ФУНДАМЕНТИ МІЛКОГО ЗАКЛАДЕННЯ

1. Конструкції фундаментів мілкого закладення. Фундаменти мілкого закладення влаштовують у відкритих котлованах або в порожнинах заданої форми. В загальному випадку фундаменти мілкого закладення можна класифікувати таким чином

Стовпчаті фундаменти під стіни. Такі фундаменти застосовують при невеликих навантаженнях. На обрізи фундаментів чи бетонні стовпчики кладуть фундаментні балки для опирання на них надземних констру-кцій (рис. 10.1). Фундаменти можуть виготовлятися збірними, монолітними чи збірно-монолітними.

Cтрічкові фундаменти під стіни. Такі фундаменти виготовляють збірними, монолітними чи збірно-монолітними. Збірні фундаменти складаються з залізобетонних плит, на які опирається фундаментна стіна з бетонних блоків (рис. 10.2).

Фундаментні плити, як правило, виготовляють за ГОСТ 13580-85 [5]. Ширина плит складає 600, 800, 1000, 1200, 1400, 1600, 2000, 2400, 2800 і 3200мм, довжина - 780, 1180, 2380 та 2980мм. Армування ро-зраховано (для стін товщиною 160 мм) на тиск під підошвою: 1-а група - до 0,15мПа; 2-а група - до 0,25мПа; 3-а група - до 0,35мПа; 4-а група - до 0,45мПа.

Плити позначаються буквами ФЛ і числами, що характеризують (в дециметрах) ширину, довжину плити та її групу за несучою здатністю. Наприклад, ФЛ 20.12-4 - фундаментна плита шириною 2м, довжиною 1,18м, розрахована на середній тиск під підошвою до 0,45мПа.

Фундаментні блоки виготовляють за ГОСТ 13579-78 [4] шириною 300, 400, 500, 600мм, висотою 290 і 580мм, довжиною 880, 1180 і 2380мм. Маркування блоків: ФБС - “фундаментний блок суцільний”, перша цифра - довжина, друга - ширина, третя - висота (в дециметрах), буква після цифр - вид бетону. Наприклад, ФБС 12.4.6-Т - фундаментний блок суцільний довжиною 1180, шириною 400, висотою 580мм, виготовлений з важкого бетону. Випускають також ФБП - “фундаментні блоки пустотілі”.

Просторова жорсткість збірних фундаментів забезпечуєть-ся шляхом перев’язки стінових блоків. Блоки монтують з перев’язкою вертикальних швів не менше 0,4 висоти блоку, а в складних інженерно-геологічних умовах - не менше висоти.

Cтовпчасті фундаменти під колони (рис. 10.3). Вони виготовляються збірними, монолітними або збірно-монолітними і приймаються за діючими серіями або проектуються індивідуально. В останньому випадку, для можливості використання інвентарної опалубки, розміри фундаментів у плані та їх висоту приймають кратними 300мм, висоту ступенів - 150мм.

Для колон промислових будівель розроблені серії монолітних фундаментів 1.412 - 1/77 та 1.412 - 2/77, для багатоповерхових виробничих і громадських будинків - серія 1.412-3/79.

Cтрічкові фундаменти під колони і плитні фундаменти. Ці види фундаментів використовують для зменшення нерівномірності деформацій будівель на слабких, просідаючих або набухаючих грунтах, у сейсмічних районах, на територіях з підземними виробітками, при карстових явищах.

Стрічкові фундаменти влаштовують у вигляді одинарних або перехресних полос, плитні фундаменти - під всією будівлею.

Це стосується всіх типів фундаментів!!! Під монолітними фундаментами влаштовують переважно бетонну підготовку товщиною 100мм з бетону класу В5 (щоб під час монолі-чення цементне молоко не витікало в грунт), під збірними – підго-товку із щебеню або піску такої ж товщини (для вирівнювання дна котлована). При наявності агресивних грунтових вод захищають тіло фундаментів від їх впливу. Для цього щебеневу чи бетонну підготовку і бічну поверхню фундамента покривають бітумом чи іншим ізоляційним матеріалом.

Якщо грунтові води залягають нижче підлоги підвалу, то влаштовують капілярну ізоляцію для попередження попадання капілярної води в підвал. Найпоширеніший вид такої ізоляції показано на рис. 10.4.

При наявності грунтових вод вище підлоги підвалу передбачають виготовлення гідроізоляції або пристінного дренажу.

