Крим у складі Катеринославського генерал-губернаторства. За Кючук-Кайнарджійським миром (1774 р.) до Росії відійшли території між Бугом і Дністром, Крим став формально незалежним від Турецької держави

За Кючук-Кайнарджійським миром (1774 р.) до Росії відійшли території між Бугом і Дністром, Крим став формально незалежним від Турецької держави. З метою підірвати економіку Криму, за ініціативою намісника Малоросії П.Румянцева, О.Суворов здійснив блискавичну операцію і вивів 31 тис. населення з території Криму – греків, вірмен, грузинів, тобто "кримських християн грецького закону". Більшість грецьких вихідців з Криму оселилися на Маріупольщині. Кримське ханство, економіка якого прийшла в занепад після вивозу економічно активного населення, у 1783 р. було прилучено до Російської імперії.

Втім, як вважають сучасні дослідники О.Пріцак, Я.Дашкевич, більшість населення Криму становили представники українського етносу, що дає підстави стверджувати, що економічно, географічно, етнічно й політично Крим завжди тяжів до України, а не до Росії, безпосередніх кордонів з якою він не має.

Під час подорожі Катерини ІІ до Криму в 1787 р. у Херсоні була збудована брама із символічним написом "Шлях на Царгород". На запрошення Катерини ІІ до Херсона прибув австрійський імператор Йосиф ІІ, з яким обговорювалися сфери впливів: Австрії мав належати перший Рим, Росії – другий, тобто Візантія, Царгород (Стамбул).

У 1782 р. Новоросійську та Азовську губернії об'єднали в Катеринославське намісництво, адміністративним центром якого спочатку був Кременчук, а з 1784 р. – Катеринослав. Намісником став князь Г.Потьомкін – Таврійський.

За часів Павла І, який нищив усе, що було пов'язано з іменем Катерини ІІ, замість Новоросійського, Вознесенського намісництв та Таврійської області була утворена Новоросійська губернія, центром якої став Новоросійськ (колишній Катеринослав). З 90-х рр. XVIII ст. до вжитку увійшла назва "Новоросія", яка поширювалася на всю південну Україну. Термін в адміністративному сенсі зберігався до 1874 р.

За царювання Олександра І відбулися чергові зміни адміністративного характеру. У 1802 р. друга Новоросійська губернія була поділена на три: Миколаївську (з 1804 р. перейменовану на Херсонську), Катеринославську та Таврійську. З 1812 р. у зв'язку з урядовою стратегією враховування особливостей окремих регіонів, провінцій імперії, утворилося Новоросійське та Бессарабське генерал-губернаторства.

Свої особливості мав і соціальний устрій південноукраїнських земель. Головна відмінність Півдня від решти регіонів пов'язана з формуванням нової моделі соціально-економічних відносин, заснованої не на примусовій, а на вільнонайманій праці.

Кріпосництва в Південній Україні в таких формах і масштабах, як у Лівобережній або Правобережній Україні, не було. Колишні кріпаки-втікачі, разом з іноземними колоністами поселялися на великих просторах і вели своє господарство. Більше того, класичного кріпацтва не було і в поміщицьких маєтках Півдня. Моделлю нового типу господарювання та соціальних відносин стало починання генерал-губернатора Новоросії М.Воронцова (1822-1844). Як власник великих земельних володінь у Південній Україні та Криму, він перевіз своїх кріпаків з центральних губерній та оселив на нових землях, перетворивши їх тим самим на орендаторів. Тепер вони мали власні хати і вели спосіб життя власне фермерів: не були обтяжені панщиною, а сплачували ренту або оброк. Окрім своїх привезених кріпаків Воронцов використовував найману працю інших переселенців як у землеробстві, так і в городництві та виноробстві. "Його модель, – стверджує американська дослідниця Патриція Герлігі, – наслідувала систему капіталістичного господарства Заходу." Селяни Новоросії не знали таких утисків з боку своїх господарів, як в інших російських губерніях. Напередодні земельної реформи 1861 р. лише 1/10 поміщицьких земель оброблялася кріпаками, 9/10 – найманими робітниками.

Отже, Південна Україна або Новоросія – суттєво відрізнялася від решти територіально-історичних регіонів. Окраїнний характер, віддаленість від центру, морські та річкові комунікації, багаті природні ресурси краю зумовили такі особливості його соціально-економічного зростання: швидкі темпи колонізації, що мала багатонаціональний характер, розбудову нових міст, зовнішньо-економічні торгівельні стосунки, поліетнічний склад населення, розмаїття культурних традицій, переваги нової моделі соціальних відносин, заснованих на не примусовій, а вільнонайманій праці. Усе це створило підвалини для подальшого економічного і соціального зростання регіону.