Обговорення головних теоретичних положень. Готуючись до осмислення першого питання, слід чітко усвідомити важливий життєвий постулат: людська творчість існує тільки для інших

Готуючись до осмислення першого питання, слід чітко усвідомити важливий життєвий постулат: людська творчість існує тільки для інших, ЇЇ ціннісні ознаки окреслюються тільки іншими, ЇЇ ціннісний потенціал уможливлюється реалізацією лише через інших. Мистецтво як вид твор­чості у зв'язку з цим завжди педагогічне значуще, адже воно виконує такі важливі педагогічні функції, як пізнавальна, виховна, комунікатив­на, почуттєва. Зокрема, це стосується й мистецтва театрального.

«Головна відмінність мистецтва актора від інших мистецтв полягає ще й у тому, що будь-який інший митець може творити тоді, коли в ньо­го є натхнення. Проте художник сцени сам повинен володіти натхненням і вміти викликати його тоді, коли це визначено театральною афішею. У цьому полягає найголовніша таємниця нашого мистецтва. Без неї і найдосконаліша зовнішня техніка, і найчудовіші внутрішні дані безсилі. і ця таємниця, на жаль, ревно оберігається. Найвидатніші майстри сце­ни, за невеликим винятком, не тільки не прагнули відкрити її своїм молодшим побратимам, а й зберігали її під непроникною завісою»².

¹ Станиславский К. С. Собр соч.. В 8 т — Т. 2. — С. 75 — 76.

² Див.: Там само. - Т. 1. - С. 404.

Використовуючи матеріал розділу 5 та рекомендовану до цього роз­ділу літературу (2, с. 17-18, 47, 116-117; 6, с. 23-24, 48, 94-95, 372-374), окреслити особливості театрального мистецтва, наголосивши на його близькості до педагогічного дійства, його психолого-педагогічній та естетичній зумовленості.

Щодо другого питання, то важливо зосередити увагу на спорідне­ності педагогічного і театрального мистецтв, особливо у виконавському цілеспрямуванні. Використовуючи міркування К. Ушинського про пе­дагогічне мистецтво (розділ 5), сприймаючи його як театр одного акто­ра, з'ясувати природу педагогічних умінь, особливості їх формування.

Спираючись на систему Станіславського як важливий засіб пояс­нення всіх видів творчої діяльності людини, треба збагнути законо­мірності свідомого оволодіння підсвідомим, довільним процесом твор­чості як основи вияву таланту, зокрема педагогічного. Талант розви­вається, вдосконалюється чи гине залежно від шляхів його розвитку і особливо саморозвитку. Все залежить від методу, яким талант послуго­вується. І. Павлов зауважував: «При гарному методі й не дуже талано­вита людина може зробити багато. А при поганому методі й геніальна людина працюватиме даремно»¹. Отже, людина середніх здібностей при систематичному самоудосконаленні може сягнути рівня таланту. Буває й навпаки — найяскравіший талант без наполегливої праці гине.

Система Станіславського — це метод розвитку таланту, метод само­бутній, оригінальний, науково виважений. Спираючись на об'єктивні за­кони, він вказує шляхи й методику розвитку, збагачення здібностей, і не лише сценічних. Зрештою, він перетворюється на засіб підвищення «ко­ефіцієнта корисної дії» творчого обдаровання, тобто коли людина має здібності, особливо до спілкування, то система Станіславського з ЇЇ мето­дикою дасть можливість реалізувати цілковито і значно примножити їх. І така перспектива не має меж.

Осмислення теоретичних і практичних принципів системи, уважне вивчення літератури з критичного аналізу її дають підстави говорити про значущість і дієвість ЇЇ у розвиткові педагогічних здібностей. При цьому слід керуватися не самопочуттям педагога, не його психічним станом, мало підвладними волі та свідомості, а логікою фізичних дій, здатних рефлекторно пробуджувати естетичні почуття, впливати на різні складники психіки з її підсвідомістю.

Покладена в основу підготовки педагога концепція Станіславського про живу фізичну дію з відповідними почуттями і безсвідомою сферою потребує тренування сприймання і уваги. Саме з них починається жива органічна дія, саме вони зумовлюють сумісність педагога з аудиторією. Розуміння Станіславським дії як єдності фізичного і психічного, по суті, заперечує окремий розвиток внутрішніх або зовнішніх, тілесних чи Душевних елементів поведінки педагога і потребує найтіснішого поєд-

¹ Павлов Й. П. Полное собрание сочинений: В 6 т. — М., 1952. — Т. 5. — С 26.

