Додаток. Синапси – це спеціалізовані зони контакту нейронів між собою, що забезпечують односторонню передачу нервового імпульсу
Синапси – це спеціалізовані зони контакту нейронів між собою, що забезпечують односторонню передачу нервового імпульсу. У синапсі розрізняють пресинаптичний полюс – кінцевий відділ першого нейрона, і постсинаптичний полюс – місце контакту другого нейрона з першим. Вони розділені синаптичною щілиною.
В залежності від того, які структурні компоненти нейронів взаємодіють між собою, розрізняють аксосоматичні синапси (аксон першого нейрона контактує з тілом другого), аксодендритні (аксон першого нейрона контактує з дендритом другого) і аксоаксональні (аксон одного нейрона закінчується на аксоні другого). Вважають, що аксоаксональні синапси не передають нервовий імпульс, а гальмують збудження. Крім того, між деякими нейронами знайдені дендродендритні, а також дендросоматичні контакти.
Бувають синапси з хімічною і електричною передачею. В останньому випадку контактуючі полюси дуже зближені, з’єднані особливими контактами – конексонами (трубочки для транспорту хімічних речовин). Хвиля деполяризації безпосередньо переходить від мембрани однієї клітини до іншої, імпульс може передаватися в обох напрямках (характерні для нижчих хребетних, безхребетних, зрідка – ссавців).
Більшість синапсів хімічної природи. Пресинаптичний полюс синапсу здебільшого утворений розширенням аксону і вкритий пресинаптичною мембраною, що містить електронно щільні ділянки з мікрофіламентами. Пресинаптичний полюс характеризується наявністю мітохондрій і синаптичних пухирців, які містять хімічні речовини – медіатори (найчастіше ацетилхолін, адреналін або норадреналін). При передачі нервового імпульсу відбувається деполяризація мембрани 1-го нейрона, шляхом екзоцитозу відбувається виділення у синаптичну щілину медіатора, який хімічно діє на постсинаптичну мембрану (в ній є білок-рецептор), що викликає хвилю деполяризації і утворення нервового імпульсу у 2-му нейроні. Гама-аміномасляна кислота є медіатором гальмівних синапсів. Вона стабілізує мембранний потенціал і цим гальмує генерацію нервового імпульсу.
Нервові закінчення. Зв’язок нейронів з різними тканинами і органами встановлюється за допомогою нервових закінчень (кінцевих нервових апаратів). Іноді до нервових закінчень відносять і міжнейронні синапси, які розглядались вище. Нервові закінчення є утворами досить складної будови, яка залежить від тканини, в якій вони знаходяться.. Розрізняють ефекторні (еферентні) і рецепторні (аферентні) нервові закінчення.
Ефектори. До ефекторів відносять рухові нервові закінчення м'язів та секреторні закінчення залозистих органів.
Руховими нервовими закінченнями скелетних м’язів є моторні бляшки або нейром’язові синапси. Вони складаються із нервового полюса (закінчення аксона рухового нейрона) і м'язового полюса (спеціалізована ділянка м'язового волокна - підошви моторної бляшки). Нервове волокно поблизу м’язової тканини втрачає мієлінову оболонку, а осьовий циліндр, розпадаючись на декілька гілок, занурюється у спеціалізовану нішу м’язового волокна. М’язове волокно тут не має міофібрил, але містить значну кількість мітохондрій і ядер. Сарколема утворює численні складочки, які формують вторинні синаптичні щілини. Розгалудження нервового волокна мають багато мітохондрій і синаптичних пухирців з медіатором ацетилхоліном. Таким чином моторна бляшка - це аксом’язовий синапс, де оболонка аксона виступає у ролі пресинаптичної мембрани, а сарколема м’язового волокна – постсинаптичної мембрани.
У кожному скелетному м’язі виділяють так звані рухові одиниці, що складаються з групи м’язових волокон і нервового закінчення. Усі волокна цієї групи скорочуються одночасно. Число м’язових волокон у рухових одиницях дуже варіює і залежить від того, наскільки складну роботу виконує м’яз, а отже, від точності контролю з боку нервової системи. Наприклад, в окоруховому м’язі число м’язових волокон у рухових одиницях становить близько 10, а у біцепсі – понад 1000.
Моторні нервові закінчення гладкої м'язової тканини формуються нервовими волокнами, які розповсюджені між м'язовими клітинами і утворюють на їх поверхні розширення, подібні до намистинок. Вони містять синаптичні пухирці, медіатори яких діють на оболонку міоцита, викликаючи скорочення.
У місцях контакту аксонів із секреторними клітинами залоз аксон галузиться, втрачає оболонку з лемоцитів, гілочки розташовуються тміж залозистими клітинами і закінчуються вузлуватими розширеннями з пухирцями і мітохондріями. Ефектори у залозах регулюють синтез і секрецію.
Рецептори (рецепторно-нейральні синапси) – це спеціалізовані кінцеві утвори дендритів чутливих нейронів, пристосовані до сприйняття подразнень оточуючого середовища і перетворення їх у нервові імпульси. У відповідності до їх локалізації виділяють дві групи рецепторів – ектерорецептори, які сприймають подразнення із зовнішнього середовища, і інтерорецептори, що розрізняють сигнали від власних тканин організму. За характером сприйняття чутливі нервові закінчення поділяють на механорецептори (сприймають дію механічних подразників), барорецептори (реагують на зміну тиску), фоторецептори (сприймають дію світла), хеморецептори (сприймають дію хімічних подразників), терморецептори (реагують на зміну температури).
Рецепторнінервові закінчення в залежності від будови ділять на вільні і невільні. Вільні нервові закінчення складаються лише із термінальних розгалужень дендритів, що втратили оболонку з лемоцитів. Вони, як правило, локалізовані в епітеліях (механорецептори волосяних фолікулів, у вигляді сітки, деревоподібні рецептори епідермісу, що сприймають температуру і біль, різноманітні рецептори серозних оболонок, епітелію трахеї, статевих органів).
Невільні рецептори включають осьовий циліндр нервового волокна і клітини нейроглії. Якщо невільні нервові закінчення оточує сполучнотканинна особлива капсула, вони носять назву капсульованих, якщо ж її немає – некапсульованих. Некапсульованими рецепторами є дотикові епітеліоцити Меркеля, або дотикові меніски, нервово-сухожильні і нервово-м’язові веретена (механорецептори). У капсульованих нервових закінченнях, як правило, відростки нейронів оточені лемоцитами і утворами сполучної тканини. Прикладом можуть служити пластинчасті тільця Фатер-Пачіні - барорецептори, дотикові тільця (Мейснера) -рецептори тактильної чутливості, цибулиноподібні тільця (Гольджі-Маціоні) - барорецептори, кінцеві колби (Краузе)- терморецептори та інші. Наприклад, пластинчасте тільце Фатер-Пачіні має внутрішню колбу і багатошарову зовнішню капсулу. Внутрішня колба утворена спеціалізованими нейролемоцитами. Сюди занурений термінальний відділ нервового волокна, що втрачає мієлін і розпадається на тонесенькі кінцеві гілки. Зовнішня капсула складається з великої кількості сполучнотканинних пластинок, утворених фібробластами і спірально зорієнтованими пучками колагенових волокон.
