Обговорення головних теоретичних положень. Техніка мовлення — комплекс навичок у мовленнєвому диханні, голосотворенні й дикції, що дає вчителеві можливість донести до учня все багатство змісту свого

Техніка мовлення — комплекс навичок у мовленнєвому диханні, голосотворенні й дикції, що дає вчителеві можливість донести до учня все багатство змісту свого слова.

Техніка мовлення — складова зовнішньої техніки вчителя. Чітко уявити її місце в системі педагогічної майстерності допоможе аналіз схеми:

Роль техніки мовлення: забезпечує правильне сприйняття навчаль­ного матеріалу, дає змогу ефективно впливати на учнів, сприяє гідній самопрезентації вчителя (віддзеркалюючи його фізичний та емоційний стан).

Дихання — енергетична база мовлення. Його види: фізіологічне (су­купність процесів, що забезпечують газообмін в організмі), фонаційне (мовленнєве дихання, що дає можливість раціонально використовува­ти повітряний потік під час мовлення).

Схема фізіологічного дихання Схема фонаційного дихання

Виокремлюють такі типи мовленнєвого дихання:

ключичне (верхнє) — здійснюється за допомогою м'язів, що беруть участь у підніманні та опусканні плечей — верхньої частини грудної клітки;

дгафрагмальне — зміна об'єму грудної клітки у повздовжньому напрямку внаслідок скорочення діафрагми;

діафрагмально-реберне — зміна об'єму грудної клітки у повздовж­ньому і поперечному напрямках внаслідок скорочення діафрагми, міжре­берних м'язів, черевних м'язів живота.

Механізм діафрагмально-реберного дихання

1. Діафрагма скорочується, опускається донизу; грудна порожнина розширюється у повздовжньому напрямку; наповнюється нижня час­тина легень; випинається верхня частина живота.

2. Внаслідок активної дії міжреберних м'язів розширюється грудна
клітка; об'єм грудної порожнини збільшується у горизонтальному на­
прямку.

3. За рахунок підтягування нижніх стінок живота (скісних м'язів)
утворюється опора для діафрагми; повітря частково переміщується із
середньої і нижньої частин легень у верхню, що сприяє заповненню
повітрям усього об'єму легень.

Крім енергетичної мовний апарат має ще дві системи: генераторну (голосові зв'язки, артикуляційний апарат) і резонаторну (порожнини, що забезпечують статику й динаміку мовлення). Розрізняють два го­ловні типи резонаторів: верхній (головний) і нижній (грудний).

До голосу педагога висуваються особливі вимоги. Він має характе­ризуватися силою голосу (напруженість, інтенсивність); злетністю (здат­ність виділятися на фоні інших звуків, зберігати звучність у великому приміщенні); багатством тембрального забарвлення', широким діапа­зоном; гнучкістю (здатність легко й швидко змінюватися за висотою, силою, тривалістю звучання й тембром).

Порушення голосу вчителя може бути спричинене надмірним що­денним мовленнєвим навантаженням, невмінням користуватися голосо­вим апаратам, недотриманням правил гігієни голосу, вродженою слаб­кістю голосового апарату.

Техніка дихання вдосконалюється внаслідок тренування діафраг-мально-реберного дихання, зокрема м'язів «мовленнєвого» поясу, органі­зованого видиху. Гігієна голосу (1, 4, 8) полягає в дотриманні педагогом певних умов роботи в школі: забезпеченні режиму мовчання, часу для голосового спокою (через 3 — 4 години роботи), уникненні монотонного мовлення, використанні засобів виразності, збереженні голосу від за­студи, проведенні вологого прибирання у класах, дотриманні режиму харчування тощо.

Характеризуючи критерії й показники зовнішньої техніки вчителя, Г. Переухенко визначає такі рівні розвитку голосу педагога:

низький — інтонація одноманітна;

середній — інтонація штучна;

високий — інтонація змінюється під впливом думок і почуттів;

творчий — гнучкий, приємний, інтонація відтворює ідейний зміст мовлення й почуття.