Білль про права. Поправки

З 1789 року, коли Конституція США набрала чинності, до неї було внесено 27 поправок. Найзначніші зміни були зроблені протягом 1789—1791 рр. За цей період до неї було внесено 10 поправок, які склали так званий білль про права. Вони як єдиний документ були схвалені Конгресом у 1789 році і ратифіковані 11 штатами до кінця 1791 року.

Під час дебатів з проекту Конституції її прихильники зустріли найсерйозніший опір не з боку противників зміцнення федерального Союзу, а з боку політичних діячів, які вважали за необхідне, щоб у Конституції були обов'язково вказані загальні права людини. Одним з таких був Джордж Мейсон, автор Декларації прав штату Віргінія, — декларації, яку можна вважати попередницею білля про права. Дж. Мейсон був делегатом Конституційного Конвенту, він відмовився підписувати Конституцію, оскільки, на його думку, в ній не було передбачено достатню охорону індивідуальних прав. Подібне ставлення Дж. Мейсона трохи не стало перешкодою ратифікації Конституції штатом Віргінія. Штат Масачусетс, з таких самих міркувань, поставив умовою ратифікації внесення доповнення, що гарантує особисті права людини. До відкриття першого Конгресу більшість його учасників була за внесення у Конституцію подібних поправок, і Конгресу майже не довелося витрачати час на їх складання.

Ці 200-літні поправки залишилися й досі без змін. Перша поправка до Конституції гарантує свободу совісті, слова і друку, право на мирні збори і право звернення до уряду з петиціями про припинення зловживань. Друга гарантує право громадян носити зброю. Третя поправка забороняє розміщення військ у приватних будинках без згоди хазяїна За четвертою поправкою, забороняються необґрунтовані обшуки і арешти осіб і майна.

Наступні чотири поправки стосуються судової системи. П'ята — забороняє передачу справ за тяжкими злочинами до суду без винесення вердикту Великим Журі, не допускає повторного суду за один і той самий злочин; забороняє накладення покарання без належного розгляду злочину у відповідності із законом, а також каже про те, що обвинувачена особа не може бути примушена свідчити проти самої себе. Шоста поправка гарантує швидкий розгляд кримінальних справ у відкритому суді. В ній містяться вимоги суду з неупередженим складом присяжних, надання кваліфікованого захисту і свідчення у присутності обвинуваченого. Згідно із сьомою поправкою, цивільні процеси, в яких ідеться про компенсацію шкоди на суму понад 20 доларів, повинні розглядатися судом присяжних. Восьма поправка забороняє накладання надміру високих застав або штрафів, а також жорстоких чи незвичайних покарань.

Дві останні поправки містять положення більш загального плану. Так, наприклад, у дев'ятій поправці говориться, що наведений у Конституції перелік прав людини не повинен вважатися вичерпним і що люди мають й інші права, про які не сказано в Конституції. Згідно з десятою поправкою, повноваження, не закріплені Конституцією за федеральним урядом, але й не заборонені для виконання штатами, зберігаються за штатами чи за народом.

Порядок внесення поправок. Творці Конституції ясно усвідомлювали, що в міру розвитку нації до Конституції доведеться вносити зміни. При цьому вони вважали: порядок внесення змін не повинен бути надто легким, з тим щоб уникнути прийняття недостатньо продуманих і поспішних поправок. У той самий час цей порядок не повинен бути й таким, що дозволить меншості затримати проведення законопроектів, за якими стоїть більшість громадян, їх рішення полягало у розробці подвійної процедури зміни Конституції. Пропозиція про внесення поправки може бути зроблена Конгресом, якщо за неї буде подано не менш як дві третини голосів у кожній палаті. З іншого боку, законодавчі органи двох третин штатів можуть звернутися до Конгресу з вимогою скликання національного Конвенту (з'їзду) для обговорення й складання проекту поправки. У будь-якому випадку для набрання чинності поправка має бути схвалена трьома чвертями штатів.

