Порядок і хронологічна послідовність Запорізьких Січей

Протяг Існування Війська Низового его осередка у різній годину були 9 Запорозьких січей: Хортицька (1552-1560ті) Томаківська (80-ті роки XVI ст. - 1593) Базавлуцька (1593-1638) Мікітінська (1639-1652) Чортомліцька (1652-1709) Кам'янська (1709-1711, 1730-1734) Олешківська (1711-1728) Нова Січ (підпільницька) (1734-1775) Задунайська (1775-1828, зараз тер.Румунії) Створення Запорізької Січі стало потужним імпульсом для консолідації українського козацтва, формування його самосвідомості та утвердження організаційної '• структури. Першу велику Січ у 50-ті роки XVI ст. заснував на о. Мала Хортиця (нині на території м. Запоріжжя) Дмитро Вишневенький.Територія, яку займали запорожці — «Вольності Війська Запорізького» — охоплювала значну частину Півдня України, але до кін. XVII ст. не була чітко окреслена і змінювалася залежно від політичних обставин. Столицею запорізької вольниці була Січ — своєрідне місто-фортеця. Назва «Січ» походить від слова «сікти», тобто «рубати», і первісно означала укріплення з дерева та хмизу. Нерідко поряд із цією вживалася й інша назва — «Кіш», яка у татар означала військову ставку, місцезнаходження вождя. Отже, ці слова вживалися для означення столиці запорізького козацтва та його уряду. У різні часи вона розташовувалася у різних, але завжди добре захищених природою місцях. Після татарського погрому у 1557 р. на Хортиці Січ по черзі знаходилася на о. Томаківці (1560—1593), р. Базавлук (1593 — 1638), Микитиному Розі (1638—1652), р. Чортомлик (1652-1709), р. Кам'янці (1709-1711), в Олешках (1711-1734), на р. Підпільній (1734-1775). Кожна з них мала гарні укріплення: оточені ровами, високі (близько 10 м) й міцні вали, зверху яких ішов дерев'яний частокіл із загострених і просмолених паль, а також сторожові башти з бійницями для гармат. Тут вартували козаки, які в разі небезпеки піднімали по тривозі весь січовий гарнізон.

53. Місце війська Запорозького у збройних силах РП.У 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення найманого козацького формування. 300 козаків було прийнято на державну службу, записано у реєстр (список) і отримало правовий статус регулярного війська. І хоча ця дія мала на меті розкол козацтва, намагання використати частину його сил в інтересах польської держави, все ж вона поклала початок двом важливим суспільним процесам: а) утворенню реєстрових збройних формувань; б) легітимізації козацького стану — юридичному визнанню прав, привілеїв та обов'язків козацтва як соціальної верстви. Утворений Сигізмундом II Августом загін незабаром був розформований. Лише 1578 р. уряд Речі Посполитої у з в ' я з к у з поразкою в Лівонській війні та активізацією низового козацтва був змушений повернутися до ідеї відновлення реєстрових формувань. Король Стефан Баторій вписав до реєстру 500 козаків, які за свою службу звільнялися від податків, одержували землю на правах рангового володіння, військово-адміністративну незалежність від місцевої влади, судовий імунітет. Основними завданнями реєстровців були охорона кордонів та контроль за нереєстровими козаками. З часом кількість реєстрових козаків зростала: 1590 р. їх налічувалося 1 тис. осіб, 1625 р. — 6 т и с, а 1631 р. — вже 8 тис.