Давньоруська література: види та жанри

Давньоруська література бере свій початок з часів Київської Русі. За вісім століть вона пройшла кілька етапів розвитку. Перший – це становлення і розквіт літератури часів Київської Русі. Виникла вона на грунті міфології слов’ян, усної творчості народу і засвоєння (після введення християнства) літературного досвіду Візантії та Болгарії.

Зараз ми маємо два види пам’яток давньоруської літератури: оригінальні та перекладні. З прийняттям християнства, будівництвом храмів і запровадженням шкільної освіти зріс попит і на християнську церковну літературу, богослужбові книги. Це і призвело до появи перекладної літератури, санкціонованої церквою (патерики, житія, біблійні книги та ін.) Приходила перекладна література на Русь головним чином з Візантії. Ввозилося в першу чергу те, що було необхідно для практичних потреб нового християнського культу. Твори не тільки дбайливо зберігали, а й переписували, тобто їх літературна доля тривала на новій суспільно-історичної та культурної грунті.

Основні жанри давньоруської літератури представлені літописами, «повчаннями», агіографічними творами (життєписами святих), ораторско-моралізаторської прозою.

Більшість з них було затребуване в богослужіннях. Активно використовувалися біблійні тексти, перекладні вченими-просвітителями Кирилом і Мефодієм та їх учнями з грецької мови. Деякі жанри давньоруської літератури призначалися для непростого монастирського побуту.

Свою регламентацію мало навіть келійне читання, в результаті чого з’явилося кілька типів співів, житій.

У рамках одних жанрів розвивалися нові твір (наприклад, у зв’язку з канонізації святих поступово виникали нові житія). Інші ж обмежувалися колом певних творів, і введення нових не допускалось (Євангеліє, Псалтир, Послання апостолів). Але, незважаючи на це, і ті, і інші зберігали свої формальні ознаки.

Менш пов’язані традиціями були так звані «світські» жанри давньоруської літератури. Правда, світськими вони були не за змістом, а за призначенням для читання в миру. Вони не прив’язувалися до богослужінь (хоча теж мали церковну тематику), до певних моментів у житті людини, могли читатися в будь-який час, тому не мали строгих зовнішніх ознак. До цих жанрів, теж прийшли з Болгарії та Візантії, відносяться історичні твори («Повість про руйнування Єрусалима” Йосипа Флавія, «Девгеніево Діяння»), хроніки і апокрифи. Останні не були освячені церквою і писалися на теми Старого і Нового Завіту, які доповнювали і уточнювали Біблію. Найпопулярнішими героями апокрифів були апостоли Петро і Павло, Ілля та Мойсей; один з яскравих прикладів такого твору – «Ходіння Богородиці по муках».

Починаючи з 12 століття, давньоруська література досягла вже такого рівня розвитку, що ні тільки сама не стояла на місці, а ще й впливала на розвиток культури балканських країн.