Місце макроекономіки в системі економічних наук.

Ключовими елементами моделі Домара-Харрода є величина заощаджень і схильність до заощаджень.

Головні особливості моделі Домара-Харрода. Модель ґрунтується на так званій капітальній теорії вартості. Тобто приймається, що вирішальне значення для економічного зростання мають запас капіталу та його збільшення. Праці відводиться підпорядкована роль. В основу моделі покладено, що при зростанні капіталу відбувається пропорційне зростання праці (DL / DK = const, де DL - приріст праці; DK - приріст капіталу).

Модель не враховує технологічних змін. У моделі приймається, що К / Y = DK / DY. У моделі основним фактором економічного зростання є сукупний попит. У моделі приймається, що інвестиції (І) дорівнюють заощадження (S). Чисті інвестиції тотожні приросту капітал (І = DK). Величину економічного зростання можна обчислити за формулою:

ЕЗ = DY / Y

де, ЕЗ - економічне зростання; DY - приріст продукту протягом певного періоду; Y - обсяг продукту в попередньому періоді.

Sy = S / Y = І / Y

де, Sy - схильність до заощадження; S - обсяг заощаджень; Y - обсяг продукту; І - обсяг чистих інвестицій (І = S).

Частка приросту капіталу (DK) у прирості продукту позначається k:

k = DK / DY = І / DY

Виходячи з того, що І / Y = Sy, а І / DY = k, і визначивши:

Y = І / Sy і DY = І / k

отримаємо функцію економічного зростання:

ЕЗ = DY / Y = (І / k) / (І / Sy) = Sy / k

Отже, економічне зростання визначається часткою заощаджень у продукті (через яку оцінюється загальна схильність до заощаджень), віднесеною до коефіцієнта, що показує внесок зростання капіталу у зростання продукту.

Економічне зростання можна забезпечити або шляхом збільшення заощаджень у національному доході, або шляхом підвищення ефективності використання додаткового капіталу.

Таким чином, модель Домара-Харрода відображає зв'язок між рівнем заощаджень, інвестиціями (капіталовкладеннями) та економічним зростанням.

Для більш точного визначення приросту продукту на одиницю капіталу дана модель враховує такий чинник, як темп зростання кількості населення, який віднімається від показника загального економічного зростання.

Місце макроекономіки в системі економічних наук.

Макроекономіка – галузь економічної науки, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого з метою забезпечення умов сталого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції і рівноваги платіжного балансу. Макроекономіка – це одна з наук, що вивчає закономірності функціонування національної економіки. Окрім неї, економіку вивчають багато інших економічних наук: політична економія, мікроекономіка, маркетинг, менеджмент, галузеві та функціональні економіки та ін. Водночас макроекономіка як наука, насамперед, спирається на положення та висновки політичної економії про розвиток виробничих відносин, розширене відтворення, дію об'єктивних економічних законів та механізми їх використання у практиці господарювання. Вона також має безпосередній зв'язок з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її у точну науку, дозволяє перейти від якісного до кількісного аналізу економічних явищ, процесів та закономірностей, які відбуваються в економіці. Отже, макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Вона досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів. Внутрішній стан та функціонування економічної системи як єдиного цілого забезпечується зв'язками між елементами, що входять до її складу, і зовнішнім середовищем. Мікроекономіка вивчає механізм функціонування та взаємовідносини індивідуальних економічних агентів, до яких належать окремі підприємства та організації (фірми, комерційні банки, страхові компанії тощо).

Макроекономіка базується на мікроекономічних явищах та процесах, що означає:

• макроекономічні показники є результатом зведення показників економічної діяльності окремих домогосподарств та фірм;

• макроекономічні закономірності відображають тенденції масової поведінки на мікрорівні;

• при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення про те, що домогосподарства та фірми приймають оптимальні мікроекономічні рішення;

• макроекономічні процеси є результатом взаємодії економічних агентів та економічної політики держави.

