Складчаста споруда Кавказу

Територія Кавказу відноситься до Середземноморського геосинклінального поясу.

Геологічна будова.

В його структурі у відповідності з головними орографічними одиницями виділяється Великий Кавказ, Ріоно-Куринська зона міжгірських прогинів і мегантиклінорій Малого Кавказу. Розташований він на південь від Скіфської плити між Чорним і Азовським морями на заході і Каспійським морем на сході. Простягається Кавказ на відстані 1500 км при ширині біля 200 км (рис. 9.5).

Рисунок 9.5 - Тектонічна схема Передкавказзя, Великого і Малого Кавказу.

1 - Східноєвропейська платформа; 2 - авлакоген Донецького басейну; 3 - Скіфська плита, 4-8 - мегантиклінорій Великого Кавказу; 9-14 - складчаста система Малого Кавказу; 15 - вулканічні плато; 16 - міжгірські западини

Докембрійські і палеозойські комплекси зустрічаються відносно рідко, головним чином в басейнах рік Малої Ааби, Теберди, Араксу, Урупу, в районі Дзірульського масиву. Представлені вони гнейсами, кристалічними сланцями, піщано-глинистими карбонатними і вулканогенними утвореннями, потужними інтрузіями гранітів. Розріз палеозою закінчується товщею пермських конгломератів товщиною 4 км. Загальна товщина докембрійських і палеозойських відкладів Кавказу перевищує 17 км.

Мезозойські відклади розповсюджені повсюдно і представлені головним чином юрськими та крейдовими комплексами. Тріас відомий на Великому Кавказі, де виділяється 1,5 км товща вапняків з прошарками піщано-глинистих різновидів у верхній частині розрізу. Юрські відклади розвинуті більш широко. Їх товщина складає 12 км. Представлені вони сланцями, аргілітами, пісковиками та вулканогенними утвореннями.

Крейдові відклади також широко відомі в розрізах Кавказу. Нижня крейда представлена переважно піщано-глинистими комплексами, іноді флішової будови, з прошарками вулканогенних порід на Малому Кавказі. Загальна їх товщина досягає 4 км. Верхня крейда складається із вапняків і мергелів, які утворюють карбонатний фліш. На Малому Кавказі зустрічаються потужні товщі ефузивів. Загальна товщина верхньої крейди до 3 км. Відклади кайнозойської групи зустрічаються переважно в передгірських і міжгірських западинах.

Палеогенові комплекси порід виражені піщано-глинистими утвореннями з прошарками вапняків і мергелів. Закінчується розріз палеогену темними бітумінозними глинами майкопської світи. Загальна товщина палеогену досягає 7 км.

Неогенові відклади зустрічаються в міжгірських западинах. Це чергування строкатих мергелів, ракушнякових вапняків, вулканічного попелу, горючих сланців, глин, пісковиків, гравелітів і конгломератів. Максимальна товщина відкладів до 7,5 км.

Четвертинні відклади представлені морськими пісковиками і глинами, льодовиковими і алювіальними осадами. На Малому Кавказі та в районах Ельбрусу і Казбеку відомі ефузивні утворення (базальти, дацити тощо).

В тектонічній структурі Кавказу з півночі на південь виділяють: мегантиклінорій Великого Кавказу, Ріоно-Чорноморську і Нижньокуринську міжгірські западини та мегантиклінорій Малого Кавказу. З епігерцинською Передкавказькою платформою (Скіфською плитою) гірськоскладчасті споруди Кавказу зчленовуються завдяки передових прогинів - Терсько-Каспійського і Західнокубанського.

Мегантиклінорій Великого Кавказу характеризується несиметричною будовою і перевертанням складок на південь. В центральній його частині знаходиться ядро, яке складене дислокованими і сильно метаморфізованими породами протерозою і нижнього палеозою. Тут також широко розповсюджені граніти, які відслонюються в Дар'яльській і Ардонській ущелинах. Крила мегантиклінорію виповнені юрськими, крейдовими, палеогеновими і неогеновими відкладами. Північно-західне крило утворює Лабино-Малкінську зону. З півдня до неї примикає антиклінорій Головного хребта. Зчленування хребта проходить по Пшекіш-Тирниаузькому глибинному розлому. Антиклінорій Головного хребта служить основним підняттям Великого Кавказу. Він насунутий на складчасту зону південного крила мегантиклінорію. Амплітуда насуву складає 10-15 км. Південне крило мегантиклінорію круте. Породи тут зім'яті в ізоклінальні складки, які ускладнені серією насувів і перевернуті в південному напрямку.

Мегантиклінорій ступінчасто спускається в напрямку від своєї центральної частини по поперечних розломах. На північному заході він різко звужується і, занурюючись, утворює Тамансько-Керчинську зону піднять з грязьовим вулканізмом.

Південно-східна перикліналь Великого Кавказу занурюється під води Каспію, утворюючи Апшеронську зону піднять, подібну до Тамансько-Керченської зони. Тут також сильно розвинутий грязьовий вулканізм. Південна границя мегантиклінорію проходить по Кахетино-Лечхумському глибинному розлому.

В структурі мегантиклінорію Малого Кавказу виділяється декілька концентрично розташованих антикліноріїв (Сомхетсько-Карабаський, Місхано-Зангезурський) і синкліноріїв (Аджаро-Тріалетський, Єревано-Ордубський). Малий Кавказ відрізняється від Великого більш слабкою дислокованістю порід. Пояснюється це широким розвитком в його розрізі мезозойсько-кайнозойських магматичних утворень, які надають товщам більшої міцності і жорсткості. Вважають, що Великий Кавказ в значній мірі відповідає міогеосинклінальній зоні, а Малий Кавказ — евгеосинклінальній зоні Кавказької геосинкліналі (рис. 9.6).

Мегантиклінорій Великого і Малого Кавказу розділені Закавказькою міжгірською областю. Вона закладена на жорсткому серединному масиві (Грузинська глиба). В період замикання геосинкліналі (олігоцен-неоген) серединний масив піддавався диференційованому опусканню і перетворився в міжгірську зону. В її сучасній структурі виділяють Ріоно-Чорноморську і Нижньокуринську міжгірські западини, які розділяються Дзірульським.масивом.

Рисунок 9.6 – Геологічний розріз Малого Кавказу