2. Послідовність проектування фундаментів мілкого закладення. Основи та фундаменти мілкого закладення проектують у такій послідовності:

1. Вивчають конструктивну схему будівлі і визначають навантаження на фундаменти.

2. Аналізують грунтові умови будівельного майданчика.

3. Вибирають тип фундаменту (стрічковий, стовпатий, плитний).

4. Призначають глибину закладання фундаменту.

5. Визначають розміри підошви фундаменту.

6. При необхідності намічають заходи по ущільненню або закріпленню слабких чи структурно-нестійких грунтів

7. При необхідності виконують розрахунки основ за несучою здатністю.

9. Розраховують деформації основ і фундаментів.

8. Проектують і розраховують тіло фундаменту.

3. Глибина закладення фундаментів. Глибина закладення фундаменту - це відстань по вертикалі від його підошви до рівня планування поверхні грунту. Глибина закладення приймається з урахуванням таких основних факторів:

Призначення та конструктивних особливостей будівлі - наявність підземних поверхів і комунікацій, підвалу тощо (якщо генеральний план мікрорайону розроблено (червона відмітка задана) і є потреба у влаштуванні підземних поверхів і комунікацій, підвалу).

Інженерно-геологічних умов будівельної ділянки. В деяких випадках буває більш доцільним прорізати фундаментами непридатні грунти і передавати навантаження на підстилаючі надійні основи (якщо генеральний план мікрорайону розроблено, то доцільною інколи є прорізка слабких грунтів).

Гідрогеологічних умов будмайданчика. При високому рівні грунтових вод необхідно влаштовувати гідроізоляцію підвальних приміщень, відмовлятися від них або виконувати підсипку території для запобігання будівництва під водою.

Іcнуючого та проектного рельєфів території, яка забудовується. При плануванні грунту підсипкою фундаменти найчастіше опирають на природні основи. Глибина закладення фундаментів при цьому збільшується.

Глибини закладення фундаментів сусідніх будівель. Різниця відміток підошви фундаментів (рис. 10.5) при відстані між їх сторонами не повинна перевищувати

, де (10.1)

- середній тиск під підошвою розміщеною вище фундаменту.

6. Глибини сезонного промерзання здимальних грунтів. До здимальних відносяться грунти, які при промерзанні збільшуються в об’ємі, а при відтаненні зменшуються. Зміна об’єму грунтів призводить, як правило, до нерівномірних деформацій будівель і споруд, що викликає часто появу тріщин. Процес здимання залежить від виду грунтів та рівня грунтових вод. Один і той же грунт у різних гідрологічних умовах може відноситись до здимального чи, навпаки, нездимального. Глибину закладення фундаментів визначають за табл. 2 СНиП 2.02.01-83 [24] залежно від виду грунтів та глибини залягання підземних вод.

Глибина закладення фундаментів у здимальних грунтах повинна бути не меншою за розрахункову глибину їх сезонного промерзання. Глибина промерзання інших грунтів не впливає на величину .

Розрахункова глибина промерзання грунту визначається за формулою

, де (10.2)

- коефіцієнт, що враховує тепловий режим будівлі і визначається за табл.1 [24], (для неопалюваних будівель ); - нормативна глибина промерзання (визначається за будівельними нормами з кліматології і геофізики або за схематичними картами (див., наприклад, “Пособие по проектированию оснований зданий и сооружений” [22]).

4. Визначення розмірів підошви фундаментів. Розміри підошви фундаментів назначають таким чином, щоб тиск під підошвою не перевищував розрахункового опору грунту ( - це максимальний тиск, при якому умовно ще зберігається лінійна залежність між осіданням фундаменту і тиском (див. рис. 7.2 і п.8.2). Розрахунковий опір грунту визначається за формулою (8.12) (формула (7) [24]) і залежить, крім інших факторів, також від ширини підошви фундаменту .

Забезпечити виконання умови можна таким чином. Задаються розмірами підошви фундаменту, визначають , і порівнюють ці величини. Якщо , то збільшують розміри підошви, а якщо значно менше , то зменшують ці розміри і повторюють визначення , і їх порівняння. Таким чином, за декілька простих обчислень можна визначити необхідні розміри підошви фундаментів.

На практиці найчастіше використовують дещо інший підхід. Розглянемо стовпчастий фундамент (рис. 10.6).

