Розвиток архітектури

Запровадження християнства на Русі справило великий вплив на розвиток кам'яної, архітектури. Першого кам'яного церквою на Русі булл Десятинна церква, побудована у Києві в 989-996 рр. Це був хрестовокупольний храм з трьома нефами, оточений галереями, прикрашений мозаїкою, фресками, коштовними чашами, іконами. На утримання церкви князь Володимир дав десяту частину своїх доходів, тому й назвали її Десятинною (спершу - церква Богородиці).

Києво-Печерський монастир є чудовою пам’яткою архітектури, де поєднується візантійське і руське архітектурне мистецтво.

У середині ХІ ст. з’явилися перлини давньоруського зодчества - Софійські собори у Києві, Новгороді, Полоцьку. Вони поєднали в собі візантійський і місцевий типи будівель, елементи розпису балканських художників давньоруської дерев'яної архітектури деякі романські традиції, наприклад, наявність двох веж на західному фасаді. Від візантійських майстрів древньоруські майстри запозичили технічні прийоми цегляної і кам'яної, кладки стін.

Риси самобутнього древньоруського мистецтва яскраво проявилися у Софійському соборі у Києві – найвидатнішій архітектурній споруді Київської Русі, що збереглася до нашого часу. За величчю художнього образу, досконалістю архітектурних форм, внутрішнім оздобленням “руська митрополія”, закладена у 1037р., належить до видатних мистецьких пам'яток стародавності. За розмірами собор перевищував візантійські храми.

Побудований за типом хрестово-купольних храмів з п'ятьма нефами й апсидами, оточений відкритими галереями і вивершений тринадцятьма главами. Інтер'єр собору багато оздоблений фресками, мозаїкою у вівтарі, мозаїчними плитами, різьбленням, орнаментикою. Колористична палітра мозаїк має близько 150 відтінків. Композиція фресок та мозаїк символізує навернення Русі до християнства, рівноправне становище її в колі європейських християнських держав. Спустошений монголо-татарами у 1240 році. На початку XIV ст. Софійський собор був уже без крівлі, а вся західна частина лежала в руїнах. У XV ст. знову двічі спустошували храм татари.\

Запровадження християнства на Русі справило великий вплив на розвиток її культури. Воно зміцнило державну єдність, освятило владу великого князя, сприяло поширенню писемності, створенню перших шкіл і бібліотек. Після прийняття християнства розширилися політичні, економічні та культурні зв’язки з багатьма європейськими державами, насамперед з Візантією, Болгарією, Польщею, Угорщиною, Чехією, Німеччиною, Римом та скандинавськими державами.

Християнство на Русі справило великий вплив на розвиток кам'яної, архітектури. Першого кам'яного церквою на Русі булл Десятинна церква, побудована у Києві в 989-996 рр.

10. Літописання доби Київської Русі:

Найдавнішими літописами були Лаврентіївський, Іпатіївський і Радзивилівський.

До Лаврентіївського літопису (зберігся в єдиному списку, виготовленому в 1377 р. під керівництвом ченця Лаврентія) війшли "Повість минулих літ" та "Повчання Мономаха". Радзивилівський літопис належав різним володарям, вихідцям із Західної Русі. Іпатіївський літопис зберігся в кількох списках.

Початкове писання літописного зводу пов'язане з подіями 996 року, коли відбулося освячення знаменитої Десятинної церкви у Києві. Зокрема, до цієї дати на замовлення князя Володимира було підготовлено перше узагальнення з історії Київської Русі впродовж 150 років.

У другому десятиріччі ХІІ ст. київське літописання збагачується унікальним літописним твором "Повчання Мономаха". Цей твір виконаний у формі літопису-автобіографії самого Володимира Мономаха і хронологічно охоплює період від 1066 до 1117 рр. За змістом "Повчання..." складається з двох частин: власне повчання і короткого літопису походів і перемог В.Мономаха. Поява літописання на теренах Київської Русі пов’язане з тим, що виникла потреба у створенні укладених творів, змістовних, хронологічно повних і вірних укладень, які б зберегли дані про велич і могутність КР, як держави, а також містили б у собі дані, про політичні особливості, економічні здобутки та соціальні настрої. тощо.Спершу, як записи за роками, були вони введені ченцями по монастирях і поволі перетворилися у літературно-наукові твори. Початок літописання відносять різні вчені - до 9-10 ст. Найбільша збірка літописів - це “Іпатіївська “, яка збереглася у п’яти відписах. Найдавнішу частину літопису, що складалася з кількох окремих літописів опрацював Нестор Літописець - це “Повість.. Спочатку Нестор, потім Сільвестоор мали на меті показати звідки походить руський народ і руська держава із центром у Києві, адже, роль літописів і полягала у тому, щоб донести цінну інформацію нащадкам та закарбувати в історії пам’ятні дати. (слід згадати, шо “Повість “ написана на основі ранішніх літописів, які не збереглися до нашого часу, але підтфердженням цьому є те, що тільки з літописів Нестор міг узяти інформацію, якою не міг володіти наочно).КУЛЬТУРНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ДАВНЬОРУСЬКОГО ЛІТОПИСАННЯ: У тексті договору Ігоря з Візантією, підписаному 944 p., містилася стаття про те, що руський князь повинен посилати послів до Візантії з грамотами. Можна стверджувати, що вже в ІХ-Х ст. писемність обслуговувала сферу державного і культурного життя Русі. Після офіційного запровадження християнства ще при Володимирі широкого розмаху набула перекладацька діяльність. Разом з появою християнських храмів по w Києвом писемність набувала поширення. Так. Ярослав Мудрий зібрав писарів для перекладу книг з грецької руською мовою, створив при своєму дворі велику бібліотеку. Писемність захопила нові сфери суспільного життя, насамперед освіту, правові відносини між державою І церквою, державою І приватними особами, між самими приватними особами, проповідницьку діяльність. Почала формуватися художня література. Продуктом поширення на Русі писемності та розвитку нових жанрів є літописи. Вони висвітлюють історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містять оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди. Той факт, що літописи написані мовою, близкою до народної, так би мовити, “неофіційною”. дає нам підстави вважати, що літописання започатковано було на основі нагальної потреби в новому жанрі, який би охоплював та систематизував історичну дійсність.