Успіхи в області систематики, екології й палеонтології тварин і рослин

В систематиці завдяки працям Карла Ліннея (8) був введений порядок у смислі класифікації тварин і рослин. Новими зборами значно розширилися не тільки списки видів рослин і тварин (більше ніж в 4 рази), але був поставлений під сумнів основний принцип, на чому базувалася систематика К. Ліннея: постійність і незалежне походження видів.

Систематика тварин: Працями зоологів (Ж.Б.Ламарк, Е.Ж.Сент-Ілер, Ж.Кюв'є, К.Бер) була поглиблена класифікація тварин виділенням нових класів і уточненням положення окремих їхніх груп (оболонковиків, китичноперих риб, сумчастих, плацентарних, приматів), щаблів послідовного генеалогічного ускладнення. Робляться спроби встановлення філогенетичних зв'язків між тваринами як результат їхньої поступової еволюції. Закладаються основи вчення про типи працями Ж. Кюв'є й російського вченого Карла Максимовича Бера (9)(1792-1876). Німецький гістолог і ембріолог Рудольф Альберт Келлікер (10) (1817-1905) всіх тварин ділить на дві групи за темпами формування тіла (лінійний і поперечний, симетричний і несиметричний розвиток тіла). Нім. зоолог Карл Зібольд(1804-1885) (11) виділив у самостійні види найпростіших, а раків, павуків й комах об'єднав в тип «членистоногі». Нім. зоолог Рудольф Лейкарт(1822-1898) об'єднав губки з кишковопорожнинними. Фр. зоолог Анри Мільн-Едвардс (12)(1800-1885) хребетних розділив на нижчі й вищі групи. Загальним підсумком розвитку систематики тварин у зазначений період варто визнати чіткий розподіл тварин на типи, особливо хребетних, хробаків і членистих, найпростіших і голкошкірих. Все це мало значення для наступної конкретизації філогенетичних зв'язків у тваринному світі.

Систематика рослин: дослідження швейцарського геоботаніка Огюста Пірама Декандоля (13) (1778-1841). Ввів поняття про симетрію рослинних форм, яке значно збагатило морфологічний аналіз. Його система була заснована на обліку анатомо-морфологічних показників, класифікація покритонасінних починалася із дводольних, а саме з багатопелюсткових; виділив поняття «місцеперебування» і «місцезнаходження».

Екологія рослин: дослідження німецького природодослідника Олександра Фрідріха Вільгельма Гумбольдта (14)(1769-1859) з зонального й вертикального поширення рослин. Виділивши більше 17 типів рослинних формацій, він продемонстрував роль клімату у визначенні фізіономічного (індивідуальний зовнішній вигляд) типу рослин, як визначального характеру ландшафту, що поклало початок ботанічній географії. Швейцарський ботанік Ю.Турман у 1849 запропонував розрізняти поняття «флора» і «рослинність» і виділити їх як самостійні напрямки дослідження, що сприяло виділенню геоботаніки як науки. Флора – (від лат. Flora – богиня квітів та весни) – історично складена сукупність видів рослин певної території чи ділянок рослинності. Вживають стосовно сукупності рослин всієї Земної кулі. Рослинність – сукупність рослинних угруповань (фітоценозів) планети в цілому або її окремих регіонів та місцевостей (окремих материків, б-яких обмежених ділянок земної поверхні, окремої країни, тощо).

Екологія тварин: дослідження Петра Сімона Палласа(15) (1741-1811) видатний німецький і російський вчений (народився в Берліні, у віці 26 років переїжджає у Росію), який став видатним завдяки науковим експедиціям по території Росії.

В своїх багаточисельних роботах (їх понад 170) Паллас виступає як мандрівник, зоолог, ботанік, палеонтолог, мінералог, геолог, топограф, географ, медик, етнолог, археолог, філолог, фахівець з сільського господарства і технолог. Він був справжнім енциклопедистом. При описанні тварин використовував метод точних вимірювань їх розмірів і звертав увагу на їх географічне розповсюдження. Палласом описано 425 видів птахів, 240 видів риб, 151 вид ссавців, 21 вид гельмінтів, багато видів земноводних, рептилій, комах та рослин.

Хоча екологія як самостійна наука ще не виділилася й сам термін був уведений пізніше Е. Геккелем у 1866 р., у першій половині XIX ст. з'являються вагомі публікації, присвячені вивченню популяцій тварин (А.Кетлє, П.Верхолет, Г.Спенсер), їхній плідності й розподілу особин, включаючи й людину.

Карл Францевич Рульє (16)(1814-1858), (батьки Рульє були французами за походженням, батько – чоботар, мати – повивальна бабка(акушерка)), основоположник вітчизняної школи екологів. Звернув увагу на вивчення зв'язку тварин з навколишнім середовищем. Це положення він звів у ранг «принципу (закону) спілкування тварини з навколишньою природою». При цьому враховувалася роль не тільки кліматичних факторів, але і взаємодія організмів між собою. Таке спілкування веде до виникнення змін у тварин, тобто до пристосування - «закон рухливості життєвих елементів». Розуміння еволюційного процесу, тісно погоджував з геологічними подіями на поверхні Землі.

На рубежі XVIII-XIX ст. завдяки працям Ж. Кюв'є виділяється палеонтологія як самостійна наука про вимерлих тварин. Саме з його повідомлення у 1796р. по опису черепа, зубів і інших костей мамонта починається історія палеонтології. Надалі їм було описано 90 видів і 60 родів викопних тварин. Спеціальні дослідження присвячуються викопним рибам (Л. Агассіс), безхребетним (Ж.Б. Ламарк, А. д'Орбіньє), молюскам (Дж. Броккі, Г. Гольфус), а також рослинам (А.Броньяр, К.Штермберг). Про розмах палеонтологічних досліджень свідчить той факт, що тільки безхребетних до середини XIX ст. було описано більше 18.000 видів.