Cередній тиск під підошвою фундаменту становить

, де (10.3)

- вага фундаменту і грунту на його обрізах; - площа підошви фундаменту.

Прирівняємо до і розв‘яжемо рівняння (10.3) відносно прийнявши до уваги, що ( - усереднена вага матеріалу фундаменту і грунту на його обрізах кН/м³) отримаємо

(10.4)

В останньому виразі 2 невідомих: i . Тому спочатку задають, прийнявши його рівним (наближене табличне значення , визначене за додатком 3 [24] при b=1м i d=2м). Потім визначають і задаються розмірами підошви. Для центрально завантажених фундаментів приймають квадратну підошву, а для позацентрово завантажених – прямокутну, розвинуту у напрямку дії згинального моменту. Потім визначають і перевіряють виконання умов:

для центрально завантаженого фундаменту (рис.10.7)

(10.5)

для позацентрово завантаженого в одній площині (рис.10.8)

(10.6)

для позацентрово завантаженого в двох площинах (рис.10.9)

(10.7)

де - момент і горизонтальна сила на рівні обрізу фундаменту відносно (у напрямку) відповідної осі; - відстань від підошви фундаменту до його обрізу; - момент опору підошви фундаменту відносно відповідної осі.

Попередня ширина стрічкових фундаментів визначається за формулою

, де (10.8)

- погонне навантаження на фундамент. Потім визначають і перевіряють виконання умови

(10.9)

Якщо:

- в основі фундаменту залягає грунт з розрахунковим опором кПа;

- проектується будівля з мостовими кранами вантажопідйомністю ≥75т;

- проектується відкрита кранова естакада при кранах вантажопідйомністю ≥15т;

- проектується споруда баштового типу (димова труба, силос),

то недопускається відрив підошви фундаменту від грунту основи і епюра тиску повинна бути трапецієподібна із співвідношенням . Для досягнення цього додатково перевіряють виконання умови

, де (10.10)

- довжина підошви фундамнту.

В інших випадках проектування будівель з мостовими кранами також недопускається відрив підошви фундаменту від грунту основи але епюра тиску може бути трикутною. Для досягнення цього додатково перевіряють виконання умови

(10.11)

При проектуванні будівель без мостових кранів допускається навіть неповне торкання підошви фундамента до грунту основи, якщо

(10.12)

Тоді найбільший крайовий тиск визначають за формулою

, де (10.13)

- ширина підошви фундамнту.

При невиконанні умов (10.5)-(10.7), (10.9)-(10.12) збільшують розміри підошви фундаменту і повторюють необхідні обчислення. Якщо , то зменшують розміри підошви фундаменту. Фундамент вважається надійно і економічно запроектованим, якщо і виконуються умови (10.5)-(10.7), (10.9)-(10.12).

5. Визначення осідань фундаментів. При збільшенні навантажень, що передаються на грунт, у ньому будуть послідовно виникати такі види деформацій: пружні, деформації ущільнення, пластичні.

До появи пластичних деформацій або при незначній величині останніх, залежність між осіданнями фундаменту і тиском на його підошві буде приблизно лінійною (рис. 7.2). В цій області для визначення деформацій можна використовувати лінійні залежності. Для цього необхідно призначити такі розміри підошви фундаменту, щоб тиск не перевищував розрахункового опору грунту .

В даний час для визначення осідань фундаментів найчастіше використовують метод пошарового підсумовування. Розглянемо одномірну задачу ущільнення. На поверхню грунту товщиною , що розміщений на нестисливій основі, передається необмежений в плані тиск (рис. 10.10). В цьому випадку грунт буде деформуватись тільки у вертикальному напрямку без можливості бічного розширення. Осідання шару грунту складе

, де (10.14)

- модуль деформації грунту; - безрозмірний коефіцієнт.

Оскільки з глибиною додаткові напруження зменшуються, то вираз (10.14) можна використовувати для визначення осідань фундаментів тільки при відносно незначній товщині стисливого грунту. Зміну напружень можна врахувати, якщо стисливу товщу розділити на окремі шари товщиною , у межах яких приймати додаткові напруження постійними (рис. 10.11). Тоді вираз (10.14) прийме такий вид

, де (10.15)

- число шарів, на які розділяється стислива товща грунту; - модуль деформації і-го шару грунту; - середні значення додаткових напружень в і-му шарі.

