І. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

1. Предмет і завдання фармакотерапії. Взаємозв'язок фармакотерапії з медико-біологічними і клінічними дисциплінами.

2. Основні принципи етики і деонтології в медицині і фармації.

3. Загальні відомості про етіологію, патогенез, симптоми, синдроми і перебіг хвороби людини.

4. Поняття про хворобу – гостре і хронічне, основне і супутнє захворювання, ускладнення.

5. Методи клінічного обстеження хворих:

а) розпитування – скарги, дані анамнезу (анамнез хвороби, життя);

б) фізікальні методи дослідження – огляд, пальпація, перкусія, аускультація;

6. Лабораторні методи дослідження хворих (загальні аналізи, біохімічні дослідження). Їх практичне значення.

7. Інструментальні методи дослідження хворих: електрофізіологічні (ЕКГ), рентгенологічні, ендоскопічні і цитологічні, ультразвукові.

8. Методологія діагнозу – діагноз попередній, диференціальний, остаточний.

9. Основні види фармакотерапії: етіотропна, патогенетична, симптоматична, замісна.

АНОТАЦІЯ

ФАРМАКОТЕРАПІЯ – наука про використання лікарських засобів з метою лікування (діагностики, профілактики і лікування хвороб)

Від грецького pharmakon– ліки; terapeia– розділ медицини, який займається вивченням внутрішніх хвороб (діагностикою, профілактикою і лікуванням) Хвороба –стан організму, який характеризується функціональними і/або морфологічними змінами внаслідок дії патогенетичних факторів, який призводить до появи захисних реакцій

Хвороба завжди супроводжується обмеженням пристосування організму до умов навколишнього середовища, а також зниженням або втратою працездатності.

Етіологія –вчення про причини і умови виникнення хвороби.

Патогенез –сукупність процесів, які визначають механізм виникнення, течії і наслідків хвороби

Симптом –це прояв захворювання, яке виявляється за допомогою клінічних методів дослідження і використовується для діагностики і/або прогнозу захворювання

Виділяють симптоми:

- суб'єктивні (на них вказує сам хворий) – головний біль, нудота і др.;

- об'єктивні (виявляються за допомогою інструментальних, лабораторних і ін. методів дослідження) – високий АТ, протеїнурія і ін.

За часом появи симптоми можуть бути ранніми та пізніми, а по діагностичному значенню – неспецифічними(лихоманка, загальна слабкість і ін.), специфічними(біль в серці, біль в епигастрію) і патогномонічними- виявляються при конкретному захворюванні (ритм «перепела» - при мітральному стенозі).

Синдром –стійка сукупність низки симптомів з єдиним патогенезом. Синдром об'єднує групу симптомів, яка характеризує те або інше захворювання (задишка + болі у області серця + тахікардія + набряки = синдром серцевої недостатності).

Діагноз –визначення істоти хвороби і стану хворого на підставі його усестороннього медичного обстеження.

Перш, ніж приступити до постановки діагнозу необхідно:

- зібрати скарги хворого;

- з'ясувати анамнез захворювання;

- оцінити об'єктивні прояви захворювання (провести огляд хворого і оцінити дані інструментального і лабораторного досліджень)

Скарги –суб'єктивні відчуття (симптоми), які непокоять хворого і, на його думку, пов'язані із захворюванням.

Скарги збирають шляхом активного опитування хворого

Анамнез захворювання (anamnesis – спогад, історія)описує його початок і розвиток.

Анамнез захворювання з'ясовують шляхом активного опитування хворого

Огляд хворого дозволяє виявити об'єктивні прояви захворювання (зміна форми суглобів, набряки і ін.).

Дані інструментального і лабораторного досліджень дозволяють виявити додаткові об'єктивні прояви хвороби, що дозволяє підтвердити (або спростувати) діагноз захворювання.