6. Рефлекторна дуга– це сукупність нервових утворів, які беруть участь у здійсненні рефлексу. Найпростіші рефлекси здійснюються за допомогою спинного мозку, без участі головного. Реакція починається з чутливого нервового закінчення (рецепторного) на периферії (появи у ньому збудження). Це збудження передається до спинного мозку, де переробляється у рухливий імпульс, який направляється до м'яза чи залози. Рефлекс здійснюється за участю трьох типів нейронів – чутливих (рецепторних), вставних (асоціативних) і рухових (ефекторних).
Найпростіші (моносинаптичні) рефлекси проходять без участі вставних нейронів. У такій рефлекторній дузі чутливий нейрон безпосередньо контактує, утворюючи синапс, з тілом рухового нейрона у сірій речовині спинного мозку, що приводить у дію робочий орган. Такі рефлекси швидкі, беруть участь у регуляції тонусу м’язів і пози тіла (наприклад, колінний рефлекс).
Більшість рефлексів – полісинаптичні. Вони проходять за участю вставних нейронів центральної нервової системи, тому мають хоча б два (а найчастіше більше) синапсів. Серед полісинаптичних рефлексів бувають прості (які проходять за участю лише спинного мозку) і складні (які утворюють висхідні нервові шляхи з головним мозком).
До простих полісинаптичних рефлексів відносять мимовільні реакції, необхідні для регуляції роботи організму (наприклад, рефлекс звуження зіниці ока, дихання, кашлю, чхання), попередження пошкоджень тіла (наприклад, рефлекс відсмикування руки при опіках, проколах, тощо).
(Самостійно! – схема рефлекторної дуги!) Розглянемо рефлекторну дугу такого рефлексу детальніше.
Рецепторні нейрони, які сприймають подразнення і передають його у ЦНС, знаходяться у спинномозкових вузлах.Вони псевдоуніполярні. Їх довгий відросток йде до периферії у складі спинномозкових нервів і утворює рецептор (чутливий кінцевий апарат). Короткий відросток входить до спинного мозку через задні корінці, розгалужується в білій речовині і йде вверх і вниз. Через кілька сегментів обидві гілки закінчуються на тілах вставних нейронів в сірій речовині спинного мозку. Вставні нейрони мають короткі дендрити, їх аксон також розгалужується і в нижчих і вищих сегментах передає імпульс на рухові нейрони сірої речовини спинного мозку. Ефекторні (рухові, моторні) нейрони розташовані у передніх рогах сірої речовини окремими групами, які називаються ядрами. Це найбільші клітини спинного мозку. Вони мають сильно розгалужені дендрити. Аксони рухових нейронів виходять у складі спинномозкових нервів і йдуть до робочого органу (м’язу, залози) утворюючи там руховий кінцевий апарат - моторну бляшку..
Між центральною нервовою системою і робочими органами існує не лише прямий зв’язок (відповідь на подразнення). Але і система зворотного зв’язку. При подразненні чутливих нервових закінчень робочого органу (наприклад, пропріорецепторів м’язів) виникає збудження, що передається в центральну нервову систему, де проходить аналіз стану цих органів, точності і правильності виконаної роботи. Нервові центри у відповідь на отриману інформацію вносять корегуючі зміни у рефлекторний акт. Таким чином здійснюється система зворотного зв’язку робочого органу і нервових центрів у вигляді так званого рефлекторного кільця.
Переважна більшість рефлексів організму набагато складніша вищеописаного. Вони проходять з участю як спинного, так і головного мозку. У рефлекторних дугах чутливий нейрон утворює у спинному мозку синапс з другим нейроном, який посилає імпульс у головний мозок. Виникають висхідні нервові шляхи. Головний мозок аналізує і зберігає цю сенсорну інформацію. Дуже багато рефлексів організму здійснюється за участю вищих відділів головного мозку (кори великих півкуль). Вони базуються на попередньому досвіді організму, включають багато гальмівних і збудливих нейронів і називаються умовними.
7. Розвиток і регенерація нервової тканини (самостійно!!!!)
Питання для самостійного вивчення:
1. Розвитокнервової системи в філогенезі.
2. Схема рефлекторної дуги.
3. Розвиток і регенерація нервової тканини.
Таблиці:“Нейрони”, “Нейроглія”, “Рефлекторна дуга”, “Нервові закінчення”.
Додаток
Викладач Федорова Олександра Петрівна за атестаційний період було розроблено таке методичне забезпечення:
дисципліна «Економіка підприємства» для студентів «Туристичне обслуговування» - 31, 32, 33 - ТО - 2012 р. :
навчальна програма; робоча програма; конспект лекцій;методичні рекомендації до самостійної роботи; завдання до контрольної роботи.
дисципліна «Економіка підприємства» для студентів «Готельне обслуговування» - 31,32,33,34,35,36 – ГО - 2012 р.: навчальна програма; робоча програма; конспект лекцій; методичні рекомендації до самостійної роботи; екзаменаційні білети.
дисципліна «Економіка підприємства» для студентів «Бухгалтерський облік» - 21, 22, 23 – БО – 2012 р.: навчальна програма; робоча програма; конспект лекцій; методичні рекомендації до самостійної роботи; екзаменаційні білети;
комплексна контрольна робота для групи 23 – БО.
дисципліна «Економіка підприємства» для студентів «Туристичне обслуговування» 31, 32, 33 - ТО - 2013 р.: навчальна програма;робоча програма;
конспект лекцій; методичні рекомендації до практичних занять; методичні рекомендації до самостійної роботи; тестові завдання; завдання до контрольної роботи.
дисципліна «Економіка підприємства» для студентів «Готельне обслуговування» - 31, 32, 33, 34, 35,36 – ГО – 2013 р. навчальна програма; робоча програма;конспект лекцій; методичні рекомендації до практичних занять;
методичні рекомендації до самостійної роботи;тестові завдання;
екзаменаційні білети.
дисципліна «Економіка підприємства» для студентів «Бухгалтерський облік» групи 21, 22 – БО - 2013 р.:
навчальна програма; робоча програма; конспект лекцій; методичні рекомендації до практичних занять; методичні рекомендації до самостійної роботи; тестові завдання; екзаменаційні білети; комплексна контрольна робота для групи 22 – БО.
дисципліна «Економіка торгівлі» для студентів «Товарознавство та комерційна діяльність» - 31, 32, 33 – ТКД – 2013 р.:
навчальна програма; робоча програма; конспект лекцій;
методичні рекомендації до практичних занять, екзаменаційні білети .
дисципліна «Основи менеджменту» для студентів «Товарознавство та комерційна діяльність» - 31, 32, 33 – ТКД – 2013 р.:
навчальна програма; робоча програма; конспект лекцій; методичні рекомендації до семінарських занять; методичні рекомендації до самостійної роботи;
екзаменаційні білети.
