ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ ОПЦІОНІВ

Опціонні контракти мають важливі переваги порівняно з іншими інструментами хеджування. Насамперед ідеться про можливість вибору під час прийняття рішення про виконання опціону.

Перевага полягає також у тому, що прибуток власника опціону не обмежується, як це характерно для інших інструментів хеджування. Крім того, опціон обмежує ризик власника розміром опціонної премії, яка визначається в момент укладання контракту. Це дає змогу планувати діяльність у напрямку компенсації імовірних втрат за опціоном. Наприклад, компанія може включити вартість опціону в кошторис витрат на виробництво продукції або будівництво для замовника. Існування біржового та позабіржового опціонних ринків надає учасникам ширші можливості вибору для хеджування опціонами порівняно з іншими інструментами, оскільки для форвардних контрактів і свопів діє лише позабіржовий ринок, а для ф’ючерсів — лише біржовий. При використанні опціонів можна найточніше дібрати саме той тип опціону (американський, європейський), його категорію (ITM, ATM, OTM), вид торгівлі (біржовий, позабіржовий), які найповніше задовольняють потреби учасника. Різноманітність опціонів є однією з переваг цього виду деривативів.

Головний недолік опціонів — їх висока вартість. Для порівняння: форварди — комісійні не стягуються, ф’ючерси — витрати мінімальні, свопи — близько 1% від суми контракту, тоді як опціони — близько 3 – 5% від суми угоди і вище. Іншим недоліком є необхідність виплати всієї опціонної премії «наперед», тобто в момент укладання угоди. Недолік біржових опціонів — це стандартні суми, терміни виконання та види фінансових інструментів, які не завжди відповідають потребам клієнтів.

СВОП-КОНТРАКТИ

Своп-контракти — це угода між двома учасниками про обмін відсотковими платежами на визначену суму протягом певного періоду часу або обмін однієї валюти на іншу за умови, що через деякий час буде проведено обернену операцію.

Термін «своп» (swap) у перекладі означає обмін. Розрізняють два види угод — валютний своп і своп відсоткових ставок. Кожна з цих операцій має на меті хеджування відповідного виду ризику — валютного чи відсоткового. На практиці валютні та відсоткові свопи часто поєднуються в одній угоді.

Своп-контракти як фінансовий інструмент хеджування ризиків застосовуються на міжнародних ринках з початку 80-х років нашого століття. Протягом останніх десяти років ринок своп-контрактів розвивається дедалі інтенсивніше, і сьогодні його послугами користується більшість міжнародних банків. У Північній Америці, наприклад, річний обсяг операцій на ринку своп 1994 року становив 1 трильйон дол. США.

Учасниками своп-контрактів можуть бути банки, компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, довірчі товариства тощо. Часто своп-контракти укладаються на міжбанківському ринку.

Своп-контракти мають позабіржовий характер, причому угоди укладаються індивідуально. Вони оформлюються як юридичний договір, яким закріплюються права власності кожного учасника в разі невдачі — дострокового виходу з операції однієї зі сторін, відмови від виконання зобов’язань тощо. Сторони безпосередньо домовляються про умови свопу або користуються послугами своп-дилера, який створює ринок свопів. Дилери можуть бути посередниками або однією зі сторін свопу, якщо займають протилежну позицію і мають свій ризик. Сторони вправі вийти зі свопу, знайшовши покупця і перепродавши угоду на вторинному ринку. Вторинний ринок для операцій своп ще не є достатньо розвиненим і досконалим, тому звільнення від умов контракту становить деякі труднощі.

Діапазон сум, на які укладаються угоди, досить широкий — від 1 до 500 млн дол. США, але ефективними операції стають починаючи з 5 млн дол. США. Свопи мають фіксовані строки погашення. Період від дати укладення угоди до дати її погашення може досягати від 1 до 10 — 15 років, але звичайно він становить 2 — 5 років. У світі існує небагато (10 — 20) угод з періодом дії понад 10 років. Отже, операції своп належать до середньо- і довгострокових похідних фінансових інструментів.

Останнім часом кілька великих банків Великої Британії та США розробили комунікаційну мережу, яка дозволяє спрощувати торгівлю свопами малої номінальної вартості та нетривалої дії.

Свопи можуть застосовуватися як до нових операцій, тобто укладатися паралельно з балансовою операцією, у зв’язку з якою виникає ризик (отримання кредиту, конвертація однієї валюти в іншу тощо), так і до вже існуючих, укладених раніше угод та проведених операцій. У першому разі сторони обмінюються реальними сумами, у другому — лише платежами (відсотковими ставками, курсовими різницями) у розрахунку на умовну суму. При цьому умовна сума свопу не є балансовою позицією сторін.

Типової схеми здійснення своп-контракту не існує, оскільки кожна угода має індивідуальний характер і відбиває потреби та можливості конкретних учасників. Основною особливістю свопів є взаємовигідність, коли завдяки проведенню операцій обміну обидві сторони досягають тієї мети, яку вони перед собою ставили. Угоди своп укладаються тоді, коли потенційні учасники мають намір скористатися такими можливостями іншої сторони, яких самі вони не мають. Отже, від своп-контракту переваги отримують обидва учасники, жодний з них не програє і не виграє. Саме завдяки цьому вдається знизити вартість операції своп.

Своп-контракти — порівняно недорогі інструменти хеджування ризиків. За здійснення операції зацікавлена сторона сплачує комісійну винагороду в розмірі близько 1% від суми угоди. Зазначені контракти банки укладають, щоб хеджувати власні ризики, а також надавати послуги клієнтам для хеджування їхніх ризиків. Саме за це банк отримує винагороду у вигляді комісійних. Іноді обидві згадані цілі можуть досягатися в одній угоді.