Методические рекомендации. 2. ПДВ визначається в розмірі 20% обороту, що включають прибуток, собівартість, акцизний збір, мито.

2. ПДВ визначається в розмірі 20% обороту, що включають прибуток, собівартість, акцизний збір, мито.

ПДВ = (Пр + С + АЗ + мито)* 0,2

3.Акцизний податок – це непрямий податок на підакцизні товари, які встановлюються ВР (авто, ювелірні вироби, тютюн)

(Пр + С) * АП

2. Місцеві податки і збори – встановлюються місцевими органами влади і їх сплата є обов’язковою лише на певній території.

3.

4.Кожна країна має свою систему оподаткування. Для їх характеристики використовують величину податкового тиску – це відношення податкових надходжень до бюджету різних рівнів та позабюджетних фондів до ВВП.

В Україні ця величина складає – 30 %, в Японії – 33 %, в США – 35%.

Якщо враховувати податкове навантаження на суспільство, то воно, згідно законів більше 50% - це призводить до ухилень від податків, до мінімізації економіки.

Згідно теорії американського вченого Лафера: сума прямих та непрямих податків на ВВП не може бути більше 37,7 % - саме при цій нормі найбільші надходження до бюджету.

Недоліки системи оподаткування в Україні:

1. Нестабільність податкових законів - відсутність «Податкового Кодексу».

2. Велика кількість законодавчих актів, складність розрахунку податків.

3. Значний податковий тиск як на підприємства так і на фізичних осіб.

Шляхи оподаткування податкової системи в Україні:

1. ПДВ слід диференціювати в залежності від споживчої вартості продукції та товари першої необхідності – 10 %, на інші – 15-20%

2. Податок на прибуток знизити до 20 %, а на прибуток що направлений на впровадження наукових розробок ввести нульову ставку.

3. Неоподаткований дохід громадян збільшити до прожиткового рівня.

Спосіб стягнення податків:

1. Кадастровий – за реєстром, що містить перелік об’єктів оподаткування.

2. З джерела – вилучення податків до одержання власником доходу.

3. За декларацією вилучення податку після одержання доходу власником із складанням декларації.

Однією із причин ухилення від податків є подвійне оподаткування – це обкладання податком одного об’єкту оподаткування тим самим або аналогічним податком за той самий період.

Тема №9: «Місцеві фінанси»

1. Економічна сутність місцевих фінансів

2. Доходи місцевих бюджетів

3. Видатки місцевих бюджетів

1.Місцеві фінанси – це система формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для забезпечення місцевих органів влади виконання покладених на них функцій і завдань.

Вони включають:

1. Місцеві бюджети

2. Фінансові ресурси комунальних підприємств.

Місцевий бюджет – балансовий розрахунок доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на певній території.

У світі місцеві органи влади займаються початковою середньою освітою, охороною здоров’я, благоустрій.

Фінансові ресурси місцевих бюджетів характеризують забезпеченість місцевих органів влади коштами.

Відношення місцевих бюджетів до ВВП у Швеції – 25%, в Угорщині – 19%, Фінляндії – 18%.

Згідно бюджетного кодексу, доходи місцевих бюджетів включають:

1. Податкові надходження

2. Неподаткові

3. Операції з капіталом

4. Трансферт

2.Найбільшу частку доходів місцевих бюджетів складають податкові надходження, і в ту ж чергу податки з доходів фізичних осіб, плата за користування природними ресурсами, значна частка з трансфертів державного бюджету свідчить про недостатню фінансову самостійність місцевих бюджетів.

Тема №11: «Державний кредит і борг»

1. Державний кредит і його функції

2. Державний борг

3. Управління боргом

1.Державний кредит:

- брати

- надавати

- гарантії повернення взятого кредиту

Державний кредит – це економічні відносини держави з юридичними і фізичними особами, в яких вона виступає позичальником, кредитором або гарантом. Як позичальник держава залучає кошти для покриття бюджетного дефіциту і виконання інших н/г зобов’язань.

