Спеціалізація як форма організації виробництва.

Спеціалізація — це форма суспільної організації виробництва, в основі якої лежить поділ праці. Спеціалізація, з одного боку, є наслідком концентрації однорідного виробництва, а з іншого - результатом суспільного поділу праці.

Види спеціалізації:

- спеціалізація промисловості;

- спеціалізація підприємств;

- спеціалізація всередині підприємств.

Спеціалізація промисловості — це поділ на існуючі галузі, які виготовляють певну продукцію, й створення нових галузей. Кожна галузь характеризується властивим їй виробничим апаратом, технологічним процесом і спеціалізованими кадрами.

Спеціалізація підприємств — це зосередження їх діяльності на випуску певних видів продукції, тобто збільшення однорідності виробів, що виготовляються. Нарощування випуску однорідних виробів супроводжується широкою стандартизацією виробів і деталей, уніфікацією деталей, вузлів, типізацією технологічних процесів, що сприяє зростанню продуктивності праці, а також скороченню витрат праці на проектування, створення й ремонт машин.

Спеціалізація всередині підприємств — це виділення окремих цехів, дільниць і робочих місць. Поділ праці всередині підприємства тісно пов'язаний із поділом праці всередині галузі або промисловості в цілому. Так, наприклад, створення спеціалізованих, технічно оснащених ливарних підприємств може призвести до ліквідації дрібних, напівкустарних ливарних цехів на окремих машинобудівних підприємствах.

Форми спеціалізації:

предметна,

технологічна,

допоміжні й міжгалузеві виробництва.

Предметна спеціалізація — це створення або виділення нових галузей і підприємств, що випускають готову продукцію певного виду.

Технологічна спеціалізація — це перетворення окремих фаз виробництва або технологічних операцій на самостійне виробництво.

Спеціалізація допоміжного виробництва - це підприємства, діяльність яких пов'язана з виконанням певних допоміжних функцій. Прикладом спеціалізації допоміжних виробництв можуть бути ремонтні заводи, які обслуговують інші підприємства.

Спеціалізація міжгалузевих виробництв — це підприємства, які випускають продукцію загального призначення.

Спеціалізація виробництва впливає на характер продукції, яка може бути однорідною (неоднорідною) і профільною.

Однорідність визначають конструктивно-технічними ознаками. Критерії однорідності на підприємстві - це роботи, конструктивно й технічно схожі за технічними ознаками.

Профільна продукція (роботи, послуги)- це більш широке поняття, що стосується переважно підприємств: кожне підприємство створюють з метою виробництва певного виду продукції (робот, послуг), яка і є для нього профільною.

Сучасний стан розвитку національної економіки зумовлює певні проблеми в розвитку спеціалізації підприємств об'єднання. Це пов'язано з тим, що предметна спеціалізація не забезпечує підвищення ефективності виробництва, а відтак і конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

Показники рівня спеціалізації:

- питома вага випуску продукції (робот, послуг) в загальному обсязі виробництва об'єднання. Цей показник характеризує рівень спеціалізації даного підприємства в масштабі об'єднання.

- питома вага випуску основної продукції (робот, послуг) в загальному обсязі виробництва даного підприємства або об'єднання. Цей показник характеризує рівень однорідності продукції (робот, послуг).

- кількість груп, видів або типів виробів (робот, послуг), що виготовляє (виконує, надає) підприємство. Цей показник, характеризуючи асортимент продукції, водночас є важливим показником спеціалізації.

- питома вага випуску продукції (робот, послуг) технологічно спеціалізованими виробництвами. Цей показник може визначатися для тих виробництв, для яких технологічна спеціалізація є найбільш характерною формою організації виробництва.

- питома вага прогресивних груп обладнання й передових технологій.

Важливу роль у розв'язанні цієї проблеми відіграють стандартизація й

уніфікація.

Стандартизація - це процес встановлення й застосування обов'язкових правил, норм і вимог до продукції, сировини, матеріалів, методів проектування й виробництва з метою забезпечення необхідної якості й подолання нераціональної різноманітності вищезазначених видів і типів.

Стандартизацію здійснюють на основі принципів випередження й комплексності.

Принципи випередження полягають у встановленні підвищених норм, вимог до об'єктів стандартизації, які в майбутньому мають бути оптимальними.

