ЛЕКЦІЯ №4 ЕКСПРЕСИВНО-СТИЛІСТИЧНА ОСНОВА ПЕРЕКЛАДУ

ПЛАН

1. Стиль та експресія.

2. Експресивна конкретизація при перекладі на рідну мову.

3. Експресивно-прагматична конкретизація.

1. Стиль – це суспільно усвідомлена та функціонально зумовлена внутрішньо об’єднана сукупність прийомів вживання, відбору й сполучення засобів мовленевого спілкування у сфері тієї чи іншої загальнонародної, загальнонаціональної мови, співвіднесена з такими самими засобами вираження, які слугують для інших цілей, виконують інші функції в мовленнєвій суспільній практиці даного народу.

Це визначення розкриває лінгвістичну сутність стилю. Адекватний переклад не можливий без врахування стилістичної сторони оригіналу. Тож насамперед треба знати особливості мовних засобів. З описом стилістичних особливостей граматичного складу, лексики, фразеології та виразних засобів мови має справу лінгвістична стилістика. Отже, саме ця галузь мовознавчої науки має на меті охарактеризувати стиль мови. Будь-який текст, що перекладається, має більш чи менш ясно виражену стилістичну характеристику. У стилі художньої прози перекладач мусить передати індивиідуальний “почерк” автора, донести його “голос” засобами іншої мови. У публіцистиці або газетно-інформаційному матеріалі перед перекладачем стоїть простіше, але водночас і складніше завдання, бо публіцистичний стиль є вивченим на сьогодні значно гірше, ніж стиль художньої прози. Отже, при перекладі публіцистики виникає складне питання: чи треба передавати стилістичну своєрідність тексту, і якщо так, то якими засобами. Однозначної відповіді на це питання не існує. Якщо це памфлет, фельєтон, ораторська промова, стилістична вишуканість конче необхідна. Якщо перекладається текст пропагандистського або інформаційного характеру, стилістичні прийоми прикрашання можуть бути зайвими. Стилістичні прикраси газет і журналів мови-джерела підчас носять такий вузьконаціональний характер, що можуть у перекладі подаватися тільки у супроводі детальних приміток, які перевантажують текст і нічого не дають ні уму, ні серцю читача.

Важливо враховувати також і те, що характер стиля визначається ще й формами експресії. Будь-які стилістичні засоби експресивні, оскільки мають емоційну чи емоційну дію (ефект). Іноді навіть нейтральні у стилістичному відношенні мовні засоби набувають експресивного значення. Перекладач повинен враховувати і стилістичну, і експресивну сторони текста оригіналу. Аналізуючи стилістичну й експресивну характеристики окремих ланок мовного полотна й співвідносячи їх з загальним ідейно-художнім задумом автора, він встановлює експресивно-стилістичну тональність оригіналу.

Звичайно, навіть кваліфікований перекладач не завжди взмозі знати стилістичну характеристику слова, визначувану його належністю до того чи іншого функціонально-стилістичного шару лексики. Такі труднощі долаються за допомогою тлумачних або паралельних словників. Як відомо, слова нейтрального у стилістичному відношенні шару (десь 90% лексики) зазвичай не мають ніяких позначок. Слова, що знаходяться “вище” або “нижче” цього шару (так звана периферійна лексика), забезпечуються стилістичними позначками. На жаль, різні словники по-різному кваліфікують ті самі слова. Перш за все це відноситься до лексики нелітературно-розмовних шарів з позначками: “розмовне, фамільярне, просторічне, сленг, жаргон”. З лексикою “вищого” шару це спостерігається ріже – це позначки нейтрального роду: “книжне, офіційне, канцелярське, поетичне, архаїчне, застаріле”.

Але визначити стилістичну належність слова – це лише половина справи. Важливо у рідній мові знайти таке слово, що відповідає тому, що перекладається не тільки за смислом, але й за стилем. Не дивно, що часто у рідній мові не з’являється повного стилістичного відповідника периферійному англійському чи французькому слову. Навіть коли паралельний словник дає відповідник, що належить до тієї ж стилістичної категорії, буває, що її не можливо використати через неадекватність експресивного значення. Так, для слова grub ВАРС дає тільки одну відповідність жратва з позначкою “груб”. Але російське слово є набагато грубішим, ніж англійське, до того ж відноситься до просторіччя, тоді як grub у більшості тлумачних англійських словників вважіється колоквіалізмом і , очевидно, із розряда сленгу перейшло в розмовну категорію. Так часто трапляється, що з часом, завдяки частотному використанню, гострота слова притупляється. Так, наприклад, було з англійським О.К., яке у первісній формі (середньоанглійський період) було нецензурним, лайливим, а в сучасній англійській мові широко вживається навіть в офіційній ситуації.