Як кредитор держава дає кредити на платній основі з бюджету на більш вигідній основі ніж банки.

Як гарант держава гарантує повернення позики взятих на себе юридичних і фізичних осіб.

Функції:

1. Фіскальна – наповнює бюджет.

2. Регулююча – регулює грошовий обіг в країні.

3. Контрольна – контроль за залученням і поверненням взятих коштів.

Форми:

1. Державні позики – залучення вільних коштів фізичних та юридичних осіб як на території країни так і за її межами через випуск цінних паперів.

2. Казначейські зобов’язання – залучення коштів держави через кредитні відносини без цінних паперів

3. Казначейські позики – надання коштів за рахунок бюджету підприємствам і органам державної влади і поза її межами.

4. Гарантовані позики – гарантії уряду на повернення кредитів взятих підприємствами чи органами в разі неплатоспроможності.

2.Використовуючи державні позики, казначейські зобов’язання і гарантійні позики держава формує свій державний борг – сума всіх взятих і непогашених на певну дату державою боргових зобов’язань з %, як на внутрішньому так і на зовнішньому ринку.

Державні боргові зобов’язання:

1. Прямий борг – сума кредитів з відсотками на певну дату взятих державою.

2. Гарантований борг – сума кредитів з % взятих юридичною особою під гарантії уряду.

Розмір державного боргу регулюються у світі законодавчо, бо його велика сума може викликати фінансову небезпеку для країни, яка виражається в неефективному фінансуванні економіки.

В Україні згідно ст. 18 Бюджетного Кодексу: сума державного боргу не повинна перевищувати 60% фактичного ВВП.

За цим показником Україна відноситься до країн з помірним борговим навантаженням (до 20%).

Поточний державний борг – сума коштів, що виділяється в поточному році на погашення державного боргу і вказується в державному бюджеті на відповідний рік.

3.З метою одержання найбільшого ефекту від взятого кредиту необхідно управляти державним боргом – це комплекс заходів, що включає в себе:

1. Вибір умов залучення коштів

2. Розміщення

3. Своєчасне погашення кредитів.

Основним елементом в управлінні боргом є розміщення коштів. Найбільш ефективним є використання їх на збільшення виробничих потужностей. І на цій основі повернення боргу.

Інколи не вдається своєчасно повернути кредит, тоді використовуються методи:

- Конверсія – зміна дохідності позики в сторону її зменшення.

- Консолідація – збільшення строків позики.

- Уніфікація – об’єднання кількох позик в одну.

- Реструктуризація – використання умов згідно 1,2,3 одночасно.

- Дефолт – відмова державою від сплати по взятих кредитів.

Тема №12: «Страхування і страховий ринок»

План

1. Економічна сутність страхування.

2. Страхові потоки

3. Страховий ринок України.

1.Страхування – відносини між суб’єктами страхування по формуванню страхових фондів за рахунок страхових внесків усіх учасників і відшкодування збитків із цих фондів тим, хто зазнав їх внаслідок певних подій і обставин.

Суб’єкти страхування:

1. Страховик – юридична особа, страхова компанія, що діє згідно ліцензії і бере на себе зобов’язання по створенню страхових фондів і виплати з нього страхових відшкодувань.

2. Страхувальник – юридична чи фізична особа, яка на основі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.

3. Застрахований – юридична чи фізична особа, якій належить страхові відшкодування при настанні страхового випадку.

Страхові випадки:

1. 2-х сторонні – коли страхувальник є одночасно і застрахованим, тобто він отримує страхові відшкодування.

2. 3-х сторонні – коли страховий платіж платять одні, а отримують кошти інші.

Страхування в Україні регулюється законом «Про страхування».

Функції страхування:

1. Ризикова – надання фінансової допомоги при настанні страхового випадку.

2. Попереджувальна – використання частини страхового фонду на зниження страхового ризику.

3. Контрольна

Перестрахування – передача частини взятих на себе страхових ризиків і платежів іншому страховику.

