Океани і моря у берегів материка

Береги Північної Америки омивають води трьох океанів: Північного Льодовитого, Атлантичного і Тихого. Всі моря Північного Льодовитого океану, що омивають материк з півночі (море Бофорта, море Баффіна, Гренландське море), мають низькі температури води протягом всього року (+10⁰С і нижче). Протоки і затоки між островами Канадського Арктичного архіпелагу більшу частину року забиті льодом. Навіть в літній час там лютують сніжні шторми і стоять густі тумани.

Найбільшою із цих заток є Гудзонова, яка, як і однойменна протока, отримала свою назву на честь їх першовідкривача Г. Гудзона, який у 1610 році досяг затоки. Значна величина затоки, а також те, що вона дуже глибоко вдається в суходіл, істотно впливають на формування клімату в тих частинах материка, які прилягають до затоки. Взимку повітряні маси над затокою мають найбільш низьку температуру, яка зареєстрована на цій широті для всього континенту. Температура поверхневих шарів води протягом 7-8 місяців не піднімається вище 0⁰С, а в серпні дорівнює лише + 3⁰С на півночі затоки і + 9⁰С на півдні. Тому часто район Гудзонової затоки називають “американською коморою холоду”.

Затоки і бухти Атлантичного океану біля північно-східного узбережжя материка (Святого Лаврентія, Фанді, Мен, Делавер та ін.) майже цілком знаходяться в межах материкової відмілини і славляться високими припливами. В затоці Фанді припливи досягають максимальної на Землі висоти –18 м, у Гудзоновій протоці – 12 м, у Гудзоновій затоці – 4-5 м. Навколо Бермудських островів розміщується одне із найбільш загадкових морів земної кулі – Саргасове море, що отримало свою назву внаслідок величезних накопичень саргасових водоростей, що плавають на його поверхні. Довгий час ці води Атлантики з великою кількістю водоростей викликали забобонний страх у моряків, які вважали їх пасткою для суден.

У південно-східних берегів Північної Америки розміщуються два великих і глибоких (понад 5000 м глибиною) морських басейни – Мексиканська затока, яка за всіма ознаками є морем, але зберегла колись невдало отриману назву, і Карибське море. Разом їх називають Американським середземним морем. Мексиканська затока лежить між півостровами Флорида і Юкатан, островом Куба і материком і з’єднана з Атлантичним океаном Флоридською протокою. Карибське море відділене від океану ланцюгом Великих і Малих Антильських островів і з’єднане з Мексиканською затокою Юкатанською протокою. Глибина улоговини Карибського моря сягає 5000 м. Але найбільша глибина дорівнює 7680 м і знаходиться майже посередині жолоба Кайман, що простягнувся від Гондураської затоки до південного узбережжя острова Куба. Іноземні географи відносять до Американського середземного моря ще і Багамське море, що розміщується між південною частиною півострова Флорида, Багамськими островами і північними берегами островів Куба і Гаїті. З Карибським морем воно з’єднується Наветреною протокою, що розділяє острови Куба і Гаїті.

Висока температура води є, мабуть, найбільш характерною особливістю атлантичних вод біля південно-східних берегів Північної Америки на відміну від вод морів Атлантичного океану, що омивають материк з півночі і північного сходу. Американське середземне море називають “коморою тепла Атлантики”. Саме в цих морях зароджується найпотужніша тепла течія земної кулі – Гольфстрім. Гвіанська течія і одна із гілок Північної Пасатної течії проникають через Карибське море і Юкатанську протоку в Мексиканську затоку і викликають там значне підвищення рівня води порівняно з океаном. Надлишок води в басейні виливається крізь Флоридську протоку в Атлантичний океан і формує могутню течію Гольфстрім, яка йде вздовж східного узбережжя материка на північний схід. На широті Нью-Йорка, в районі Ньюфаундлендської банки, Гольфстрім відхиляється під дією обертання Землі на схід і уходить к берегам Європи під назвою Північноатлантична течія. При виході із Флоридської затоки ширина Гольфстріму сягає 75 км, глибина – 700 м, а швидкість сягає 6-10 км на годину. Середня річна температура води на поверхні течії +26⁰С.

В районі острова Ньюфаундленд назустріч Гольфстріму з півночі рухається холодна Лабрадорська течія, яка відтісняє від берегів материка теплі води Гольфстріму. Холодні води Лабрадорської течії приносять з півночі айсберги, які зустрічаються приблизно до 43⁰ пн. ш. і у сполученні з характерними для цієї частини океану туманами являють значну небезпеку для судноплавства. Саме тут у зіткненні з айсбергом загинув славнозвісний “Титаник”.

З іншого боку, сходження теплих і холодних вод сприяє розвитку мікроорганізмів і багатству риб, які харчуються цими мікроорганізмами. Особливо славиться в цьому відношенні Ньюфаундлендська банка.

Тихий океан, який омиває Північну Америку з заходу, не створює біля узбережжя материка великих морів, за виключенням Берингова моря, що розміщується між Євразійським і Північно-Американським континентами і відокремлений від океану Алеутськими островами. Смуга материкової відмілини неширока і майже скрізь на порівняно незначній відстані від материка в Тихому океані переважають великі океанічні глибини (3000-4000 м). Тому висота припливів на відкритому узбережжі не перевищує 1-2 м і лише в Каліфорнійській затоці, яка дуже глибоко вдається в суходіл, вона сягає 7-9 м.

Біля північно-західного узбережжя материка несе теплі води Аляскинська течія, що є подовженням Північно-Тихоокеанської теплої течії, яка в свою чергу є подовженням Куросіо – аналога Гольфстріму. Проте вона не настільки потужна, як Гольфстрім. Швидкість Аляскинської течії складає 1-2 км/год, а температура води в лютому + 2...+ 7⁰С. Але цього достатньо для перешкоджання замерзанню прибережних вод Аляски.

Від 40⁰ пн. ш. на південь, вздовж Берегових хребтів і узбережжя Каліфорнійського півострова, прямує могутній потік холодної Каліфорнійської течії. Це обумовлює нетипово низькі температури води (на поверхні океану до +12⁰С) в субтропічних і тропічних широтах і дуже впливає на природні умови Тихоокеанського узбережжя Північної Америки в цих широтах.