Заснування Стародавнього Риму.

 

 

Одна з цивілізацій Давнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста — Рима (лат. Roma), яке в свою чергу назване на честь легендарного засновника — Ромула. Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади, заснованої на Апенінському півострові ще в Х ст. до н. е. Центр Риму сформувався в межах болотистої рівнини, обмеженої Капітолієм, Палатином і Квіріналом. Розташована вздовжСередземного моря, Римська держава з часом стала однією з найбільших імперій Давнього світу.[1]

За століття свого існування, давньоримська цивілізація змінювалася від монархії до олігархічної республіки, а потім — до все в більшій мірі автократичної імперії. Завдяки завоюванням та асиміляції вона згодом почала домінувати над усім Середземномор'ям. Піку своєї могутності Стародавній Рим досяг у ІІ ст.н.е., коли під його контролем опинилися території від сучасної Шотландії на півночі до Ефіопіїна півдні та від Вірменії на сході до Португалії на заході.

У 395 р. Римська імперія розділилася на дві частини — західну та східну. Уражена внутрішньою нестабільністю та атакована різнимимігруючими народами, західна частина імперії, що включала Іспанію, Галлію, Британію та Італію, розпалася на незалежні королівства уV ст. Східна частина імперії, яка управлялась Константинополем і включала Грецію, Анатолію, Сирію та Єгипет, вижила в цій кризі і, незважаючи на втрату Сирії та Єгипту, завойованих арабами, відновилася та проіснувала ще тисячу років, але врешті-решт її залишки були анексовані турецькою Османською імперією. Цю східну, християнську, середньовічну стадію існування Римської імперії історики зазвичай називають Візантійською імперією.

Певний вплив на становлення давньоримської цивілізації мала культура етрусків і давніх греків. У етрусків римляни запозичили більшість букв свого алфавіту, деякі прийоми будівництва, ряд обрядів (наприклад, гладіаторські бої). Символ Риму — бронзова статуя вовчиці — виконана етруським майстром. Етруською була і остання з царських династій. Грецький вплив на римську культуру був значним: вивчалася грецька філософія, література, знання грецької мови стає обов'язковим для грамотної людини, копіюються грецькі скульптури. Давньоримську цивілізацію разом із Давньою Грецією, як правило, об'єднують у поняття «класичної античності».

Стародавній Рим зробив великий внесок у розвиток права, військової справи, мистецтва, архітектури, технологій та мови у західноєвропейській цивілізації. Сучасному світові Стародавній Рим подарував римське право, деякі архітектурні форми та рішення (наприклад, хрестово-купольну систему) і безліч інших нововведень (наприклад, колісні водяні млини). Християнство як релігія народилося на території Римської імперії.

Офіційною мовою давньоримської держави була латина, релігія протягом більшої частини існування була політеїстична, неофіційним гербом імперії був золотий орел (лат. aquila), після прийняття християнства з'явилися лабаруми і хризма.

