Клінічна картина інтоксикації залежить від шляху попадання отрути в організм.

Так при надходженні фосфорорганічних сполук через шлунково-кишковий тракт переважають ознаки диспепсії, при проникненні через шкіру – місцеві фібриляції, при інгаляційному надходженні – розлади нервової системи, до якої приєднуються зміни серцево-судинної системи.

В клінічній картині тяжкої інтоксикації розпізнають три стадії:

· стадію збудження;

· судомну;

· паралітичну.

Перша стадія характеризується:

· сильним слино- і потовиділенням;

· збудженням;

· нудотою;

· блюванням;

· болем в животі;

· порушенням зору;

· сльозотечею;

· можуть приєднуватись запаморочення, страх, тривога;

· надалі на тлі різкої астенізації і симптомів серцевої слабості з’являються напади клоніко-тонічних судом.

Судомна стадія характеризується:

· порушенням центральної нервової і серцево-судинної систем;

· змінами печінки і нирок;

· потьмаренням свідомості.

Паралітична стадія проявляється:

· різким погіршенням загального стану;

· розвитком коми;

· появою неправильного дихання за типом Чейна-Стокса;

· несподівано різко понижується артеріальний тиск;

· зіниці звужені;

· розвивається парез всієї поперечносмугастої мускулатури, яка супроводжується зменшенням м’язового тонусу і зникненням рефлексів;

· може виникнути колапс;

· іноді спостерігається самовільне виділення сечі і калу;

· майже завжди розвивається набряк легень.

Хронічна інтоксикація фосфорорганічними сполуками.

1) Супроводжується розвитком астеновегетативного синдрому, який характеризується:

a) головним болем;

b) запамороченням;

c) відчуттями тяжкості в голові;

d) відчуттям стиснення у скронях;

e) зниженням пам’яті;

f) порушенням формули сну;

g) зниженням апетиту;

h) іноді може розвиватися дезорієнтація;

i) порушення свідомості;

j) судинні розлади;

k) зміни емоційної сфери.

2) Об’єктивно у хворих виявляють:

a) червоний стійкий дермографізм;

b) брадикардію;

c) артеріальну гіпотонію;

d) дещо збільшену печінку.

3) В периферійній крові виявляють:

a) еритроцитоз;

b) лейкоцитоз;

c) зниження ШОЕ.

Лікування.

При гострому отруєнні:

1) Хворого найперше необхідно вивести із забрудненої зони.

2) Шкірні покриви промивають з милом, обробляють їх 2% розчином натрію гідрокарбонату, чи 5-10% розчином аміаку, 2-5% розчином хлораміну Б.

3) При попаданні отрути в очі їх необхідно негайно промити струменем чистої води і закапати 30% розчином сульфацил-натрію (альбуцид).

4) Антидотна терапія передбачає використання холінолітиків, до яких відноситься атропін.

5) При легкому отруєнні підшкірно чи внутрішньом’язово вводять 1-2 мл 0,1% розчину атропіну сульфату.

6) При отруєннях середньо­го чи тяжкого ступеня – 3-5 мл 0,1 розчину внутрішньом’язово чи внутрішньовенно.

7) Можна також використовувати дипіроксим.

8) Одночасно проводять симптоматичну терапію.

Інтоксикації ртутьорганічними сполуками.

Ртутьорганічні пестициди найчастіше використовують для протравлення насіння. Найчастіше використовують дусти, порошки і розчини.

Основними шляхами потрапляння ртутьорганічних пестицидів в організм є верхні дихальні шляхи, шлунково-кишковий тракт, шкіра. Отрути повільно виводяться з сечею, рідше через шлунково-кишковий тракт. Попадаючи в організм різними шляхами, вони швидко всмоктуються в кров і проникають в різні тканини і кров, здійснюючи загально-токсичний вплив. Вони депонуються в різних органах: печінці, нирках, головному мозку.

Клінічна картина.

1) Гостра інтоксикація найперше проявляється:

· відчуттям металічного смаку у роті;

· головним болем;

· нудотою;

· блюванням;

· досить часто поносом зі слизом;

· іноді з кров’ю;

· сильною спрагою;

· відчуттям печії у роті;

· набряканням і кровоточивістю ясен;

· різкою слабістю.

2) Гостре отруєння розвивається на тлі астеновегетативного синдрому і супроводжується порушенням серцево-судинної системи у вигляді гіпотонії, іноді раптово виникає втрата свідомості.

3) Пізніше розвиваються симптоми своєрідної токсичної енцефалопатії з переважним ураженням мозочка і стовбурової частини головного мозку.

4) У сечі таких хворих може виявлятися ртуть.

1) Хронічна інтоксикація може розвиватись порівняно швидко або через декілька тижнів чи місяців.

2) Клінічна симптоматика отруєння проявляється поступово і є своєрідною.