Тема 1. Підприємство як суб’єкт господарювання – 2 год.
Лекція 1. Підприємство як суб’єкт господарювання
1. Національна економіка країни.
2. Поняття підприємства.
3. Законодавчі акти, що регулюють діяльність підприємства.
4. Загальна структура підприємства.
5. Класифікація підприємства за різними ознаками.
Навчальна мета: розкриття узагальнюючих знань про діяльність підприємства.
Виховна мета: сприяти вихованню дбайливого, раціонального ставлення до використання ресурсів.
Розвивальна мета: розширювати розуміння внутрішніх і зовнішніх обставин, що впливають на діяльність підприємства.
1. Національна економіка країни.
Економіка є найважливішою сферою суспільних відносин і розглядається як:
- сукупність відносин, що визначаються характером власності на засоби виробництва.
- як господарство країни, галузі, району тощо.
- як наукова дисципліна що займається вивченням народного господарства його галузей, окремих підприємств, а також окремих елементів виробництва (капітал, фонди, праця, заробітна плата).
Економіка підприємства – це наука про ефективність виробництва, шляхи і методи досягненням підприємством найкращих результатів при найменших затратах (економія ресурсів).
Національна економіка (господарський комплекс, суспільне виробництво) країни - це сукупність різних взаємопов’язаних галузей, які відрізняють її господарство від господарства інших країн. А галузь – це сукупність господарських одиниць,які виробляють продукцію і виконують однакову функцію господарства.
Кількісне співвідношення між окремими галузями визначають галузеву структуру економіки. Ця структура не залишається сталою, коливається одні галузі розвиваються швидше інші знаходяться в стагнації (застій у виробництві).
Основні фактори, які впливають на галузеву структуру господарства будь - якої країни:
· наявність природних ресурсів, історичні умови розвитку економіки,
· геополітичне становище держави,
· географічне розташування, кліматичні умови,
· рівень науково - технічного розвитку, розвиток транспорту,
· культурно - освітній рівень населення.
Для аналізу галузевих структур користуються показниками:
1. Частка випуску продукції окремої галузі (ɑ гал. )
ɑ гал. = (Q гал. / Q заг.) * 100%
2. Темп росту (зниження) обсягу виробництва окремої галузі
T гал = (Q гал. /Q заг.) * 100%
2.Поняття підприємства.
Підприємство – це організаційно-відокремлена й економічно-самостійна ланка господарства, що спеціалізується на виготовленні продукції, виконанні робіт та наданні послуг. Головне завдання підприємства полягає в задоволенні потреб ринку в його продукції або послугах з метою отримання прибутку.
Ознаки підприємства:
1) виробничо-технічна єдність:
· продукція в умовах поділу праці набуває форми товару;
· володіння певним складом виробничих фондів;
· розробка єдиної технічної політики;
2) організаційно-соціальна єдність:
· наявність єдиного трудового колективу;
· управління підприємства одним керівником і адміністрацією;
· наділення підприємства реквізитами і правами юридичної особи;
3) фінансово-економічна самостійність:
· вільний вибір виду діяльності;
· можливість самостійного формування програми діяльності, постачальників, матеріально-технічних та інших ресурсів;
· вільний нойм працівників залежно від власної потреби;
· самостійний розподіл прибутку;
· визначення та обґрунтування форм і розмірів матеріального стимулювання працівників;
· самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності.
Регулюють діяльність підприємств в Україні Закони України та інші законодавчі акти:
- Закон України ’’ Про власність ’’ від 07.02.1991 р.
- Закон України ’’ Про підприємства в Україні ’’ від 27.03. 1991р.
- Господарський кодекс України від 16.01.2003р.,
- Податковий кодекс України від 16.01.2003р.,
що визначають види підприємств, правила їх створення, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації і т. п.
Діяльність підприємства регулюється статутом і колективним договором підприємства.
Статут – це зібрання правил, що регулює зовнішню і внутрішню діяльність підприємства.
У статуті зазначаються:
Ø назва, місцезнаходження, статут та організаційно-правова форма організації;
Ø предмет, цілі, завдання та основні форми діяльності;
Ø порядок утворення і діяльності органів управління організації;
Ø джерела фінансування та порядок використання майна і коштів ;
Ø порядок внесення змін до статуту організації;
Ø порядок реорганізації або ліквідації організації, використання її майна і коштів в разі припинення діяльності;
Ø права і обов’язки працівників організації.
До статуту можуть включатися інші положення, пов’язані з особливостями діяльності організації.
Колективний договір – угода між керівництвом підприємства і трудовим колективом, щорічно переглядається і регулює їх взаємовідносини.
3. Виробнича та загальна структура підприємства.
Підприємство – це організаційно відокремлена, економічно самостійна одиниця виробничої сфери народного господарства, яка спеціалізується на виготовленні продукції, надання послуг або виконанні робіт.
Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. На підприємстві здійснюється виробництво продукції, надання послуг, має місце безпосередній зв'язок працівника із засобами виробництва. До виробничих підприємств належать: заводи, фабрики, шахти, комбінати, кар'єри, порти та інші господарські організації виробничого призначення. Також є підприємства торгівельного або торгівельно-посередницького профілю (магазини, гуртові склади); сфери надання послуг (туристичні фірми, ательє, перукарні, тощо).
Структура підприємства - це його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів та систему зв'язків, підпорядкованості та взаємодій між ними. У практиці господарювання виділяють загальну, виробничу та організаційну структуру управління.
Організаційна структура підприємства – це поділ підприємства на департаменти, підрозділи, відділи, цехи, лабораторії, ланки, групи з метою упорядкування управління, налагодження їх взаємодії, встановлення підпорядкованості і відповідальності.
Виробнича структура підприємства – це поділ економічного об'єкта на частини, елементи за виробничо-технологічними ознаками (заготівельне, ливарне, складальне виробництво, механічна, термічна обробка тощо)
Структура підприємства визначається наступними основними факторами: - розміром підприємства;- галуззю виробництва;
- рівнем технології і спеціалізації підприємства.
Слід зазначити, що будь-якої стандартної структури не існує. Вона постійно коректується під впливом виробничо-економічної кон'юнктури, науково-технічного прогресу, соціальноекономічних процесів.
До основних функцій виробничого підприємства можна віднести:
· виробничо-технологічні;
· економічні;
· соціальні;
· зовнішньоекономічні.
Допоміжні функції підприємства зводяться до забезпечення документообороту, обліку, гарантування безпеки, статичної звітності, та ін.
Функції підприємства конкретизуються і уточнюються залежно від розмірів підприємства,галузевої приналежності, форми власності, наявності соціальної інфраструктури, ступеня специлізації і кооперування.
2.Класифікація підприємства за різними ознаками.
Підприємства класифікуються за рядом ознак:
1.Мета і характер діяльності – комерційні і некомерційні.
