Український живопис першої половини 19 століття

У першій половині XIX сторіччя посилюється процес взаємодії української та російської культур. Цьому сприяла петербурзька Академія мистецтв - єдиний навчальний заклад, що готував професійних майстрів. Академія з її сталими художніми канонами визначала й офіційну художню стилістику часу, й певний розвиток малярських жанрів. Творчість багатьох вихованців Академії залишила яскравий слід в культурі України. Серед них - відомий російський портретист В. Тропінін. Подільське село Кукавка - маєток його пана, графа І. Моркова, стали для художника справжньою школою життя та творчості. "Я мало вчився в Академії, проте навчався в Малоросії... Я там без перепочинку писав з усього і усіх..." - стверджував майстер. У створених ним образах подільських селян ("Дівчина з Поділля", "Українець", "Пряля") відбився не лише національний етнотип, а й романтичні ідеали часу з його уявленням про красу та людську гідність. В. Тропінін був першим, хто свідомо звернувся до зображення народу, виявляючи при цьому гуманізм і демократизм поглядів, реалізм світобачення. Одним із фундаторів нового українського пейзажного живопису та побутової картини, художні образи яких базувалися на засадах життєвої правди й реалізму, був В. Штернберг. Літні вакації 1826- 1838 рр., він, студент Академії, проводив у Качанівці, у маєтку відомого мецената Г. Тарновського. Сюди, пізніше, В. Штернберг привіз свого друга Т. Шевченка. Написана за законами академічного живопису картина "Садиба Г.Тарновського в Качанівці" органічно поєднала забарвлену романтичною таємничістю природу з реаліями життя пересічної людини, до якої художник завжди виявляв "чувства добрые" та повагу. Романтичного настрою сповнений і "Портрет дружини" А. Мо-крицького. В образі замріяної жінки художник втілив ідеали часу, що увібрали в себе поняття духовності, гармонії почуттів, єдності людини з природою. А. Мокрицький входив до кола представників передової української та російської інтелігенції і був товаришем Т. Шевченка. Він відіграв значну роль у долі Великого Кобзаря - сприяв його викупу з кріпацтва. Близькими до Великого Кобзаря були й художники І.Сошенко та М. Сажин, чиї твори репрезентують романтичну лінію пейзажного живопису. Ці майстри прокладали шляхи для безпосереднього, правдивого відтворення дійсності. Обличчя української культури середини XIX ст. визначила творчість Тараса Григоровича Шевченка. Його поетичне слово й художня спадщина не лише стверджували засади реалізму, критичний погляд на навколишнє життя, а й визначали менталітет самого народу, його національну самосвідомість. Шевченко - художник працював у техніці олійного живопису і займався офортом. Широковідомі його графічні аркуші з серії "Живописна Україна", виконані після приїзду Т. Шевченка на батьківщину в 1843-1844 рр. У даних графічних аркушах показано історію України, її краєвиди, сільське життя. Вони є своєрідним маніфестом подальшої творчості митця, визначальним критерієм якої стали реалізм і народність.

43. Українська архітектура та скульптура першої половини 19 століття.

Куди складніший був розвиток української скульптури кінця XVIII і першої половини XIX ст. Стояла вона всеціло під впливами класицизму і була підпорядкована завданням містового будівництва і декоративного оздоблення споруд. І так у першій фазі маємо до діла з ампіром, що характеризується зменшенням рясної декораційної скульптури (рококо), і ця доба збігається з царюванням Олександра І (1801-25). На зміну цьому стилеві приходить започаткований у Відні, т.зв. бідермаєр, що домінує в другім 25-літтю XIX ст. за Миколи І. Скульптура в Україні цього періоду не могла розвинутись самобутньо, бо трьох найбільше талановитих скульпторів виявили себе і записались в історії російського мистецтва так, що процес розвитку української скульптури треба стежити на працях українських майстрів столиці імперії. Першим з них був Михайло Козловський (1753-1802), що творив у стилі рококо і залишив по собі ряд статуеток і класичний пам’ятник Суворову. Найбільшим скульптором Росії того часу був Іван Мартос(1754-1835), з міста Ічні (Чернігівщина), якому не дорівнювали найбільші скультори-чужинці тодішнього Петербурга. Мав він за собою найкращі закордонні студії, став професором, а потім ректором Академії Мистецтв. Більше, ніж за пів сторіччя, залишив по собі велике число скульптурних праць у бронзі, мармурі, та велику кількість надгробників. Під впливом Мартоса творив третій різьбар українського роду Кость Климченко (1816-41), що майже все своє життя провів у Римі і передчасно помер. у 1853 р. в Києві, на мальовничому березі Дніпра, здвигнено пам’ятник кн. Володимирові Великому. Виконав його німецького походження майстер Клодт, за проектом скульптора В.І. Демут-Малиновського та архітекта К. Тона.