Етруски — давні племена, що населяли в 1-ому тисячоріччі до н. е. північний захід Апеннінського півострова — область, що називалася Етрурія (сучасна Тоскана), які створили розвинену цивілізацію, що передувала римській. Розмовляли етруською мовою.
Основне джерело відомостей про етрусків — повідомлення грецьких і римських авторів (Геродот, Діодор Сицилійський, Страбон, Тіт Лівій, Пліній Старший і ін.), а також археологічні матеріали з етруських гробниць і поселень. Збереглося близько 10 тис. етруських написів (переважно дуже коротких), з яких надійно інтерпретовані лише деякі.
Основу господарства етрусків становило землеробство (славилися етруські пшениця, виноград, льон), що через заболочені ґрунти вимагало значних меліоративних робіт. Важливу роль відігравало тваринництво. В Етрурії добували мідь і залізо, в обробці яких етруски досягли досконалості. Торгівля велася з грецькими колоніями в Південній Італії (особливо з Сібарісом), Атенами, Коринтом, Карфагеном та іншими, на суші — з північними заальпійськими країнами. З 5 сторіччя до н. е. в містах етрусків почалося карбування монет.
В VII сторіччі до н. е. у етрусків уже були численні міста-фортеці, які були економічними й політичними центрами, що утворювали разом із прилягаючими територіями міста-держави, що нагадували грецькі поліси. На чолі їх стояли спочатку царі, а з кінця VI — початку V сторіччя до н. е., з піднесенням військово-жрецької знаті, вищі посадові особи, що обиралися з аристократії. Збіднілі члени громад разом із залишками корінного населення й вольновідпущениками становили залежні соціальні шари суспільства. Їхня праця, очевидно, переважала як у сільському господарстві, так і в ремеслі, хоча число рабів було значним і постійно поповнювалося за рахунок воєн, піратства й работоргівлі. Імовірно, вже наприкінці VII ст. виникла конфедерація дванадцяти міст-держав (Вейї, Тарквінії, Цере, Вольсинії й ін.). Опанувавши біля середини 6 століття родючими землями в Кампанії, а потім і великими територіями в долині річки По етруски створили там колонії, також об'єднані у дванадцятимістя. Відповідно до легенд, етруська династія Тарквініїв правила з 616 по 509 роки до н. е. у Римі.
Вплив етрусків поширився майже на всю Італію. Однак конфедерація виявилася політично слабкою через своєкорисливу політику й суперництво окремих міст. Становище ускладнювалося соціальними протиріччями й опором населення залежних областей. Підсилювалася також активність зовнішніх ворогів. Греки в 524 і 474 роках нанесли етрускам поразки під Кумами, поклавши кінець їхньому морському пануванню; римляни близько 509 року вигнали Тарквініїв. Самніти витиснули етрусків з Кампанії, опанувавши в 423 році Капую, паданські володіння етрусків піддалися близько 400 року до н. е. навалі галів. Відсутність у етрусків політичної й військової єдності позначилося й у війнах з Римом, у ході яких римляни по черзі підкорили собі найважливіші етруські міста.
На початку III століття до н. е. багаті патриціанська і плебейська верхівки злилися в один стан — нобілітет і в 287 році до н. е. був прийнятий закон — Lex Hortensia, про те, що рішення плебейських зборів (плебісцитів) є обов'язковими для всіх громадян незалежно від походження. З цього часу патриції і плебеї перестали бути різними класами-станами. Заможні громадяни утворили стан вершників, а бідні становили плебс — вільні ремісники, селяни і дрібні торговці. Пізніше у середньовічній Європі так зазвичай називали міську голоту.

2.Освіта та наука

Особливу роль у римлян відігравало сімейне виховання. Діти виховувалися в дусі поваги до вірувань і звичаїв предків, беззаперечного підкорення батьківській владі. Справжній громадянин у римлян — це слухняний син і дисциплінований воїн. Прадавнє законодавство передбачало суворе покарання за порушення батьківської волі, в цьому ж напрямі діяла державна релігія з її обожнюванням громадянської і військової доброчесності. У V ст. до н. е. з'явилися елементарні (у перекладі з латині — основні) школи, де навчалися головним чином діти вільних громадян. Предмети — латинська і грецька мови, письмо, читання і лічба. Пізніше серед знатних і заможних сімей набула поширення домашня освіта. У II ст. до н. е. виникли граматичні і риторські школи, які також були доступні тільки для дітей багатих римлян. Риторські школи були своєрідними вищими навчальними закладами (ораторське мистецтво, право, філософія, поезія). Поступово юристи-вчителі утворили досить стійкі групи, які отримали назву «кафедри». За таким же принципом оформляються кафедри риторики і філософії, медицини й архітектури. Декілька вищих шкіл виникає у II ст. н. е. (Рим, Афіни). Студенти, які приїжджали здобувати освіту з різних частин Римської держави, об'єднувалися в земляцтва — «хори».

У період республіки навчання було приватним, і держава в нього не втручалася. Однак у часи імперії держава почала контролювати систему освіти. Вчителі перетворилися на оплачуваних державних службовців. Відповідно до розмірів кожного міста встановлювалася кількість риторів і граматиків. Вчителі користувалися рядомпривілеїв, а в IV ст. н. е. всі кандидатури викладачів підлягали затвердженню імператором. Така система мала і позитивні, і негативні наслідки.

Римляни зуміли освоїти і переробити накопичений наукою різних країн потенціал і, розвиваючи його, досягнути найзначніших результатів, особливо в тих галузях знань, де можливе практичне застосування наукових досягнень.

На римській філософії найсильніше позначався грецький вплив, тут не склалося жодного оригінального напряму. Популярність отримали насамперед морально-етичні вчення. Майже офіційною доктриною римської держави став стоїцизм, який бачив мету філософії в тому, щоб вказати шлях до щастя. Видатним представником цього напряму був Сенека. Він відігравав помітну політичну роль при імператорі Нероні, але закінчилася його кар'єра трагічно. Запідозривши участь Сенеки в змові, Нерон змусив філософа покінчити життя самогубством. Сенека насамперед розробляв проблеми практичної моралі: подолання страху смерті, важливість стриманості, етична рівність людей, існування долі. Філософська розробка такого кола ідей дозволяє вважати вчення Сенеки одним з джерел християнської етики.

