Центральна рада в боротьбі за відродження української держави. ІІІ і ІV Універсали.

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. більшовики шляхом перевороту захопили владу в Петрограді. Тимчасовий уряд був повалений. Вони одразу ж проголосили «Декрет про мир», де містилися зобов'язання негайно укласти сепаратний мир з німцями, та «Декрет про землю», за яким поміщицька земля мала бути націоналізована без будь-якого викупу на користь поміщиків і розділена між селянами за трудовим принципом.

Враховуючи величезне значення України, більшовики прагнули встановити контроль над її територією якомога швидше. Але це було дуже складно. Навіть у Радах великих міст України, в тому числі Харкова, Києва, Одеси, Катеринослава, не кажучи вже про містечка й села, вони не мали значної переваги або більшості.

У Києві в цей час ситуація була вкрай заплутаною. Тут на момент перевороту існували три сили — Центральна Рада і Генеральний секретаріат, Ради робітничих і селянських депутатів, а також штаб Київського військового округу, що залишався вірним Тимчасовому урядові. Першими наважилися на виступ більшовики. 30 жовтня під їх керівництвом робітники Київського заводу «Арсенал» та інших підприємств підняли повстання проти органів Тимчасового уряду. Центральна Рада спочатку стала на очікувальну позицію. Але у вирішальний момент, незважаючи на свої антибільшовицькі настрої і вбачаючи головного суперника в Тимчасовому уряді, який ставив їй перепони у відбудові Української державності, підтримала повстанців, підкріпивши їх вісьмома тисячами бійців. Військові сутички, у яких перші дві сторони серйозно підірвали свої сили, дозволили УЦР, що опиралася на власні військові формування, прийти до влади.

Але співробітництво українських сил з більшовиками виявилося нетривалим.

III Універсал Центральної Ради

7 листопада 1917 р. був ухвалений III Універсал Центральної Ради, що мав такий зміст:

• проголошення Української Народної Республіки (УНР) у складі 9 губерній;

• збереження федеративного зв'язку УНР з небільшовицькою Росією;

• збереження влади УЦР і Генерального секретаріату до скликання Українських Установчих зборів;

• ліквідація приватної власності на землю, передача землі селянам без викупу;

• можливість підписання миру з Німеччиною та її союзниками;

• підтвердження демократичних прав і свобод;

• введення 8-грдинного робочого дня, гарантія заробітної плати і вирішення трудових конфліктів через профсоюзи;

• гарантія національно-культурних прав національними меншинами;

• проведення в майбутньому судової реформи і ліквідація смертної кари.

Те, що у III Універсалі містилася соціально-економічна програма, схожа на більшовицьку, пояснювалося тим, що УЦР прагнула знайти підтримку в масах і тим самим звести нанівець агітацію більшовиків.,

Однак соціально-економічна програма Центральної Ради не була послідовно реалізована: проведення аграрної реформи відкладалося до скликання Українських установчих зборів. Не були стабілізовані фінанси, не був установлений контроль над промисловістю: робітники не розуміли його суті, а підприємці ставилися до нього вороже.

Війна більшовицької Росії проти УНР. IV Універсал УЦР

Проголошення УНР не відповідало цілям створення більшовиками пролетарської держави. Тому вони у будь-який спосіб прагнули усунути від влади УЦР і почали готувати в Києві нове повстання, очолюване створеним ними військово-революційним комітетом. Але повстання було зірване вірними Центральній Раді військами, які 30 листопада оточили казарми збільшовизованих частин, роззброїли їх і під охороною відправили в ешелонах в Росію. За цих умов більшовики не відмовились від спроб захопити владу мирним шляхом і взяли курс на скликання Всеукраїнського з'їзду Рад, що міг об'єднати незадоволених політикою Центральної Ради. Однак надії більшовиків на цей з'їзд не виправдалися. Більшість його депутатів перебувала під впливом українських партій. Жодна з більшовицьких пропозицій не пройшла і вони змушені були покинути з'їзд і переїхати до Харкова. Таким чином, захопити владу в Україні силами місцевих більшовицьких сил не вдалося. Тому вкрай необхідним було пряме військове втручання з боку радянської Росії.