Крім внесення прямих змін до Конституції, може бути змінене юридичне трактування її положень. Ще у перші роки існування республіки в рішенні по справі "Мербьюрі проти Медіссона" Верховний суд висунув доктрину судового перегляду, яка полягала в тому, що суд має право на тлумачення постанов Конгресу і винесення рішень про їх конституційність. Ця доктрина дає суду право на інтерпретацію змісту різних розділів Конституції у застосуванні до юридич​них, політичних, економічних і соціальних умов, тобто таких, що змінюються. З роками чимало рішень Верховного суду з великого кола питань — від урядового регламентування, роботи радіо і телебачення до встановлення прав обвинувачених за кримінальними справами — привели до зміни меж застосування конституційних, положень, без істотних текстуальних змін самої Конституції.

Закони, проведені Конгресом для здійснення положень Основного закону чи для їх пристосування до змінених умов, іноді розширюють і навіть змінюють текст Конституції. Правила і постанови численних агенцій федерального уряду деякою мірою здійснюють аналогічний вплив. В обох випадках кінцевою є думка Верховного суду відносно відповідності таких законів і постанов задумам і духу Конституції.

Захист особистих свобод. Конструктивність Конституції, яка проявилася в організації федерального уряду, дала Сполученим Штатам можливість зберегти виключну стабільність протягом двох століть. Проте навряд чи можна було б вважати більшим досягненням стабільність, надбану на шкоду свободі.

Білль про права і наступні поправки до Конституції дають американському народові певну гарантію загальних прав людини. Під час національних криз урядам завжди здається при​вабливим, в інтересах безпеки країни, призупинити дію законів, які гарантують людські права. У Сполучених Штатах такі спроби завжди приймалися вельми неохоче і впроваджувалися у життя під дуже суворим контролем. Наприклад, за часів війни виникла необхідність піддати цензурі листування між Сполученими Штатами і закордонними країнами, в особливості листи додому з театрів військових дій; але навіть тоді конституційна гарантія справедливого суду не скасовувалася. Особа, обвинувачена у таких злочинах, як шпигунство, диверсія та інших підривних діях, мала право на захист, і згідно з американською системою вона вважалася невинуватою доти, поки її провина не була доведена.

Поправки до Конституції, прийняті після білля про права, охоплюють саме широке коле питань. Однією з найважливіших вважається винесена 1868 р. 14-та поправка. У ній наведено ясне й чітке визначення громадянства і підтверджуються розширені гарантії справедливого управління. Іншими поправками була обмежена судова влада національного уряду, змінений порядок президентських виборів, заборонене рабство, надане рівне право на голосування незалежно від раси, кольору шкіри, статі чи перебування у рабстві до його скасування; Конгресу було надане право оподатковувати доходи, а також був встановлений порядок виборів сенаторів шляхом народного голосування.

До більш пізніх належать поправки: 22 — обмежує час перебування Президента у влади двома строками; 23 — надає мешканцям округу Колумбія право на участь у президентських виборах; 24 — підтверджує право на голосування незалежно від сплати податку на голосування, 25 — встановлює порядок заміщення поста Віце-президента між виборами; 26 — знижує виборчий вік до вісімнадцяти років; 27 — забороняє Конгресу підвищувати собі платню (мається на увазі діючий, а не наступний склад парламенту).

Треба зазначити, що більшість з цих 27 поправок були спрямовані на розширення особистих, громадянських чи політичних свобод у той час, як лише деякі з них мали за мету подальший розвиток урядової структури, наміченої у Філадельфії 1787 р.

Вищі органи державної влади. Конгрес. Вимоги до членів Конгресу. Правове положення і компетенція Палати представників і Сенату. Посадові особи Конгресу. Законодавчий процес. Право Конгресу на розслідування.