Помітним внеском римської науки було створення цілого ряду енциклопедичних робіт, які систематизували знання, накопичені в різних сферах. Так, основні ідеї античноїматеріалістичної думки про атоми, про смертність душі, незалежність природи від волі богів викладає Тіт Лукрецій Кар у науково-просвітницькій поемі «Про природу речей». Він, зокрема, формулює фундаментальні ідеї зв'язку руху і часу, збереження речовини («з нічого ніщо постати не може та в цілковите ніщо повернутись»), нескінченність світу («Всесвіту справді у жодному напрямі жодна границя не замикає… Визнати мусиш те, що не має кінця, в який бік би не ширився, всесвіт»).

Класична праця з географії належить Страбону, який зібрав у своїй «Географії» всі існуючі відомості про країни і народи — від Британії до Індії. Ця модель залишалася панівною до Нового часу. Головною фігурою античної медицини і незаперечним авторитетом протягом подальшоготисячоліття був Гален, який вивчавнервову систему, спинний мозок. Галену належить перша в історії науки концепція кровообігу.

З огляду на особливе ставлення римлян до своєї держави зрозуміла виняткова роль історичної науки у Стародавньому Римі. Істориками часто ставали люди, які займали високе суспільне становище і брали активну участь у політичному житті. Історичні твори належать Юлію Цезарю («Записки про гальську війну»). Близьким до Октавіана Августа був Тіт Лівій, твори якого є майже єдиним джерелом для вивчення ранніх періодів в історії Риму. Тацит намалював картину римської історії часів імперії, приділивши значне місце варварським племенам, які нападали на Рим, згадавши серед інших і венедів (одна з назв слов'янських племен у старовину). Одним з найпопулярніших істориків світу залишається Плутарх, який обрав жанр історичного портрета. Його твори і зараз видаються великими тиражами, читаються. У «Порівняльних життєписах» він відшукує паралелі в грецькій і римській історії через розгляд біографій уславлених людей.

Виключно значущим і оригінальним внеском Стародавнього Риму в світову наукову традицію є створення юриспруденції. Римське право обов'язково входить в навчальний курс усіх сучасних вищих навчальних закладів, які готують юристів. Перші закони були письмово оформлені за часів боротьби плебеїв з патриціями в ранній республіці і втілили перемогу рівності політичних прав усіх громадян Риму. В результаті з'явилися так звані «Закони Дванадцяти таблиць», які заклали підвалини римського законодавства. Важливий внесок у розвиток юриспруденції зробив Марк Туллій Цицерон — видатний оратор, автор праць з філософії держави, послідовний прихильник демократичного правління. Після вбивства Цезаря він намагався відтворити республіку, але марно.

У Римі діяла чітка судова система. У часи пізньої республіки та імперії, коли в закони часто вносилися зміни, виникла потреба інформувати громадян про закони, які приймалися. За Юлія Цезаря на центральну площу виставляли гіпсову дошку з повідомленнями про воєнні перемоги й урядові акти та рішення — «Щоденні відомості римського народу» (своєрідний прообраз газет). Копії розсилалися по державі у всі провінції.

 

3.Вчені Стародавнього Риму

Великого розвитку в I - II століттях нашої ери отримали освіта й наука. У Римі і багатьох провінційних центрах було зорганізовано навчання для дітей. Так, приватні вчителі або у себе вдома, або в громадських місцях, або просто у садах збирали групи дітей і за плату навчали їх читати, писати і рахувати. Це відбувалося так: вчитель вимовляв букви і слова, а учні повторювали їх вголос, потім він на навощеній дощечці писав букви і слова, а учні списували їх. У подібних початкових школах вчилися діти віком від 7 до 12 років. Наступною ланкою освіти була “граматика”, де курс навчання тривав чотири роки. Приміщення таких шкіл прикрашалися погруддями письменників і філософів. Тут учні читали і коментували уривки з творів поетів і письменників, робили письмові вправи. Грецька і латинська літератури вивчалися як окремі предмети. Досягши 36 років, учні переходили до школи “риторики”, яку можна порівняти із сучасною вищою школою. Подібні школи користувалися великою популярністю, оскільки, незважаючи на посилення імператорської влади, в країні продовжувало цінуватися мистецтво красномовства. Самі імператори надавали кошти на утримання шкіл латинської і грецької риторики. “Ритори” – вчителі красномовства були частими гостями в маєтках аристократії. Вони вчили своїх слухачів мистецтву побудови фраз, вишуканості мови, організовували змагання слухачів, переможцям, як правило, дарували книгу.