2 Об'єкт та предмет макроекономіки

Об'єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб'єктів, діяльність яких спирається на історично визначені форми виробничих відносин та адекватні їм механізми регулювання економічної діяльності. Окремі економічні системи відрізняються між собою формами власності на засоби виробництва та механізмами регулювання економіки. За цими ознаками економічні системи поділяють на три типи: ринкова економіка (чистий ринок), командно-адміністративна економіка (планова економіка), змішана економіка. Проміжним варіантом економічної системи є перехідна економіка. Субєктами макроекономіки є: держава, підприємства, домогосподарства. Предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм функціонування економіки, який являє собою сукупність зв'язків між окремими макроекономічними процесами та явищами. Макроекономіка повинна, з одного боку, визначати систему функцій, які відтворюють причинно-наслідкові зв'язки в економіці; з іншого — розкривати можливості людей впливати на причини з метою корегування тих наслідків, які вони викликають в економіці. Отже, макроекономіка виконує як пізнавальну так і прикладну функцію. Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, називають позитивною, а макроекономіку, що виконує прикладну функцію — нормативною.

3 Метод макроекономіки.

Для того , щоб виявити суть макроекономічних процесів і явищ та ефективно управляти економікою в умовах ринку існує набір методів і інструментів, за допомогою яких здійснюються макроекономічні дослідження. У загальнонауковому значенні термін „метод” означає шлях пізнання, засіб пізнання як певну сукупність або систему прийомів і операцій з метою мисленого відтворення предмета, що вивчається. Стосовно макроекономіки – це шлях пізнання суті макроекономічних законів, закономірностей.

При дослідженні макроекономіки використовуються такі діалектично – матеріалістичні методи, як: абстракція, аналіз; синтез; індукція; дедукція та інші.

До дійових методів макроекономічного дослідження належить економіко – математичне моделювання. В загальному вигляді макроекономічні моделі – це математичні рівняння, в яких виражені реальні економічні процеси в абстрактному вигляді.

При створенні моделі важливо знайти функцію, яка б пов’язала ендогенні та екзогенні параметри макроекономіки.

Ендогенні параметри – це величини, що визначаються в результаті розв’язання моделі ( рівень зайнятості, інфляції, величина національного доходу ставка процента та інші.)

Екзогенні параметри – величини, що знаходяться поза макромоделлю (питання техніки та технологій економічної ефективності, виробництва, поведінки споживача та інші).

Макроекономічні моделі поділяються на динамічні та статистичні.

Статистичні моделі фіксують економічний процес на початку і в кінці певного періоду і не відображають перехід від одного стану до іншого.

Динамічні моделі зображають економічні процеси з урахуванням фактору часу.

4 історія розвитку макроекономічної науки

Макроекономіка є досить молодою економічною наукою. За загальним визнанням своєї зрілості вона досягла у 30-ті роки XX ст., у період після світової економічної кризи, коли набула здатності впливати на економічну практику.

Початок свій макроекономічна наука бере ще у XVI ст. У 1576 р. француз Жан Боден обгрунтував зміну рівня цін (тобто інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Це була перша спроба макроекономічного аналізу цін із використанням кількісної теорії грошей. Дана теорія стала основою сучасної монетарної теорії.

Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у ХVШ ст. у працях французької школи фізіократів. Основоположник цієї школи Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообороту, так звану “Економічну таблицю” (1758 р.). Ця таблиця відображала загальну картину кругообороту товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому.

Підхід до оцінки регулювальних можливостей ринку пропонує марксистська теорія. К. Маркс розробив дві моделі господарського кругообороту – моделі простого й розширеного відтворення. Він дійшов висновку, що в умовах постійного нагромадження капіталу норма прибутку має тенденцію до зниження (закон тенденції норми прибутку до зниження).

У наш час значний внесок у розвиток макроекономічної теорії, зокрема макроекономічного аналізу, зробили англійський вчений К. Кларк, американський економіст С. Кузнєц, американські вчені П. Самуельсон, П. Хейне, американський економіст, росіянин за походженням В. Леонтьєв та ін. У своїх працях вони теоретично обгрунтували склад і зміст важливих макроекономічних показників, таких як національний продукт, доход і багатство, валовий випуск, зробили їх розрахунки.

В 70-х роках XIX ст. Неокласична теорія виникла. Як реакція на недоліки кейнсіанської теорії виникла неокласична школа

Отже, сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, котрі взаємодоповнюють одна одну.

Усе це визначає певні вимоги до макроекономічної теорії і практики перехідного періоду в Україні, основними з яких мають бути:

використання як базових таких економічних теорій, які б відповідали особливостям перехідної економіки та об'єктивним можливостям України і забезпечували їй економічне відродження в найкоротший відрізок часу;

визначення раціонального співвідношення між державним регулюванням економіки та її ринковим саморегулюванням, яке найбільшою мірою відповідає перехідному етапу розвитку країн зі змішаною економікою;

розробка стратегії по створенню конкурентного національного виробництва на основі власного науково-технічного потенціалу з метою суттєвого підвищення життєвого рівня населення.