Певна річ, лексичний матеріал – важлива, але не завжди найважливіша характеристика стилю. Його характер визначається усією сукупністю засобів і їх відношенням до вираженого змісту, ідейно-художнього задуму автора. Гостра зброя публіцистики – іронія – нерідко буває ситуаційною, інколи слово не можна передати цілком рівноцінно. Компенсувати такі випадки можна за рахунок периферійної лексики, через передання емоційної або оцінної сторони експресії. При перекладі експресивне значення слова, як правило, домінує над стилістичним.

2. Експресивна конкретизація при перекладі рідною мовою. Зіставлення перекладів з різних мов показує, що часто замість нейтральних слів мови-джерела у перекладі з’являються експресивно забарвлені слова мови перекладу. Наряду з більш яскраво вираженою експресивністю, українська лексика вирізняється і більшою конкретністю.

Сутність експресивно-емоційної конкретизації було розкрито на основі зіставлення перекладів у сполученні з явищем так званого “експресивно-стилістичного узгодження”. Це явище полягає в тому, що вибір виразного слова пояснюється виразністю сусіднього слова чи ширшого контексту.

Навіть у паралельних словниках можна бачити зафіксовані експресивно-емоційні відповідники в мові перекладу. Досить взяти декілька дієслів руху і зіставити їх українські еквіваленти чи варіантні відповідники. В англійській мові немає дієслова з ширшою семантикою, ніж get. Аналіз словникової статті get свідчить, що багато російських відповідностей є експресивно-емоційними. Досить навести хоча б такі: доставати, проникати, схопити, загарбувати, захоплювати, хвилювати, заразитися, схопити (хворобу), вилізати, пробиратися тощо.

У більшості випадків застосування прийому експресивної конкретизації у перекладі сполучується з експресивним узгодженням, тобто з врахуванням найближчого, а часто і широкого контексту. Прослідкуємо на конкретних прикладах:

She was able to get every ounce of humour of the semicolon. (S.Maugham).

Із крапки с комою вона вміла вичавити весь гумор до останньої краплини.

Тут фраза get у перекладі отримала контекстуальне значення, якого не містить словник. Слово вичавити конкретизує значення дієслова get і експресивно підтримується додатком до останньої краплини. Звісно, і англійська фраза не позбавлена іронічної експресії, але вона не створюється нейтральним get out of, а тільки унцією і контекстом, характеризуючим персонаж оповідання – місіс Фостер, навкололітературну пані і домашнього тирана.

Англійські дієслова дії часто потребують більш конкретного і точного розкриття їх значення у перекладі більш емоційним і виразним словом мови перекладу.

3. Експресивно-прагматична конкретизація сполучує в собі емоційне забарвлення з логічною основою. Рідна мова не приймає “вакууму”, неповноти, незакінченості думки, особливо тоді, коли раптовий обрив фрази або образу може призвести до непорозуміння або навіть абсурду. Це ні в якій мірі не означає, що у перекладі слід уникати еліпсису або алюзій. Закінченості думки вимагає тільки прагматична основа.

He had cast a stone and now watched the ripples (I.Murdoch An Unofficial Rose) – тут важливо врахувати, що персонаж роману Фелікс Мічем, про якого йдеться, не сидів у даний момент біля води, і каміння було в його уяві. У перекладі перед цим сказано: “Фелікс перебував у якомусь дивному стані. Він був сильно закоханий... Заспокоювала його відстрочка, під час якої зовнішні фактори працювали на нього. Він жбурнув у воду камінь, і тепер дивився, як розходяться круги.”(А. Мердок. Дика троянда). Якщо б у перекладі було сказано: він жбурнув камінь без додання у воду, це б викликало здивування у читача.

Кожна мова має власні засоби, особливості й властивості. Для того, щоб вірно передати якийсь образ або фразу, в перекладі їх іноді треба змінити. Відповідний образ, так само як і відповідна фраза, полягають не завжди у видимій сполученості слів: треба, щоб внутрішнє життя виразу, що перекладається, відповідало внутрішньому життю оригінального [В.Г. Белинський].

Можливо, ці слова В.Г. Белинського занадто часто фігурують у працях теоретиків перекладу, але дійсно важко знайти у світовій літературі чіткіше й глибокіше розкриття механізму перекладацького процесу.