Обговорення головних теоретичних положень. Техніка мовлення — комплекс навичок у мовленнєвому диханні, голосотворенні й дикції, що дає вчителеві можливість донести до учня все багатство змісту свого
Техніка мовлення — комплекс навичок у мовленнєвому диханні, голосотворенні й дикції, що дає вчителеві можливість донести до учня все багатство змісту свого слова.
Техніка мовлення — складова зовнішньої техніки вчителя. Чітко уявити її місце в системі педагогічної майстерності допоможе аналіз схеми:
Роль техніки мовлення: забезпечує правильне сприйняття навчального матеріалу, дає змогу ефективно впливати на учнів, сприяє гідній самопрезентації вчителя (віддзеркалюючи його фізичний та емоційний стан).
Дихання — енергетична база мовлення. Його види: фізіологічне (сукупність процесів, що забезпечують газообмін в організмі), фонаційне (мовленнєве дихання, що дає можливість раціонально використовувати повітряний потік під час мовлення).
Схема фізіологічного дихання Схема фонаційного дихання
Виокремлюють такі типи мовленнєвого дихання:
ключичне (верхнє) — здійснюється за допомогою м'язів, що беруть участь у підніманні та опусканні плечей — верхньої частини грудної клітки;
дгафрагмальне — зміна об'єму грудної клітки у повздовжньому напрямку внаслідок скорочення діафрагми;
діафрагмально-реберне — зміна об'єму грудної клітки у повздовжньому і поперечному напрямках внаслідок скорочення діафрагми, міжреберних м'язів, черевних м'язів живота.
Механізм діафрагмально-реберного дихання
1. Діафрагма скорочується, опускається донизу; грудна порожнина розширюється у повздовжньому напрямку; наповнюється нижня частина легень; випинається верхня частина живота.
2. Внаслідок активної дії міжреберних м'язів розширюється грудна
клітка; об'єм грудної порожнини збільшується у горизонтальному на
прямку.
3. За рахунок підтягування нижніх стінок живота (скісних м'язів)
утворюється опора для діафрагми; повітря частково переміщується із
середньої і нижньої частин легень у верхню, що сприяє заповненню
повітрям усього об'єму легень.
Крім енергетичної мовний апарат має ще дві системи: генераторну (голосові зв'язки, артикуляційний апарат) і резонаторну (порожнини, що забезпечують статику й динаміку мовлення). Розрізняють два головні типи резонаторів: верхній (головний) і нижній (грудний).
До голосу педагога висуваються особливі вимоги. Він має характеризуватися силою голосу (напруженість, інтенсивність); злетністю (здатність виділятися на фоні інших звуків, зберігати звучність у великому приміщенні); багатством тембрального забарвлення', широким діапазоном; гнучкістю (здатність легко й швидко змінюватися за висотою, силою, тривалістю звучання й тембром).
Порушення голосу вчителя може бути спричинене надмірним щоденним мовленнєвим навантаженням, невмінням користуватися голосовим апаратам, недотриманням правил гігієни голосу, вродженою слабкістю голосового апарату.
Техніка дихання вдосконалюється внаслідок тренування діафраг-мально-реберного дихання, зокрема м'язів «мовленнєвого» поясу, організованого видиху. Гігієна голосу (1, 4, 8) полягає в дотриманні педагогом певних умов роботи в школі: забезпеченні режиму мовчання, часу для голосового спокою (через 3 — 4 години роботи), уникненні монотонного мовлення, використанні засобів виразності, збереженні голосу від застуди, проведенні вологого прибирання у класах, дотриманні режиму харчування тощо.
Характеризуючи критерії й показники зовнішньої техніки вчителя, Г. Переухенко визначає такі рівні розвитку голосу педагога:
низький — інтонація одноманітна;
середній — інтонація штучна;
високий — інтонація змінюється під впливом думок і почуттів;
творчий — гнучкий, приємний, інтонація відтворює ідейний зміст мовлення й почуття.
Дата добавления: 2014-12-27; просмотров: 1662;