3) На початку інтоксикації спостерігається порушення з боку центральної нервової системи у вигляді астеновегетативного синдрому, при цьому спостерігається:

· головний біль;

· запаморочення;

· підвищена втомлюваність;

· порушення сну;

· послаблення пам’яті;

· підвищена дратівливість.

4) Об’єктивно виявляється:

· стійкий червоний дермографізм;

· гіпергідроз;

· актоціаноз;

· підвищення сухожильних рефлексів;

· легке тремтіння пальців рук;

· при більш виражених формах хворих турбує безпричинна туга;

· незрозумілий страх;

· порушення терморегуляції;

· спрага;

· поліурія.

5) У деяких хворих виникають алергічні дерматити.

6) З боку серцево-судинної системи характерними змінами є аритмії і гіпотонії.

7) Ураження травної системи проявляються диспепсичними розладами.

8) Можуть виявлятись ознаки ураження нирок (альбумінурія, мікрогематурія, піурія).

9) Діагностичним тестом є виявлення в сечі ртуті.

Лікування.

1) Вибір методу лікування залежить від форми, характеру і ступеня тяжкості інтоксикації.

2) Незалежно від шляху надходження токсинів в організм рекомендується промивання шкірних покривів теплою водою чи спиртово-лужним розчином.

3) Якщо токсини попали в шлунок, необхідно промити його водою і антидотом Стрижевського (100 мл на 2-4 л води).

4) До антидотів, які використовуються при ртутьорганічних отруєннях належить унітіол, дію якого підсилюють тіосульфат натрію і кальцію хлорид.

5) При тяжких отруєннях використовують гемодіаліз, одночасно проводять симптоматичну терапію.

6) Хворим рекомендують дієту, багату солями калію, а також фізіотерапевтичні процедури (хвойні ванни, гальванічний комірець, діатермія печінки).

Інтоксикація миш’яковмісними сполуками.

Миш’яковмісні пестициди використовуються в сільському господарстві для боротьби з грибковими захворюваннями рослин і гризунами. Вони потрапляють в організм через органи дихання і травлення, депонуються в печінці, нирках, кістках, нігтях, волоссі. Виділяються дуже повільно через нирки, кишечник, шкіру, частково з жовчю, в жінок в період лактації з молоком. Потрапляючи в організм, миш’яковмісні сполуки порушують обмінні процеси, уражають нервову і травну системи, органи кровотворення, здійснюють виражену подразнюючу дію на шкіру та слизові.

Гостра інтоксикація розвивається швидко і залежить від кількості отрути і шляху надходження в організм, тому розпізнають основні три форми:

· катаральну (отрута потрапляє на слизові оболонки очей і органів дихання);

· шлунково-кишкову;

· паралітичну (при попаданні в організм великих доз сполук миш’яку).

Хронічна інтоксикація відрізняється поєднанням симптомів ураження травної, нервової систем і шкіри.

Лікування.

При гострій інтоксикації як антидот використовують унітіол. Надалі показана симптоматична терапія. Серед фізіотерапевтичних процедур рекомендують сірководневі ванни, електрофорез новокаїну, лікувальну фізкультуру.

Профілактика професійних отруєнь пестицидами.

1) Головним завданням медичної сестри є проведення бесід з працівниками з приводу дотримання повної безпеки у роботі з отруйними речовинами.

2) Попередження забруднення продуктів харчування водойм і атмосферного повітря.

3) Особливу увагу слід звернути на контроль з використанням засобів індивідуального захисту і дотриманням правил особистої гігієни.

4) До роботи з отрутохімікатами не допускаються люди молодші 18 років.

5) Контакт з пестицидами заборонений вагітним і матерям, які годують груддю.

6) Працівників забезпечують спецодягом, спецвзуттям, рукавицями, респіраторами і протигазами, захисними окулярами.

Оцінка стану хворого.

Проводять на основі клінічних та лабораторних даних. Формулюють наявні та потенційні проблеми і розробляють план сестринського догляду залежно від переважання клінічних синдромів. Аналізують план лікарських призначень і виконують необхідні втручання.

Догляд за хворими.

При догляді за пацієнтами, які працюють з отрутами, важливе значення має догляд за слизовими оболонками, особливо очима.

Догляд за очима здійснюють у разі наявності виділень, що склеюють вії. В таких випадках за допомогою стерильних марлевих серветок, змочених розчинами етакридину лактату (риванолу) 1:5000 або слабкого розчину калію перманганату, спочатку розм’якшують і видаляють кірки, а потім промивають кон’юнктивальний мішок перевареною водою, відваром ромашки, заваркою чаю або фізіологічним розчином.

Для цього повіки розводять вказівним і великим пальцями лівої руки. Правою рукою, не торкаючись повік та вій, проводять зрошення за допомогою гумового балончика або спеціальної скляної посудини (ундинки) від зовнішнього кута ока до внутрішнього.

Введення крапель в очі. Піпетку перед використанням треба прокип’ятити, руки медичної сестри помити теплою водою з милом і протерти спиртом. Для кожного лікувального засобу використовують окрему піпетку.

