Обговорення головних теоретичних положень. Навчання в малих групах розглядають як найуспішнішу альтернативу традиційним методам роботи на уроці
Навчання в малих групах розглядають як найуспішнішу альтернативу традиційним методам роботи на уроці. Воно дає можливість реалізувати такі педагогічні цілі: індивідуалізувати самостійну роботу школярів на уроці; значно активізувати їхню пізнавальну діяльність; створити на занятті позитивний емоційно-психологічний клімат, що сприяє особистісному самовираженню, самоутвердженню і характеризується взаємодопомогою, доброзичливістю, взаєморозумінням (1, с. 41).
ідея навчання у співробітництві, в малих групах виникла ще в 20-х роках XX ст. Вона була важливим елементом прагматичного підходу до освіти у філософії Дж. Дьюї, знайшла своє втілення в бригадно-лабораторному методі навчання у радянських школах 20-х років. Технології групового навчання дістали методичне обґрунтування у працях О. Риви-на (9, с. 101 -104), В. Дьяченка (2), X. Лійметса (3), С. Шевченка (11) та інших науковців.
За кордоном перші описи методу навчання у співробітництві на рівні технології з'явилися наприкінці 70 — на початку 80-х років (Велика Британія, Канада, Японія, Ізраїль). Результати досліджень підтвердили ефективність застосування технологій роботи в групах, особливо стосовно підвищення рівня осмислення матеріалу, використання його для розв'язання нових завдань. Значущим виявився і ефект соціалізації, формування комунікативних умінь у школярів: діти навчалися спільно працювати, творити, допомагати одне одному. Групова діяльність стала для них умовою і засобом формування соціально-ціннісних ставлень до світу, усвідомлення себе як суб'єкта взаємодії, який сприяє самовираженню всіх учасників групової роботи.
Проте групові форми навчання на уроці не були широко впроваджені у практику через складність технології організації групової взаємодії, яка потребує дотримання певних принципів і розвитку в учителя таких професійно значущих умінь, як мотиваційно-цільові, організацій-но-спонукальні, інформаційно-комунікативні.
Принципи групової роботи, ґрунтуючись на принципах загальноди-дактичних, підкреслюють специфічність цієї форми організації навчальної діяльності, адже вона враховує ситуацію не лише засвоєння знань, а й розвитку особистості школяра, що формується під час спільної діяльності учнів.
Принцип колективізму (за кордоном він має назву «навчання в команді»). Кожній навчальній мікрогрупі притаманні головні ознаки колективу: єдність мети, почуття взаємної відповідальності, чітка організація навчальної роботи. Цей принцип у груповій роботі виражає необхідність забезпечення найсприятливішими умовами для формування в учнів взаєморозуміння, взаємної вимогливості, взаємодопомоги, солідарності, організованості, дисциплінованості, почуття товариськості, дружби.
Навчання в малих групах має особливе значення у досягненні групових цілей, успіху, якого можна домогтися лише внаслідок самостійної роботи кожного у постійній взаємодії з іншими членами навчальної команди. Саме в цьому полягає сутність тези: почуття спільності — перетворюється в умовах групової навчальної діяльності на складне суспільне почуття, яке і є необхідною передумовою становлення особистості школяра. Що вищим буде рівень співробітництва у групі, то швидше кожний учасник групи переконається, що його «я» є складовою частиною «ми». Залучення до діяльності «ми» і є виявом колективізму.
Принцип взаємного збагачення передбачає активний обмін інформацією й соціальними цінностями, такими як прагнення допомогти, готовність визнати успіх іншого. X. Лійметс зауважував, що педагог мусить так організувати навчання в групах, щоб кожний віддавав і отримував. З цього принципу випливають правила: потрібно заздалегідь з'ясовувати, які знання має учень, щоб збагатити своїх однокласників; плануючи групову роботу, слід для кожного учня передбачити можливості виступити в ролі того, хто віддає (3, с. 60 — 61).
