Порядок відкриття і обслуговування банківського рахунка

Обов'язок зберігати грошові кошти в банках і здійснювати роз­рахунки через банки виникає з обов'язку суб'єктів господарювання дотримуватися касової дисципліни, порядок використання готівки, а також вимог законодавства України про здійснення окремих пла­тежів виключно в безготівковій формі. Наприклад, згідно з Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 р. розрахунки за векселями допускаються виключно в безготівковому порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 341 ГК України для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти на рахунках в банках. Законом «Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків» від 16.12.97 р. (пункт 4 розділу ІІ) дані про банківські рахунки віднесені до обов'язкових реквізитів господарських операцій.

Правовою основою відкриття і функціонування банківських рахунків служать § 1 гл. 35 ГК України, гл. 72 ЦК України, закони України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001, «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002 р. Спеціаль­ним актом у цій сфері є «Інструкція про порядок відкриття, викорис­тання і закриття рахунків в національній та іноземних валютах», затверджена постановою Правління НБУ від 12.11.2003 № 492.

Категорія банківського рахунка має неоднорідний зміст. У вузь­кому сенсі так іменують поточні рахунки. Поточні рахунки (раніше іменувалися розрахунковими) використовуються для здійснення безготівкових платежів, зокрема для банківських переказів, для обслуговування електронних карток, для формування статутного фонду підприємства і тому подібне У широкому сенсі банківські рахунки включають також вкладні (депозитні) рахунки, що реа­лізовують позикові відносини за договором банківського внеску.

Умови функціонування банківського рахунка закріплюються в договорі банківського рахунка. Його мають право укладати не тільки самостійні суб'єкти господарювання, але і відособлені під­розділи юридичних осіб (ч. 4. ст. 342 ГК).

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і вида­чу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 ЦК).

Раніше існувала дискусія про суть договору банківського рахун­ка. Одні автори доводили його диспозитивний характер, указуючи на наявність оферти і акцепту, майнової відповідальності. Інші вбачали управлінський характер відносин, констатуючи формаль­ність свобод при укладенні договору, імперативність його умов, господарсько-контрольні функції банку.

Сьогодні публічно-правова складова відносин з приводу банків­ського рахунка, попри на ринкові відносини в Україні, не викликає сумнівів.

По перше, ЦК України відносить договір банківського рахунка до публічних договорів. Це означає, що згідно зі ст. 1067 ЦК банк зобов¹ язаяяй укласти договір банківського рахунка з клієнтом, що

звернувся із пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, відповідно до закону і банківських правил. Виняток ста­новлять випадки, коли банк не має можливості прийняти клієнта на банківське обслуговування або якщо відмова у відкритті банків­ського рахунка допускається законом або банківськими правила­ми. Крім того, банк позбавлений можливості відмовити клієнтові в здійсненні операцій, передбачених для рахунків даного вигляду законом, якщо інше пряме не передбачено договором (ст. 1068 ЦК України). Іншими словами, банк не може відмовити клієнтові в здійсненні розрахункової операції, що допускається в банківській практиці, тільки на тій підставі, що така операція прямо не перед­бачена в договорі банківського рахунка.

По-друге, публічно-правовий елемент порядку відкриття і функціонування банківських рахунків зумовлений організаційно- господарськими процедурами в цій сфері. Документи, що вимага- ютсья банками для відкриття рахунка: заява встановленого зразка, завірені копії Свідоцтва про державну реєстрацію і установчих до­кументів, документи про прийняття на облік в податкових органах і пенсійному фонді, фондах соціального страхування, підтвердження статистичного коду, наказ (протокол зборів засновників) про призна­чення директора і головного бухгалтера, картка із зразками підписів і печатки тощо, — виявляють контрольно-наглядові публічні засади, не властиві «звичайним» (розділи 54-70 ЦК України) цивільно- правовим зобов' язанням. Категорії, що є презумпцією при укладанні цивільних угод: сумлінність контрагента, його реєстрація в установ­леному порядку, відповідність засновницьких документів чинному' законодавству, відповідність підписів оголошеним особам — при укладенні договору банківського рахунка наказані банкам до перевір­ки під загрозою позбавлення банківської ліцензії та інших санкцій.

Банки не мають права здійснювати розрахункові операції за по­точним рахунком клієнта (окрім зарахування коштів) до одержання повідомлення податкового органу про прийняття на облік рахунка суб'єкта господарювання. Це правило кореспондує з положення­ми Закону «Про систему оподаткування» про обов'язок суб'єктів господарювання повідомляти в податкові органи про відкриття і закриття банківських рахунків. Банки зобов'язані повідомляти податкові органи і НБУ про припинення взаємин з клієнтами і т. п.

Нарешті, банківські установи виступають агентами валютного контролю, визначають для суб'єктів господарювання ліміт каси, здійснюють контроль за правильністю оформлення податкових та інших платежів¹.