Оскільки реальні фундаменти заглиблені в грунт, то визначається за виразом (див. п. 7.9), де .

Деформації грунту враховують до глибини , на якій виконується умова , а в сильностисливих грунтах ( мПа) . Товща грунту в межах глибини називається стисливою.

Метод пошарового підсумовування використовують в усіх випадках за виключенням таких:

1. В межах стисливої товщі основи знаходиться шар грунту з модулем деформації мПа і товщиною , яка задовільняє умові

, де (10.16)

- модуль деформації грунту, що розміщений під шаром з .

2. Ширина фундаменту м і модуль деформації грунтів основи мПа.

В цих двох випадках використовують схему основи у вигляді лінійно-деформованого шару (див. ст. 142 [19]). При розрахунках осідань основ фундаментів також використовують метод еквівалентного шару (див. ст. 140 [19]).

Види деформацій основ і фундаментів. У процесі прив’язки типових проектів будівель до місцевих грунтових умов визначають також середнє осідання будівлі , відносну нерівномірність осідань та нахил фундаментів і

, де (10.17)

- абсолютне осідання і-го фундаменту; - площа підошви і-го фундамента.

, де (10.18)

- різниця осідань між сусідніми фундаментами; - відстань між осями фундаментів.

Нахил фундаменту - це відношення різниці осідань крайніх точок фундаменту до його ширини або довжини

, де (10.19)

- коефіцієнт Пуассона; - вертикальна складова навантаження; - ексцентриситет передачі навантаження; - діаметр круглого або сторона прямокутного фундаменту, в напрямку якої діє момент; - табличні коефіцієнти (див. додаток 2 [24]).

Розрахункові значення порівнюють з граничними значеннями цих величин , що наводяться в таблиці додатку 4 [24], тобто

(10.20)

За наведеними вище залежностями визначають кінцеві, тобто стабілізовані деформації основ. Процес стабілізації (ущільнення) у пісках закінчується одразу ж після завершення будівництва. Ущільнення водонасичених глинистих грунтів залежить від їх фільтраційних властивостей і можливе тільки після відтиснення порової води. В таких грунтах процес ущільнення може тривати десятки років. Для визначення осідання таких грунтів в будь-який період часу використовують теорію фільтраційної консолідації.

7. Перевірка міцності слабкого підстилаючого шару грунту. Перевірку міцності слабкого шару виконують у випадку залягання в межах стисливої товщі шару грунту з більш низькими характеристиками міцності порівняно з грунтом, на який безпосередньо опирається фундамент. Суть такої перевірки зводиться до забезпечення лінійної залежності між деформаціями і напруженнями в слабкому шарі. Для цього перевіряють виконання такої умови

, де (10.21)

- вертикальні напруження під цетром фундаменту відповідно від власної ваги грунту та додаткового навантаження, визначені на верхній межі слабкого шару (рис. 10.12); - розрахунковий опір слабкого шару грунту на глибині від підошви фундаменту, визначається як для умовного фундаменту шириною за такими виразами

для стрічкового фундаменту

(10.22)

для квадратного фундаменту

(10.23)

для прямокутного фундаменту

, де (10.24)

; , де

- відповідно довжина та ширина підошви фундаменту.

ПАЛЬОВІ ФУНДАМЕНТИ

Пальові фундаменти складаються з паль і ростверка (рис. 11.1). Ростверк – це збірна чи монолітна, як правило, залізобетонна конструкція, яка забезпечує передачу і рівно-мірний розподіл навантаження від надземних конструкцій на палі. Ростверки бувають низькі, повишені і високі. Низький ростверк розміщується нижче поверхні грунту, повишений – на рівні поверхні грунту, високий - вище поверхні грунту.

Палі - це довгі стержні, які занурюються в грунт у готовому вигляді або виготовляються безпосередньо в грунті. В більшості випадків палі передають навантаження на розміщені нижче надійні шари грунтів

1. Класифікація паль.В діючих нормах (СНиП 2.02.03-85 “Свайные фундаменты” [25] ст. 3-4) наводиться така класифікація паль:

забивні - занурюються в грунт за допомогою молотів або віброзанурювачів (забивні палі несуть більше ніж бурові);

набивні - виготовляють шляхом бетонування свердловин, утворених примусовим відтисненням грунту в сторони (наприклад, у грунт забивають металеву трубу, виймають її, а утворену свердловину заповнюють бетонною сумішшю);

бурові - виготовляють шляхом бетонування пробурених свердловин або монтують у свердловинах готові залізобетонні елементи;

гвинтові - загвинчуються в грунт за допомогою спеціальних установок;

палі-оболонки - порожнисті круглі елементи діаметром від 1 до 3м.

