ВІДСОТКОВІ СТАВКИ ЗА КРЕДИТАМИ ТА ДЕПОЗИТАМИ

1. Спред банку в разі застосування першої стратегії становитиме 5% (30 — 25). Відсотковий ризик, а також ризик ліквідності зведені до мінімуму.

2. Використання другої стратегії дозволить банку збільшити спред до 8,7 % за умови, що прогноз зміни ставок виявиться правильним:

30 – (22 · 60 : 360 + 20 · 30 : 360) : 90 · 360 = 30 – 21,3 = 8,7.

При цьому банк наражається на відсотковий ризик, пов’язаний з невизначеністю змін ставок, і водночас збільшується ризик ліквідності. Якщо прогноз не справдиться і ставки протягом двох місяців зростуть, банк не одержить навіть 5% спреду, а можливо, і зазнає збитків.

Якщо прогнозується зростання ставок, банк може скористатися цим для максимізації спреду, видавши кредит на 3 місяці, а депозит залучивши на триваліший час, наприклад на 6 місяців. Через 3 місяці, коли ставки зростуть згідно з прогнозом і кредит буде повернуто, банк матиме змогу реінвестувати активи ще на 3 місяці під вищу ставку, що дозволить збільшити спред у розрахунку за 6 місяців.

Тактика структурного балансування портфелів активів і пасивів може застосовуватись як щодо строків, так і щодо обсягів залучених та розміщених коштів. Сутність підходу зводиться до намагання максимально наблизити обсяги активних і пасивних операцій, які мають однакові строки виконання. Інакше кажучи, банк щоразу намагається зупинити вибір на тому напрямку розміщення коштів, який дозволить повністю узгодити структуру активів і зобов’язань. Керуючись правилами структурного балансування, менеджер запропонує клієнтові позику на таку ж суму і той самий строк, які передбачені умовами угоди, що слугує джерелом фінансування кредитної операції. Прикладом такого методу управління відсотковим ризиком може бути фінансування однорічної позики з умовою погашення основної суми боргу та відсотків у кінці періоду кредитування за рахунок однорічного депозитного сертифіката з нульовим купоном, реалізованого з дисконтом.

Загалом метод структурного балансування є традиційним підходом до управління активами і пасивами банку з метою зниження відсоткового ризику. До переваг методу можна віднести простоту та доступність, що особливо важливо для вітчизняних банків в умовах відсутності інших можливостей, які надає розвинений фінансовий ринок.

Недоліками даного підходу є недостатня гнучкість, необхідність проведення реструктуризації балансу у зв’язку зі змінами ринкових ставок, відсутність достатнього простору для маневру. Вимога приведення у відповідність структури активів і пасивів перешкоджає повному врахуванню потреб клієнтів, коли йдеться про укладення кредитних і депозитних угод, потребує деякого часу і може стати неприйнятною для щоденного управління відсотковим ризиком. Проведення збалансованих операцій не завжди відповідає потребам банку, його планам на майбутнє, а іноді невигідне з погляду витрат.

Метод структурного балансування використовується менеджментом банків паралельно з іншими способами управління відсотковим ризиком, оскільки на практиці збалансувати всі позиції за строками та сумами майже неможливо. Здебільшого метод балансування застосовується щодо найбільших за обсягами операцій, тобто у процесі мікрохеджування.