Попри на вагомі публічні складові відносин з приводу відкриття, використання і закриття банківських рахунків, диспозитивність відносин банку і клієнта знаходить підтвердження в ст. ст.1066 - 1076 ЦК України:

- у договірному характері оформлення їх відносин;

- у здійсненні банком операцій за рахунком за дорученням клі­єнта, за винятком випадків, вказаних в законі;

— у відшкодувальному характері послуг банку і зустрічному на­рахуванні відсотків за користування грошима клієнта;

у відсутності у банку права визначати і контролювати напрями використання грошових коштів клієнта;

— у обов'язку банку дотримувати банківську таємницю за ви­нятком випадків, вказаних в законі, та ін.

Крім того, законодавством України не обмежена кількість рахун­ків, які можуть мати суб'єкти господарювання (за винятком правила про один рахунок для формування статутних фондів господарських товариств, здійснення спільної діяльності без створення юридичної особи, ліквідації юридичних осіб і деяких інших випадків).

З огляду на те, що договір банківського рахунка фактично є договором приєднання, згідно з ч. 2 ст. 207 ГК України його умови є нікчемними, якщо вони: а) виключають або обмежують відповідаль­ність банку або взагалі не покладають на нього певних обов'язків, б) допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку банку або односторонню зміну його умов, в) вимагають від клієнта не­пропорційно більшого розміру санкцій ири відмові від договору, не встановлюючи аналогічних санкцій для банку. Схожі правила містить ст. 634 ЦК.

Звертає на ссбе увагу той факт, що, попри істотний публічний ха­рактер договору банківською рахунка, його регулювання передбачається в ЦК України. Пояснюється це процесами так званої комерціалізації цивільного права, коли низка інститутів, вироблених у господарському (комерційному) праві,розповсюджується на весь спектр майнових відносин, Відбувається це внаслідок практичної цінності цих інститутів і об'єктивної необхідності обмежити свободу цивільних відносин на користь суспільних інтересів - за аналогією зі сферою господарювання. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи йому право безперешкодного розпоряджен­ня цими коштами (ч. 2 ст. 1066 ЦК України). Зумовлено це право об'єктивністю переходу до власника речей, визначених родовими ознаками, прала власності на такі речі. Адже для банку є безглуздим фізичне відділення грошей різних клієнтів; клієнт втрачає право віндикаційного позову, позаяк не може ідентифікувати свої гроші від інших; стає умовним його контроль за процесами використання переданих банку грошей. Водночас, не можна погодитися з думкою тих правознавців, які в такому пануванні банку над грошима клієнта убачають позикову природу договору банківського рахунка. Такий висновок не відповідає каузі (цілі) цього договору. Не можна

відносити до взаємних інтересів його учасників властиві окремо банку вигоди. Співпадаюче за спрямованістю волевиявлення сто­рін договору — це зберігання коштів на виділеному рахунку під умовою безумовного і невідкладного виконання банком доручень клієнта (а у випадках, передбачених законодавством, — вимог інших осіб) щодо здійснення платежів а рахунка. Право власності банку на кошти клієнта тут виникає як неминучість. У цьому по­лягав відмінність таких відносин від договору депозитного рахунка, емісії облігацій і деяких інших зобов'язань, де кауза обопільного волевиявлення сторін інша, що дозволяє говорити про позиковий характер відносин.

Договір банківського рахунка у сфері господарювання має ряд особливостей, які зумовлені специфікою господарських зобов'язань у порівнянні із загальноцивільними. Зокрема, згідно зі ст.ст. 180 і 189 ГК України ціна і строк е істотною умовою гос­подарських договорів. На відміну від ЦК України, який презумує договір банківського рахунка як безвідплатний і безстроковий (якщо інше не встановлене в договорі). Тому в договорі банків­ського рахунка, що відкривається суб'єктові господарювання, повинна встановлюватися ціна послуг банку у вигляді періодичної фіксованої суми та/або в певному розмірі для конкретної операції (процентному відношенні до суми платежу), а також встановлюва­тися строк дії договору. Інакше такий господарський договір слід вважати неукладеним.

Крім того, ч. 6 ст. 341 ГК України передбачає, що договір банків­ського рахунка повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунка, види послуг, які надаються банком, обов'язки сторін і відповідальність за їх невиконання, умови припинення договору.

Поточні банківські рахунки відкриваються в національній та іноземній валютах. Спеціальні правила встановлені для відкриття поточних рахунків відокремленим підрозділам юридичних осіб, представництвам іноземних суб'єктів господарської діяльності, бюджетним організаціям, сільськогосподарським підприємствам, довірчим товариствам тощо.

Депозитні (вкладні) рахунки відкриваються суб'єктам госпо­дарювання на певний строк і на умовах, узгоджених у договорі банківського вкладу (депозиту). Проведення розрахунків і видача готівкових коштів з депозитних рахунків забороняються.