Законодавча влада. Стаття 1 Конституції надає законодавчу владу Конгресу, який складається з двох палат: Сенату та Палати представників. До Сенату за Конституцією входить по два представники від кожного штату. Кількість членів в палаті представників пропорційна кількості населення і тому не обмежується Конституцією.

Протягом ста років після прийняття Конституції сенатори не обиралися прямим голосуванням населення. Вони обиралися законодавчими органами штатів і представляли конкретний штат, який їх обрав. 1913 р. була прийнята 17-та поправка до Конституції, згідно з якою сенатори стали обиратися шляхом прямих виборів.

Делегати Конституційного Конвенту виходили з такого, Якщо окремі групи (одна, яка представляє уряди штатів, і друга — населення) разом схвалюватимуть кожен закон, що приймається, то це зменшить загрозу виявлення з боку Конгресу поспішності чи недбайливості при затвердженні нових законів. Одна палата завжди мала можливість контролювати іншу відносно, наприклад, того, як це існувало в той час в англійському парламенті. Прийняття 17-ї поправки не внесло суттєвих змін в це врівноважене співвідношення влади обох палат.

У той час, як в Конституційному Конвенті проходили бурні дебати відносно складу й повноважень Конгресу, багато делегатів вважали, що роль законодавчої влади буде порівняно малозначущою. Деякі вважали, що Конгрес займатиметься переважно питаннями зовнішньої політики, надавши права рішення внутрішніх проблем штатам і місцевій владі.

Однак усі ці припущення були помилковими. Конгрес зарекомендував себе активним і авторитетним органом з широкими повноваженнями за всіма питаннями державної політики.

Вимоги до членів Конгресу. Згідно з Конституцією, члени Сенату повинні досягти 30-річного віку, бути громадянами Сполучених Штатів не менш як дев'ять років і постійно мешкати у тому штаті, від якого обрані. Члени Палати представників повинні бути не молодшими від 25 років, бути громадянами США не менш як сім років і постійно мешкати у тих штатах, які надіслали їх до Конгресу. Штати можуть встановлювати додаткові вимоги при виборах до Конгресу. але, згідно з Конституцією, кожна палата сама має право встановлювати вимоги до її членів. Кожний штат має у Конгресі двох сенаторів. Так, найменший штат Род-Айленд (територія — 3156 кв. км) має таке саме представництво у Сенаті, як і найбільший штат Аляска (площа 1524640 кв. км).

Загальна кількість членів Палати представників встановлюється Конгресом. Далі ця кількість розподіляється між штатами пропорційно кількості їх населення. Разом з тим, кожному штату, незалежно від кількості його мешканців, Конституцією гарантоване право мати не менше одного члена Палати представників. У наш час шість штатів — Аляска, Делавер, Невада, Північна Докота, Вермонт, Вайомінг — мають лише по одному представнику. З іншого боку, шість штатів мають у цій палаті більш як по двадцять представників і лише Каліфорнія — 43. Згідно з Конституцією, кожні десять років має відбуватися перепис населення і за його результатами перерозподіляються місця у Палаті представників. Спочатку кількість членів Палати представників була встановлена як один від кожних 30 тис. громадян. У першій Палаті представників було 65 членів, а після першого перепису їх кількість підвищилася до 106. Якби цей принцип представництва зберегли, то представників було б близько 7 тисяч. На сьогодні Палата представників нараховує 435 членів: по одному від кожних 480 тис. мешканців США. Законодавчі органи штатів поділяють кожний штат на виборчі округи, які мають бути приблизно однаковими за кількістю населення. Раз у два роки виборці кожного виборчого округу обирають свого представника до Конгресу.

Сенатори обираються на виборах у штатах, які здійснюються кожного парного року. Термін повноважень сенаторів — шість років, оскільки кожних два роки одна третина Сенату переобирається. Таким чином, дві третини Сенату — це люди, які мають досвід законодавчої роботи.

