Т Е Р М І Н І В Т А П О Н Я Т Ь

АВТАРКІЯ(від грецьк. autarkeia –самозадоволення) – політика самоізоляції, замкненого, самодостатнього господарювання, відокремлення держави від зовнішнього світу й відмова від економічних, політичних, культурних тощо зв’язків з іншими державами.

АВТОНОМІЯ (від грецьк. auto – сам, nomos –закон) – прагнення і здатність суб’єкта політики до самоврядування на підставі власного законодавства, до більшої самостійності в межах існуючого підпорядкування без остаточного відокремлення. Автономією називають право населення національно-територіальної одиниці самостійно визначати і здійснювати власний розвиток, управляти процесами суспільного життя.

АВТОРИТАРИЗМ (від грецьк. autoritas – вплив, влада, наказ) – державно-політичний режим, стиль громадського життя, який характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи або окремої групи, обмеженням, звуженням політичних прав і свобод громадян та суспільно-політичних організацій, строгою регламентацією їхньої активності, різким обмеженням прерогатив та повноважень представницьких установ.

АНЕКСІЯ (від лат. annexio – привласнення) – насильницьке приєднання, загарбання державою всієї або частини території іншої держави. Вважається грубим порушенням сучасних норм міжнародного права, зокрема принципу самовизначення націй.

АНКЛАВ –територія або частина території однієї держави, оточена з усіх боків територією іншої держави.

АСОЦІЙОВАНЕ ЧЛЕНСТВО (від лат. associatio – сполучення, з’єднання) – неповне, часткове членство держави, громадської організації, соціальної групи або особи в якомусь об’єднанні, що часто обмежується статусом спостерігача. А.ч. використовується як компроміс, коли хтось із суб’єктів політики не погоджується визнавати й дотримуватися зобов’язань, умов та вимог, передбачених угодою, але схильний брати участь у окремих програмах, діях тощо.

«БАЛКАНІЗАЦІЯ» –розвиток подій і міждержавних взаємин, коли в конфлікт між двома державами або народами втягуються сусідні і навіть віддалені держави.

БІЛІНГВІЗМ –функціонування двох мов для обслуговування потреб етнічного колективу і його окремих членів. Б. відрізняється від простого знання ще однієї мови нарівні з рідною і припускає можливість користування різними мовами в різних життєвих ситуаціях. Може бути використаний у зовнішній політиці проти національних держав, що прагнуть унезалежнитися від колишньої імперії, під тиском мовної політики якої до того й сформувався Б.

ГЕГЕМОНІЗМ(від грецьк. hegemonia– провід, керівництво, панування) – у міжнародних відносинах означає переважання, панування, провідну роль якоїсь країни.

ГЛОБАЛІЗМ(від франц. global – загальний, всесвітній) – політична практика, зорієнтована на вирішення локальних суспільних проблем з урахуванням їхнього взаємозв’язку з проблемами зовнішніми, більш загальними, з передбаченням наслідків для світових процесів.

ДЕКЛАРАЦІЯ(від лат. deklaro – заявляю, сповіщаю) – офіційне проголошення державою, політичною партією, міжнародними, міждержавними організаціями головних принципів їхньої діяльності, програмних позицій, повідомлення про суттєву, принципову зміну в їхньому статусі.

ДЕМАРШ(від франц. demarche – дія, виступ) – заява. виступ держави, партії, політичних рухів, висловлена на адресу інших держав, органів влади, посадових осіб із висловленням підтримки, визнання, солідарності або ж, навпаки, осуду, протесту, розмежування в якомусь питанні.

ДЕНОНСАЦІЯ(від франц. denouncer– повідомляти, розривати) – повідомлення однією із сторін про відмову від виконання умов договору, що призводить до дострокового припинення його дії.

ДЕПОРТАЦІЯ(від лат. deportation – вигнання, вислання) – примусове виселення, переміщення з місця постійного проживання або навіть вигнання за межі держави особи чи групи осіб, навіть частини населення, які визнані правлячим режимом «соціально небезпечними», «небажаними».

ДІАСПОРА –перебування значної частини народу (етнічної спільноти) поза країною її походження.

ДИПЛОМАТІЯ(від грецьк. diploma – аркуш, складений навпіл) – діяльність урядовців та вповноважених посадових осіб щодо організації та здійснення зносин з іншими державами, міждержавними органами та міжнародними організаціями. Це мирна, ділова(на відміну від деструктивної, силової) форма розв’язання завдань зовнішньої політики держави, захисту її прав та інтересів за кордоном.

ДИСКРИМІНАЦІЯ –обмеження або позбавлення прав певної категорії громадян за ознакою расової або національної приналежності, ознакою статі, релігійними і політичними переконаннями тощо.

ЕМІГРАЦІЯ –виїзд унаслідок тих чи інших причин громадян зі своєї держави.

ЄВРОПОЦЕНТРИЗМ –ідеологічна концепція, відповідно до якої провідну роль у розвитку сучасної цивілізації й культури відіграла Європа.

ІММІГРАНТ –іноземець, що прибув у будь-яку країну на постійне проживання.

ІММІГРАЦІЯ –складова частина міграції населення, що характеризується в’їздом в ту чи іншу країну.

КОАЛІЦІЯ(від лат. coalitio – у міжнародних відносинах об’єднання держав, яке виникло не на засадах домінування когось із членів об’єднання, а за згодою та взаємними поступками, компромісами, на підставі балансу інтересів та рівноправності всіх партнерів.