За формою страхування:

1. Добровільне – на основі бажання

2. Обов’язкове – через неможливість компенсувати збитки першою особою.

За видами:

1. Майнове

2. Особисте

3. Соціальне

4. Страхування відповідальності:

- власників транспортних засобів за можливу шкоду в автотранспортних пригодах

- професійна відповідальність певні професії за можливу шкоду заподіяну 3-м особам.

5. Страхування ризиків – збитки в результаті підприємницької і фінансової діяльності.

2. Страхові потоки мають форми:

1. Страхові платежі – плата за страхування, яку страхувальник вносить страховику.

2. Страхове відшкодування – виплата страховиком певної суми збитків застрахованому .

3. З метою отримання додаткових коштів страхова компанія розміщує залученні кошти на фінансовому ринку.

3. Страховий ринок в Україні характеризується показниками:

1. Найбільшу частку в страхуванні займає страхування майна.

2. Через нестачу грошей ту населення – низький рівень страхування життя.

3. Досить низька частка страхування ризиків.

4. Страховий ринок в Україні характеризується певною недовірою населення до страхування.

5. В системі страхування України задіяно до 2% ВВП, за кордоном до 8-12% ВВП.

Тема №13: «Фінансовий ринок»

1. Сутність фінансового ризику

2. Кредитний ризик

3. Ринок цінних паперів

4. Ринок фінансових послуг

1.Досить часто гроші є в одних суб’єктів, а потрібні іншим. Операції із переміщення фінансових ресурсів туди, де вони потрібні виконує фінансовий ринок.

Фінансовий ринок – це сукупність економічних відносин, пов’язаних з мобілізацією грошових ресурсів, їх розподілом, купівлею-продажем тимчасово вільних коштів та цінних паперів.

Суб’єкти фінансового ринку:

1. Держава

2. Підприємства

3. Громадяни

Об’єкти фінансового ринку:

1. Гроші

2. Цінні папери

Функції фінансового ринку:

1. Мобілізація фінансових ресурсів (банки, страхові компанії, інвестиційні фонди)

2. Розподіл фінансових ресурсів між споживачами (підприємства, держава, громадяни)

3. Кваліфіковане посередництво між продавцями і покупцями грошових коштів.

4. Визначення найефективніших напрямків використання фінансових ресурсів

2. Кредитний ринок – це сукупність фінансових відносин з приводу використання на платній основі тимчасово вільних фінансових ресурсів.

За терміном фінансовий ринок може бути:

1. Ринок грошей – термін кредиту до 1-го року, в основному використовується для фінансування оборотних коштів.

2. Ринок капіталу – термін більше 1-го року, використовується для фінансування не оборотного капіталу .

За видами кредитування:

1. Банківський кредит – взаємовідносини між позичальниками і кредитними установами, які можуть бути банківськими і небанківськими.

Основою кредитної системи є комерційні банки.

2. Комерційний кредит – це відносини купівлі – продажу товару між суб’єктами господарювання з відстрочкою платежу.

3. Державний кредит – це відносини між державою суб’єктами господарювання з приводу виділення грошових коштів з бюджету.

4. Лізинговий – це відносини між суб’єктами господарювання, які виникають під час оренди майна.

3.Ринок цінних паперів - це ринок, де об’єкти торгівлі є цінні папери – фондовий ринок.

Сутність фондового ринку в тому, що фізичні чи юридичні особи інвестують свої вільні кошти в цінні папери і перетворюють їх в вільний капітал, а структури, що випускаючи цінні папери отримують додаткові кошти для розширення своєї діяльності.

Ринок цінні регулюється законом «Про цінні папери та фондовий ринок».

Цінні папери – це документи встановленої форми, що свідчить про грошове або майнове право, визначають взаємовідносини особи, яка їх випустила і власника та передбачає виконання забовязань згідно з умовами їх розміщення.