Хворий сидить, трохи закинувши голову назад. Правою рукою медична сестра набирає в піпетку 2-3 краплі стерильних ліків для кожного ока. В ліву руку вона бере марлеву серветку і пальцями відтягує донизу нижню повіку. Хворому пропонують дивитися вгору. Піпетку тримають на відстані 1-2 см від ока, не дотикаючись вій і закапують у кон’юнктивальну складку 1 краплю розчину, через короткий проміжок часу – другу і просять хворого закрити очі.

В кон’юнктивальному мішку вміщується лише 1 крапля, тому вводити більше ніж дві краплі немає потреби. Марлевою серветкою сестра знімає краплі, що витиснулися з ока на шкіру. Можна впускати краплі в ділянку верхньої зони краю рогівки при відтягуванні верхньої повіки і відведенні погляду вниз. При різкому блефароспазмі хворому, який лежить на спині, після туалету шкіри навколо ока можна закапати кілька крапель лікарського засобу в шкірну ямку біля внутрішнього кутка очної щілини, а потім, розсунувши пальцями повіки, пустити рідину в ко­н’юнктивальний мішок.

Медична сестра, працюючи на підприємстві, повинна запобігати розвитку професійних захворювань і вміти проводити оксигенотерапію.

Оксигенотерапія– використання кисню з лікувальною метою. Для інгаляційного введення кисню необхідні балон з киснем і редуктором, киснева подушка з гумовою трубкою, краном і мундштуком. Для наповнення кисневої подушки знімають мундштук і, відкривши кран, з’єднують гумову трубку з редуктором кисневого балона та повільно відкривають вентиль редуктора. Після заповнення подушки закривають вентиль редуктора і кран подушки, надягають мундштук. Перед інгаляцією кисню потрібно переконатися в прохідності дихальних шляхів: відсутності в них мокротиння чи блювотних мас. Мундштук протирають спиртом, обгортають вологою марлею і прикладають до рота хворого. Відкривають кран на трубці подушки, кисень під тиском виходить й при вдихові надходить у дихальні шляхи. Швидкість надходження його регулюють краном або натисканням на кут подушки. Хворі добре переносять подачу 4-5 л кисню за 1 хв. Подушки вистачає на 4-7 хв. Зволоження кисню при цьому способі недостатнє і хворі скаржаться на сухість слизової оболонки верхніх дихальних шляхів. При використанні цього способу інгаляції мають місце значні втрати кисню, неможливо регулювати його концентрацію.

Для оксогенотерапії використовують носові катетери або пластикові трубки відповідної довжини і діаметра, які приєднують через трійник до джерела кисню (киснева подушка, кисневий інгалятор, централізована система подавання кисню). Катетери попередньо кип’ятять, змащують стерильною вазеліновою олією і вводять через нижній носовий хід до задньої стінки глотки. Кисень через апарат Боброва (для зволоження) подають із швидкістю 2-3 л за 1 хв.

Інгаляцію кисню можна проводити через маску. Маски бувають металеві або пластикові, вигнуті таким чином, щоб при накладанні на обличчя вони закривали рот і ніс. Введення кисню за допомогою маски може здійснюватись за відкритою, напівзакритою або закритою системами. При відкритій системі маска нещільно прилягає до обличчя, і вдихувана газова суміш – це збагачене киснем (до 30 %) атмосферне повітря. Видих відбувається в оточуюче середовище. При інгаляції кисню за напівзакритим методом лише частина вдихуваної суміші надходить у зовнішнє середовище. Економічного використання кисню досягають включенням в систему дихального мішка. З метою запобігання постійному переповненню він обладнаний клапаном викиду, через який видаляється надлишковий об’єм дихальних газів. Маску щільно одягають на обличчя, фіксуючи її гумовими лямками. Дихання відбувається чистим киснем з поверненням у камеру близько 1/3 видихуваного повітря. Кисень при цій системі можна не зволожувати. Час від часу дихальну камеру спорожнюють від конденсованої вологи. Недоліком цього методу є можливе збільшення концентрації вуглекислоти у суміші, яку вдихають.

Література:

Основна:

1) Н.В.Пасєчко, М.І.Швед „Медсестринство в терапії”, Тернопіль «Укрмедкнига», 2004,стор. 122-133, 141- 158, 165-169;

2) Т.П.Обуховец „Сестринское дело в терапии”, практикум, из-во «Феникс», 2002, стор.21-22, 53-58, 127.

3) О.К.Демченко „Медсестринство в терапії”, Київ «Здоров’я», 2002, стор. 85-86, 90-108.

4) М.Б.Шегедин „Медсестринство в терапії”, видавнича фірма «Відродження» 2006р., стор.16-19, 26-27, 30-31.

Додаткова:

1) „Пропедевтика внутрішніх хвороб” за редакцією Ю.І.Децика, Київ «Здоров’я», 2000, стор.77-112; 116-121.