5 макроекономіка і економічна політика

В основі механізму державного регулювання лежить економічна політика держави. Економічна політика – це цілеспрямований вплив держави на виробництво, доходи, зайнятість, інфляцію та інші макроекономічні параметри за допомогою зміни пропозиції грошей, рівня податків та державних витрат. Проблеми, пов'язані з визначенням цілей та пріоритетів економічної політики, істотно впливають на методи державного регулювання економіки. До загальновизнаних цілей економічної політики можна віднести такі:

1. Економічне зростання

2. Економічна ефективність

3. Економічна свобода

4. Повна зайнятість трудових ресурсів

5. Стабільність загального рівня цін

6. Справедливий розподіл доходів

7. Соціальний захист

8. Оптимальний платіжний і торговий баланс

9. Екологічна рівновага

Досягнення перелічених, а також інших цільових настанов є для суспільства складною проблемою. З одного боку, вони є загальновідомими і завжди мають місце у раціональній економічній політиці держави. З іншого боку, існує багато варіантів і методів досягнення оптимальності зазначених цілей. Деякі з них не можуть бути визначені в кількісній формі, що припускає різне їх трактування, й відповідно, різні варіанти економічної політики держави. Крім того, ряд цільових настанов, хоч і дає кількісну оцінку, складає взаємосуперечливі комбінації.

Таким чином, державна політика має базуватися на чіткому виявленні оптимальних пріоритетів у постановці цілей та оцінці можливих наслідків від їхньої реалізації. А це, в свою чергу, неможливе без перевірки відповідності вибраних цільових пріоритетів положенням та висновкам макроекономічної науки.

6 Методологічні принципи побудови системи національних рахунків.

Система національних рахунків (СНР) - це система взаємопов’язаних економічних показників, які відображають загальні та найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом і споживанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни. СНР базується на відповідних методологічних принципах, серед яких основними є

1) Продуктивною є будь-яка економічна діяльність, яка приносить доход суб’єктам цієї діяльності, як у сфері матеріального, так і нематеріального виробництва.

2) В основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на виробництво сукупного продукту і доходом, одержаним від його продажу. Цей принцип лежить в основі економічної рівноваги, до якої економіка постійно прагне.

3) СНР виходить із того, що економіка знаходиться у постійному кругообороті, а кругооборот - це безперервний потік “доходи-витрати”. Цей принцип свідчить про те, що доходи є функцією видатків, а видатки залежать від розподілу доходів.

Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість - характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створенні вартості в масштабах економіки в цілому. Додана вартість (ДВ) як внесок кожного окремого виробника розглядається в СНР стосовно виробника, а не продукту. А повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг включає крім ДВ також і проміжне споживання.

7 Основні макроекономічні показники.

До основних макроекономічних показників належать:

1) Валовий внутрішній продукт – сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. Існує 3 методи розрахунку ВВП:

- Виробничий метод – ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки та мінус субсидії:

ВВП = ∑ (ВВ – МВ) + (ПП – С)

ВВ – валовий випуск окремих галузей; МВ – матеріальні витрати окремих галузей; ПП – продуктові податки; С – субсидії.

- Метод кінцевого використання – сума кінцевих елементів сукупних витрат:

ВВП = С + Ig + G + Xn

C – споживчі витрати домогосподарств; Ig – валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки:

Ig = In + Am

In – чисті інвестиції; Am – амортизація; G – державні витрати; Xn – чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом товарів та послуг;

Xn = EXP-IM.

- Розподільчий метод – сума первинних доходів, створених резидентами країни за рік:

ВВП = w + R + i + p + Am + IT

w – нарахована зарплата; R – рента; i – процент у вигляді доходів від грошового капіталу; p – прибуток (нерозподілений прибуток, податок на прибуток, дивіденди, ін. доходи); IT – непрямі податки (акцизи, мито, ПДВ).

2) Чистий внутрішній продукт:

ЧВП = ВВП – Am.

3) Національний дохід – показує величину чистого доходу суспільства:

НД = ЧВП – ІТ, НД = w + R + i + p.