Для нього існувало кілька приводів. Крім того, що в Україні роззброювались збільшовизовані частини, Петроград дратувало ставлення Центральної Ради до антибільшовицьки налаштованих донських козаків, які на чолі з отаманом О. Каледіним не визнали радянську владу і почали проти неї збройну боротьбу. Центральна Рада дозволила пересування з фронту на Дон козачих частин, вважаючи їх однодумцями у боротьбі за майбутній федеративний устрій. Одночасно Генеральний секретаріат вирішив припинити постачання хліба в Росію.

У таких умовах 4 грудня 1917 р. УЦР отримала телеграму Раднаркому за підписом В. Леніна та Л. Троцького. Цей документ називався «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Центральної Ради». Згідно з цим маніфестом УЦР повинна була визнати радянську владу і виконати за 48 годин такі ультимативні вимоги:

• відмовитись від створення Українського фронту;

• не пропускати через українську територію частини з фронту на Дон (до Каледіна), на Урал та інші місця;

• допомагати більшовицьким військам на Південному фронті у боротьбі з Каледіним;

• припинити роззброєння більшовицьких частин в Україні;

• відновити постачання хліба в Росію.

Ці вимоги були відкинуті українською стороною, після чого війни між більшовицькою Росією та УНР уникнути було неможливо.

Вже 8 грудня 1917 р. ударом з Бєлгорода більшовицькі сили, очолювані В. Антоновим-Овсієнко, зайняли Харків. З 9 грудня тут почав роботу з'їзд рад Донецько-Криворізького басейну, до якого приєдналися більшовики, що прибули з Київського Всеукраїнського з'їзду рад. Разом вони проголосили себе «Всеукраїнським» з'їздом рад, який 12 грудня 1917 р. проголосив радянську владу в Україні, а УНР — «федеративною частиною Російської Республіки». Одночасно з-під юрисдикції УНР були виведені промислово розвинуті регіони. Було проголошено утворення безпосередньо підпорядкованої Петрограду Донецько-Криворізької республіки із центром в Харкові.

На Харківському з'їзді був обраний Всеукраїнський Центральний Виконавчий комітет (ВУЦВК), який утворив уряд — Народний секретаріат, що був майже повністю більшовицьким.

Ситуація ускладнювалась тим, що авторитет Центральної Ради в суспільстві почав різко падати, оскільки в соціально-економічній сфері реформи практично не відбувались, їй ні на кого було спертися в протистоянні більшовицькому уряду. Влітку 1917 р. Центральна Рада, спробувала сформувати 300-тисячну українізовану армію, однак після жовтневого перевороту більшість солдатів розійшлася по домівках, а частина перейшла на бік більшовиків. Усе це призвело до того, що 30-тисячна більшовицька армія з середини грудня успішно просувалася в глиб території України. Спроби затримати її зазнавали поразки. Однією з таких спроб був бій під станцією Крути 16 січня 1918 р., де наступаючим більшовицьким силам спробував протистояти загін українських студентів та гімназистів, що не були навчені військової справи. Ця спроба закінчилася трагічно, майже всі бійці цього загону загинули. Крутівська трагедія була свідченням військової неспроможності УЦР та її злочинної недбалості. «Студентський курінь», що формувався у будинку Педагогічного музею, де перебував сам М. Грушевський, складався з необстріляної молоді. Тому керівництво УЦР мусило передбачати, чим може скінчитися військова сутичка з більшовиками. Проте воно відправило на фронт цих хлопців, загибель яких цілком на совісті УЦР.

В умовах погіршення військово-політичної ситуації 9 (22) січня 1918 р. УЦР ухвалила свій IV Універсал, який проголосив незалежність УНР.

Однак було вже пізно. Більшовицькі війська захопили Полтаву, Чернігів, просувалися на Київ. 26 січня 1918 р. після кількаденного обстрілу міста більшовицькі війська, очолювані М. Муравйовим, захопили Київ, а Центральна Рада з вірними їй військами була витіснена на Правобережжя і контролювала лише незначну його територію.