2.Форма власності: приватні, колективні, державні, муніципальні, спільні.
3.Належність капіталу підприємства: національні,іноземні, змішані.
4. За видами діяльності : промислові, сільськогосподарські, будівельні , транспортні, торговельні, виробничо - торгові, торгово - посередницькі , інноваційно -впроваджувальні, лізингові, банківські, страхові, туристичні тощо.
5. Розміри підприємництва за чисельністю: малі, середні, великі.
6.Правовий статус і форма господарювання: галузево-функціональний вид діяльності, одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства, технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування головні (материнські), дочірні, асоційовані, філії.
Питання для самоперевірки:
1. Дати визначення національної економіки, галузі.
2. На які виробництва поділяється суспільне виробництво?
3. Назвати показники аналізу галузевої структури.
4. Що таке підприємство?
5. Чим регулюється діяльність підприємництва?
6. Дати визначення організаційної структури підприємства.
7. Які основні фактори визначають структуру підприємства?
8. Назвати допоміжні функції підприємства?
9. Які є підприємства за видами діяльності?
10. Які є підприємства за метою та характером діяльності?
Література:
1. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навч. посібник. Вид. 2-е допов. і перероб. К. Атіка 2007. с. – 528.
2. Дядечко Л.П. Економіка туристичного бізнесу. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 224 с.
3. Пуцентейло П.Р. Економіка і організація туристично-готельного підприємства. Навч. посіб. К. Центр навчальної літератури. 2007 – 344с.
Тема 2. Система планування на підприємстві – 2год.
Лекція 2. Планування діяльності підприємства
1. Планування діяльності підприємства як функція управління.
2. Система планів підприємства, їх взаємозв’язок.
3. Стратегічне планування.
1.Планування діяльності підприємства як функція управління.
Процес управління підприємством є поєднання багатьох функцій: планування, організація, координація, регулювання, облік, контроль, стимулювання, тощо. Ці функції завжди спрямовані на досягнення цілей управління.
Планування – це процес встановлення цілей підприємства і вибору найефективніших способів їх досягнення.
Мета планування – ліквідація негативного впливу на підприємство, мінливості середовища в якому воно функціонує.
Планування як управлінський процес характеризується такими рисами:
- має дві сторони (соціально-економічну, організаційно-технічну);
- носить інформаційний характер;
- є чинником інтенсифікації виробництва.
Якість планування на підприємстві залежить від врахування його принципів.
Основні принципи:
- необхідність – обов’язковість планів;
- єдність – спільність економічних цілей;
- безперервність – перехід від стратегічних планів до тактичних;
- оптимальність – вибір найрезультативнішого;
- гнучкість – коригування планів;
- точність – точність планових показників;
- принцип участі – кожен учасник (працівник) процесу;
- ефективність – обмеження ресурсів найбільший економічний ефект.
Методи і способи встановлення планових показників:
- ресурсний; - статистичний; - факторний; - балансовий;
- економіко-математичний; - графоаналітичний; - нормативний.
2.Система планів підприємства, їх взаємозв’язок.
Види планів підприємства класифікуються за такими ознаками:
1. Обов’язковість планових завдань
- директивні – обов’язкові для виконання; індикативні – рекомендовані.
2. Тривалість періоду планування
Залежно від тривалості планового періоду розрізняють перспективне (довгострокове й середньострокове) і поточне (короткострокове) планування. Тривалість планового періоду залежить від ступеня визначеності умов діяльності підприємства, його галузевої належності, економічної ситуації в країні, достовірності первинної інформації, якості її аналітичної обробки тощо.
Довгострокове планування визначає загальну стратегію підприємства, основні напрямки його діяльності. При складанні плану вивчаються варіанти розширення виробництва та зниження витрат. Прогнозуються зміни в номенклатурі продукції й уточнюється політика у функціональних сферах. Результатом цього плану є формулювання довгострокових цілей, складання довгострокових проектів і прийняття довгострокової політики.
Середньостроковепланування – це, власне, деталізований стратегічний план на перші роки діяльності підприємства. Середньострокове планування враховує можливості усіх підрозділів на основі їхньої власної оцінки. Розробляються план підприємства з маркетингу, план виробництва, план з праці й фінансовий план.
Поточне планування полягає у розробленні планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямками його діяльності на більш короткі періоди ( рік, півріччя, квартал, місяць) і передбачає планування обсягу виробництва, плану з праці й заробітної плати, планування матеріально-технічного забезпечення, собівартості, прибутку, рентабельності тощо.
3. Залежно від змісту планових рішень:
- виробничі; маркетингові; фінансові; соціальні, та ін.
- стратегічне планування; тактичне планування;
- оперативне планування; бізнес-планування.
Певна система планування полягає у розробці та взаємоузгодженості планів різних видів. Кожен з них має свої особливості, що до сукупності розрахункових показників, часового інтервалу планування, рівня планування та інше. Найчастіше плани поділяють за часовими рамками розрахунку техніко – економічних показників в чому і полягає іх взаємозв’язок.
3.Стратегічне планування.
Постійна мінливість ринкового середовища зумовила необхідність застосування стратегічного підходу до системи господарювання на підприємстві.
Стратегія – це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їхнього досягнення. Стратегії передує місія – як комплексна мета, що включає зовнішні і внутрішні орієнтири діяльності підприємства.
Місія не є отримання прибутку. На виконання місії спрямовуються стратегічні цілі (стратегії).
Ціль – це стан окремих характеристик фірми, які треба досягнути. Цілі можуть бути економічними і неекономічними.
Метою розроблення стратегії розвитку підприємства є виявлення основних напрямків його ефективного функціонування на підставі максимальної реалізації існуючого науково-технічного потенціалу у взаємозв’язку із внутрішньовиробничими резервами й зовнішнім навколишнім середовищем.
Основними завданнями формування стратегії підприємства є:
- вибір ефективних напрямків господарської діяльності;
- визначення обсягу капітальних вкладень та інших ресурсів, необхідних для здійснення напрямків господарської діяльності; - оцінка результатів віддачі.
Функції стратегічного планування:
- розподіл ресурсів; адаптація до зовнішнього середовища;
- координація і регулювання; організаційні зміни.
Базові стратегії:
- зростання; скорочення (політ. пакети); стабілізації.
Функціональні стратегії:
- виробничапов’язана з швидкістю та масштабами змін, що їх потрібно здійснити на підприємстві.;
- НДКР (наукових досліджень та розробок) - це стратегія створення та використання нововведень різних типів, що, зрештою, і забезпечує підприємству стратегічний розвиток;
- фінансова - основа для вибору альтернативи, яка зумовлює природу та напрямки фінансових відносин за межами, так і всередині підприємства.;
- екологічна– раціональне використання ресурсів;
- МТЗ (матеріально-технічного забезпечення) - це відображення фізичного розподілу та руху матеріальних потоків;
- управляння персоналом - створення відповідної системи управління; визначення системи планування, організації, керівництва, контролю персоналу;
- маркетингова - це стратегія промислових підприємств, орієнтованих на ринкові цінності.