Принцип комплексності означає погодженість взаємопов'язаних елементів, що входять до складу об'єкта стандартизації. Комплексність забезпечують включенням в програму стандартизації виробів, деталей, напівфабрикатів, матеріалів, технічних засобів, методів підготовки й організації виробництва.

Уніфікація - це приведення різних видів продукції (робіт, послуг) і засобів виробництва до раціонально мінімальних типорозмірів і форм. Це комплексний процес, який починає діяти від початкового етапу до кінцевого результату.

В умовах сучасної економіки одним із найважливіших завдань є зміна структури підприємств шляхом усунення їх від виробництва для власних потреб продукції загальногалузевого призначення й організації її випуску на спеціалізованих підприємствах. Створення спеціалізованих підприємств - це не тільки шлях вдосконалення безпосередньо самого процесу виробництва, а й зміна у виробничих взаємозв'язках.

Економічна ефективність спеціалізованих підприємств обумовлена тим, що вона сприяє застосуванню нової техніки, передових технологічних процесів, найбільш досконалих методів організації виробництва, кращому використанню обладнання, формуванню штату висококваліфікованих працівників.

Економічну ефективність спеціалізації виробництва можна визначити шляхом співставлення показників трудомісткості й собівартості виробів, виготовлених на спеціалізованих і неспеціалізованих підприємствах.

У зв'язку із цим суттєвою проблемою стає визначення оптимального розміру підприємства як бази для встановлення рівня його спеціалізації. Оптимальність розміру підприємства залежить від обраного критерію.

Під оптимальним розміром розуміють такий обсяг виробництва (виконання робот, надання послуг), за якого забезпечується повне завантаження потужностей, а середні витрати досягають свого мінімуму.

Оптимальний розмір підприємства визначають за допомогою формули:

де О, — оптимальна кількість обладнання;

N - потреба в продукції (роботах, послугах), од.;

N — продуктивність однієї одиниці обладнання, од.

Для підприємства, яке випускає декілька виробів (надає різні послуги, виконує різні роботи), рівень спеціалізації визначають коефіцієнтом спеціалізації на всі вироби і питомою вагою кожного з них у загальному обсязі. Так само розраховують рівень спеціалізації і по об'єднанню.

Для більш повної характеристики стану спеціалізації виробництва можна використовувати показники технічного й організаційного рівня виробництва:

питому вагу автоматичного й спеціалізованого обладнання;

питому вагу уніфікованих деталей, вузлів та інших напівфабрикатів;

питому вагу поточно-масового виробництва в загальному обсязі випущеної продукції.

Умовно річну економію Еу спеціалізації визначають за формулою:

де С1 і С2 - повна собівартість продукції відповідно до і після за провадження заходів щодо спеціалізації;

ТІ і Т2 -- транспортні витрати, пов'язані з доставкою готової продукції до і після спеціалізації;

В2 - плановий річний випуск продукції після проведення спеціалізації.

Загальний річний економічний ефект від проведення спеціалізації обчислюють таким чином:

Ен = (Сі + Ті+Ен- Кі) - (Сг + Т2 + Ен - Кг) ■ В2,

де Ен - нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень;

К1, К2 - питомі капіталовкладення відповідно до й після проведення спеціалізації;

В2 - фактичний річний випуск продукції після проведення спеціалізації.

Термін окупності капіталовкладень Т на проведення спеціалізації визначають за формулою:

Т = ( К-Ф ) / Е р,

де К - обсяг капіталовкладень на проведення спеціалізації, грн.;

Ф - вартість основних фондів, які виділяються після проведення спеціалізації і які можуть реалізовуватися або спрямовуватися на інші підприємства об'єднання.

Якщо капіталовкладення рівномірно розподіляються в часі або поточні витрати виробництва суттєво відрізняються впродовж проведених заходів, то при розрахунках загального річного економічного ефекту враховується фактор часу з коефіцієнтом приведення різночасових витрат сіі до поточного моменту:

де Е - норматив приведення (0,1);

t - кількість років від другого року запровадження спеціалізації до останнього року закінчення цієї роботи й отримання результатів.

Витрати й отримані результати до початку року множать на Сі, а після початку розрахункового року - ділять на цей коефіцієнт.