Принцип однакових можливостей для кожного учня в досягненні успіху полягає в тому, що кожен учень збагачує свою групу результатом, поліпшенням власних попередніх досягнень. Порівняння проводиться не з результатами інших учнів цієї чи іншої групи, а з власними, здобутими раніше. Це дає однакові можливості сильним, середнім і слабким учням в отриманні балів для своєї групи.
Принцип відповідальності означає персональну відповідальність кожного учня за успіх чи неуспіх навчальної команди. Це спонукає всіх членів мікрогрупи спостерігати за діяльністю одне одного і всією командою приходити на допомогу своєму товаришеві. Цей принцип виражається і в тому, що схвалення, оцінки група отримує на підставі відповідей будь-кого з її членів, що виявляє рівень розуміння проблеми усією громадою.
Принцип рольової участі характеризує ступінь участі школярів у груповій роботі на уроці. Діапазон обов'язків учнів різноманітний: асистент, лаборант, консультант тощо. Всередині кожної групи можливі й такі ролі: організатор активної діяльності (відповідає за активність своїх партнерів); експерт з культури спілкування і взаємодопомоги; редактор (контролює правильність виконання завдання); лідер (бере на себе відповідальність за підготовку всіх до звіту, за виконання завдання). Отже, група виконує подвійну функцію: з одного боку — акаде-
мічну (досягти пізнавальної, творчої мети), а з другого — соціальну (у ході виконання завдання дотримуватися певної культури спілкування). І те, й інше — однаково значуще й фіксується вчителем.
Враховуючи значення розглянутих принципів, можна зробити висновок: групова робота на уроці — це форма організації навчання в малих групах на основі співробітництва з чітко розподіленими ролями.
Групові форми роботи на уроці є різновидом колективної навчально-пізнавальної діяльності учнів. І. Первін виокремлює п'ять рівнів колективної навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці: 1) фронтальна (одночасна) робота в класі, спрямована на досягнення спільної мети; 2) робота усталеними парами; 3) групова робота (на принципах диференціації); 4) міжгрупова робота (кожна група має своє завдання у досягненні спільної мети); 5) фронтально-колективна діяльність за активної участі всіх учнів. Власне груповими технологіями називають у практиці лише третій і четвертий рівні організації навчальної роботи в класі.
Така робота потребує тимчасового поділу класного колективу на малі групи для спільного розв'язання певних завдань. Учням пропонують обговорити у групах пізнавальне завдання, визначити шляхи його вирішення, реалізувати його на практиці і, нарешті, представити спільний результат. Отже, важливими особливостями організації групової навчальної роботи є такі:
— клас на певному уроці поділяється на групи для розв'язання кон
кретних навчальних завдань (на наступних уроках склад груп може
змінюватися);
— кожна група отримує певне завдання (воно може бути однаковим
для всіх груп) і виконує його спільно під безпосереднім керівництвом
лідера групи і вчителя;
— завдання мають виконуватися таким чином, щоб можна було оці
нити індивідуальний внесок кожного члена групи;
— склад групи не постійний, її формують так, щоб з максимальною
ефективністю для колективу могли реалізуватися навчальні можли
вості кожного члена групи залежно від змісту й характеру роботи (9,
с. 109-110).
Групову роботу вважають однорідною тоді, коли мікрогрупи виконують одне завдання, а диференціація діяльності здійснюється всередині кожної команди; диференційованою, коли різні мікрогрупи виконують різні завдання з розподілом ролей всередині групи.
