ВТОМА ПРИ М’ЯЗЕВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇЇ ДІАГНОСТИКА

В сучасному спорті проблема відновлення (реабілітації) так само важлива, як і тренування, оскільки досягти високих результатів тільки за рахунок збільшення об’єму та інтенсивності навантажень – неможливо. В зв’язку з цим методи відновлення і попередження втоми у спортсменів займають першоступеневе значення.

Ми вже казали, що характерною особливістю сучасного спорту є значні за об’ємом та інтенсивністю тренувальні навантаження, і виключно високі вимоги до організму спортсмена. Трапляється, що тренування проводяться, на жаль, на фоні хронічної втоми.

Високі фізичні навантаження і перенавантаження приводять до перенапруги локомоторного апарату і до різних пред- і патологічних станів. Це місце місце в тих випадках, коли організація тренувального процесу не відповідає науковим вимогам і навантаження не відповідає віковим і індивідуальним особливостям спортсмена.

В комплексі відновлюючих міроприємств входять найрізноманітні засоби – раціональна побудова тренування, масаж, фармакологічні засоби, аутогенне тренування, кисневі коктейлі, сон та ін.

М’язева втома – це такий стан організму, при якому працездатність людини тимчасово знижена. Таким чином, зниження працездатності є головним зовнішнім проявом цього стану і його головним об’єктивним показником. Втома – природний фізіологічний процес, нормальний стан організму. Втома характеризується ще одним суб’єктивним показником – стомленістю (відчуття важкості в голові, кінцівках, загальною слабкістю ті ін). Вважається, що стомленість є “природним попередником втоми”.

Втома – це біологічна захисна реакція організму, спрямована проти виснаження функціонального потенціалу центральної нервової системи.

Класифікація клінічних проявів втоми:

1. Легка втома – стан, який розвивається навіть при незначній по об’єму та інтенсивності м’язевої роботи. Проявляється у вигляді стомленості. Працездатність практично не знижується.

2. Гостра втома – стан, який розвивається під час виконання граничного фізичного навантаження. При появі цього стану відмічається слабкість, різко зменшується працездатність і м’язева сила, з’являються атипові реакції серцево-судинної системи на функціональні проби.

Розвивається у погано тренованих спортсменів.

Клінічно: блідість обличчя, тахікардія, підвищення максимального АТ на 40-60 мм рт. ст. і різке зни ження мінімального АТ (феномен безкінцевого тону); на ЕКГ – порушення процесів обіну у серці, лейкоцитоз крові, білок

у сечі.

3. Перенапруга – стан, який гостро розвивається після виконання однократного граничного тренувального або змагального навантаження на фоні зниженого функціонального стану організму (перенесене захворювання, хронічні інтоксикації – (тонзиліт, карієс зубів, гайморит та ін.)).

Частіше виникає у кваліфікованих спортсменів, які спроможні, завдяки вольовим якостям, виконувати великі навантаження на фоні втоми.

Клінічно: загальна слабкість, запоморочений стан, порушеня координації рухів, серцебиття, зміна АТ, порушення ритму серця, збільшення печінки (больовий печінковий синдром), атипічні реакції ССС на навантаження. Ця форма втоми триває від декількох днів до декількох тижнів. Вимагає втручання лікаря і тренера.

4. Перетренованість – це стан, який розвивається у спортсменів при неправильній побудові режиму тренувань і відпочинку (хронічне фізичне перевантаження, однотиповість засобів і методів тренування, порушення принципу поступовості у збільшенні навантаженяь, недостатній відпочинок, часті виступи у змаганнях), особливо на фоні хронічної інфекції і соматичних захворювань.

Перетренованість характеризується нервово-психічними порушенями, погіршенням спортивних результатів, зниження опору організму до інфекційних захворювань.

5. Перевтома – патологічний стан організму. Частіше за все проявляється у вигляді неврозів. Спостерігається у спортсменів з нестійкою нервовою системою, емоційно вразливих, при надмірних фізичних навантаженнях. Спортсмени апатичні, їх нецікавлять результати участі у змаганнях, порушений сон, болі в серці, розлади травлення, статевої функції.

Діагностика втоми

1. Серцево-судинна система.

А) ЧСС

Б) АТ

В) ЕКГ

Г) Тест Руфф’є-Діксона (р + р² + р³) – 200

р – пульс в стані спокою

р² – пульс після 20 присідань

р³ – пульс після 1 хв. відпочинку

Результат 1 – 3 – дуже добрий показник

Результат 3 – 6 – добрий

Д) Середній АТ

САТ=АТ_діаст. + АТ_{пульсовий}

При втомі САТ підвищується на 10-30 мм рт. ст.

Е) Коефіцієнт економічності кровообігу (КЕК)

АД_max - AД_min х ЧСС

В нормі = 2600 при втомі збільшується.

Ж) Ортостатична проба

З) Кліностатична проба

І) Скроневий тиск (височний)

К) Коефіцієнт витривалості (КВ)

КВ = ЧСС х 10 в нормі - 16

пульсовий тиск

2. Функція зовнішнього дихання:

А) Життєва ємкість легень

Б) Проба Розенталя

В) Проба Штанге

Г) Проба Генчи

Д) Форсована життєва ємкість легень (ФЖЕЛ)

Е) Пневмотонометрія

Ж) Пневмотахометрія

3. Нервова система

А) Координація рухів

Б) Проба Ромберга

В) Треморографія

Г) Актографія

Д) Критична частота злиття світлових блимань

4. Нервово-м’язевий аппарат

5. Психічний стан

6. Біохімічні методи досліджень