Стратегічний план підприємства складається в такій послідовності:
1. Формування стратегічних цілей діяльності підприємства.
2. Аналіз ділового навколишнього середовища та ринкових чинників.
3. Формулювання генеральної стратегії й аналіз стратегічних альтернатив.
4. Оцінка підприємницького потенціалу і перспектив розвитку фірми.
5. Розроблення ресурсних і функціональних стратегій: маркетингу, НДДКР, організаційних змін; фінансова, соціальна й екологічна стратегія.
6. Реалізація плану, контроль і оцінка соціально-економічних результатів.
Стратегічний план підприємства складається з таких розділів:
- цілі й напрямки діяльності; - поточні й довгострокові завдання;
- генеральна стратегія; - функціональні стратегії;
- опис найбільш важливих програм; - опис зовнішніх операцій;
- обсяг вкладень і розподіл ресурсів; - формулювання стратегій.
При складанні стратегічного плану використовується інформація:
- обсяг річного продажу за групами товарів;
- річний прибуток і збитки за підрозділами;
- річний обсяг експорту його питома вага; - частка ринку; - - обсяг щорічних капітальних вкладень;
- баланс на кінець останнього року плану; - фінансовий план.
Стратегія підприємства розробляється на різні проміжки часу залежно від ступеня передбачуваності майбутнього, тривалості періоду впровадження ідеї, галузевої належності підприємства й рівня технічної оснащеності (від 3 до 10р.).
Питання для самоперевірки:
1. Дати визначення процесу планування.
2. Які є види планів?
3. Що входить в зміст планових рішень за класифікацією видів планів?
4. Розкрити функції стратегічного планування.
5. Послідовність викладення стратегічного плану підприємства.
Література:
1. Про внесення змін до Закону України « Про туризм»: Закон України від 18.11.03. (№ 324/95-ВР)
2. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навч. посібник. Вид. 2-е допов. і перероб. К. Атіка 2007. с. – 528.
3. Дядечко Л.П. Економіка туристичного бізнесу. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 224 с.
4. Пуцентейло П.Р. Економіка і організація туристично-готельного підприємства. Навч. посіб. К. Центр навчальної літератури. 2007 – 344с.
5. Туризм в Україні. Статистичний збірник. - Київ, 2008. - 218 с. Туризм в Україні. Статистичний збірник. - Київ, 2008. - 218 с.
Тема 3. Продукція: сутність, різновиди і конкурентоспроможність – 2 год.
Лекція 3. Економічне обґрунтування виробничої програми підприємства.
1. Поняття виробничої програми.
2. Формування виробничої програми.
3. Натуральні та вартісні показники виробничої програми.
4. Якість продукції, та її показники.
5. Конкурентоспроможність продукції.
1. Поняття виробничої програми.
Виробнича програма підприємства- це та кількість продукції, які потрібно виробити в плановому році, щоб забезпечити план продажу (поставок).
Виробнича програма складається з двох основнихрозділів:
- план виробництва продукції в натуральному вираженні;
- план виробництва продукції у вартісному вираженні.
Основним завданням плану є створення на стадії виробництва передумов для одержання максимального прибутку внаслідок оптимального обсягу випуску продукції при найкращому використанні виробничих ресурсів.
Натуральними показникамивиробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях (в фізичних одиницях виміру: штуки, тони, метри тощо) та по номунклатурі і ассортименту.
Номеклатура - це перелік назв окремих видів продукції.
Асортимент - це різновидність виробів в межах даної номенклатури
Вимірники виробничої програми:
- натуральні(штуки, тонни, метри тощо) – дозволяють визначити обсяг тільки однорідної продукції;
- вартісні(грн.) необхідні для узагальненої оцінки обсягів діяльності підприємства, яке виробляє широкий асортимент продукції;
- трудові– визначають сумарну трудомісткість програми в нормативній (нормо-годин) і фактичній (людино-годин) трудомісткості.
2.Формування виробничої програми.
Номенклатуру, асортимент і обсяг поставок підприємство визначає самостійно шляхом вивчення ринків збуту, державних замовлень, діючих прямих тривалих зв’язків з підприємствами-споживачами, інших укладених господарських угод.
Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму необхідно визначити програму підприємства, у його плані повинна бути представлена така важлива інформація як:
- характеристика пропонованої продукції;
- оцінка можливих ринків збуту та конкурентів;
- стратегія маркетингу;
- наявні виробничі ресурси (виробничи фонди, трудові ресурси);
Узагальнюючими плановими показниками є вартісні показники товарної, реалізованої, валової й чистої продукції.
Товарна продукціяце вартість продукції підприємства, що буде випущена у плановому періоді й підготовлена до реалізації.
До товарної продукції належать:
- готові вироби, запасні частини, напівфабрикати свого виробництва й продукція допоміжних цехів, що поставляється на сторону;
- роботи промислового характеру,щовиконані на сторону й для непромислових господарств свого підприємства;
- капітальний ремонт і модернізація устаткування, виконані робітниками підприємства;
- тара, яка не враховується в оптову ціну виробу;
- роботи промислового характеру, пов’язані з освоєнням і впровадженням нової техніки;
- послуги капітального будівництва;
- монтажні роботи, виконані штатними працівниками;
- інша продукція.
Не включаються в товарну продукцію:
- послуги заводського транспорту;
- капітальний ремонт будинків і споруджень;
- роботи з усунення дефектів продукції, виявлені після поставки замовникові;
- вартість конструкційних робіт, виконаних на сторону;
- науково-дослідницькі та проектні роботи на сторону;
- відпускання на сторону купованої енергії;
- продукція непромислових господарств;
- реалізація відходів, товарно-матеріальних цінностей та інше.
3.Натуральні та вартісні показники виробничої програми.
Для планування виробничої продукції необхідно визначити показники обсягу виробництва, які бувають натуральні і вартісні.
Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках (N) може бути обчисленим виходячи з величини матеріальних ресурсів і норм витрат цього виду ресурсу на одиницю продукції. N= 
- натур. один
Мзаг. – величина натуральних ресурсів
Нв . – норма витрат на даний вимір часу.
Вартісні показники виробництва продукції є обсяги товарної продукції, реалізованої продукції, валової продукції.
Товарна (валова) продукція відображає обсяг виготовленої продукції; застосовується для аналізу витрат на 1 гривню товарної продукції, динаміки й структури виробництва, матеріаломісткості продукції;
Реалізована продукція відображає обсяг продукції, що надійшов у споживання; застосовується для розрахунку прибутку й аналізу виконання зобов’язань із постачання.
Реалізована продукція– це товарна продукція, яка відвантажена споживачеві, за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника або мають надійти в зазначений термін.
Згідно з чинним законодавством реалізованою продукцією вважається продукція, що відвантажена замовникові незалежно від того, оплачена вона чи ні.