КОЛОНІАЛІЗМ –політичне, економічне і духовне поневолення країн, як правило, менш розвинених у соціально-економічному відношенні.

КОМПЛІМЕНТАРНІСТЬ –взаємна симпатія / антипатія індивідів, що визначає розподіл на «своїх» і «чужих».

КОНВЕРГЕНЦІЯ –сходження, зближення.

КОМЮНІКЕ(від лат. communicio– повідомлення) – офіційне повідомлення про хід і підсумки переговорів між державнми діячами чи повноважними делегаціями держав; узгоджена з усіма учасниками переговорів спільна заява про досягнуті результати переговорів, про розходження позицій і проблеми, які залишаються невирішеними.

КОНВЕНЦІЯ(від лат. conventio – договір) – угода, міжнародний договір з якогось одного спеціального питання, що визначає права і обов’язки держав у певній окремій галузі (наприклад, конвенції з морського права, із захисту авторських прав, з бактеріологічної зброї тощо).

КСЕНОФОБІЯ –вороже ставлення до іноземців і до всього чужого – мови, способу життя, стилю мислення тощо.

МІГРАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ –переміщення населення, пов’язане зі зміною місця проживання.

«МОДУС ВІВЕНДІ»(від лат. modus vivendi – спосіб життя) – у міжнародному праві це тимчасова угода, яка укладається сторонами, коли обставини не дозволяють досягти постійного або довготривалого договору.

МОРАТОРІЙ(від лат. moratorius – такий, що затримує, уповільнює) – відстрочка, затримка набуття чинності, початку виконання якогось договору, зобов’язань або вимог, відкладання певних дій.

НАЙМАНЦІ –озброєні громадяни якоїсь держави, що беруть участь у бойових діях на території іншої держави на боці якоїсь із сторін без належних легітимних на те підстав. Міжнародними угодами й законами багатьох країн найманство кваліфікується як злочин. У разі полону на найманців не поширюється статус військовополонених.

НЕЙТРАЛІТЕТ(від лат. neutralis – нічийний) – міжнародно-правовий статус держави, яка не бере участі у війні, що її ведуть інші держави, зберігає з воюючими сторонами мирні відносини, не надає жодній з них якоїсь допомоги. Постійний Н. – політика невтручання у чужі суперечки, в боротьбу між собою інших держав чи сторін.

ОКУПАЦІЯ(від лат. occupatio– загарбання, оволодіння) – тимчасове захоплення збройними силами однієї держави частини або всієї території іншої держави.

ПАРАФУВАННЯ(від франц. paraphe – приписую, описую) – попереднє підписання міжнародного документа уповноваженими особами, які брали безпосередню участь у його розробці. П. підтверджує тільки досягнуту згоду з предмета переговорів. Остаточної ж сили документу надає його ратифікація (див. РАТИФІКАЦІЯ).

ПРИТУЛОК ПОЛІТИЧНИЙ –надання державою можливості уникати переслідування на її території особам, які є громадянами інших держав, якщо вони зазнають утисків у себе вдома через їхні політичні погляди, позиції чи дії.

«ПРОЗОРІ КОРДОНИ» –метафоричне позначення певної умовності кордонів між членами СНД, демаркація яких спочатку не супроводжувалася впровадженням таких неодмінних ознак будь-якого державного кордону, як контрольно-пропускні пункти, митниці, торговельні квоти тощо, а здійснювалася головним чином для територіального розмежування повноважень органів влади різних суб’єктів Співдружності. Це кордони, які не заважали пересуванню й спілкуванню людей, здійсненню гуманітарних та господарських зв’язків.

ПРОЛОНГАЦІЯ(від лат. prolongo – продовжую) – продовження терміну чинності договору, угоди.

ПРОТОКОЛ(від грецьк. protokollon – перший /аркуш/) – 1) одна з назв міжнародного договору, рішення міжнародної конференції; 2) сукупність загальноприйнятих у міжнародних відносинах правил, які визначають порядок здійснення різноманітних дипломатичних актів, форми зносин між дипломатами та керівними державними діячами різних країн.

РАТИФІКАЦІЯ(від лат. ratus – затверджений) – затвердження верховним представницьким органом державної влади міжнародного договору,, який після цього набуває юридичної сили для цієї держави.

РЕПАТРІАЦІЯ(від лат. repatriatio – повернення на батьківщину) – повернення до держави її громадян, що з якихось причин раніше її покинули: військовополонених, біженців, емігрантів (з поновленням у правах громадянства, якщо вони були його позбавлені).

САММІТ(від англ. summit conference – двосторонні або багатосторонні міждержавні переговори на найвищому рівні представництва – за участю глав держав чи глав урядів.

СЕПАРАТИЗМ –соціально-політичні й ідеологічні устремління до відділення однієї частини держави від іншої.

СЕПАРАЦІЯ –відділення, поділ на складові частини.

ТИТУЛЬНИЙ ЕТНОС – народ, що дав найменування тому або іншому національно-державному утворенню.

УЛЬТИМАТУМ(від лат. ultimus– найостанніший) – у міжнародних відносинах це дипломатична нота з категоричною вимогою однієї держави до іншої про виконання у визначений термін певних дій або про утримання від них, супроводжувана погрозою застосування санкції.