Класифікація цінних паперів:

1. Акція – іменний цінний папір АТ, який засвідчує право на певну частку власності цього товариства і дає право на отримання доходу у вигляді дивідендів. Вони бувають:

- Привілейовані – гарантує дивіденди та не дає право голосу на зборах акціонерів.

- Проста – дає право голосу і не гарантує дивідендів.

- Іменна – це значить, що ведеться облік власників по реєстру.

2. Облігація – це боргове зобов’язання позичальника перед кредитором, яке оформлюється не кредитною угодою, а продажем – купівлею спеціальних цінних паперів, в яких вказується сума запозичень, дата повернення, % за користування

3. Казначейські зобов’язання – це державні цінні папери, що свідчать про мобілізацію коштів до державного бюджету на покриття його дефіциту.

4. Інвестиційний сертифікат – це цінний папір, що випускається інвестиційними фондами

5. Ощадні сертифікати – це цінні папери комерційного банку, що видається на певний термін.

6. Вексель – це цінний папір, що свідчить про безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму власнику векселя.

7. Іпотечні – це цінні папери, які забезпечують нерухомість.

8. Приватизаційні цінні папери – це цінні папери, що засвідчують право власника на безкоштовне одержання процесів приватизації частки державного майна.

9. Похідні – це цінні папери , продаж яких пов'язаний з певним терміном встановлення договору.

Учасники фондового ринку:

1. Емітенти – це юридичні особи, які випускають цінні папери з метою залучення коштів.

2. Інвестори – це юридичні і фізичні особи, які вкладають кошти в цінні папери.

3. Посередники – надають послуги в процесі руху цінних паперів від емітентів до інших.

Фондова біржа – юридична особа, яка утворена без мети отримання прибутку і сприяє розвитку фондового ринку, використовуючи функції посередника створюючи умови для торгівлі цінними паперами.

На фондовому ринку виділяють 2-і сфери:

1. Первинний ринок – це продаж цінних паперів емітентами, інвестуючи в результаті цієї операції кошти від продажу цінних паперів до суб’єктів господарювання і впливають на їх розвиток.

2. Вторинний – купівля – продаж цінних паперів між інвесторами в результаті цієї операції кошти не надходять до суб’єктів господарювання, але коли їх ціна росте, то підприємство в цей час можуть додатково випустити цінні папери для залучення коштів. На вторинному ринку виділяють:

- біржовий

- позабіржовий

Біржовий – це організаційний ринок купівлі-продажу цінних паперів на біржах.

Основним показником фондової біржі є той чи інший біржовий індекс, який побудований на основі ринкової вартості акцій на тих підприємствах, які взято в основу цих індексів.

Позабіржовий ринок - це торгівля цінними паперами поза межами біржі між громадянами та юридичними особами.

В своїй торгівлі позабіржовий ринок орієнтується на ціни біржового.

Учасники біржового ринку:

1. Фінансові посередники – брокери, юридичні та фізичні особи, які виконують операції з цінними паперами за рахунок коштів клієнтів, отримуючи за це певний відсоток.

2. Дилери – юридичні та фізичні особи, які виконують операції з цінними паперами за власні кошти на свій ризик.

3. Андеррайтер – юридичні особи, які за певну плату розміщують цінні папери емітентів.

Щодо ціни акцій слід відмітити, що вона може бути:

- номінальна

- реальна

4.Ринок фінансових послуг – це сфера послуг, які надаються підприємствам, державі та громадянам у процесі їх фінансової діяльності.

- залучення депозитів з виплатою %

- кредити

- обмін валют

- переказ грошей

- торгівля цінними паперами

- факторингові послуги – оплата банком дебіторської заборгованості в розмірі 80-90%, решта коштів виплачується з утриманням плати за послуги після нової оплати покупців продукції

- довірче управління цінними паперами

- лізинг –оренда

- випуск платіжних карток

- послуги у сфері страхування

- консалтингові послуги

Основними суб’єктами ринку фінансових послуг є комерційні банки, страхові компанії, фондові біржі, пенсійні фонди.

Тема №14: «Міжнародні фінанси»

Методические рекомендации