інститут української археографії, 1993.

3. Докладніше обговорення схеми і історіографічних концепцій Грушевського в таких працях. Любомир Винар, Михайло Грушевський в українській і світовій історії

Нью-Йорк-Київ, Українське Історичне Товариство, 1993, crop. 15-29.

4. Михайло Грушевський, "Три Академії". Київські збірники історії й археології,
побуту і мистецтва.—Т. І, Київ, 1930. — С 12-14. Передруковано з моїм коментарем в
"Українському Історику", т.20, ч. 2-4, 1983. С 132-148. Дальше цитується, як "Три
Академії".

5. Критична аналіза концепцій Грушевського в нашій праці "Михайло
Грушевський і його концепція трьох київських академій", збірник "125 років київської

української академічної традиції 1861-1886". — Нью Йорк, Українська Вільна Академія наук, 1993, с 279-318.

6. Михайло Грушевський порівнював "Академію Ярослава" з "Академією Карла Великого", яка відограла провідну роль в розвитку європейсьої культури і освіти.

7. Олександер Оглоблин, Мазепа та його доба. Нью Йорк, 1960, стор.136. Важливо відмітити, що недавно започатковано Академіком Жуковським нову дисципліну "могилознавство", завдання якої є вивчити усі аспекти діяльності київського митрополита Петра Могили і його доби. Див. Аркадій Жуковський. Петро Могила й питання єдності церков. — Київ, 1997.

8. В.Гнатюк, В.Корииець, І.Кривенький, С.Томашівський, І.Франко, "Передмова", науковий збірник, присвячений проф. Михайлові Грушевському ученикам і прихильникам. Львів, 1906, стор. VII-VIII.

9. Дмитро Дорошенко. Мої спогади про давнє минуле. — Вінніпег, 1949.- С.ЗЗ.

10. Любомир Винар, Михайло Грушевський і Наукове Товариство Ім. Тараса Шевченка, 1882-1932, Мюнхен, 1970, стор.82.

11. Михайло Грушевський, "Велике діло", Україна, ч. 32, 1929, стор. 6. Про початки і завдання УНТ див. Грушевський, "Українське Наукове Товариство в Києві й його наукове видавництво, "Записи Українського Наукового Товариства в Києві, кн. І, 1908, стор. 3-15.

12. Історія Академії Наук України 1918-1923, Документи і матеріали, Київ, 1993, стор. 22-70, числа документів 5-71.

13. Див. Любомир Винар "Михайло Грушевський і його концепція трьох київських академій", збірник "125 років київської української академічної традиції 1861-1886". Нью Йорк, Українська Вільна Академія наук, 1993,279-318.

14. Докладніше в праці П.С.Соханя, В.Ульяновського, С Кіржаєва, цит. пр. Стор. 35-53.

15. Вісті з Української Центральної Ради, ч. 5, травень 1917, стор. 28. Докладніше про культурно-освітню працю за Центральної Ради в Дмитра Дорошенка, Історія України 1917-1923. Доба Центральної Ради, т. І, Нью Йорк, 1954, стор.386-405. Недавно появився короткий нарис Владислава Верстюка, Українська Центральна Рада, Київ, 1997 з коротким описом діяльності УЦР.

16. Питання впровадження української мови в усі установи, які діяли в Україні, було винятково важливе питання для Грушевського і будівничих УНРеспубліки. Це виразно бачимо у першій відозві М.Грушевського з 9 березня 1917р., мовляв "А в найближчім часі право на заведення рідної мови по всіх школах, од нижчих, до вищих, по судах і всіх урядових інституціях. З таким же спокоєм, але рішуче, домагаймося народе, того ж права для української мови від пастерів церкви, земств і всіх неурядових інституцій в Україні" - "Перша відозва Центральної Ради", Українська Центральна Рада. Документи і матеріали., т. І, Київ, 1996, стор. 38, док. ч. 3.

17.П.Сохань і інші, цит. пр., стор.48-49. Див. також Т.Щербань, "Чому було

пригашено діяльність УАН?", Вісник Академії Наук України, ч.7,1992, стор. 34-86.

18. Відділ рукописів ЦНВ АН України, ф. 1, спр. 26122. Цитую за Т. Щербанем, цит.пр., стор. 85.

19. Ю.Храмов і інші, Рання історія Академії Наук України (1918-1921), стор. 76.

20. Т.Щербань, цит.пр., стор. 84.

21. В.Г.Врублевський, "До створення Української Академії Наук
України". Український Історичний Журнал, ч.і, 1993, стор. 32.

22. Докладну аналізу поглядів Вернадського на національне відродження України подав Ігор Гирич в праці "Між російським і українським берегами. Володимир Вернадський і національне питання (у світлі щоденника 1917- 1919 років", Марра Мипсіі. Збірник наукових праць на пошану Я.Дашкевича. Львів, 1996, стор. 747-748.

23. Павло Скоропадський, "Українська культурна праця за гетьманщини в 1918 році", Державна думка, ч.4, 1951, стор. 33-34.

24. Наталія Василенко Полонська, Українська Академія наук, цит.пр.,стор. 18.

25. Сергій Єфремов пише: "Ніколи також не жалів я, що не вдалися всякі комбінації, з якими тоді з різних боків виступали, щоб українізувати гетьманське міністерство... я вважав (і вважаю), що ні один чесний громадянин не може іти до уряду викованого чуженецькими руками перевороту, маючи перед собою до того ж такий недвозначний документ реакційного курсу, як перша "грамота" Скоропадського" - Сергій Єфремов, щоденники 1923-1929. Київ, 1997, стор. 115. Треба згадати, що Єфремов писав свій "Щоденник" емоційно і не завжди об'єктивно.

26. Лист А.Кримського до М.Василенка від 24 вересня 1918р. ЦНБ, IP, ф. 40, спр. 1346, арк. 27. Цитую за М.С.Грушевський і Асасіетіа, стор. 42.

27. Цит.пр., стор. 44.

28. Докладніше про академічну наукову діяльність М.Грушевського в праці Любомира Винара, Михайло Грушсвський. Історик і будівничий нації. Нью Йорк-Київ, 1995.

29. Олександер Оглоблин, "Михайло Грушевський і українське
національне відродження", Український Історик, ч. 2-3, 1964, ст. 5.

ю