Void main(). Результатом програми буде таке виведення:

{

A a;

B b;

do_(a);

do_(b);

}

Результатом програми буде таке виведення:

Функція А::f()

Функція А::g()

Функція А::f()

Функція B::g()

Звертання до do_(A&) з об’єктом В призводить до виклику функцій A::f() і B::g(). Це відбувається тому, що при виклику функції do_(b) посилання В& неявно перетвориться в A&. Компілятор бачить, що A::f() – невіртуальна функція і генерує пряме звертання до A::f(). Виклик функції a.g() у do_(A&) опрацьовується інакше, оскільки компілятор виявляє, що g() у класі А оголошена віртуальною. Це призводить до генерації коду, що включає механізм опрацювання віртуальних функцій. Розміщення об’єктів у пам’яті показано на рисунку 4.4.

Під час виконання код використовує таблицю по вказівці vprt в об’єкті класу В, щоб визначити яку функцію викликати при звертанні до g(), і знаходить B::g(). Поле vptr класу В знаходиться в тій же позиції, що і vptr класу А, так що do_(A&) одержує доступ до коректної функції, незалежно від того, який тип об’єкта передається в do_(A&). Проте зверніть увагу на те, що vptr для об’єкта класу А і vptr для об’єкта класу В посилаються на різні таблиці vtbl.

	Змінна	Зсув
a -> A::	Vptr a		A::vtbl	&A::g

	Змінна	Зсув
a -> A::   b-> B::	Vptr a b		B::vtbl	&B::g

Рис. 4.4. Розміщення двох об’єктів в пам’яті

Прикладрозміщення об’єктів в пам’яті:

#include <iostream>

using namespace std;