Форми державного управління.

Сприйняття загальновизнаного в цивілізованому світі поняття держав­ної влади як єдності трьох її гілок (законодавчої, виконав­чої, судової) передбачає не тільки чітку визначеність і де­термінованість їх функцій і компетенції, а й оснащення кожної з цих гілок відпрацьованим механізмом, призначе­ним реалізовувати ці функції і компетенції у конкретній практичній діяльності.

Тобто, державна влада не може реалізовуватися сама по собі. Вона має бути представлена (виражена) в певних ді­ях, які сприймаються як так що містять державно-владні накази керуючого впливу.

Такі дії являють собою: по-перше, чітко виражені в ре­альній дійсності вольові положення держави; по-друге, дії, що йдуть від конкретних суб'єктів, які відбивають інтереси держави (суб'єктів з державно-владними повноваження­ми); по-третє, дії, які реально відчувають численні держав­ні та громадські структури, а також фізичні особи.

Якщо застосувати цей підхід до такої категорії, як вико­навча влада, то цілком справедливим буде висновок, що вона міститься і знаходить вияв у державному управлінні, а суб'єктами, в чиїх діях вона представлена, будуть органи державної виконавчої влади, які, в свою чергу, поширю­ють її вплив за допомогою інших виконавчо-розпорядчих органів.

Викладена позиція дає змогу визначити сутність і здійс­нити видову класифікацію такої юридичної категорії, як форми державного управління (форми державно-управлінської діяльності, адміністративно-правові форми, фор­ми управління).

Що ж означають ці форми? У загальнонауковому трак­туванні "форма" завжди пов'язується з категорією "зміст". У даному разі під формою розуміють той чи інший варіант зовнішнього вираження змісту.

Так, зміст гри в шахи зовнішньо виражається у формі переміщення за певними правилами фігур на шаховій дошці. В шахи можна грати й подумки. Але тоді не спосте­рігатимуться реально відчутні дії, які об'єктивно свідчать про те, що ведеться така гра, тобто зміст гри не виражати­меться зовнішньо, зміст буде без форми, в якій він може себе виявити.

Аналогічно й державне управління зовнішньо виража­ється в конкретних, реальних, відчутних діях державних органів і посадових осіб. Так зміст державно-управлінської діяльності набуває потрібної форми і піддається чіткому сприйняттю.

Отже, у найзагальнішому вигляді під формою управлін­ської діяльності слід розуміти той чи інший спосіб зовніш­нього вираження (оформлення) змісту цієї діяльності.

Кожен суб'єкт державного управління (орган чи поса­дова особа) наділений відповідною компетенцією, яка, як правило, дає йому можливість вибирати у конкретних си­туаціях той чи інший варіант поведінки, варіант конкрет­них дій, тобто відбити зміст управлінської діяльності в тій формі, яка, на його думку, найбільш ефективна і найбіль­шою мірою відповідає державним інтересам.

Аналіз використовуваних у державному управлінні форм свідчить, що їх сукупність — це своєрідне системне утворення, компоненти якого тісно взаємодіють один з одним, проте не є взаємозамінними.

Система форм відіграє в управлінському процесі важ­ливу роль. Зокрема, за допомогою цієї системи забезпечу­ється: підтримка встановленого порядку; використання в інтересах і цілях державного управління потенціалу недер­жавних структур і громадян; гласність й урахування гро­мадської думки; зміцнення законності, дисципліни й орга­нізованості.

Форми управлінської діяльності відзначаються поміт­ною самостійністю й універсальністю щодо конкретних галузей і сфер державного управління. Між ними немає жорсткої залежності і взаємообумовленості. Через це одні й ті самі форми успішно застосовуються в різних галузях і сферах.

Це дає змогу виконавчо-розпорядчим органам через за­стосування усього масиву відомих форм реалізовувати свої повноваження і в економіці, і в адміністративно-політич­ній діяльності, а також успішно розв'язувати питання внутрішньо-організаційного характеру.

Узагальнюючи викладені положення, можна зробити висновок, що під формою державного управління слід розу­мітизовнішньо виражену дію — волевиявлення виконавчо-розпорядчого органу (посадової особи), здійснене у рамках ре­жиму законності та його компетенції для досягнення управ­лінської мети.

Різноманітність форм державного управління, помітні відмінності в ха­рактері, юридичній силі, ролі в управлінському процесі роблять актуальною проблему їх класифікації. Треба зазначити, що до нині адміністративно-правова наука не має загальновизнаної класифікації форм управлінської діяльності.

Найбільш поширеними є дві класифікації:

¨ за значенням наслідків, які виникають у результаті викорис­тання тієї чи іншої форми (наявності правового ефекту);

¨ за ступенем правової регламентації процесу їх застосування.

За значенням наслідків, які виникають у результаті ви­користання форм виділяють:

а) правові форми державного управління;

б) не правові форми державного управління.

До правових належать форми, використання яких спричиняє виникнення юридичного ефекту. Зокрема, ви­дання юридичних актів, застосування примусових заходів тощо. Такі форми виступають як юридичні факти і можуть формувати адміністративно-правові відносини.

До не правових належать форми, які безпосередньо юридичного значення не мають і не спричиняють виникнення адміністративно-правових відносин. Такі форми або переду­ють правовим (проведення ревізії за результатами якої ви­дається юридичний акт), або настають за ними (нарада з приводу реалізації юридичного акта).

За ступенем правової регламентації процесу викорис­тання виділяють такі форми державного управління:

1. Встановлення норм права (видання нормативних ак­тів управління, адміністративна правотворчість).

2. Застосування норм права (видання ненормативних актів управління, індивідуальних актів управління, актів засто­сування норм права.

3. Укладання адміністративних договорів

4. Здійснення реєстраційних та інших юридичне значу­щих дій.

5. Провадження організаційних дій.

6. Виконання матеріально-технічних операцій.