нання методу й педагогічної техніки Варто виокремити три и найго ловніші складники педагогічну теорію, педагогічну техніку й метод опрацювання матеріалу уроку з його організацією і проведенням

Якщо теорію достатньо усвідомити і вивчити, то педагогічною техні­кою і методом потрібно оволодіти на рівні конкретно визначених прак тичних навичок Цього досягають систематичним тренуванням, завдяки якому педагогічна техніка сягає рівня рефлекторної діяльності Завдан­ня вищого педагогічного навчального закладу — не лише виробити у майбутнього вчителя навички повсякденної роботи над собою, а й сфор­мувати потребу в саморозвитку педагогічної майстерності на все жит­тя Як епіграф до педагогічної діяльності можна навести слова відомого французького живописця і скульптора Едгара Дега «Якщо ти маєш на сто тисяч франків майстерності, купи її ще на 5 су»

Третє питання узагальнює цілу низку вимог системи Станіславського до розвитку педагогічної майстерності, до усвідомлення її як континуум-ного поєднання багатьох складників у творчій педагогічній дії

а) щоб виховати творчу особистість, зокрема педагога, недостатньо
озброїти його лише технікою та методом Потрібно розвивати його
людські якості і за допомогою їх утверджувати наукові, громадські, мо­
рально-етичні позиції (те, що Станіславський називає наднадзавданням),

б) у системі простежується найдоцільніша з огляду на живу органічну
творчість методика роботи актора над собою і над роллю Враховуючи
специфіку педагогічної праці, її можна використовувати і для підготов
ки педагога Осягнути значущість театрального мистецтва у підготовці
педагога можна тоді, коли усвідомиш його різні виміри Головні з них
такі

— що таке театр і навіщо він потрібний людському суспільству, що
називається театральним мистецтвом, а що лише його видимістю і мисте­
цтва не репрезентує,

— яким мусить бути актор, щоб мати право й можливість творити
мистецтво, гідне його високого соціального призначення,

— яким чином актор може найкраще, найраціональніше й найефек­
тивніше реалізувати свої творчі можливості, як, володіючи засобами й
знаючи мету, практично і з найбільшою результативністю досягти її

Зв'язок між цими вимірами очевидний перший указує на мету, другий — на засоби, потрібні для її досягнення, третій — на способи використання цих засобів, а всі вони разом — на єдине ціле — справжню творчість актора Такі виміри характерні і для творчості педагога з урахуванням своєрідності його праці

Якщо акторська дія зумовлена творчим доробком драматурга, режи сера, художника й самого актора, то педагогічна зумовлена життєвими потребами освіти й вихованням особистості, а отже, й законами педаго­гічного впливу, що дають значний простір для імпровізації Проте і педагогічна, й акторська дія можлива лише за умови публічного вико нання, де наявні наслідування, перенесення, співпереживання Тому пе-

дагог для досягнення успіху має бути талановитим і драматургом, і літератором, і виконавцем.

Оволодіння органічною творчістю і в акторській, і в педагогічній дії відбувається поступово:

а) перший щабель в оволодінні процесом органічної дії, важливий і
для актора, і для педагога, — подолання суперечностей публічної твор­
чості. Майбутній педагог, наприклад, виконує в присутності багатьох
людей прості життєві дії, ще не ускладнені творчим переживанням: щось
побачити, почути, відшукати, прочитати, завчити напам'ять, звернутися з
питанням тощо. Ці вправи потрібні для того, щоб навчитися відволіка­
тися від аудиторії конкретною дією («публічна самотність»);

б) другий щабель — дія, здійснювана прилюдно в умовах домислу.
Вона також необхідна для вчителя, але найповніше виявляється в сценіч­
ному спектаклі. Педагог на матеріалі найпростіших сценічних вправ
має навчитися діяти органічно і доцільно в межах сценічної імпровіза­
ції (сьогодні, тут, зараз);

в) третій щабель пов'язаний із повторенням. Тут відбувається пере­
ростання імпровізаційної вправи в етюд, у якому фіксується логіка і
послідовність дій. Однак важливо зберегти імпровізаційність як засіб
поглиблення творчості.

Можливо, на початку розвитку педагогічної майстерності для педа­гога достатньо і трьох щаблів. Щодо актора, то йому потрібно долати й четвертий — оволодіння логікою дії в ситуації виконуваної ролі, ство­рення образу (перевтілення).

Завдання викладача педагогічної майстерності — пояснити студен­там на конкретних прикладах, що означає органічно діяти на уроці і органічно вибудовувати дію на сцені.

У будь-яких видах творчості людей цікавить не поверховість, фор­мальність явищ, а їх сутність. Лише відчуття сутності дає змогу вплива­ти на довколишній світ, удосконалювати його відповідно до людських інтересів та ідеалів.

Ми помічаємо, зауважував М. Салтиков-Щедрін, що твори реальної школи нам подобаються, вони збуджують у нас співучасть, хвилюють і вражають, і це вже може бути достатнім доказом того, що в них є щось більше, ніж просте вміння копіювати. І справді, людський розум важко вдовольняється лише голою передачею зовнішніх ознак: він зупиняєть­ся на зовнішніх ознаках лише випадково і на короткий проміжок часу. Скрізь, навіть у найменшій подробиці, він домагається того інтимного змісту, того внутрішнього життя, які одні лиш і можуть надати фактові справжнього значення й сили.

Те, що Салтиков-Щедрін іменує «інтимним змістом», «внутрішнім життям», «справжнім значенням і силою», Станіславський називає «жит­тям людського духу», коли він говорить про «мету нашого мистецтва», «головне творче завдання мистецтва». І в Салтикова-Щедріна, і в Ста-ніславського йдеться про сутність явищ, яку творча людина покликана

виразити, втілити так, щоб ця сутність стала очевидною, відчутною, доступ­ною безпосередньому сприйманню, щоб вона була естетично сприйнятою читачем, глядачем, слухачем.