За складом товарна й реалізована продукція однакові. Кількісно товарна й реалізована продукція відрізняються на величину залишків нереалізованої продукції на початок і кінець планового періоду.
Чиста продукціявідображає обсяги власних робіт, застосовується для розрахунку продуктивності праці, фондовіддачі.
Для характеристики обсягу виробництва заводу також використовують показники валового й внутрішньозаводського обороту.
Валовий оборот (ВО)– це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана, у межах підприємства чи поза ним.
Валовий оборот охоплює:
- усі готові вироби;
- продукцію, виготовлену цехами заводу;
- взаємні послуги цехів;
- зміни залишків незавершеного виробництва.
Внутрішньозаводський оборот (ВЗО) – сума продукції й послуг, що використовуються в межах підприємства. Внутрішньозаводський оборот дорівнює різниці між валовим оборотом і валовою продукцією:
.
До складу внутрішньозаводського обороту належать:
- вартість напівфабрикатів власного виробництва, використаних для виробничих і господарських цілей підприємства;
- вартість витраченого інструменту й усіх видів енергії власного виготовлення;
- послуги заводського транспорту й ремонтних цехів.
4. Якість продукції, та її показники.
Під якістю продукції розуміють сукупність властивостей, що зумовлюють придатність продукції, (відповідно до її призначення) задовольняти певні потреби споживачів.
Якість продукції пов’язана із споживчою вартістю товару, але ці поняття не тотожні. Споживча вартість характеризує задоволення певної потреби споживачів - це є корисність речей. Але одна і та ж сама споживна вартість може різною мірою задовольнити потребу споживача. Тому якість характеризує міру задоволення потреби,ступінь придатності і корисності товару, яка може бути виявлена тільки в процесі споживання.
Слід розрізняти поняття якості продукції та поняття її технічного рівня. Поняття технічного рівня за змістом вужче від поняття якості, оскільки охоплює сукупність лише техніко-експлуатаційних характеристик. Показники технічного рівня встановлюються при проектуванні нових знарядь праці (транспортних засобів, машин, приладів).
Значення підвищення якості продукціїполягає в тому, що недостатній рівень якості має негативні економічні, соціальні та екологічні наслідки.
Оцінювання якості передбачає її абсолютного, відносного, перспективного і оптимального рівнів.
Абсолютний рівень якості визначають обчисленням певних показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів. Встановлення відносного рівня якості полягає у зіставленні абсолютних показників якості продукції з відповідними показниками аналогічних кращих зразків. Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки мають відображатись у перспективному рівні якості продукції. Оптимальнийрівень якості відповідає мінімальній величині загальних суспільних витрат на виробництво та експлуатацію продукції
5. Конкурентоспроможність продукції
Конкурентоспроможність – це характеристика товару, що відображає її відмінність від товару-конкуренту як за ступенем задоволення конкретної потреби, так і за витратами на його забезпечення. Важливим елементом системи управління якістю і конкурентоспроможністю є стандартизація, тобто діяльність зі створення норм, правил і вимог до якості продукції та їх закріплення у відповідних нормативних документах.
Стандарт –це затверджений уповноваженим органом документ, який встановлює загальні правила, інструкції, характеристики певної діяльності, процесів, продукції, послуг, включаючи і ті, дотримання яких не є обов’язковим.
Стандарти можуть бути:міжнародні; регіональні; національні.
А також існують:
Державні стандарті України – прийняті центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації.
Галузеві стандарти - розробляються за відсутність державних стандартів.
Стандарти підприємств використовуються лише на конкретному підприємстві. Для визначення відповідності продукції певним вимогам якості видаєтьсясертифікат – документ, що підтверджує високий рівень якості продукції. Кожен вид товарів який підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку має бути сертифікованим. В Україні розрізняють обов’язкову та добровільну сертифікацію.
Література:
2. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навч. посібник. Вид. 2-е допов. і перероб. К. Атіка 2007. с. – 528.
3. Дядечко Л.П. Економіка туристичного бізнесу. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 224 с.
4. Пуцентейло П.Р. Економіка і організація туристично-готельного підприємства. Навч. посіб. К. Центр навчальної літератури. 2007 – 344с.
Тема 4. Трудові ресурси
1. Персонал підприємства.
2. Класифікація персоналу підприємства.
3. Кількісна характеристика персоналу і її показники.
1. Персонал підприємства.
Персонал (кадри) підприємства – це постійні працівники, які отримали необхідну професійну підготовку та мають професійний досвід та навики роботи. Всі кадри підприємства поділяються на:
1) Промислово виробничий персонал - це зайняті у виробництві та його обслуговуванні (лабораторії, управління) працівники охорони тощо.
2) Непромисловий персонал - зайняті у невиробничій сфері (лікарні, будинки відпочинку, дитячі заклади тощо, які належать підприємству).
Залежно від функцій ПВП підприємства поділяють на чотири категорії:
- робітники; - службовці;
- спеціалісти; - керівники. Робітники поділяються на:
- основних, які безпосередньо беруть участь у процесі виготовлення продукції, виконанні робіт, наданні послуг;
- допоміжних, які виконують функцію обслуговування виробництва;
Докатегорії «робітники» також належать листоноші, телефоністи, оператори зв’язку, прибиральники, чергові, сторожі, гардеробники та інші.
Службовці - це працівники, які здійснюють підготовку і оформлення документації, облік і контроль (діловоди, архіваріуси, касири, стенографісти).
Спеціалісти - це працівники, які займаються інженерно-технічними, економічними та інтенсивними роботами (інженери, бухгалтери, механіки, економісти, ревізори, психологи,товарознавці, соціологи, юрисконсульти тощо).
Керівники - це працівники, які займають посади керівників підприємства та його структурних підрозділів. Це директори (генеральні директори, начальники, управляючі, завідуючі,головні спеціалісти, майстри, голови, а також заступники керівників).
2. Класифікація персоналу підприємства.
Існує класифікація персоналу за:
професіями: характеризує вид трудової діяльності, яка потребує спеціальних знань та практичних навичок;
спеціальністю: виділяються в межах певної професії і характеризує вузький різновид трудової діяльності.
кваліфікацією: характеризує ступінь оволодіння певною спеціальністю.
За рівнем кваліфікації робітники поділяються на 4 групи:
висококваліфіковані - це особливо складні і відповідальні роботи.
кваліфіковані– виконують складні роботи і мають значний досвід роботи.
малокваліфіковані – це нескладні роботи та певний досвід роботи.
некваліфіковані – виконують обслуговуючі роботи без спеціальної підготовки.
Рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікованих довідників і характеризується розрядами.
Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів характеризується рівнем освіти та досвідом роботи.
Розрізняють:
- найвищої кваліфікації - мають наукові ступені та знання;
- вищої кваліфікації - зі значним досвідом практичної роботи та вищої спеціальної освіти;
- середньої кваліфікації з певним практичним досвідом та середньо спеціальною освітою;
- спеціалісти-практики - не мають спеціальної освіти, але мають практичний досвід і займають відповідні посади.