Оскільки термін повноважень членів Палати представників складає два роки, загальний термін роботи Конгресу в даному складі встановлений також два роки. 20-та поправка до Конституції закріплює, що Конгрес повинен збиратися на звичайну сесію 3 січня кожного року, якщо цей термін не буде змінено самим Конгресом. Робота Конгресу триває доти, доки його члени не проголосують за перерву, зазвичай це трапляється в кінці року. Президент може скликати спе​ціальну сесію, якщо в цьому буде необхідність. Сесії Конгресу проходять у Капітолії у Вашингтоні (округ Колумбія).

Повноваження Палати представників і Сенату. Кожна палата Конгресу має право законодавчої ініціативи за будь-якими питаннями, за винятком фінансових законопроектів; останні повинні бути запропоновані в Палаті представників. Отже, великі штати мають змогу більшою мірою впливати на стан державної казни, аніж малі. Разом з тим, на практиці кожна палата може голосувати проти законопроектів, прийнятих іншою палатою. Сенат може не ухвалити фі​нансовий або будь-який інший законопроект. Палата представників може запропонувати до нього поправки, які змінюють його сутність. У цьому разі, для набрання законопроектом чинності закону, узгоджувальна комісія, до складу якої входять члени обох палат, повинна запропонувати компромісне рішення, яке б задовольняло обидві сторони.

Сенат також має свої особисті права, у тому числі право більшістю у дві третини голосів затверджувати призначення Президентом вищих посадових осіб у федеральному уряді, а також ратифікувати всі угоди. Негативна реакція будь-якої палати нейтралізує дії виконавчої влади.

На випадок імпічменту урядових посадових осіб Палата представників має виключне право пред'являти обвинувачення у зловживаннях, що тягнуть за собою офіційний розгляд. Сенату належить виключне право проводити цей розгляд і вирішувати питання про вину чи відсутність вини посадових осіб. Висновок про наявність вини має наслідком усунення урядової посадової особи з посади, яку вона посідає.

Широкі повноваження Конгресу сформульовані у параграфі 8 Конституції: встановлювати та стягувати податки; укладати договори займу для поповнення державної казни; встановлювати правила й обмеження у торгівлі між штатами та в зовнішній торгівлі і т. ін. — усього 17 пунктів.

Деякі з цих повноважень вже застаріли (наприклад, прокладання поштових шляхів), але вони продовжують діяти. Десята поправка встановлює певні межі компетенції Конгресу, уточнюючи, що повноваження, не надані уряду Союзу, зберігаються за штатами. Крім цього. Конституція прямо забороняє Конгресу вирішувати низку конкретних питань. Так, Конгрес не має права: припиняти дію хабеас корпус (конституційних гарантій недоторканності особи), за виклю​ченням окремих ситуацій під час заколота чи вторгнення; оподатковувати громадян прямими податками інакше, чим на підставі вже здійсненого перепису; санкціонувати введення будь-яких станових титулів і т. ін. — усього сім пунктів.

Посадові особи Конгресу. Згідно з Конституцією, Віце-президент є головою Сенату. Його голос не враховується при голосуванні, за виключенням випадку рівності голосів. У разі відсутності Віце-Президента Сенат обирає голову рго temроге. Палата представників обирає свого особистого голову — спікера палати. При цьому і спікер, і голова рго temроге завжди є членами тієї політичної партії, яка має більшість у даній палаті.

На початку роботи кожного нового складу Конгресу члени політичної партій обирають керівників своїх фракцій та інших посадових осіб для забезпечення порядку розгляду за​пропонованих законопроектів; Ці посадові особи разом з головами палат і головами комісій суттєво впливають на законодавчий процес.

Законодавчий процес. Однією з головних особливостей Конгресу є те, що ведучу роль в його роботі відіграють комісії. Свого значення вони набули не відразу, а поступово, оскільки Конституцією вони взагалі не передбачені.