Забивні палі. За конструктивними особливостями ці палі розділяються таким чином:

С - квадратні, призматичні, суцільного перерізу, з поперечним армуванням, цільні і складені; СП - квадратного перерізу з круглою порожниною; СК - круглого перерізу з порожниною; СО - палі-оболонки; CД - палі-колони.

Прийнято таке позначення марок паль:

тип паль (букви), довжина в дм, розмір сторони (діаметр) в см, потім для попередньо напружених паль - клас арматури, а для ненапружених - номер варіанта армування відповідно до креслень, що наводяться в діючих стандартах Гост19804-91 [6]. Наприклад, С60.35-АV - квадратна призматична паля довжиною 6м з стороною поперечного перерізу 35см з напруженою арматурою класу АV; С60.35-3 - те саме, з ненапруженою арматурою, третій варіант армування.

Набивні палі. За технологією виготовлення ці палі розділяються таким чином:

Бурові палі. За технологією виготовлення ці палі розділяються на:

буронабивні (з розширеннями і без них) - виготовляють шляхом бетонування пробурених свердловин. (у водонасичених грунтах і пісках стінки свердловин утримують в рівновазі інвентарними обсадними трубами або глинистим розчином);

буронабивні з камуфлетною п’ятою - відрізняються від буронабивних тим, що в нижній частині свердловини розширення утворюють вибухом;

буроопускні - в пробурених свердловинах монтують збірні залізобетонні елементи у вигляді паль;

буроін‘єкційні – заповнені дрібнозернистим бетоном свердловини опресовують тиском, внаслідок чого свердловина збільшується в діаметрі.

За умовами роботи в грунті палі розділяються на палі-стояки та висячі палі. До паль-стояків відносять палі, що передають навантаження нижнім кінцем на практично нестисливі грунти (скельні і напівскельні грунти, а також глини твердої консистенції при мПа). Сили тертя на бічній поверхні таких паль у процесі їх роботи не виникають. Висячі палі опираються на стисливі грунти - опір грунту розвивається як під нижнім кінцем, так і на бічній поверхні.

В даний час у будівельній практиці найбільш поширені забивні призматичні та буронабивні палі (це пояснюється високою індустріальністю, широкою областю застосування та наявністю матеріальної бази для виготовлення таких паль).

2. Визначення несучої здатності паль на дію вертикальних навантажень. В процесі збільшення вертикальних навантажень на палю може відбутися руйнування її матеріалу або втрата несучої здатності грунту (випирання грунту з-під нижнього кінця палі та подолання сил тертя на її бічній поверхні). Тому необхідно розрізняти несучу здатність матеріалу паль та грунту.

Як правило, несуча здатність пальових фундаментів вичерпується при незначних деформаціях. Тому розрахунок таких фундаментів за несучою здатністю є основним, а за деформаціями - перевірочним.

Розрахунок несучої здатності пальових фундаментів виконують, виходячи з умови

, де (11.1)

- розрахункове навантаження, що передається на палю; - допустиме навантаження, яке можна передати на палю; - несуча здатність палі (граничний опір грунту основи заглибленню одиночної палі); - коефіцієнт надійності (приймається залежно від методу визначення несучої здатності палі).

В даний час для визначення несучої здатності паль застосовують такі методи: формули СНиП 2.02.03-85 “Свайные фундаменты”; статичні і динамічні випробування паль натурних розмірів; статичне зондування; статичні випробування інвентарних паль.

Формули СНиП 2.02.03-85. Несуча здатність паль-стояків зумовлена лише опором грунту під нижнім кінцем палі і розраховується за формулою

(11.2)

Несуча здатність висячих паль складається з несучої здатності палі під нижнім кінцем палі та несучої здатності на її бічній поверхні (рис. 11.2) і визначається за формулою

(11.3)

Несуча здатність паль на дію висмикуючих навантажень визначається за формулою

(11.4)

В (11.2)-(11.4) прийняті такі позначення:

- коефіцієнт умов роботи палі в грунті; - площа поперечного перерізу нижнього кінця палі; - розрахунковий опір грунту під нижнім кінцем палі; - зовнішній периметр поперечного перерізу палі; - розрахунковий опір і-го шару грунту основи на бічній поверхні палі; - товщина і-го розрахункового шару грунту (приймається рівною не більше 2м); - коефіцієнти умов роботи грунту, відповідно під нижнім кінцем і на бічній поверхні палі. Значення коефіцієнтів умов роботи паль в грунті під нижнім кінцем і на бічній поверхні та розрахункових опорів грунту під нижнім кінцем і на бічній поверхні наведено в [25].