3. Кількісна характеристика персоналу і її показники.
Слід розрізняти чисельність працівників:
облікова - включає на певну дату всіх постійних, тимчасових і сезонних працівників які прийнятті на роботу на один і більше днів, незалежно від того чи перебувають вони на роботі, у відпустці, у відрядженні, звільнені від роботи у зв’язку з непрацездатністю та іншим.
середньооблікова - розраховують сумуванням, облікової чисельності за всі дні місяця і діленням на число календарних днів у місяці (враховуючи святкові і неробочі дні).
явочна - включає всіх працівників, які з’явилися на роботу.
Показники характеристики персоналу:
- Плинність персоналу:
ПлП = 
КЗ- кількість звільнених робітників, чол.
4- середньооблікова чисельність, чол.
Стабільність персоналу (відповідність персоналу) – це середній стаж роботи на даному підприємстві
СтП= 
n- кількість працівників на підприємстві;
ti-стаж роботи і-го працівника на данному підприємстві, років.
Література:
1. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навч. посібник. Вид. 2-е допов. і перероб. К. Атіка 2007. с. – 528.
2. Дядечко Л.П. Економіка туристичного бізнесу. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 224 с.
3. Пуцентейло П.Р. Економіка і організація туристично-готельного підприємства. Навч. посіб. К. Центр навчальної літератури. 2007 – 344с.
Тема 5. Капітал, виробничі фонди та нематеріальні ресурси .
1. Виробничі фонди підприємства.
2. Структура виробничих фондів.
3. Оцінка основних фондів.
1. Виробничі фонди підприємства.
Виготовлення продукції, надання послуг та виконання робіт здійснюється в процесі взаємодій людини і засобів виробництва.
Засоби виробництва складають виробничі форми підприємства, які поділяються на основні та оборотні.
Основні фонди підприємства- це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробничому процесі тривалий час (більше одного року) не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, а свою вартість переносять на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.Основні фонди підприємства поділяються на:
- виробничі (функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства),
- невиробничі (фонди не виробничої сфери підприємства). Задовольняють соціальні потреби працівників підприємства:
ü будинки відпочинку;
ü медичні заклади;
ü спортивні умови тощо.
2. Структура виробничих фондів.
Основні виробничі фонди класифікуються на:
1. будівлі (корпуси цехів, склади тощо)
2. споруди (насосні станції, очисні споруди, мости тощо)
3. передавальні пристрої (засоби для передачі всіх видів енергії, електромережі, нафтопроводи тощо)
4. машини і обладнання (основна складова, яка змінює, впливає на предмети праці) - агрегати, верстати, пральні машини, комп’ютери тощо.
5. транспортні засоби (міжзаводський, міжцеховий транспорт тощо)
6. інструменти (вимірюванні, ріжучі, пристосування тощо)
7. виробничий інтервал (тара, контейнери тощо)
Крім того виробничі основні фонди поділяються на:
- активні - ті, які безпосередньо беруть участь у виробництві (машини, устаткування).
- пасивні - забезпечують нормальні умови процесу виробництва (будівлі, споруди тощо).
Прогресивною є така структура основних виробничих фондів де доля активної частини зростає.
Вікова структура виробничих фондів:
- до 5років – нові; -
- 5-20 років середні;
- понад 20 років – старі.
3. Оцінка основних фондів.
Оцінка основних виробничих фондів ведеться на початок і кінець року і здійснюється в:
-натуральних показниках: штуки, м , 
, т, тощо
-вартісних показниках:
1. Початкова (первісна) вартість основних фондів (ВП) – вартість основних фондів в момент їх придбання і обчислення
ВП= Ц+Т+М,грн.
Ц- ціна обладнання в гривнях;
Т- транспортні витрати в тому числі сплата обов’язкових платежів;
М- витрати на установку і монтаж обладнання
2.Залишкова та балансова вартість (балансова вартість – це різниця між первісною вартістю і сумою зносу, тобто тією частиною вартості основних фондів, яку вони в процесі виробництва перенесли на вартість продукції).
Вз. = Вп. - 
, грн
Вз.- залишкова вартість;
Вп. – первісна вартість;
сума зносу.
Знос основних фондів – це втрата ними частини вартості. Існує два види зносу: фізичний і моральний.
Фізичний знос – це втрата основними фондами, їх споживчих якостей. Фізичний знос може бути викликаний: експлуатацією, бездіяльністю, дією зовнішнього середовища.І може бути усувний (підлягає ремонту) і неусувний( не підлягає ремонту).
Моральний знос – це передчасне (до закінчення строку служби) старіння, обезцінення ОВФ, пов’язане з появою нових більш досконалих зразків обладнання та інших видів ОВ.
Процес відшкодування зносу ОФ здійснюється шляхом амортизаційних відрахувань.
Амортизація – це процес поступового перенесення вартості основних фондів на продукт, що виготовляється з їх допомогою. Для заміщення зношеної частини основних засобів виробництва підприємства роблять амортизаційні відрахування, тобто відрахування певних грошових сум відповідно до розмірів фізичного і морального зносу засобів виробництва. Амортизаційні відрахування використовуються для повного відтворювання зношених основних фондів (на реновацію), а також для їх часткового відшкодування (на капітальний ремонт і модернізацію).(Амортизація – це перенесення частини вартості основних виробничих фондів на вартість створеної продукції).
Ізамортизаційних сум формується амортизаційний фонд, який використовується для ремонту та відновлення основних фондів.
Показники ефективного використання основних фондів
1) Фондовіддача: Фв. = 
, грн.
Виручка на кожну вкладену 1 грн. основних виробничих фондів.
2) Фондооборотність: Фо. = 
, грн.
Показує величину основних фондів на 1 працівника
ч – це середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу, тобто чоловіки.
3) Фондомісткість: Фм. = 
, грн.
Sсер. – це середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу, тобто чоловік; Q – це обсяг товарної продукції за рік.
4) Коефіцієнт вибуття: К виб. = 
Sвиб. - це вартість ліквідованих основних фондів на період (рік) в грн.
Sп. – це вартість основних фондів на початок періоду у грн.
5) Коефіцієнт оновлення: Коснов. = 
SBB– це вартість основних фондів за певний період у грн.
Sк. – це вартість основних фондів на кінець періоду у грн.
Література:
1. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навч. посібник. Вид. 2-е допов. і перероб. К. Атіка 2007. с. – 528.
2. Дядечко Л.П. Економіка туристичного бізнесу. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 224 с.
3. Пуцентейло П.Р. Економіка і організація туристично-готельного підприємства. Навч. посіб. К. Центр навчальної літератури. 2007 – 344с.
Тема 6. Інноваційно-інвестиційна діяльність підприємства – 4год.
1. Поняття інвестиційних ресурсів.
2. Інвестиційна діяльність підприємства.
3. Склад виробничих інвестицій.
4. Інноваційні процеси.