На теперішній час у Сенаті діє 18 постійних комісій, а в Палаті представників — 23. Кожна комісій спеціалізується у певній галузі законодавства з іноземних справ, оборони, банківської діяльності, сільського господарства, торгівлі і т. ін. Комісія може ухвалити, переглянути, залишити без уваги будь-яку пропозицію. Для того щоб зажадати законопроект з комісії в Палату представників, потрібні підписи 218 членів Палати, а в Сенат — сенатської більшості. На практиці необхідна більшість голосів збирається дуже рідко.

Партія, яка має більшість у Даній палаті, контролює роботу комісій. Голів комісій обирають на закритих засіданнях членів цієї партії або на зборах спеціально призначених представників. Партії меншості пропорційно представлені в комісіях, у відповідності з кількістю місць, що їх має у розпорядженні партія в даній палаті.

Існують різні способи внесення законопроектів: постійними комісіями, спеціальними комісіями, Президентом і т. ін. Внесені законопроекти передаються у відповідні комісії, які призначають публічні слухання, що можуть тривати кілька тижнів або місяців. Якщо комісія схвалила законопроект, він надсилається на загальне обговорення у відповідну палату. У Сенаті час обговорення практично не обмежується. У Палаті представників, як правило, встановлюється рег​ламент. Після завершення дебатів члени палати голосують за те, щоб або схвалити законопроект, або відхилити чи відкласти (останнє прирівняне відхиленню), або повернути до комісії. Законопроект, прийнятий однією з палат, надсилається на розгляд у другу палату. Якщо друга палата внесла в нього поправки, то узгоджувальна комісія, яка має у своєму складі членів обох палат, намагається усунути розбіжності.

Після прийняття, обома палатами законопроект надсилається Президентові, оскільки, за Конституцією, законопроект набирає чинності закону тільки після підписання його Президентом. Президент має право або підписати законопроект — у цьому разі він стає законом — або накласти на нього вето. В останньому випадку законопроект може стати законом тільки тоді, коли при повторному голосуванні в Конгресі він збере дві третини голосів в обох палатах

Президент може також відмовитись як від підпису законопроекту, так і від накладення на нього вето. Тоді законопроект стає законом без підпису Президента рівно через десять днів (не враховуючи неділь) після надходження його на розгляд. Єдиним виключенням з цього правила є випадок, коли сесія Конгресу закривається раніше, ніж вийде декадний термін з дня надсилання законопроекту на розгляд Президентові. У цьому разі відмова Президента підписати законопроект анулює його навіть без накладення вето — така ситуація, як уже зазначалося, має назву "кишенькове вето".

Право Конгресу на розслідування. Однією з найважливіших функцій Конгресу, не пов'язаних із законодавчою діяльністю, є право на розслідування. Це право, зазвичай, надається комісіям або постійним, або спеціально сформованим з членів обох палат. Розслідування проводиться з метою отримання інформації, необхідної для прийняття майбутніх законів, для перевірки ефективності вже прийнятих законів, для перевірки кваліфікації і контролю роботи посадових осіб і службовців інших відомств, а також для збору даних, необхідних для порушення імпічменту. Комісії часто залучають до роботи експертів "зі сторони", з тим, щоб якнайкваліфікованіше провести слухання в ході розслідування і для більш детального вивчення питань.

Право на розслідування тягне за собою важливі наслідки. Одним з них є право опублікування ходу і результатів розслідування. Більшість слухань у комісіях відбувається відкрито й широко висвітлюється у засобах масової інформації. Таким чином, розслідування, що їх проводить Конгрес, відіграють велику роль в інформуванні населення про роботу Конгресу з метою породження громадського інтересу до загальнонаціональних проблем.

Другим важливим наслідком є право Конгресу вимагати надання свідчень від свідків, які ухиляються, та притягувати їх до суду за неповагу до Конгресу — у разі відмови давати свідчення або за неправдиві свідчення.