У Римській імперії продовжували розвиватися історичні центри наукової думки - власне Рим, Александрія, Пергам, Родос, Афіни, Карфаген, Массилія. В Александрії існували Музейон і бібліотека, в Афінах - славнозвісні філософські школи, засновані ще Платоном (Академія) і Арістотелем (Лікейон). Великими культурними центрами залишалися Пергам і Родос, куди приїздили діти римської знаті завершувати свою освіту. А біля міста Пергам виник крупний науково-медичний центр - Асклепіон.

Тепер, власне, про наукові досягнення. У другій половині I ст. Пліній Секунд написав велику “Природну історію”, яка була першою енциклопедією з фізичній географії, ботаніки, зоології і мінералогії. У кінці I – на початку II ст. відомий римський історик Тацит у своїх двох творах “Діяння Публія Валерія Агріколи” і “Німеччина” описав побут і суспільний устрій племен Центральної Європи, які продовжували зберігати свою незалежність від Римської імперії.

У II ст. високого рівня розвитку досягла медична наука. Ще під час правління імператора Августа в Римі було створено школу для підготовки лікарів. Такі школи існували і в Малій Азії. У кінці II ст. прославився лікар Гален, який проводив досліди з вивчення дихання, діяльності спинного і головного мозку.

Нарівні з природними науками набули подальшого поширення астрономія та астрологія, але тут успіхів було не так багато, як в інших областях знань. Так, Клавдій Птолемей відмовився від геліоцентричної теорії Арістарха Самосського. Замість її він запропонував теорію, згідно з якою центром Сонячної системи була Земля, а Сонце й інші небесні тіла оберталися навколо неї. Пізніше ця теорія була запозичена християнськими теологами і стала основою середньовічного розуміння устрою Всесвіту. Астрологія була занесена в Рим з Месопотамії і була популярна у II і особливо у III століттях.

ЛУКРЕЦІЙ, ТИТ ЛУКРЕЦІЙ КАР(Titus Lucretius Carus) (біля 99 – біля 55 до н.е.), римський поет, автор дидактичного епосу Про природу (De rerum natura). Лукрецій – римський громадянин, можливо шляхетного походження, судячи з виражень, у яких він присвячує свою працю видному державному діячу Гаю Меммію (претор у 58 до н.е.). Усе, що ми знаємо про життя Лукреція, зводиться до повідомлення св. Ієроніма, що, по всій імовірності цитуючи Світонія, говорить: «Наповнений любовним зіллям, Лукрецій позбавився розуму, у світлі проміжки він написав кілька книг, пізніше виданих Цицероном, і позбавив себе життя». Історія божевілля і самогубства Лукреція (що надихнула Теннісона на створення поеми Лукрецій) і роль Цицерона в його літературній долі зробилися предметом жарких суперечок. У листі брату Квінту, написаному в лютому 54 до н.е., тобто незабаром після смерті поета, Ціцерон згадує його поему, але лише для того, щоб визнати в ній «багато проблисків генія, але також і чимале мистецтво».

4.Правителі Стародавнього Риму.

Першим імператором (в сучасному розумінні) Риму став Октавіан Август: після перемоги над Марком Антонієм і поверненням з Єгипту він влаштував тріумф та 13 січня 27 року до н. е. склав із себе надзвичайні повноваження перед ​​ сенатом і оголосив про реставрацію Республіки, але залишив за собою командування 75 легіонами і титул імператора.

Після вбивства імператора Коммода Римська імперія вступила в Кризу третього століття, коли почали з'являтися численні ​​ узурпатори . В 395 імперія була остаточно поділена на Західну Римську імперію та Східну Римську імперію.

В 476 був повалений останній Західно-римський імператор Ромул Август (хоча формально імператором вважав себе до 480 року Юлій Непот). Західна Римська імперія впала, а Східна Римська імперія, яка називається істориками з цього часу Візантією, продовжувала існувати ще практично тисячу років, до 1453 , коли Константинополь був захоплений турками-османами, з перервою з 1204 по 1261, коли Константинополь був захоплений хрестоносцями.

Список римських імператорів в хронологічному порядку, курсивом виділені ​​ узурпатори. Не позначені полководці, які підняли повстання проти центральної влади, але формально не проголошені імператорами (за винятком тих, які традиційно включаються, наприклад, Макріан Старший). Як співправителі вказані спадкоємці влади (починаючи з середини I століття статус спадкоємця практично завжди збігався з титулом цезаря), офіційні співправителі, іноді - регенти при неактивності імператора.








Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 2334;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.008 сек.