Національно-культурний гніт, у якому жила Україна, в значній мірі відбився і на мистецькому житті. Замість вільної мистецької творчості з’являються нові будинки, роблені за шаблоновими проектами надісланими з Петербурга чи Москви, які не підходили до мистецьких стилів України. У 1800 р. виходить наказ припинити будову церков українського типу. Замість того, від середини XIX ст. з’являються церкви у псевдо-візантійському стилі, нібито московському. А все таки українська творчість не вгасає, пристосовуючи шаблонові проекти до нового смаку. На зміну клясичності, з початком XIX ст. приходить стиль ампір (з французького — „стиль імперії”), з нахилом до монументальних форм римського взору. Але цей стиль мусів поступитись українським будівничим традиціям, зокрема в будові малих будинків, провінційних палат, галерейок, ганків, що набирають своєрідних українських прикмет. З визначних українських архітектів цієї доби треба назвати В. Ярославського з Харкова, що побудував ряд будинків на Харківщині і в Херсонщині, та Андрія Меленського в Києві. Помітно розвивається міське будівництво, постає цілий ряд нових ратуш (Харків, Полтава, Київ, Львів, Чернівці), що знаменують собою останнє зусилля самоврядування українських міст. Всі вони акуратного заложення з квадратовою вежею, з простими понурими холодними стінами. У першій половині XIX ст. при новому адміністраційному поділі України, в стилі ампір постає більшість державних будинків Полтави, Чернігова, Києва, Одеси. До останньої стадії клясичності приходить за царя Миколи І, тобто в половині XIX ст., коли будови набирають особливо понурих і строгих форм, а прикладом цього може бути будинок університету в Києві (1837-42). З церковних будов у стилі ампір найбільше їх збереглося на Харківщині та на Полтавщині. З більших будов цієї доби походять собори в Одесі, Херсоні, Крем’янці, що належать до течії академічного клясицизму, який плекали в технічних школах Росії. Досить поширеним був теж тип зовсім округлих будов (ротонд) ампірових форм, а добрим прикладом цього може бути Аскольдова могила в Києві чи церква Гошівського монастиря (з 1842 р.) в Галичині. Перевагу в цьому періоді має цивільне будівництво (швидка розбудова міст на запорозьких степах і на чорноморському побережжі), яка не вміщалась у жоден стиль. А все таки, йдучи за стилем доби, управа столичного Києва, обстоюючи незалежність свого міста від московського централізму, довела до здвигнення в стилі ампіру «Пам’ятника самоврядування Києва» (1802 р. – архітектор А. Меленський). Це був результат довгої боротьби за своє право самоврядування на підставі Магдебурзького права, що його Київ хотів за всяку ціну зберегти. Найбільше плідним і популярним архітектором Києва був, згаданий уже, Андрій Меленський (помер у 1833 p.), який проектував і перебудував велику кількість будов Києва, м.ін. будинок театру, бурсу Київської Академії. Він теж виконав проект відбудови Десятинної церкви, але влада цей проект відкинула. Меленському приписують теж ротонду «Аскольдова могила» і дерев’яний будинок театру в Києві, де м.ін. в 1820 р. виступала українсько-російська театральна трупа, а в ній — славний артист-кріпак М. Щепкін. У 50-их роках цей будинок був розібраний. У Львові в 20-30-их роках в стилі ампір побудовано т.зв. Губернаторську палату або т.зв. Намісництво (на Підваллі), бібліотеку Оссолінських і бібліотеку та музей Баворовських, Львівський ратуш (1835 p.), Народний дім на вул. Рутовського, вартівню на площі св. Духа і десяток житлових будинків. І Одеса мала ряд будов у цьому стилі. їх проектантами були французькі та італійські архітектори, а з українських — А. Шостак. З 1837-42 років походять сходи, що ведуть з одеського порту на Приморський бульвар, славні своєю величиною, знаменитим розміщенням і майстерним оформленням. Двісті сходів, широких на 20 метрів, а 142 м. довжини, ведуть на півокруглу площу перед пам’ятник Рішельє, що його виконав українець-різьбар І. Мартос. У стилі ампір з першої половини XIX ст. побудовано більшість будинків для російської адміністрації у всіх більших містах України, а всі вони одного типу, за одним шабльоном, і ніяк не нагадували будь-яку українську архітектуру. Але поміж тими, урядового штампу, будівлями маємо і кращі зразки, що їх створили чужинці. Таким є будинок Київського університету, побудований в роках 1837-42 визначним італійським архітектом О. Беретті, що викладав архітектуру в Київському університеті (будинок спалений німцями у 1943 p., відновлений совєтською владою у 1953 p.). Були теж в У країні менші ампірові будови, а саме будинки землевласників не шаблонові, а навпаки — своєрідні і принадні для ока. Такою є Репнінська садиба в Яготині, садиба Стольне на Чернігівщині, Михайлівка на Харківщині, Сокиринці на Полтавщині, Котівка на Запоріжжі. Всі вони — цінні зразки українського ампіру. Українське церковне будівництво початку XIX ст. теж завмирає. Російська церковна адміністрація робить усі зусилля, щоб українську архітектуру заступити шаблоновими будовами на зразок московський, а у 1801 р. російський Синод видає заборону будувати будь-які церкви українського типу, і акою останньою церквою українського типу була Троїцька церква Мотринського монастиря на Чернігівщині, побудована у 1801 р. Церковні будови в стилі ампір були відомі здебільш на Полтавщині і Слобожанщині. їх форми і заложення розвивалися на тих самих зразках класицизму які були відомі в другій половині XVIII ст. Такими були дві церкви в Ромнах на Полтавщині, а крім них кращими зразками ампіру є церкви в Лубнах, Пирятині, Прилуках. В добу ампіру були поширені в Україні т.зв. ротонди, тобто округлі будови з колонадою навколо, або і без неї. Такими є Кукавка на Поділлі (проект В. Трощинського), церква Різдва на Подолі в Києві, Вознесенська церква й Фролівського монастиря в Києві, згадана вже Аскольдова могила з 1843 р. Більші будови були здвигнені в стилі академічного класицизму, який плекався тоді в мистецьких школах Росії.