5. Види інноваційних процесів.
6. Поняття ефективності технічних нововведень, види ефективності.
1. Поняття інвестиційних ресурсів.
У формуванні ресурсного потенціалу підприємства значну роль відіграють інвестиційні ресурси. Формування, використання і поповнення цих ресурсів регулюється чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про інвестиційну діяльність». У згаданому Законі ІНВЕСТИЦІЇ визначаються як сукупність усіх видів майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. До названих цінностей можна віднести:
Ø кошти, цільові банківські вклади,
Ø рухоме та нерухоме майно;
Ø права користування землею, водою, ресурсами;
Ø сукупність технологічних технічних знань, тощо.
Об’єктами інвестиційної діяльності є основні фонди і оборотні кошти підприємств і організацій, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права.
Суб’єктами інвестиційної діяльності є інвестори, тобто юридичні та фізичні особи, які здійснюють вкладення капіталу (інвестування) у згаданих вище формах цінностей у відповідні об’єкти інвестування. Інвестори можуть вступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців, виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності
2.Інвестиційна діяльність підприємства.
Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави стосовно реалізації інвестицій.
Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:
- громадського; - державного;
- іноземного; - спільного інвестування.
Виробничі інвестиції (капітальні вкладення) – це кошти, що відправляються на розширене відтворення основних фондів та об’єктів соціальної інфраструктури підприємства. Вони складаються із затрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміни основних фондів, що вибули.
Розрізняють валові та чисті капітальні вкладення підприємства. Валові капіталовкладення – це загальна сума витрат капіталу на просте і розширене відтворення основних фондів та об’єктів соціальної інфраструктури підприємства.
Чисті капіталовкладення – це витрати капіталу лише на розширене відтворення основних фондів; вони визначаються як різниця між валовими капіталовкладеннями та сумою амортизаційних відрахування.
Види інвестицій:
3. Склад виробничих інвестицій.
До складу капітальних (виробничих) вкладень підприємства включають:
─ вартість будівельно-монтажних робіт(підготовка території під забудову, саме будівництво будівель і зведення споруд, монтаж обладнання);
─ вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного устаткування,а також інструментів, які включаються до складу ОВФ;
─ витрати на проектно-пошукові роботи, вартість земельнихділянок,витрати на технічний нагляд, підготовку експлуатаційних кадрів, вартість придбаних ліцензій і патентів, інші витрати, пов’язані із підготовкою до будівництва та експлуатації об’єкта.
Залежно від кваліфікації ознак та напрямів використання капіталовкладень розрізняють таку їх структуру:
- галузеву; - територіальну; - технологічну;
- відтворювальну; - структуру за формами власності.
Оцінка інвестиційної привабливості підприємств передбачає виявлення стадій його життєвого циклу.
Виділять шість таких стадій:
1. «народження» (до 1 року) 2. «дитинство» (1 – 2 роки)
2. «юність» (3 – 5 років) 3. «рання зрілість» (6 – 10 років)
3. «зрілість» (11 – 20 років) 4. «старість» (21 – 25 років)
Ефект – це корисний результат реалізації проекту капітальних вкладень. Розрізняють п’ять видів ефектів:
Ø економічний
Ø соціальний
Ø екологічний
Ø науково-технічний
Ø ресурсний
Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі та обчислюється заставленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат.
4.Інноваційні процеси.
Інноваційні процеси є сукупність якісно нових прогресивних змін, що відбуваються у виробничо-господарській системі. Інноваційний процес пов’язаний із створенням, освоєнням і поширенням інновацій. Інновації мають такі властивості:
- науково технічна новизна;
- можливість виробничого використання;
- комерційна реалізація.
Розрізняють три логічні форми інноваційного процесу:
- простий внутрішньо організаційний інноваційний процес передбачає створення і використання новинки всередині однієї організації; новинка не набуває безпосередньо товарної форми;
- простий між організаційний інноваційний процес– новинка виступає предметом купівлі-продажу; така форма інноваційного процесу означає відокремлення функцій розробника новинки від функції її споживання;
- розширений інноваційний процеспроявляється у порушенні монополії виробника, що сприяє через конкуренцію вдосконаленню споживчих властивостей продукції, що випускається.
5. Види інноваційних процесів.
В інноваційному процесі, крім створення новинок, важливе значення мають поширення інновацій та їх дифузія.
Поширення інновацій– це інформаційний процес, форма і швидкість якого залежить від особливостей прийняття інформації гос. суб’єктами, їх здатність практично використовувати цю інформацію.
Дифузія інновацій – це поширення уже деінде освоєної і використаної інновації в нових умовах або місцях використання.
Розвиток економіки успішним є тільки тоді, коли держава, з одного боку бере на себе активну підтримку і стимулювання інноваційної діяльності, а з іншої – визначає її стратегію, спрямовану на зміцнення наукового потенціалу.
Сьогодні інноваційна діяльність в Україні регламентується Законом України «Про інноваційну діяльність» (2002р.), «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (2003р.), ряд постанов Верховної Ради і Кабінету Міністрів України.
Основними напрямами розвитку інноваційної діяльності в Україні є:
- Впровадження інноваційних проектів під гарантії Уряду;
- Удосконалення інвестиційного середовища держави;
- Розширення ресурсної бази для розвитку інноваційних процесів в економіці;
- Створення та розвиток інноваційної інфраструктури, в тому числі технологічних парків, технополісів, бізнес-інкубаторів, державних небанківських фінансово-кредитних установ;
- Підвищення інноваційної культури в суспільстві.
6. Поняття ефективності технічних нововведень, види ефективності
Оцінювання економічної ефективності інновацій здійснюється за показниками абсолютної (загальної) та порівняльної ефективності. Особливого значення набуває обчислення показників порівняльної ефективності, оскільки вони використовуються для зіставлення різних альтеративних варіантів впровадження нововведень.
Розраховуючи порівняльну ефективність інновацій усіх видів, треба додержуватись кількох важливих принципів.
Ефективність технічних нововведень є відношенням ефекту від здійснення заходів до затрат на його забезпечення. Залежно від завдань, які вирішуються, економічний ефект може обчислюватись в одній із двох форм:
а) народногосподарській(загальний ефект);
б)госпрозрахунковий(комерційний ефект, який одержується окремо розробником, виробником і споживачем нововведень).
Народногосподарський економічний ефект обчислюється шляхом порівняння результатів використання нової техніки, інших нововведень і всіх витрат на їх розробку, виробництво і споживання. Комерційний економічний ефект обчислюється на окремих стадіях «життєвого циклу» нововведення і дає можливість оцінити ефективність впровадження технічних новинок.
Сумарний економічний ефект від технічних нововведень за певний розрахунковий період T (Ет) обчислюється за формулою: Ет = Рт – Вт, грн.,
де Рт- вартісна оцінка результатів від здійснення заходів НТП за період, грн.;
Вт - вартісна оцінка витрат на здійснення нововведень за цей же період, грн.
Література:
Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 1673;