Статичні випробування паль. Найчастіше випробування на дію вертикальних втискуючих навантажень виконують за схемою, показаною на рис.11.3. Перед проведенням випробувань влаштовують палю на дослідному майданчику (забивна, бурова) і дають їй відпочити (термін його залежить від виду грунтів. За цей період зменшується несуча здатність паль у пісках за рахунок релаксації напружень і збільшується в глинистих грунтах через розсмоктування плівки води довкола палі). Після відпочинку палі прикладають 1-й ступінь навантаження (0,1÷0,15 від очікуваної несучої здатності палі визначеної розрахунком за формулою 11.2 - перед проведенням статичних випробувань завжди проводяться інженерно-геологічні вишукування, тому ІГУ відомі), витримують його до умовної стабілізації (різниця переміщень палі за останні 1 або 2год спостережень-, залежно від виду грунту на який опирається паля,- не повинна перевищувати 0,1мм). Потім прикладають 2-й ступінь навантаження і т.д. - до тих пір поки не відбудеться зрив палі (нема стабілізації деформацій).

За результатами випробувань будують графік залежності осідань палі від навантаження (рис. 11.4).

Несуча здатність палі за результатами випробувань визначається за виразом

, де (11.5)

- коефіцієнт умов роботи палі в грунті; - нормативне значення граничного опору палі; - коефіцієнт надійності для грунту.

При кількості дослідних паль менше шести приймають рівним найменшому граничному опору , а - рівним 1. Якщо випробувано шість і більше паль на одній ділянці, то і визначають на основі статистичної обробки окремих значень граничних опорів паль . За граничний опір грунту заглибленню палі приймають навантаження, під дією якого дослідна паля отримає осідання , що визначається за виразом

, де (11.6)

- гранично допустиме середнє осідання будівлі, що проектується; - коефіцієнт переходу від граничного середнього осідання будівлі до осідання палі при статичних випробуваннях з умовною стабілізацією осідань.

Аналогічно виконують випробування паль на дію висмикуючих навантажень. Випробування проводяться відповідно з діючими стандартами [15].

Динамічні випробування паль. Під час забивки палі в грунт за допомогою дизель-молота по мірі того як вона заглиблюється в грунт, останній чинить все більший опір її зануренню. В результаті від кожного удара буде все менше заглиблення палі в грунт. Величина занурення палі в грунт від 1 удару молота називається “відмовою палі”. Після заглиблення палі до проектної відмітки "відмова" буде найменшою. Отже, величина "відмови" певним чином пов‘язана з несучою здатністю палі. Виходячи з цього припущення на основі численних вимірювань "відмови" паль під час їх забивки дизель-молотом до проектної відмітки і наступним визначенням їх несучої здатності випробуваннням статичним втискуючим навантаженням і розроблено метод визначення несучої здатності забивних паль динамічним випробуваннням втискуючим навантаженням.

Випробування паль проводять після їх забивки дзель-молотом до проектної відмітки лише після так званого “відпочинку” палі. (“Відпочинок” палі потрібен для зняття напружень, які виникають на контакті паля-грунт під нижнім кінцем палі і на її бічній поверхні. В залежності від інженерно-геологічних умов будмайданчика, на якому проводяться динамічні випробування, відпочинок може становити від 3год (піщані грунти, крім водонасичених дрібних і пилуватих) до 20діб (глинисті грунти мякопластичної і текучепластичної консистенції). Величина відпочинку може бути більшою, але ні в якому разі не меншою).

Добивку паль, заглиблених до проектної відмітки після відпочинку проводять залогами по 3-5 ударів в кожному. Проводять 3-5 таких залоги. Висота падіння ударної частини дизель-молота повинна бути в цьому випадку однаковою для кожного удара в залозі і у всій серії залогів. За розрахункову приймають найбільшу середню "відмову" з серії залогів.