4) Особистий дохід – складається з первинних і вторинних доходів домогосподарств:

ОД = НД – ВСФ – Нерозподілений прибуток – Податок на прибуток + TR

ВСФ – відрахування від зарплати до страхових фондів; TR – соціальні трансферти (пенсії, стипендії).

5) Індивідуальний після податковий дохід

DI = ОД – Тінд

Тінд – особисті податки (прибутковий податок, податки на особисте майно, на спадщину).

6) Валовий національний дохід

GNI = ВВП + Y_L – Y_M

Y_L – первинні доходи, отримані з-за кордону; Y_M – первинні доходи, передані за кордон.

7) Валовий національний наявний дохід

GNDI = GNI + Tr_L – Tr_M

Tr_L – поточні трансферти, одержані з-за кордону; Tr_M – поточні трансферти, передані за кордон.

8 Методи обчислення ВВП

При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, яка створена всіма галузями економіки:

Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії. Це можна подати у вигляді формули :

ВВП = Σ(ВВ - MB) + (ПП - С),

Як бачимо, ринкова вартість ВВП, розрахованого виробничим методом, пов'язана з обчисленням валового випуску (ВВ) і проміжного споживання (MB) товарів та послуг.

При розрахунку ВВП методом кінцевого використання підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домашніх господарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість всіх товарів і послуг, спожитих суспільством:

ВВП = С + І + G + NX,

де С – кінцеві споживчі витрати домашніх господарств,

І – валові приватні внутрішні інвестиції.

G – державні витрати;

NХ – чистий експорт Розраховується як різниця між експортом та імпортом:

NХ = Х – М.

При розрахунку ВВП розподільним методом підсумовуються всі види факторних доходів, а також непрямі податки на бізнес:

винагорода за працю (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);

рентні платежі – це прибуток, який отримують власники нерухомості, включаючи імпутовану ренту за проживання у власних будинках;

чисті проценти – це різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки та процентними платежами, які фірми отримали від інших секторів: домашніх господарств, держави, не враховуючи виплати процентів по державному боргу;

доход від власності – це чистий прибуток підприємств, які перебувають у приватній власності;

прибуток корпорацій – цей компонент, у свою чергу, містить три складові: а) податок на прибуток корпорацій; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток корпорацій;

амортизаційні витрати;

чисті непрямі податки на бізнес – непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін. ) за відрахуванням субсидій. З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм;

Вибір того чи іншого методу розрахунку визначається наявністю надійної, вірогідної інформаційної бази. У більшості країн світу найпоширенішими із наведених методів розрахунку ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод.

Таким чином, ВВП – це сума всіх доходів, отриманих на території країни як резидентами, так і не резидентами. При виробництві товарів і послуг фірми використовують чинники виробництва: час робітників, їхню спроможність і зусилля; виробниче устаткування; землю; будинки. Чинники виробництва пропонуються в кінцевому рахунку домогосподарствами .

9 Номінальні та реальні макроекономічні показники. Індекси цін, інфлювання і дефлювання ВВП

Номінальний ВВП – це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в поточних цінах даного року.

Реальний ВВП – це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за базу.

Дефлятор ВВП – індекс цін, який відображає зміну цін на всю сукупність товарів та послуг:

Дефлятор ВВП показує темп зростання номінального ВВП за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім. Але, як відомо, на величину номінального ВВП впливають зміни як фізичного обсягу продукції, так і рівня цін. Тому для визначення ВВП з урахуванням лише зміни фізичного обсягу виробництва потрібно здійснити коригування показника номінального ВВП. процес коригування номінального ВВП здійснюється за допомогою дефлятора ВВП. Це дає змогу інфлювати (збільшити грошовий вираз ВВП з урахуванням динаміки цін) або дефілювати (зменшити грошовий вираз ВВП з урахуванням динаміки цін). Результатом цього коригування є обчислення реального ВВП для кожного року у постійних цінах, тобто цінах базового року:

Завдяки інфлюванню номінального ВВП грошовий вираз реального ВВП збільшується в ті роки, в яких ціни були нижчими від цін базового року. За допомогою дефілювання номінального ВВП грошовий вираз реального ВВП зменшується стосовно тих років, в яких ціни були вищими від цін базового року. Спираючись на дефлятор ВВП, можна також обчислити приріст (зменшення) номінального ВВП за рахунок цін:

<12 3 4 5 6 7 >

Дата добавления: 2014-11-29; просмотров: 3137;