Робота у групах на уроці дає змогу розширити функції окремих його етапів. Так, перевірка домашнього завдання за груповою технологією передбачає не лише контроль виконання, а й діагностування (слід переконатися, що всі учні зрозуміли матеріал). Для цього перед фронтальною перевіркою вчитель пропонує учням у групах з'ясувати незрозумілі моменти, поставити запитання одне одному і вчителеві, провести взаємоперевірку. Після завершення підготовки у групах педагог може викликати
Обов'язковою умовою групової роботи на уроці є взаємодія того, хто навчає, і того, хто вчиться. На певний час учень у групі стає вчителем своїх ровесників, оскільки має глибші й повніші знання. Ця роль впливає на його пізнавальний і соціальний розвиток: «Коли кожний школяр — викладач, коли він зобов'язаний усього, що вивчає, навчати інших, то мотивація в його діяльності круто змінюється. Навчати інших — це вже справа громадська, вона стосується всіх, у цьому зацікавлені всі» (2,с. 141).
Отже, під час групового навчання створюються передумови для ефективної мотивації. Внутрішні імпульси, що спонукають учнів відповідально ставитися до справи, діють інтенсивно й результативно. І педагог зазнає менше труднощів стосовно вироблення мотивації, ніж під час інших форм навчання.
Групова робота дає змогу досягти високої активності учнів не лише під час вивчення нового матеріалу, його закріплення, а й під час повторення, хоча відоме не викликає в учнів особливого інтересу, навіть коли розглядається в іншому ракурсі, у нових зв'язках. Коли учні працюють у групах, відкривається можливість під час повторення використати наявні у кожного знання, набуті з різних джерел. Поглиблене вивчення якоїсь частини загального завдання групи і разом із групою частини завдання, загального для класу, активізує знання кожного і визначає місце цих знань у системі певної теми та всього курсу. Таким чином, повторення набуває більшої особистої значущості для кожного учня (3, с. 28).
Дбаючи про активну взаємодію учнів у групах, учитель бере до уваги завдання виробити у дітей вміння правильно регулювати свою поведінку відповідно до вимог групової взаємодії. Важливо навчити учнів добирати засоби передачі іншим своєї думки, щоб домогтися цілковитого взаєморозуміння, навчити слухати одне одного, оцінювати роботу товаришів; надавати й отримувати допомогу.
Щоб досягти успіхів у груповій роботі, слід також дотримуватися умов, які структурують взаємозалежність учнів, роблять їхню спільну діяльність об'єктивно необхідною. А для цього потрібно:
— ставити обставини діяльності учнів у залежність від єдиної мети,
єдиного завдання групи в цілому (результат діяльності групи — єди
ний твір, спільний малюнок, розв'язання задачі, виконання вправи, ство
рення моделі). Єдність підсилює значення підпису кожного члена гру
пи під роботою. Виконуючи індивідуальну роботу в групі під контро
лем і з допомогою її членів, учень заповнює власний робочий листок, а
вчитель бере для аналізу листок одного з членів групи, виправляючи
помилки й оцінюючи як роботу групи;
— створювати обставини залежності від джерела інформації, коли
кожний учасник групи володіє лише своєю частиною інформації, необхід
ної для виконання єдиного завдання. Це стосується й обмеження обсягу
чи кількості матеріалів (один текст, одна вправа), й розподілу рольо
вих функцій;
— ставити обставини в залежність від єдиного для всієї групи заохочення. Або заохочують однаково усіх членів команди, або нікого. Видами заохочення є бальна оцінка, схвалення вчителя, присвоєння певної атрибутики, записи індивідуальних і групових досягнень у щоденники чи спеціальний журнал.
Використовуючи групові технології, вчитель набуває нової й не менш важливої для навчального процесу ролі організатора самостійної пізнавальної, дослідницької, творчої діяльності учнів. Його функція не зводиться до повідомлення суми знань і досвіду, накопиченого людством. Головне в його роботі — допомогти учням самостійно здобувати потрібні знання, критично осмислювати отриману інформацію, навчитися робити висновки, аргументувати їх, розв'язувати виниклі проблеми і здійснювати усе це в атмосфері співробітництва, взаєморозуміння, утвердження високих моральних якостей у повсякденній поведінці.
Дата добавления: 2014-12-27; просмотров: 1003;